У багатьох країнах прогресує «ветократія», політична система, яка рясніє групами чи навіть окремими особами, здатними ветувати ініціативи своїх суперників
Те, що в Італії періодично стаються політичні збої, які паралізують її уряд, не є дивиною. Те, що подібне стається в Сполучених Штатах, таки є сюрпризом. І схоже, все вказує на те, що нещодавній збій в діяльності уряду США не є останнім, що його переживатиме північний велетень. Він також не був першим. Між 1976 та 1996 рр. уряд США переставав функціонувати 17 разів, і завжди це було зумовлено відсутністю згоди між двома партіями. Жоден з цих урядових локаутів не тривав понад три тижні. Однак жоден з попередніх не відбувався в настільки конфліктній політичній атмосфері, як нещодавній. Причини нам відомі: меншість отримує голоси, необхідні для того, аби бути представленою в Конгресі і таким чином заплутувати, відкладати, ослаблювати чи навіть провалювати рішення уряду.
Цих діячів не цікавить управління, а лише блокування. Їх мета - за будь-як ціну завадити успіхові своїх суперників, особливо якщо вони перебувають у владі. Вони розцінюють шкідливі наслідки своїх дій як «побічні втрати» заради важливіших для країни цілей. На практиці часто-густо такі дії служать лише дуже специфічним інтересам лідерів цих груп, які розмахують прапорами загального блага, аби приховати той факт, що єдиними бенефіціантами є вони самі та їх найближчі союзники. Утім, це відбувається не лише в Італії та Сполучених Штатах: такі збої в управлінні вже стали світовою тенденцією.
Світові демократії – як більш давні та зрілі, так і молодші та менш організаційно закріплені – демонструють спільні риси у цьому відношенні. Мабуть, найважливішим є те, що перевага, яка забезпечує перемогу на виборах, зменшилася. Щораз рідше трапляється, аби кандидат на президентський пост розбив ущент своїх супротивників. Як правило, вибори виграються із дуже незначною перевагою.
У нинішньому світі переважає полярно налаштований електорат й у більшості випадків дуже роздроблений, голоси якого не забезпечують чіткими повноваженнями чи домінуючою позицією жодну партію чи кандидата. Через це стількома країнами керують складні, громіздкі та нестійкі коаліції, сформовані політичними групами, які не лише мають мало спільного, але часом є виразно антагоністичними.
У 30 з 34 найбільш промислово розвинутих країн, що входять до ОЕСР, уряд протистоїть парламенту, який контролюється його опозиціонерами. У виборчих демократіях міноритарні партії почали наступ у післявоєнний період: між 1944 та 2008 рр. вони здобули понад половину депутатських місць у парламентах. У 2008 р. ці утворення, які не представляють більшість виборців, займали 55% місць в парламентах світу.
У Сполучених Штатах політичні позиції поступово поляризувалися вже кілька десятиліть, що згідно з опитуваннями досягло зараз безпрецедентного рівня. За словами Нейта Сілвера, одного з найбільш шанованих політичних аналітиків США, ця поляризація зумовлена головним чином тим, що республіканці ще більше радикалізували свої позиції, тоді як демократи лише трохи посунулись уліво. Однак, мабуть, найважливішим є те, що дві великі партії США роздробилися і їх керівникам вже не вдається сформувати спільну позицію їх членів і підтримувати бодай якусь партійну дисципліну. Телевізійні звернення Джона Маккейна та інших доведених до відчаю республіканських лідерів до Теда Круза та його радикальних колег з Чайної партії з благанням відійти зі своїх непоступливих позицій, які тягнуть партію та країну у прірву, вже вписані в історію.
Професор Френк Фукуяма назвав цю тенденцію ветократією, тобто політичною системою, яка рясніє групами чи навіть окремими особами, здатними ветувати ініціативи своїх політичних суперників. Багато учасників мають можливість блокувати гру і мало хто здатен добитися того, аби його ініціативи та рішення були прийняті.
Факторів, що сприяють появі ветократії, багато і вони різноманітні – від економічних криз, які знижують стандарти життя та збільшують роздратування виборців, і до частих скандалів, в яких фігурують корумповані політики та урядовці; від революції у сфері комунікації та інформації до демографічних змін. Проте в усіх випадках вони призводять до політичної дисфункції, яка вже є частиною загальної картини в багатьох країнах і наслідки якої впливають на нас усіх. Влада змінюється дивовижним чином, який наразі є мало зрозумілим.
Мойсес Наім, венесуельський письменник, економіст і аналітик, асоційований експерт програми з міжнародної економіки Фонду Карнеґі за міжнародний мир
Moisés Naím
¿Estados Unidos=Italia?
El País, 19.10. 2013
Зреферувала Галина Грабовська
08.11.2013