Відмова Януковича від підписання Угоди про асоціацію з ЄС загнала в глухий кут не лише українських, а й чи не усіх європейських політиків. Про причини та наслідки такого рішення ми розмовляємо з депутатом литовського Сейму, лідером Партії зелених Литви Лінасом Бальсисом.
– Як, на Вашу думку, розвиватиметься ситуація навколо питання євроінтеґрації України протягом наступних днів? Чого сподіватися від саміту Східного партнерства у Вільнюсі? Які наслідки в майбутньому матиме непідписання Україною Угоди про асоціацію?
– Дуже багато питань і, на жаль, дуже мало відповідей. У політиці важко задумувати наперед «що буде, якщо буде…». Але той факт, що президент Янукович підтвердив свій приїзд на саміт у Вільнюс, є добрим сиґналом у контексті поганих новин. Він приїде, але не підпише. Хоча, як кажуть, надія помирає останньою: дипломатичні кола і деякі інші джерела кажуть, що наразі ще залишаються варіанти і, за певних умов, ми можемо очікувати підписання.
Вплив Росії на Україну справді є дуже сильним, ми це знаємо з заяви самого президента Януковича. Та я думаю, що Європейському Союзу нині треба виявити мудрість і дипломатичну тактичність, намагатися отримати цей підпис, але не поступаючись власними цінностями. Умова звільнити або полегшити життя Юлії Тимошенко може бути досягнута поступово, з використанням інших інструментів. За моїм переконанням, асоціація — це довготривалий процес. Він включає складний шлях зміни законів України, гармонізації їх з законами ЄС, він передбачає також процедуру ратифікації 28 країнами. Це можна використовувати як стимул демократизації України, включаючи й звільнення Юлії Тимошенко.
Поглиблена угода про вільну торгівлю, що є частиною Угоди про асоціацію, важлива для самої України, для бізнесменів, для їх продукції. Вже зараз, за інформацією Євросоюзу, більше половини українських товарів відповідає вимогам європейського ринку. Також половина продуктів вже одразу після підписання може знайти ринок на 500 млн. мешканців ЄС. Невже це не важливо для економіки України? З іншого боку, це важливо і для Європейського Союзу — для європейських бізнесменів відкриється 46-мільйонний ринок України. А може, через Україну ринок відкриється ще далі, на Схід. Україна має прекрасні шанси стати мостом між західним і східним ринками, це також вигідно для українських бізнесменів.
Я не поділяю думки, що вступ до зони вільної торгівлі з ЄС спричинить конфронтацію з Митним союзом. Для російських інвесторів в Україні також відкриється ринок ЄС.
Однак це справа і самої України — переконувати Росію, що вона не стане їй ворогом після перших кроків євроінтеґрації. Європейському Союзу при тім варто відновити власний діалог з Росією, який перебуває у стадії стаґнації. Треба провадити перемовини, стараючись переконати чистими економічними арґументами, що для Росії це теж вигідно і що Росія не є ворогом Європейського Союзу. Це довгий шлях і нинішня ситуація є трохи песимістичною, але не настільки, щоб говорити про повний провал Вільнюського саміту чи про повний провал процесу євроінтеґрації України.
– Чи має Європейський Союз інструменти впливу, тиску на Росію?
– Я не вважаю доречним слово «тиск». В європейській політиці завжди варто говорити про діалог, про переговори. Коли ми провадимо чесні переговори з будь-якого питання, їх можна вважати ідеальними, якщо всі залишаються трохи невдоволеними. Якщо хтось залишається абсолютно задоволеним, то всі інші — не задоволені, якщо ж всі трохи незадоволені і трохи задоволені — ми досягли компромісу.
Говорити про методи тиску Євросоюзу на Росію було б неправильно й нечесно. Ми можемо говорити про певний діалог, про арґументи, можемо шукати спільне рішення. Росія стала членом Світової організації торгівлі. Через СОТ ми можемо провадити діалог, арґументувати, пропонувати, про щось домовлятися. Інших економічних форм, на мою думку, не існує. Оскільки і Україна, і Росія є членами СОТ, ця організація може забезпечити діалог на міжнародному рівні. Безперечно, це варто використовувати. Євросоюз завжди готовий іти назустріч Україні, з нашого боку обидві угоди вже підготовлено. Справа лише за Україною. Ми в Литві підписали міжфракційний договір про неприпинення діалогу з Україною, про політику відкритих дверей Євросоюзу. Литовський парламент — всі фракції — вважають Україну частиною Європи.
– Чого ви чекаєте від приїзду Віктора Януковича на саміт?
Треба дізнатися в президента Януковича, з якою ж новиною він приїхав у Вільнюс. Голова держави не може приїхати просто так — потиснути руки і все. Завжди такий приїзд в іншу державу або організацію має певну новину, певний меседж. Можливо, що Янукович приїде і нічого не підпише, але тоді що він скаже, приїхавши сюди? Чи назве він відверто причини непідписання, чи скаже, що він особисто і країна, Президентом якої він є, підуть шляхом євроінтеґрації, але зараз склалася така ситуація і він пропонує розв'язання ситуації. Це мало б бути доброю новиною. Це покаже, що Україна, попри теперішню ситуацію непідписання, налаштована іти цим шляхом. Якщо ж він приїде й скаже: «Все скінчено, ми рішуче відмовляємося, я приїхав вам подякувати й повертаюсь назад», тоді ми подякуємо йому і потиснемо руку, бажаючи успіхів. Зараз м'яч є на стороні Януковича, і ми просто чекаємо, з якою новиною він приїде.
– Чи здатні протести в Україні вплинути на ситуацію?
– Наразі важко робити висновки, яке значення це має. Я не висловлююсь на підтримку якихось силових рішень з боку громадськості, скажімо, бити вікна чи силою займати будівлю Уряду, це може бути просто провокацією сил, що хочуть щось довести. Зазвичай громадська думка тільки тоді має позитивний ефект і може вплинути на позицію влади, якщо протест рішучий, але мирний, якщо ніхто нікому не дає в чоло, не застосовує сльозогінний газ, не б'є кийками, не арештовує. Той багатотисячний натовп, що висловлює власну позицію на вулиці, має постаратися, щоб не було провокацій. А ефект від сильної, гарної мирної демонстрації з гарними промовами, з публічною арґументацією — це дуже добре.
– У цьому півріччі Литва головує в Європейському Союзі. Програма головування ставить ініціативу Східного Партнерства і, зокрема, підписання Угоди про Асоціацію між ЄС та Україною одним з пріоритетів на цей період. Чи можна стверджувати, що призупинення Україною євроінтеґраційних намірів є прорахунком і поразкою Литви та її дипломатії?
– Наші дипломати як представники країни, що головує в Євросоюзі, справді провели велику роботу, намагаючись скоординувати думки різних країн ЄС. Безглуздо звинувачувати наших дипломатів, враховуючи складні обставини російсько-українських відносин, але, я думаю, щось справді можна було робити активніше. Це не провина наших дипломатів, а провина нашого литовського політичного істеблішменту, наших політичних еліт і брак політичної волі. Знаєте, згідно з нашою Конституцією, зовнішньополітичну діяльність в нас координує Президент. Парламент теж, але частково. Мабуть, політичної волі було таки замало.
– Литва не раз підтримувала безвізовий режим ЄС з Україною. Чи вплине непідписання Угоди про асоціацію на перспективи впровадження безвізового режиму з Україною?
– Я не думаю, що зрив підписання Угоди істотно міг би вплинути на візову політику. Все-таки вона не є якимось двостороннім, скажімо, литовсько-українським аспектом, а питанням Шенґенського договору. Це нелегкі переговори, Шенґенський простір — без будь-якого контролю на кордонах — передбачає дуже велику відповідальність країн, чиї громадяни отримують право в'їжджати у Шенґенську зону без віз. Це не політичне, а технічне питання, що залежить від стану тієї держави, яка укладає договір з країнами Шенґену. А там дуже багато критеріїв: і рівень злочинності, і рівень корупції, й багато інших факторів. Тому, відповідаючи коротко: ні, зрив підписання Угоди про асоціацію прямої дії на переговори про Шенґенський простір з Україною не матиме. Але факт підписання міг би мати позитивний вплив, тому що багато з тих критеріїв, як потрібні для Шенґенського договору, будуть в угоді про асоціацію.
– Литва і Україна у 90-х роках минулого століття мали подібні стартові позиції, але наразі ваша країна успішно пройшла євроінтеґраційний шлях, а Україні вкотре доводиться робити паузу. В чому ж відмінність?
– У Литві була світла історія євроінтеґрації, бо в нас членство в ЄС було питанням історичної справедливості. Під час радянської окупації Литву було стерто з європейської карти, і після відновлення державності для нас стало ключовим питання повернення у сім'ю Західної Європи. Наша країна цього хотіла, і це підтверджували різні опитування. Однак ми переконалися, що це складний шлях, адже гармонізувати свої закони, правову систему, щоб вона з пострадянської стала демократично-європейською, — це непросто. Але протягом цього періоду всі наші партії домовилися і підписали меморандум про те, що найголовнішими пріоритетами для країни є членство в НАТО і членство в ЄС. І це не змінювалося ніколи, і після кожних виборів всі партії підтверджували: «Так, ми цього хочемо, ми йдемо цим шляхом». Це було переконливим сиґналом для ЄС і для НАТО. У Литви з'явився чіткий план, він з'явиться і в України, якщо вона піде цим шляхом.
– Чому ж нині в України не вийшло закріпити свої позиції?
– В України, я вважаю, виходить, хоча й не так легко. Той факт, що ви дійшли до моменту підписання Угоди про асоціацію та Угоди про поглиблену вільну торгівлю, — це дуже значний факт. Ви вже пройшли великий шлях, ви вже виявили бажання йти цим шляхом. Зараз відбудеться зупинка, але я впевнений: якщо ваші політичні партії та ваша громадськість знайдуть спільну мову і підтвердять, що вони хочуть іти цією дорогою, у вас будуть президентські вибори, вибори у Верховну Раду, і коли для всіх кандидатів це стане темою номер один і всі підтвердять, що вони дотримуватимуться цієї лінії, — у вас все вийде, як у Литви.
Розмовляла Ольга Срібняк
27.11.2013, Вільнюс
Матеріал підготовлено в рамках проекту Школи міжнародної журналістики (NIRAS/ВВС за підтримки Danida)
28.11.2013