78. Без Бога людина не знає, куди прямує, і не може навіть зрозуміти того, ким є. Щодо велетенських проблем розвитку народів, які майже вганяють нас у знеохочення, приходить нам на допомогу слово Господа Ісуса Христа, який дає нам зрозуміти: "Без мене ж ви нічого чинити не можете" (Ів. 15:5), і додає відваги: "Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку" (Мт. 28:20). Перед величезним обсягом роботи, до якої треба взятися, підтримує нас віра у присутність Бога серед тих, які збираються в Його ім’я і працюють заради справедливості. Павло VI нагадав нам у Populorum progressio, що людина не може сама керувати власним прогресом, оскільки сама не може встановити справжнього гуманізму. Тільки якщо ми свідомі свого покликання, як окремі особи та спільнота, бути частиною Божої сім’ї як Його діти, ми зможемо створити нове бачення та вивільнити нову енергію на службу справжньому інтегрального гуманізму. Так, отже, найбільшою силою на службі розвитку є християнський гуманізм [Пор. N 42], який оживляє любов і походить із правди, і приймає обох як вічний Божий дар. Відкритість до Бога відкриває нас до наших братів та сестер, а також до розуміння життя як солідарного і радісного завдання. І навпаки, ідеологічна закритість до Бога, а також атеїзм байдужості, що забуває про Творця і наражається на забуття людських цінностей, є нині серед найбільших перешкод у розвитку. Гуманізм, що виключає Бога, є нелюдським гуманізмом. Лише гуманізм, відкритий до Абсолюту, може вести нас у насадженні та реалізації форм громадського і суспільного життя – в межах структур, інституцій, культури і етосу – врятувавши нас від ризику, що ми станемо заручниками мінливої моди. Це усвідомлення незнищенної Божої Любові підтримує нас у тяжкому і високому заангажуванні на користь справедливості та розвитку народів, серед успіхів і поразок, у безперестанному визначенні відповідних напрямків для людських справ.Божа Любов закликає нас вийти з того, що є обмеженим і не остаточним, додає нам відвагу до дій і подальшого пошуку блага всіх, навіть якщо цього не можна досягти негайно, навіть якщо те, що ми зможемо зробити, а разом із нами політична влада та особи, задіяні у сфері економіки, завжди менше від того, чого ми гаряче прагнемо [Пор. Бенедикт XVI, Енцикліка Spe salvi, 35]. Бог наділяє нас силою, щоб боротися і страждати за любов до загального блага, оскільки Він є нашим Всім, нашою найбільшою надією.
79. Розвиток потребує християн із руками, піднятими до Бога у поставі молитви, християн, що керуються усвідомленням того, що любов, сповнена правди, caritas in veritate, з якої походить справжній розвиток, не є нашим витвором, а залишається нам переданою в дар. Тому у важкі та складні хвилини, окрім визнання того, що відбувається, ми повинні перш за все повернутися до Його любові. Розвиток потребує уваги до духовного життя, серйозного ставлення до довіри Богові, духовного братерства у Христі, покладання на Боже Провидіння і Боже Милосердя, любов і пробачення, самопожертву, прийняття ближнього, справедливості та миру. Все це необхідне для перетворення "камінних сердець" на "серця тілесні" (Єз. 36:26), так аби життя на землі зробити "Божим", і тому гідним людства. Все це людське, оскільки людина є суб’єктом власного існування, і водночас вона Божа, оскільки Бог є на початку і в кінці цього всього, що є цінним, і що дає спасіння: "чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє усе ваше, ви ж Христові, а Христос Божий!" (1 Кор. 3:22-23). Гарячим бажанням християнина є, щоб уся людська сім’я могла називати Бога "нашим Батьком". Лише разом із Єдинокровним Сином усі люди могли б навчитися молитися до Батька і просити Його словами, яких сам Ісус нас навчив, його ласки славити, живучи згідно з Його волею, щоб потім мати хліб наш насущний, розуміти та бути щедрими щодо наших боржників, не спокушатися над міру і бути звільненими від зла (пор. Мт. 6:9-13).
На закінчення Року святого Павла я охоче висловлюю це побажання словами Апостола з його Послання до римлян: "Любов нехай буде нелицемірна; ненавидівши зло, приставайте до добра! Любіть один одного братньою любов’ю. Пошаною один одного випереджайте!" (12:9-10). Нехай Діва Марія, проголошена Павлом VI Mater Ecclesiae, шанована християнським народом як Speculum Iustitiae і Regina Pacis, охороняє нас і випросить для нас своїм небесним заступництвом потрібну силу, надію і радість, щоб, як і раніше, ми виконували самовіддано завдання втілення в життя"розвитку всієї людини і всіх людей" [Павло VI, Енцикліка Populorum progressio, 42].
У Римі, 29 червня 2009 р., в урочистість святих Апостолів Петра і Павла, на п’ятий рік мого Понтифікату.
Перекладено за L’Osservatore Romano, 07.07.2009: LETTERA ENCICLICA CARITAS IN VERITATE DEL SOMMO PONTEFICE BENEDETTO XVI AI VESCOVI AI PRESBITERI E AI DIACONI ALLE PERSONE CONSACRATE AI FEDELI LAICI E A TUTTI GLI UOMINI DI BUONA VOLONTÀ SULLO SVILUPPO UMANO INTEGRALE NELLA CARITÀ E NELLA VERITÀ
Переклад: О.Д., О.Р., Л.П.
ЗМІСТ (1-9)
ВСТУП (1-9)
І. ПОСЛАННЯ POPULORUM
PROGRESSIO (10-20)
ІI. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК У НАШІ
ЧАСИ (21-33)
ІII. БРАТЕРСТВО, ЕКОНОМІЧНЕ ПІДНЕСЕННЯ І ГРОМАДЯНСЬКЕ
СУСПІЛЬСТВО (34-42)
ІV. РОЗВИТОК НАРОДІВ, ПРАВА І
ОБОВ’ЯЗКИ, СЕРЕДОВИЩЕ (43-52)
V. СПІВРОБІТНИЦТВО ЛЮДСЬКОЇ
СІМ’Ї (53-67)
VI. РОЗВИТОК НАРОДІВ І
ТЕХНОЛОГІЙ (68-77)
ЗАКІНЧЕННЯ (78-79)
13.02.2013