Король говорить

Поява короля Чарльза III на відкритті нового парламенту Канади, ймовірно, залишиться однією з найважливіших подій для Північної Америки – подією, яку ще згадуватимуть у підручниках як один із ключових епізодів і в біографії монарха, і в історії Канади, і в історії Великої Британії.

Король, який з’явився у своєму далекому королівстві саме тоді, коли бундючний правитель сусідньої держави зазіхає на його суверенітет, і який завершив тронну промову цитатою з культового серіалу про вічну свободу справжньої Півночі – справді епічний персонаж.

І це ми говоримо про чоловіка, який усе життя існував у тіні своєї знаменитої й надзвичайно популярної матері – і якому, здавалося, самою долею було визначено залишатися цією тінню монархії. Але якби серіал “Корона” знімали знову, візиту короля до Канади варто було б присвятити окрему серію. І це був би значно важливіший сюжет, ніж вічні пошуки королівською родиною свого місця у сучасному світі.

Бо тепер Чарльзу вже нічого й шукати не доводиться. Це сучасний світ потребує його підтримки. Це канадські піддані прагнули бачити його у залі парламенту і чути промову монарха. Це вони обурювалися тим, що їхній король не відповів Дональду Трампу на зазіхання на суверенітет Канади і навіть не скасував запрошення президенту США здійснити безпрецедентний другий державний візит до Великої Британії. Хоча ще кілька місяців тому будь-хто здивувався б, якби король раптом почав робити політичні заяви – тим паче щодо подій у Канаді та довкола неї.

Багатьом канадцям монарх здавався анахронізмом з минулого, чия присутність на престолі нібито заважає Канаді стати повністю самостійною державою. Але у критичний момент не знайшлося жодного іншого інструменту, щоб так яскраво і гідно продемонструвати, чим державні інституції Канади відрізняються від інституцій Сполучених Штатів Америки. І чому в Канаді – за самою природою її державного устрою – не може статися те, що може статися в Америці: коли одна людина здатна докорінно змінити саму суть суспільних відносин, саму тканину держави.

Бо наявність конституційного монарха унеможливлює узурпацію влади, навіть саму думку про таку узурпацію.

І, до речі, це не тому, що сама інституція монарха перестала бути архаїчною. Це тому, що архаїчним стає світ навколо монархій. Бо лідери республік починають поводитися так, ніби вони королі, а не вибрані народом чиновники. Бо знову виникають сумніви у пріоритеті міжнародного права – і тепер вже не лише у Москві, а й у Вашингтоні дозволяють собі ставити під сумнів суверенітет сусідніх країн.

І виходить, що від архаїчного хуліганства та зневаги до народів і держав можна захиститися архаїчною гідністю.

Король в Оттаві є очевидною і безумовною альтернативою президентові у Вашингтоні – настільки очевидною, що це зрозуміє навіть Дональд Трамп, який зазвичай не бажає розуміти нічого, що йому не подобається. Але з таким королем навіть Трамп змушений рахуватися – бо у своїх мріях він сам монарх і мусить поважати таких самих, як він.

Перший королівський візит Чарльза III – це не лише виступ монарха у парламенті, а й пряме звернення до державних традицій Канади. Традицій, які базуються на тому, що цю державу будували люди, які свого часу хотіли залишитися в союзі з Великою Британією, тоді як Сполучені Штати створювали ті, хто цього союзу не бажав.

І лише згодом мешканці Північної Америки зрозуміли, що краще співіснувати у цих двох цивілізаційних векторах, ніж продовжувати вічну боротьбу між собою. Саме нерозуміння цієї спадщини з боку Дональда Трампа і породжує його образливі розмови про “51-й штат”. І, звісно, викликає бажання захиститися від такого несподіваного “наступу” – за допомогою короля.

До речі, це актуально не лише для канадців. У Гренландії – так само. За місяць до візиту Чарльза ІІІ до Канади король Данії Фредерік X відвідав Гренландію – вже вдруге за останній рік. Так, це був значно скромніший візит, ніж поїздка британця – так і традиції данської корони суттєво відрізняються від британських, король Данії є просто людиною, яка із задоволенням спілкується з країною і народом, а не правителем на престолі. Але символізм цього візиту мало чим відрізняється від канадського. Адже гренландці – які традиційно відчувають більше прихильності до королівської сімʼї, ніж до самої Данії, – так само прагнуть захиститися від амбіцій Трампа, нагадуючи про королівську інституцію.

Хтось, звичайно, може спитати: ну добре, а що реально може зробити монарх, якщо президент найпотужнішої держави у світі захоче застосувати силу? Як колись іронічно запитував Сталін про Ватикан: “Скільки у Папи дивізій?”

Але гідність – важлива частина будь-якого національного опору. У Папи тепер справді небагато дивізій, але саме присутність Івана Павла II на престолі у Ватикані сприяла краху комунізму і руйнуванню радянської системи так, як не змогла б жодна армія.

Президент іншої найпотужнішої держави у світі вже три роки безуспішно намагається підкорити український народ – і разом зі своїми оскаженілими співвітчизниками скрегоче зубами.

Адже апеляція до державної традиції та поваги до гідності створює атмосферу, в якій народ пам’ятає про своє право вибору і відчуває себе захищеним від чужого свавілля.

Саме тому Північ завжди буде вільною.