Нераз приходить ся нам чути від Українців, подорожуючих на Заходї, що майже у всїх зaхідних краях не знають нічого про Україну, її історию, народ і національні змаганя. Мало сього! Коли подорожному прийде відповісти на питанє: "Хто Ви такі?", з яким звернеть ся до нього цікавий турист иншої народности, то відповідь: "я Українець" дивує чужинця, він на таку відповідь робить великі очи, здвигає плечима і дальше допитуєть ся. Наш подорожний мусить тодї викладати все від А, аби дати чужинцеви зрозуміти, хто він і з відки. Одначе не кождий чужинець має терпеливість вислухати нашого поясненя, хто ми і з відки, й відразу замічує Вам, що Ви певно Поляк або Росиянин, або додасть: "я про такий нарід перший раз чую від Вас. Чому нема нічого про Вас в істориї", яке доводилось почути авторови на Заходї.
Чому справа стоїть так? Пригляньмо ся, як інформують про себе Захід Поляки, котрі не ставлять ся байдужо до того, що кажуть про них зa границею, чи знають про них і їx стремлїня, а невпинно ведуть інтензивну акцию по всїх столичних і більших містах Західної Европи, а навіть Америки інформуючи тамошну публику про Польщу і польські справи, та тим способом зєднюють собі публичну опінїю і чимало симпатиків між журналїстами і полїтиками.
Між иншими, до найактивнїйших належать два польські інформацийні бюра в Льондонї і Чікаґо. Льондонське Polish Bureau (Under the Patronage of the Poliсh National Council) льокуєть ся під числом 3 Arundel Street, Strand. London W. C. під управою д-pa J. H. Retinger'a. Д-р Peтінґер володіє плинно кількома західними мовами і виключно віддав увесь свій час справам бюра, яке знаходить ся в самім серци великого Льондону. Способи інформованя анґлійської публики яких уживають Поляки, суть ріжнородні; по перше видають що кождих два тижднї друкований обіжник в анґ. мові, розказуючи в них про найновійші відомости зі всїх областий польського національного житя. Сі обіжники посилають до всіх анґ. часописий і журналістів, яких адресів де зарвуть, до визначнїйших професорів анґлійських унїверситетів, і до всїх членів анґлїйського парляменту. Дальше час від часу містять в анґлїйських часописах і журналах статї розказуючі про польські справи, найбільше в журналї The Outlook; устроюють виклади і відчити про польську історию, літературу і житє; і зваблюють до себе ріжних публіцистів бенкетами і ситими обідами де втягають їx в свої круги і уживають пізнійше для розголосу польської справи; час від часу посилають анґлїйських журналїстів коштами бюра до Варшави або Kpaкова, щоб ті познайомились в Польщею на місци і вернувши до Анґлїї писали про неї; в разї потреби видають і більші брошури в анґлїйській мові, обговорюючи ширше деякі фази їx національного житя. Перед нами ось що така брошура з під пера д-ра Ретінґера видана в Льондонї "Про Поляків і Прусию" (The Poles and Prussia), в якій автор пригадує анґлїйській публиці про "жорстокі" заходи пруського правительства над задавленєм польського елєменту в границях німецької імпериї. Переглянувши початки пруської держави і польського королівства, д-р Ретінґер спиняєсь і обговорює пару уступів з Віденської Угоди року 1815. по упадку Наполєона, які ґарантували Полякам свобідний національний розвиток: "Les Polonias, sujets russes, autrichans et Prussiens, regoivent une representation et des institutions nationales". Дальше згадує про манїфест пруського короля до польського народу з мая 1815-го року, в якім король заявив, що він гордий із того, що Поляки є добрими польськими патріотами і люблять свою вітчину, і їм подібні признаня з ріжних жерел, що польський рух буде мати вільну руку. А що дїєть ся тепер в Прусиї? питає автор. Правительство тамошнє per fas et nefas силкуєть ся знищити все, що польське, і на сором ученому сьвітови воно знаходить попертє в богато нїмецьких учених, на чолї яких були історики Момсен і фон Трайчке. По сїм йде мова про ріжні переслїдуваня, про забороненя уживати польської мови, вигнанє 30 тисяч Поляків з Прусиї, які не мали пруського горожанства, в році 1885-ім, та про дїточий страйк, коли то 180 тисяч польської дітвори застрайкувало через се, що їм заборонено вчитись навіть релїґії в їх рідній мові. Найдовше автор задержавсь над економічним питанєм, як кольонїзацийним законом та королївською комісією, яка була установлена на те, щоб викуплювати землю в пруській Польщи і кольонїзувати її нїмецькими кольонїстами. Змаганя комісії були даремні, бо коли від року 1897 до 1900 Нїмці купили 32,690 гектарів землї, то Поляки за той сам час здобули в свої руки 63.314 гектарів. Як раз ся неудача комісії пхнула пруське правительство ухвалити нечуваний нїгде в сьвітї закон експропріяцийний. На сїм автор кінчить свою брошуру, і вірить, що те переслідуванє, та "Kulturkampf" лише зміцнює Поляків в Прусиї — бо будить національне почутє.
Як в брошурах так і в обіжниках Поляки завсїгди більше жалують ся на Прусаків як на Росию, а що до української справи, то або зoвсїм промовчують її, або уважають українську територию за польські землї, а мову нашу за диялєкт їх мови. Приміром в однїм з послїдних обіжників, розісланім льондонським бюром, де пишеть ся про польську еміґрацию до Америки, автор обіжника подав статистику польських еміґрантів від 1909 до 1913 р. Притім подав також статистику Італїйців, Жидів, Росиян, Кроатів і Ірландців, а про українську еміґрацию анї словом, хотяй в північній Америці жиє тепер близько пів мілїона наших Українців і рік річно еміґрують туди тисячі наших земляків. Чесна метода.
Подібний комітет мають Поляки і в Сполучених Державах північної Америки, де також заложили польське інформацийне бюро в Чікаґо при 484—486 Milwakee Ave, Chicago, на чолї котрого стоїть п. М. St. Usada. Функциї сього бюра такі самі, як і льондонського, то є писати про польські справи в американських журналах, знакомити Американців з їх істориєю, лїтературою і житєм через лектури і видаванєм часописий в анґлійській мові.
Так роблять Поляки!
А що зробили Українці в сїм напрямі?
[Дїло]
13.11.1913