Володимир Довгальов був у колі метрів українського кінематографа, серед яких Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Юрій Лисенко, Володимир Денисенко, Анатолій Буковський, Віталій Зимовець, Олександр Сердюк та інші.
Володимир Довгальов під час знімального процесу з кінокамерою «Кінор 16СХ-2М»
«Сім’я — це рід, де кожен має своє місце».
Народна приказка
Володимир Іванович Довгальов народився 9 травня 1941 року в Києві. Був другою дитиною в сім'ї (сестра Раїса, 5 червня 1937 р. — 6 червня 2019 р.). Отримав середню освіту (10 класів школи) у 1959 році у вечірній школі №20 на вулиці Металістів, що нині має назву вулиця Михайла Брайчевського, 19 у Києві.
З 16 років працював столяром на заводі «ВЕДА» вагових електронних та порційних автоматів — з 5 серпня 1957 року по 26 вересня 1961 року. Наступного дня, 27 вересня 1961 року, Володимира було прийнято на кіностудію імені О. Довженка на посаду світлотехніка IV розряду в електроосвітлювальний цех. Через рік, у 1962 році, він звільнився.
На той час мешкав на Польовому провулку, 5, кв. 1. У 1966 році родина переїхала на вулицю Гарматну, 57, кв. 39. А в 1981 році на місці будинку на Польовому провулку розпочалося будівництво дев'ятиповерхового будинку.
Інформація про батька Володимира Довгальова невідома. Мати — Довгальова Любов Михайлівна (20 вересня 1915, с. Уляники, Київська область — 5 березня 1990, Київ). За архівними даними, її батьками були Михайло Андрійович Довгаль та Меланія Космина. Відмінність у прізвищах між Любов'ю Михайлівною та її батьком, найімовірніше, пояснюється русифікацією українських прізвищ. Точніших даних про її родину наразі не знайдено. Сім’я жила бідно, тож у 12 років Любов Михайлівна почала працювати й, імовірно, тоді ж переїхала до Києва.
Зйомки фільму «Тіні забутих предків» у Верховині. На фото: зліва — Сергій Параджанов, посередині — Володимир Довгальов, праворуч — Юрій Іллєнко, лежить Іван Миколайчук.
З 1963 року Володимир поновився на кіностудії імені О. Довженка в цеху знімальної техніки як механік VI розряду. У проміжку з 1963 до 1971 року працював механіком, але також брав участь у знімальному процесі таких фільмів, як «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою» та інших. Знайомство з його дружиною тому підтвердження.
Під час зйомок фільму «Тіні забутих предків» у Верховині (стародавня назва Верховини — Жаб'є, а гуцули казали Жиб'є, — згадував художник Олександр Губарєв) познайомився зі своєю майбутньою дружиною Мартою Політило (10 листопада 1940, Скалат, Тернопільська область). Вона закінчила Львівський технікум харчової промисловості. Згодом подружжя осіло в Києві на вулиці Гарматній 57. Його дружина працювала начальником цеху на виробництві хлібобулочної продукції.
У сім’ї Довгальових народилося двоє дітей із різницею в 11 років: Руслан (26 грудня 1965, Київ) і Тереза (16 грудня 1976, Київ).
Володимир Довгальов був у колі метрів українського кінематографа, серед яких Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Юрій Лисенко, Володимир Денисенко, Анатолій Буковський, Віталій Зимовець, Олександр Сердюк та інші.
У 1971 році Володимир пройшов річні курси кінооператора, отримав спеціальність асистента оператора й був атестований як асистент оператора І категорії.
Володимир Довгальов на знімальному майданчику кіностудії імені О. Довженка.
Протягом 1970–1981 роках працював асистентом оператора І та ІІ категорії на кіностудії імені О. Довженка, зокрема в таких фільмах:
«Мир хижинам, война дворцам» / «Мир хатам, війна палацам» (4 серії) — 1970 рік
«Олеся» — 1970 рік
«Бумбараш» — 1970 рік
«Иду к тебе» / «Іду до тебе» — 1971 рік«Вера.Надежда.Любовь.» / «Віра.Надія.Любов.» (3 серії) — 1972 рік
«Доверие» / «Довіра» (2 серії) — 1972 рік
«Огонь» / «Вогонь» — 1973 рік (виконувач обов'язків оператора)
«Эффект Ромашкина» / «Ефект Ромашкіна» — 1973 рік
«Белый круг» / «Біле коло» — 1974 рік
«Ральф, Здравствуй» / «Ральфе, Привіт» — 1975 рік
«Государственный Тимка» / «Державний Тимко» — 1975 рік
«Любовь» / «Любов» — 1975 рік
«Театр невідомого актора» — 1976 рік
«Днепровский ветер» / «Дніпровський вітер» — 1976 рік
«Быть братом» / «Бути братом» — 1976 рік
«Это наш Радянский» / «Це наш Радянський» (3 частини) — 1976 рік
«Подпольный обком действует» / «Підпільний обком діє» (4 серії)— 1977 рік
«За все в ответе» / «За все відповідальні» (2 серії) — 1978 рік
«Странный отпуск» / «Дивна відпустка» (3 серії) — 1980 рік
«Така пізня, така тепла осінь» — 1981 рік
«Капель» / «Капіж» — 1981 рік
Протягом майже 10 років Володимир Довгальов подавав численні звернення до директорів кіностудії та комісії з проханням про підвищення до кінооператора. У вересні 1981 року його нарешті атестували на посаду кінооператора ІІІ категорії на кіностудії імені О. Довженка. Однак незабаром він залишив цю посаду через переведення на студію «Укртелефільм» для зйомок фільму «Фауст» (1982).
У 1986 році проходив річні курси підвищення кваліфікації в Київському філіалі ВІЛК для працівників телебачення та радіо за спеціальністю технічних засобів відеожурналістики.
У 1987 році повернувся на кіностудію імені О. Довженка, де пропрацював лише рік. 15 січня 1988 року, через три дні після звільнення з кіностудії за власним бажанням, почав працювати методистом у міському клубі-лабораторії кінолюбителів. У зв’язку з реорганізацією кіноклубу у 1989 році був переведений до Київського міського профспілкового центру культури та дозвілля трудящих, де пропрацював 9 місяців.
Скан особової справи Володимира Довгальова, наданий кіностудією імені О. Довженка.
За своє життя зняв більше 20 фільмів та був першопрохідником в українському кінематографі, покращував свої знання заради майбутнього українського кіно.
Володимир Довгальов помер 30 липня 2013 року в Києві. Похований на Берковецькому цвинтарі.
04.03.2025