У культовому американському фільмі «Вихідний день Ферріса Бюллера» розповідь учителя про закон Смута–Гоулі й Велику депресію стає одним із символів нудьги та безнадійності. Однокласники Ферріса буквально помирають від цієї нудьги – і ми відразу розуміємо, чому він так насолоджується своєю прогулянкою по Чикаго. Бо насправді немає нічого жахливішого, ніж прекрасного сонячного дня слухати про якихось Смутів і Гоулі.
Фільм вийшов на американські екрани у 1986 році. Тоді про закон Смута–Гоулі ще вчили в середніх школах. Зараз, можливо, ця історія взагалі зникла зі шкільної програми. Але навіть тоді діти не могли зрозуміти, про що взагалі йдеться. Високі тарифи, Велика депресія, відсутність вільної торгівлі – все це здавалося далеким від реальності сучасної Америки.
Ровесники і свідки Великої депресії згадували про цю історію зі значно більшим занепокоєнням і значно меншим ентузіазмом. Рональд Рейґан, наприклад, казав, що після ухвалення цього закону американці пережили справжній кошмар. І це ще найм’якша оцінка. Я вже не цитуватиму президентів-демократів, адже закон підписав республіканець Герберт Гувер. Але саме Рейґан, ікона американських республіканців, портрет якого нині висить поруч із робочим столом Дональда Трампа у Білому домі, висловився про закон максимально чітко.
Так що ж таке запропонували Сполученим Штатам сенатор Рід Смут і конгресмен Вілліс Гоулі? Напевне, ви вже здогадалися. Майже 100 років тому вони домоглися ухвалення закону про значне підвищення торговельних тарифів – найбільше в новітній історії США (ну, до останніх днів принаймні). Гувер і співавтори закону щиро вірили, що таким чином вони допоможуть американським фермерам, які тоді дійсно перебували в кризі. Проти виступили більше тисячі провідних економістів, які звернулися до президента з відкритим листом. Особисто приїздив Генрі Форд, цей тодішній Ілон Маск, умовляв президента не підписувати цей згубний закон. Але все було марно – Гувер залишався вірним своїм передвиборчим обіцянкам, адже він був зобовʼязаний перемогою «серцю Америки» – її сільськогосподарським штатам.
Що було далі, ми знаємо. У відповідь – дзеркальні тарифи, бойкот американської продукції, обвал економіки у США та Європі, Велика депресія, поразка республіканців на виборах, перемога Франкліна Рузвельта з «Новим курсом», злет крайніх правих у Європі, тріумф Гітлера, Друга світова війна – і, зрештою, відмова від протекціонізму та створення нової глобальної торговельної системи за пропозицією та під егідою США.
А Смут і Гоулі? А Смут і Гоулі стали мемом – уособленням економічної катастрофи. Хоча Гоулі був поважним професором економіки, а Смут – «цукровим сенатором», багаторічним захисником інтересів фермерів із Юти, американці запам’ятали їх як винуватців збідніння нації. Якщо їх і згадували – а їх ще довго згадували, коли мова йшла про вільну торгівлю, – то тільки аби нагадати, що буває, коли законами економіки нехтують. Згодом про них остаточно забули – а деякі просто прогулювали школу і нічого ніколи не знали про ані про Смута, ані про Гоулі, ані про їхній закон. Вічний вихідний день, авжеж!
Проте тепер про Смута і Гоулі згадали всі, хто знається на економічній історії, а їхні привиди повернулися до Білого дому як справжні переможці. І хоча всі ми прекрасно усвідомлюємо, що буде після цього повернення, ніхто не заважає нам разом із конгресменами насолодитися їх новим тріумфом.
06.04.2025