РОЗВИТОК НАРОДІВ І ТЕХНОЛОГІЙ
68. Тема розвитку народів тісно пов’язана з темою розвитку кожної поодинокої людини. Людська особа за своєю природою динамічно налаштована на власний розвиток. Не йдеться про розвиток, гарантований природними механізмами, оскільки кожен із нас знає, що може робити вільний і відповідальний вибір. Тим більше не йдеться про розвиток, що покладається на ласку нашого капризу, оскільки всі мизнаємо, що ми є даром, а не результатом створення самих себе. Свобода в нас первинно характеризується нашим існуванням і його обмеженнями. Ніхто довільно не формує власного сумління, але всі будують власні сумління на підставі певного себе, що було нам дане. Не тільки ми не маємо у своєму розпорядженні інших осіб, але й ми такими не є для нас самих. Розвиток особи деградує, якщо вона має намір бути єдиним творцем себе самої. Аналогічно розвиток народів наражається на деградацію, якщо людство вважає, що може створитися заново, користуючись "дивами" техніки. Подібно економічне піднесення виявляється фіктивним і шкідливим, якщо доручається "дивам" фінансів, щоб вони підтримували неприродне та споживацьке зростання. Зіткнувшись із цією прометеївською претензією, ми повинні зміцнити любов не до мінливої свободи, але правдиво людської, завдяки визнанню добра, що їй передує. З цією метою треба, щоб людина увійшла в саму себе, щоб визнати фундаментальні норми природного морального права, вписані Богом у її серце.
69. Проблема розвитку нині тісно пов’язана з технологічним прогресом, із його дивовижними застосуваннями в біологічній сфері. Технології – варто це підкреслити – є фактом глибоко людським, пов’язаним із автономією і свободою людини. У технологіях виражається і підтверджується панування духу над матерією. Дух, "звільнений «у більшому ступені від поневолення речами, швидше може бути винесений до обожнювання і споглядання самого Творця»" [Павло VI, Енцикліка Populorum progressio, 41; Пор. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes, 57]. Технології дозволяють панувати над матерією, зменшити ризик, заощадити працю, покращити умови життя. Відповідають вони за цю саму доцільність людської праці: у технологіях, які сприймає як справу власного генію, людина визнає саму себе і втілює в життя свою людяність. Технології є об’єктивним аспектом людської дії [Пор. Іван Павло II, Енцикліка Laborem exercens, 5], джерело якої і підстави існування містяться у суб’єктивному елементі: у людині, яка діє. Тому технології ніколи не є лише технологіями. Вони вказують на людину та її прагнення до розвитку, виражають схильність людини до поступового долання певних матеріальних передумов. Тому технології вписуються в заповідь порати та доглядати землю (пор. Бут. 2:15), яку Бог доручив людині, і їй треба дати такий напрям, щоб вона зміцнювала той пакт між людиною і середовищем, який повинен віддзеркалювати творчу Божу любов.
70. Технологічний розвиток може зродити ідею самодостатності технологій, якщо людина, ставлячи собі лише запитання як, не розмірковує над багатьма чому, які спонукають її до дії. З цього приводу технології і стають двозначними. Породжені з людської творчості як інструмент свободи людини, їх можна розуміти як елемент абсолютної свободи, тієї свободи, яка хоче абстрагуватися від обмежень, які містять у собі речі. Процес глобалізації міг би замінити ідеологію технологіями [Пор. Павло VI, Апостольський лист. Octogesima adveniens, 29], які самі стали б ідеологічною владою, що наражає людство на ризик закритості всередині певного a priori, з якого не могло б воно вийти, щоб пізнати буття і правду. У такому випадку всі ми пізнавали б, оцінювали б і приймали рішення щодо нашого життя в межах технократичного культурного горизонту, до якого ми належали б структурно, не маючи ніколи можливості знайти не нами витвореного сенсу. Такий погляд винен нині в тому, що технократична ментальність стає такою міцною, що призводить до ототожнення правди з можливою до виконання річчю. Але коли єдиним критерієм правди є ефективність і користь, розвитком автоматично нехтують. Бо справжній прогрес не полягає насамперед у виконанні чогось. Ключем до прогресу є інтелект, здатний мислити про технології і зрозуміти у повній мірі людський сенс дій людини, а в контексті цілісного значення буття особи. Навіть коли людина працює на відстані, через супутник або електронний імпульс, її діяльність залишається завжди людською, виразом відповідальної свободи. Технології глибоко притягують людину, оскільки звільнюють її від фізичних обмежень і розширюють їй горизонт. Але людська свобода залишається собою тільки тоді, коли на зачарування технікою вона відповідає рішеннями, що є результатом моральної відповідальності. Звідси невідкладна потреба формування етичної відповідальності у користуванні технологіями. Виходячи із зачарування, яке технології справляють на людину, потрібно повернути справжній сенс свободи, що не полягає у сп’янінні тотальною автономією, а у відповідях на виклик буття, починаючи від нашого власного буття.
71. Цей можливий відхід технократичної ментальності від її первинної гуманістичної дороги сьогодні видно у певних технологічних проявах і розвитку, і миру. Часто розвиток народів вважається справою фінансової інженерії, відкриттів ринків, скасування мит, виробничих інвестицій, інституційних реформ, одним словом, проблемою лише технічною. Всі ці сфери дуже важливі, але ми мусимо поставити запитання, чому прийняті технічні рішення принесли лише двозначні результати. Причину треба шукати у глибині. Ніколи не забезпечать розвиток тільки автоматичні та безособові – у якійсь мірі – сили, такі як сили ринку чи міжнародної політики. Розвиток неможливий без правильних людей, без фахівців із економіки, а також політиків, які у своєму сумлінні глибоко переживають виклик загального блага. Потрібною є і професійна підготовка, і моральна послідовність. Коли гору бере абсолютизація технологій, доходить до плутанини між цілями та засобами: підприємець вважатиме єдиним критерієм дії максимізацію прибутку, політик – зміцнення влади, а науковець – результат своїх відкриттів. Трапляється, що часто під мережею економічних, фінансових або політичних відносин залишаються непорозуміння, проблеми і несправедливість, множиться обіг технічної інформації, але на користь її власників, натомість реальний стан народів, що живуть під впливом і майже завжди у невіданні цих процесів, залишається незмінним, без реальних можливостей звільнення.
72. Миру інколи загрожує також і те, що вважається технологічним продуктом і є всього лише плодом порозуміння між урядами або ініціативами, що мають на меті досягнення ефективної економічної допомоги. Правдою є те, що будівництво мирувимагає постійного підтримування дипломатичних контактів, економічного і технологічного обміну, культурних зустрічей, угод про спільні проекти, а також прийняття спільних зобов’язань, щоб запобігти загрозам типу воєнного конфлікту і викоренити в основі причини тероризму. Однак, щоб ці зусилля принесли тривалі плоди, необхідно, щоб вони спиралися на цінності, вкорінені у правді життя. Тобто потрібно вслухатися в голос і спостерігати за станом зацікавлених народів, щоб власне інтерпретувати їхні очікування. Інакше кажучи, потрібно, щоб, як і раніше, багато осіб, сильно заангажованих у пропаганду зближення між народами і сприяння розвитку, докладали цих зусиль, беручи за вихідну точку взаємну любов і розуміння. З-поміж цих осіб є також вірні християни, заангажовані у велике завдання поширення розвитку і миру цілком гуманного виміру.
73. З технологічним розвитком пов’язаний вплив засобів суспільної комунікації. Не можна вже уявити собі без них життя людської сім’ї. На добре і на зле вписані вони в життя світу так, що видається абсурдною постава тих, які вважають їх нейтральними і, як наслідок, автономними від будь-яких міркувань моральності стосовно особи. Часто подібні погляди, чітко підкреслюючи суто технологічну природу ЗМІ, фактично сприяють їхній підпорядкованості економічній калькуляції, намірам панування на ринках, а також – не в останню чергу – бажанню нав’язувати культурні зразки, що відповідають планам ідеологічної і політичної влади. Беручи до уваги їхню основну роль у визначенні змін способу сприймання і пізнавання реальності, а також самої людської особи, необхідною стає уважна рефлексія над їхнім впливом, особливо щодо етично-культурного виміру глобалізації і солідарного розвитку народів. Подібно до того, чого очікують від належного управління глобалізацією і розвитком, треба дошукуватися сенсу і доцільності існування ЗМІ з антропологічної перспективи. Це означає, що вони можуть стати можливістю до гуманізації не тільки тоді, коли завдяки технологічному розвиткові створюють більші можливості передавання інформації, але перш за все тоді, коли вони організовані та спрямовані на випромінювання образу особи і спільного блага, що віддзеркалює її універсальні цінності. Засоби суспільної комунікації не сприяють свободі, не глобалізують розвиток і демократію для всіх тільки тому, що множать можливості взаємного спілкування та обігу ідей. Щоб досягти таких цілей, вони повинні сконцентруватися на пропагуванні гідності осіб і народів, повинні бути чітко натхненні любов’ю і служити правді, добру і природному та надприродному братерству. Справді, в людстві свобода внутрішньо пов’язана з цими вищими цінностями. ЗМІ можуть надати важливу допомогу для поглиблення комунії людської сім’ї, а також етосу суспільств, коли стають інструментами пропагування участі всіх у спільному пошуку того, що є справедливим.
74. Першим і ключовим полем культурної боротьби між абсолютизмом технологій і моральною відповідальністю людини є сьогодні біоетика, на території якої розігрується питання інтегрального людського розвитку. Йдеться про дуже делікатну і вирішальну сферу, в якій звучить із драматичною силою фундаментальне запитання: людина є витвором самої себе, чи залежить вона від Бога? Наукові відкриття на цьому полі, а також можливості технологічного втручання видаються настільки розвиненими, що схиляють до вибору між двома категоріями раціональності: розуму, відкритого на трансцендентність, або раціональності розуму, зачиненого в іманентності. Ми стаємо перед вирішальним або – або. Однак раціональність технічної дії, концентрованої на собі, виявляється ірраціональною, оскільки тягне за собою відторгнення сенсу і цінностей. Не випадково закритість перед трансцендентністю стикається зі складністю уявлення, як із небуття виникло буття, а також як випадково народився розум [Пор. Бенедикт XVI, Промова до учасників IV Національного церковного конгресу в Італії, Верона, 19.10.2006; Бенедикт XVI, Проповідь під час Служби на Islinger Feld в Регенсбургу, 12.09.2006]. Зіткнувшись із цими драматичними проблемами, розум і віра йдуть один одному на допомогу. Тільки разом вони врятують людину. Захоплений чистою технічною дією, розум без віри приречений загубитися в ілюзії власної всемогутності. Вірі без розуму загрожує відособлення від конкретного життя осіб[Пор. Конгрегація Науки Віри, Інструкція Dignitas personae стосовно деяких біоетичнихпроблем (8.09.2008)].
75. Вже Павло VI визнав і вказав на глобальний вимір суспільного питання [Пор. Енцикліка Populorum prgoressio, 3: l.c., 268]. Ідучи услід за ним цією дорогою, потрібно сьогодні підтвердити, що суспільне питання стало радикально антропологічним питанням у тому сенсі, що воно передбачає не тільки спосіб зачаття, але також маніпулювання життям, що щоразу частіше стає підконтрольним людині через біотехнології. Запліднення in vitro, дослідження на ембріонах, можливість клонування і гібридизації людської істоти множаться і поширюються у сучасній культурі цілковитої втрати віри, яка сподівається відкрити кожну таємницю, оскільки добралася вже до коренів життя. Тут абсолютизм технологій знаходить свій найвищий вираз. У такій культурі сумління закликають всього лише зважати на чисто технологічні можливості. Не можна, однак, недооцінювати тривожних сценаріїв майбутнього людини, а також нових потужних інструментів, які має у розпорядженні "культура смерті". До трагічного лиха аборту, що поширюється, можна було б додати в майбутньому – але це вже in nuce [майже тепер] – систематичне планування євгенічних народжень. З іншого боку спектру, сильніше звучать голоси на захист евтаназії, що є проявом не меншого зловживання у питанні панування над життям, яке за певних умов вважають негідним, щоб ним далі жити. За цими сценаріями криються культурні позиції, що заперечують людську гідність. Зі свого боку, ці практики підсилюють матеріалістичну і механістичну концепцію людського життя. Хто зуміє виміряти негативні наслідки цієї ментальності для розвитку? Як можна дивуватися байдужості, проявленої щодо випадків людської деградації, якщо байдужість характеризує навіть нашу позицію щодо того, що є людським і що ним не є? Вражає безапеляційна селективність того, що нині пропонують за гідне поваги. Незначні справи вважають шокуючими, але толерованою є нечувана несправедливість. Тоді як бідні світу цього стукають до дверей багатіїв, багатий світ, видається, не слухає вже цих ударів до дверей через сумління, що вже не здатне пізнати те, що є людське. Бог відкриває людину людині, розум і віра співпрацюють у вказуванні їй добра, лише б вона хотіла його побачити, природне право, в якому ясніє блиск Розуму творця, вказує на велич людини, але також на її бідність, коли вона не може впізнати заклику моральної правди.
76. Одним із аспектів сучасного технократичного мислення є тенденція розглядати проблеми та емоції внутрішнього життя всього лише з психологічної точки зору, аж до неврологічного редукціонізму. Таким чином, єство людини стає позбавленим значення, і поступово втрачається свідомість онтологічної глибини людської душі, якої змогли досягти святі. Проблема розвитку тісно пов’язана також із нашим розумінням людської душі, оскільки наше "я" часто зводиться до психіки, а здоров’я душі плутають із добрим емоційним відчуттям. У підставі цих надспрощень лежить глибоке нерозуміння духовного життя, і воно веде до незауваження того факту, що розвиток людини і народів залежить також від рішення проблем духовного характеру. Крім матеріального зростання, розвиток повинен також охоплювати духовне зростання, оскільки людська особа є "єдністю тіла й душі" [ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes, 14], зродженою з творчого кохання Бога і призначеною до вічного життя. Людина розвивається, коли виростає духовно, коли її душа пізнає саму себе і пізнає правду, зародок якої в ній розміщений Богом, коли вона проводить діалог сама з собою та зі своїм Творцем. Залишаючись віддаленою від Бога, людина є неспокійною і хворою. Суспільне і психологічне відчуження, а також такі численні неврози, що характеризують багате суспільство, мають також причини духовної природи. Суспільство добробуту, матеріально розвинене, але яке придушує душу, не є саме по собі спрямованим на справжній розвиток. Нові форми поневолення наркотиками і відчай, у який потрапляє стільки осіб, породжений не лише психологічними чи соціологічними причинами, але значною мірою і духовними. Порожнеча, в якій душа почувається покинутою, незважаючи на численні терапії тіла і психіки, приносить страждання. Неможливий цілісний розвиток та загальне спільне благо, якщо не враховувати духовне та моральне благо осіб, розуміючи їхню цілісність душі й тіла.
77. Абсолютизм технологій часто перешкоджає людям визнати будь-що, що не можна пояснити простою матерією. Проте всі люди стикаються з багатьма нематеріальними і духовними аспектами свого життя. Пізнання не є тільки матеріальним актом, оскільки об’єкт, який пізнається, завжди приховує щось поза емпіричними даними. Все наше знання, навіть найпростіше, є завжди малим дивом, оскільки не можна його пояснити цілком за допомогою матеріальних інструментів, якими ми користуємося. У кожній правді є щось більше, ніж ми могли б очікувати, у пережитій любові є завжди щось, що нас захоплює. Ми не повинні ніколи переставати дивуватися з приводу цих див. У кожному пізнанні та в кожному акті любові душа людини зазнає чогось "більшого", що видається дуже подібним на отримання дару, на висоти, до яких ми почуваємося піднесеними. Розвиток людини і народів також підноситься на такі висоти, якщо ми беремо до уваги духовний вимір, яким повинен обов’язково відзначатися такий розвиток, щоб бути справжнім. Він домагається нових очей і нового серця, здатного височіти над матеріалістичним баченням людських подій і побачити в розвиткові щось "поза межами", чого технології не можуть дати. Цим шляхом можна буде досягти інтегрального людського розвитку, орієнтаційним критерієм якого є рушійна сила любові у правді.
ЗМІСТ (1-9)
ВСТУП (1-9)
І. ПОСЛАННЯ POPULORUM PROGRESSIO (10-20)
ІI. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК У НАШІ ЧАСИ (21-33)
ІII. БРАТЕРСТВО, ЕКОНОМІЧНЕ ПІДНЕСЕННЯ І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО (34-42)
ІV. РОЗВИТОК НАРОДІВ, ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ, СЕРЕДОВИЩЕ (43-52)
V. СПІВРОБІТНИЦТВО ЛЮДСЬКОЇ СІМ’Ї (53-67)
VI. РОЗВИТОК НАРОДІВ І ТЕХНОЛОГІЙ (68-77)
ЗАКІНЧЕННЯ (78-79)
13.02.2013