Ми – це прибульці

Калеб Шарф

Люди – дуже дивні істоти. Як для глобального виду, ми не надто генетично різноманітні, що є наслідком таких подій, як «ефект засновника» або «ефект пляшкового горла», які траплялися з нашими древніми мандрівними предками. Ми також здійснюємо колосальний вплив на довкілля, який (принаймні поки що) не збалансовують природні процеси.

Але найбільш неймовірним у нашому існуванні є те, що ми постійно створюємо, перетворюємо і поширюємо інформацію, яка хоч не міститься у нашому успадкованому генетичному коді, але постійно супроводжує нас у часі та просторі. Велика частина цієї інформації закодована не лише в суто символічних носіях – алфавітах, мовах чи бінарному коді, – а й також у кожній цеглині, сплаві, машині чи структурі, які оточують нас. Навіть самі символи теж матеріалізуються у чомусь – чорнилі на папері або електричних зарядах у нанорозмірних частинках кремнію.

Увесь цей «датаом» (від англ. data – «дані» та genome – «геном») став невід’ємною частиною нашого існування. Можливо, він утвердився у цьому статусі ще 200 тисяч років тому, коли наш вид менш-більш відокремився від решти гомінідів. З цієї тези, яку я розглядаю у своїй майбутній книзі «Пришестя інформації», випливають кілька нестандартних і провокативних висновків.

Подивімось, наприклад, на наш вплив на планету. Сьогодні з приблизно шести-семи терават електроенергії, яку наш вид генерує, 3–4% йде на обслуговування електроніки, що зберігає, передає та перетворює інформацію. Може видатися, що це небагато, але візьміть до уваги ось це: щороку цей показник збільшується на 40%. Навіть із поправкою на постійне удосконалення комп’ютерів та засобів генерування і транспортування енергії, вже через двадцять років увесь теперішній енергетичний об'єм йтиме лише на потреби цифрової електроніки.

І це лишень частина енергетичних потреб датаому. Адже ми досі друкуємо на папері, а енергетична цінність однієї сторінки еквівалентна спалюванню п’яти грамів високоякісного вугілля. Виробництво цифрових пристроїв – від мікропроцесорів до жорстких дисків – теж неймовірно затратне енергетично, адже потребує глибокого перетворення матерії. Створюючи ці вишукані, впорядковані і деталізовані структури з грубої, хаотичної і невпорядкованої сировини, ми буквально боремося з другим законом термодинаміки, адже перетворюємо матерію з високою ентропією у матерію з низькою. Важко передбачити, чи теперішнє інформаційне цунамі коли-небудь сповільниться або закінчиться.

Це піднімає питання «навіщо ми взагалі це робимо?».

Неочікувана відповідь на нього полягає у тому, що це робимо не лише ми. Людський датаом нагадує окреме, хоча й повністю симбіотичне (і навіть ендосимбіотичне) явище. Homo sapiens, ймовірно, існує як по-справжньому унікальний вид лише внаслідок своєї спільної еволюції з усім багатством екстерналізованої інформації, починаючи від мов, які зберігалися в нейронах мозку протягом багатьох поколінь та символів на глиняних виробах і стінах печер – й аж до інформації в інтернеті.

Але із симбіозу випливає те, що кожна сторона має свої власні інтереси. Якщо ми подивимось на себе у такий спосіб, то можемо задуматися, чи справді диктуємо умови. Існує погляд на біологію, згідно з яким центральне місце у ній відіграють гени, а організми – це лише тимчасові посудини, які потрібні для відтворення генетичної інформації. Якщо так само подивитися на датаом, то спосіб, завдяки якому інформація виживає, може бути менш важливим, ніж сам факт, що вона виживає. Як тільки інформація разом зі своїми алгоритмічними носіями потрапляє у світ, вона намагатиметься відтворюватися завжди, якщо тільки зможе.

Простим прикладом можуть бути великі твори світової літератури – від Лао Цзи до Шекспіра. Ці твори нагадують кластери інформації, які виявилися напрочуд успішними з погляду свого довгострокового виживання і відтворення. Але ці тексти не є суто мемами. Вони радше є частинами розгалуженого людського фенотипу, який має свої власні процеси і змінює світ навколо себе, щоби забезпечувати своє виживання.

Чогось подібного не було за всю історію життя на Землі, що налічує три-чотири мільярди років. На геологічній шкалі поява людського датаому нагадує переломну, екстраординарну подію, яку можна порівняти хіба що з вторгненням інопланетної цивілізації або падінням астероїда, що зумовив масове вимирання видів. Усе це є зміною енергетичних процесів і функціонування біосфери. Унаслідок якоїсь еволюційної примхи наше існування як розумних та балакучих мавп призвело до появи чогось безпрецедентного – нового способу організації атомів і молекул у їхньому порядку та хаосі, а саме в ентропії та її найближчому кузені – інформації.

Погляньте на світ навколо себе прямо зараз – на стіни своєї кімнати або на крісло, на якому ви сидите; на світло, при якому ви зараз читаєте, або на екран монітора, що показує вам ці слова. Усе це, зрештою, існує для того, щоб підтримувати існування найдивнішої субстанції у Всесвіті – інформації. Наш дуже чужорідний датаом може бути провісником чогось ще неймовірнішого в майбутньому.