Днями Алекс Селмонд виклав свої аргументи на користь незалежності Шотландії. Це була чудова вистава. Якби в шотландців відразу після неї спитали їхню думку, вони, безперечно, проголосували б за вихід зі Сполученого Королівства. У Європі політиків, що ховаються від штормів, є у надлишку. Перший міністр Шотландії є рідкісним видом - лідером, що має намір змінити політичну погоду.
Очолювана консерваторами урядова коаліція у Великобританії має проблеми. Обурення населення постійним зростанням ціни на енергоресурси для домогосподарств призвело до зміни у політичних настроях суспільства. Капіталізм пережив Великий крах 2008 року, але падіння рівня життя протягом всіх років з того часу привернуло увагу виборців до недоліків ліберальної економічної доктрини. Вони помітили, що, як у банківському секторі, так і в енергетиці, ринком можна маніпулювати на користь кількох обраних осіб. Вони помітили, що топ-менеджерів не зачепила політика суворої ощадності. Вони втомилися від політиків, що тиснуть їм руки. Шотландії вже давно має лівіші виборчі вподобання, ніж Англія. Селмонд сподівається скористатися цим соціал-демократичним припливом.
Шотландія проведе референдум з питанням про свою незалежність у вересні наступного року. Якщо консерватори Девіда Кемерона виграють загальні вибори у 2015 році, то британцям запропонують взяти участь у референдумі з питанням, чи варто Сполученому Королівству залишитися у ЄУ. Голосування будуть розділені у часі, але обидві моделі відносин тісно пов'язані між собою. Якби Великобританія вийшла з ЄУ - а це вона може - то Шотландія рано чи пізно помахала б рукою на прощання Великобританії.
Усі вважають, що Шотландська національна партія (ШНП) Селмонда зазнає поразки зі своєю першою пропозицією вийти зі Сполученого Королівства. Альянс юніоністів, у який увійшли лейбористи, консерватори й ліберальні демократи, досяг певного успіху, поставивши під сумнів плани ШНП. Алістер Дарлінґ, колишній міністр фінансів, що очолює зараз шотландських юніоністів, виявився небезпечним опонентом для націоналістів.
Селмонда змусили пояснити його уявлення про те, як незалежна Шотландія керуватиме своєю економікою. Він хоче зберегти британський фунт, але його бентежить той факт, що у такому разі відсоткові ставки, як і раніше, встановлюватиме Банк Англії у Лондоні. Аргумент ШНП, що контроль над родовищами нафти й газу у Північному морі більше ніж компенсує втрату значних бюджетних трансфертів з Вестмінстера, є не зовсім переконливим. ШНП має туманне уявлення про те, яку вона проводитиме зовнішню та оборонну політику.
Табір юніоністів розраховує, що саме такі суперечки дадуть йому змогу здобути перемогу. Коли прийде час для голосування, практичні шотландці проголосують своїми гаманцями. Залишатися в унії з Англією безпечно. Краще наполягати на передачі нових повноважень від Вестмінстеру до парламенту у Голіруді. Автономія і так вже дала Шотландії значну частину контролю над її внутрішніми справами.
Селмонд може стверджувати, що загроза закриття компанією Ineos її великого нафтохімічного заводу у Ґренджмуті, що прозвучала минулого тижня, підкреслює необхідність для Шотландії взяти на себе відповідальність за свою долю. Опоненти можуть заперечити, що унія з Англією забезпечує подушку безпеки на випадок неминучих економічних невдач.
Цифри на боці юніоністів. Опитування громадської думки свідчать, що значна більшість шотландців не переконані аргументами на користь розриву понад 300-річного Акту про унію з Англією. Вони показують, що заледве третина шотландців схиляється до повної незалежності, водночас дві третини воліли б отримати більше автономії. Але думати, що битву виграно - це робити дві серйозні помилки.
Перша полягає у недооцінюванні сили особистості Селмонда. Коли у 1999 році заснували шотландський парламент, то для нього розробили таку виборчу систему, що повинна була виключити усі можливості для повної перемоги ШНП. Селмонд переміг цю систему у 2011 році, коли повернувся до влади, маючи абсолютну більшість. За кілька тижнів до дня голосування юніоністи вважали, що така перемога є неможливою.
В успіху ШНП немає ніякої таємниці. Селмонд відмовився від сепаратизму, що колись спирався на невдоволення Англією, на користь націоналізму, що обіцяє теплі відносини з рештою Сполученого Королівства. Королева Єлизавета може залишити собі замок Балморал та бути номінальним главою держави. Громадяни незалежної Шотландії були б одночасно і шотландцями, і британцями.
Запевнення поєднуються з упевненістю. За словами Селмонда, незалежність буде "актом національної впевненості у своїх силах та віри у себе". Таким чином, аргумент розраховано на тих, хто коливається між надією та відчаєм - і на тих, хто з оптимізмом дивиться у майбутнє Шотландії, і на песимістів, що думають, що вона повинна бути назавжди прикута до Англії.
Друга помилка полягає у припущенні, що "ні" незалежності на референдумі 2014 року буде останнім словом. Після нього відбудеться суперечка щодо передачі шотландському уряду та парламенту більшої кількості повноважень, а потім, можливо, і референдум щодо членства у ЄУ. Зважаючи на те, що ШНП здобула значну частку голосів виборців, незалежність залишиться одним з варіантів розвитку подій.
Саме у цій справі відносини Великобританії з Європою і мають вирішальне значення. Референдум, що призвів би до виходу Сполученого Королівства з ЄУ, змінив би характер дискусії у Шотландії. Шотландці, що підтримують унію, могли б змінити свою думку, якби Англія вирішила відірвати себе від власного континенту.
Аргументи на користь перебування Шотландії у складі Сполученого Королівства є майже таким самими, як і аргументи на користь перебування Великобританії у ЄУ. Глобалізація виснажила можливості держав здійснювати свій суверенітет. Об'єднання суверенітетів є способом повернути собі силу. Націоналізм - це ескапізм, що закінчується сліпою вуличкою.
Якби Англія вирішила відірвати себе від власного континенту, розумною реакцією шотландців був би обмін унії з ослабленою Англією на незалежність і членство у ЄУ. У цьому й полягає парадокс. Євроскептики кажуть, що виступають на захист суверенного Сполученого Королівства. Але ніщо не могло б завдати більшого удару по унії Англії з Шотландією, ніж вихід Великобританії з ЄУ.
Philip Stephens
When Britain leaves Europe, Scotland will leave Britain
The Financial Times, 25.10.2013
Зреферував Омелян Радимський