28 червня 1914 року. Сараєво. Активіст організації «Млада Босна» Гаврило Принцип стріляє в австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда. Загибель спадкоємця імперського престолу провокує гострий конфлікт між Австро-Угорщиною і Сербією, який згодом переростає у конфлікт між великими державами, Першу Світову війну, перерозподіл світу і невдалу спробу встановити новий баланс сил, який не сприймається переможеними як справедливість.
Через 24 роки після пострілів у Сараєво року рейхсканцлер Німеччини Адольф Гітлер у Мюнхені здійснює рішучу спробу перевернути стіл за рахунок зміни кордонів Чехословаччини, легітимізованих якраз за результатами Першої Світової війни. Перелякані очільники урядів Великої Британії і Франції відчайдушно рятують не новий світопорядок і не встановлений після війни баланс, а – як їм здається – мир. Однак насправді спроба «відкупитися» від реваншистів за рахунок чужих інтересів призводить до куди більш руйнівної і всеосяжної Другої Світової війни, після якої навчені гірким досвідом європейці з американцями демонструють готовність до євроантлантичної солідарності і стримування імперських амбіцій Радянського Союзу. Втім, і радянські лідери тяжіють до збереження балансу сил й, звичайно, до легітимізації власних завоювань часів Другої Світової війни – що призводить до підписання знаменитого акту у Гельсінкі. Навіть крах Радянського Союзу, здається, не може підірвати цей післявоєнний порядок, хоча спадкоємці радянських комуністів у Москві відчувають себе несправедливо ошуканими.
Перша спроба змінити правила гри здійснюється, звісно ж, на Балканах. 5 квітня 1992 року починається облога того самого Сараєва – і це один з найбільш промовистих епізодів війн на території колишньої Югославії, метою яких є перерозподіл державних і етнічних кордонів між колишніми югославськими республіками. Однак Росія залишається достатньо слабкою і невпевненою у власних пріоритетах, щоб допомогти Белграду. Врешті-решт, всі колишні югославські республіки – за виключенням Сербії, яка й стала ініціатором конфлікту – зберігають свою територіальну цілісність, а Захід прискорює інтеграцію колишніх соціалістичних країн і навіть колишніх республік СРСР та Югославії, сподіваючись – як і після Першої Світової війни – встановити новий, базований на рівноправʼї і спільному ринку порядок практично для всієї Європи. Реваншистів у Москві це, звісно ж, не влаштовує і за прикладом німецьких реваншистів вони починають нову – але поки що локальну велику війну на континенті, що спалахує через 30 років після початку облоги Сараєва.
За три роки цієї війни сторони знаходяться у очевидному глухому куті – і ті, що хотіли б добитися зміни правил гри, і ті, що хотіли б їх зберегти. І тоді після зміни влади у Сполучених Штатах – після Другої Світової війни головній державі демократичного світу – їхній новий старий президент телефонує президенту Росії і пропонує йому почати процес перемовин заради деескалації небезпечного конфлікту.
Ми з вами рівно у цій історичній точці – перед Мюнхеном 1938 року. І тепер багато що залежить від рішень, які будуть ухвалені в результаті переговорного процесу.
Що буде в результаті поступок за український рахунок, ми знаємо точно. Європейське колесо продовжить звичний оберт. Готовність пожертвувати чужими інтересами і страх перед війною тільки розпалить апетити потенційних агресорів й переконає їх у слабкості демократичного світу. У якийсь момент буде допущено фатальну помилку, повʼязану із недооцінкою взаємних зобовʼязань або із рівнем гостроти реакції опонента, і ми несподівано для себе опинимося у просторі Третьої Світової війни – можливо навіть з усіма її ядерними наслідками.
Значно цікавішим є майбутнє, в якому західний світ заради примарного «миру» не йде на поступки реваншистам і не дозволяє їм знищити міжнародне право і суверенітет «менших» країн. Засади такого майбутнього є політичною спадщиною колишнього американського президента Джозефа Байдена, який відмовився погодитися із путінською агресією проти України і допоміг українцям – разом із усім Заходом, звісно – зупинити російське вторгнення, націлене на ліквідацію України. Я не можу сказати, що спадкоємцю Байдена Дональду Трампу потрібно «просто» рухатися у правильному напрямку хоча б тому, що у світі, де реваншисти стикаються з опором на першому етапі своєї активності ми просто ще не жили й не знаємо, які небезпеки і виклики очікують нас на цьому шляху. Як правило, перелякане можливістю війни людство просто нехтує інтересами жертви, розпалює великий конфлікт, а вже ті, хто після нього залишиться живими – роблять правильні висновки.
Однак, цей добре відомий нам шлях і є шлях у безодню.
23.02.2025