Випалена земля

На початку 1990-х років під час однієї з поїздок до Стокгольма я натрапив на повідомлення про лекцію, яку читав в одному з наукових центрів шведської столиці Жозе Рамуш-Орта – емігрантський політик зі Східного Тимору. Я вирішив піти, щоб послухати одного з найвідоміших представників руху за незалежність Східного Тимору, а також поставити йому питання, яке здавалося мені ключовим для майбутнього України.

Жозе Рамуш Орта – сьогодні він президент республіки Східний Тимор, а тоді залишалося кілька років до його нагородження Нобелівською премією миру – був здивований моєю зацікавленістю незалежністю його батьківщини, адже це був перший випадок, коли з ним спілкувався журналіст зі Східної Європи. Я пояснив, що мене цікавить доля не лише Східного Тимору, а й України. Я хотів зрозуміти, на чому ґрунтується переконаність у перемозі національного руху тиморців. Адже Індонезія, яка анексувала частину острова Тимор після її відокремлення від Португалії, залишалася найвпливовішою державою регіону. Її юрисдикцію визнавали навіть сусідні країни, а можливості Португалії та інших держав, які співчували тиморцям, були дуже обмеженими.

Я пояснив Рамушу-Орті, що ситуація в його країні нагадує мені Україну. Вже тоді Росія демонструвала очевидне бажання захопити Крим, і я розумів, що рано чи пізно нам доведеться зіткнутися із намірами Москви поставити крапку в існуванні української державності. Тож як цьому протистояти?

Жозе Рамуш-Орта лише сумно всміхнувся. Він сказав, що сама ідея анексії Східного Тимору була серйозною помилкою режиму генерала Сухарто. Індонезія могла б і без анексії мати значний економічний і політичний вплив на молоду державу. Але замість цього вона отримала міжнародні проблеми та повстанський рух. Якщо ж їй колись довелося б під тиском міжнародної спільноти погодитися на незалежність Східного Тимору, це створило б небезпечний прецедент для інших регіонів Індонезії, де існували сепаратистські настрої. Однак якщо Сухарто припустився такої помилки, підкреслив майбутній президент Східного Тимору, він обов’язково зробить інші, які зрештою призведуть до краху його режиму. І тоді незалежність Східного Тимору стане неминучою.

Я згадав цю розмову, коли Путін на зустрічі з російськими моряками говорив про зовнішнє управління Україною, наводячи Східний Тимор як один із прикладів. Очевидно, що Путіна добре підготували. Але йому “забули” пояснити, за яких умов ООН запровадила зовнішнє управління Східним Тимором. Це сталося не для того, щоб провести там вільні вибори, а щоб захистити мешканців від індонезійських військ, які прагнули помститися тиморцям за їхнє прагнення до незалежності.

Після краху диктатури Сухарто під тиском міжнародної спільноти Індонезія погодилася провести референдум щодо незалежності Східного Тимору під егідою ООН. Влада Індонезії зобов’язалася забезпечити умови для його проведення. Однак, попри численні попередження спостерігачів (серед яких знову був Рамуш-Орта) про можливі спалахи насильства, справжня кривава баня почалася саме після оголошення результатів. Майже все населення проголосувало за свободу, а у відповідь індонезійські сили розпочали операцію “Випалена земля”. Столицю Ділі було майже повністю зруйновано, тисячі людей загинули, а більшість мешканців утекли в гори. Саме після цього ООН і створила миротворчий контингент та тимчасову адміністрацію.

Не тому, що тиморці воювали між собою. А тому, що Індонезія не дозволяла їм жити у спокої.

Путін, хоча й сам того не усвідомлюює, робить те ж саме, що й індонезійські генерали. Ті пояснювали катастрофу в Ділі боротьбою місцевих політичних фракцій. А російський президент розповідає про безлад в Україні і «Азов», які захоплює владу в Києві. Але повертаючись до подій на далекому острові, Путін ненавмисно нагадує нам, як небезпечно бути беззахисним перед сильним і жорстоким сусідом. Кремль хоче позбавити Україну власної державності, уряду, армії, щоб потім провести такі “референдуми”, які вже відбулися на окупованих територіях.

А якщо українці проголосують не так, як бажає Путін, нехай і під міфічним наглядом ООН, – розпочнеться нова операція “Випалена земля”: ракетні обстріли, бомбардування, захоплення нових територій. Адже Путін уже неодноразово демонстрував, як ставиться до тих, хто голосує не за його сценарієм.

Чи вдасться російському президенту реалізувати свій диявольський план? У цьому я дуже сумніваюся. Але в чому впевнений точно – то це в тому, що зрештою рацію матиме не Путін, а знову Рамуш-Орта. Війна проти України й анексія її територій – така ж стратегічна помилка режиму Путіна, якою для індонезійського режиму Сухарто була анексія Східного Тимору.

Ті, хто роблять такі помилки, обов’язково припускаються інших, не менш фатальних для їхнього власного існування.

Путін у цьому переконається.