Університетські нотатки

Незабаром має вийти у світ друга серія історій львівського професора математики Михайла Зарічного "Університетські оповідки-2" – з ілюстраціями Лесі Квик.

Кілька фраґментів з майбутньої книги.

TRES FACIUNT COLLEGIUM

Тобто троє – це вже колегія, а не таке собі зі­брання.

Якось приходить до мене на лекцію троє сту­дентів. Мало би їх бути більше, та нічого. Читаю лекцію, наче для сотні слухачів – і стільки у мене бувало, аякже.

Після перерви студентів уже двоє. Що ж, дове­деться розповісти для них одну історію.

Працював у Львівському університеті професор Гуґо Штайнгауз, один із творців Львівської математичної школи. Якось прийшло до нього на лек­цію лише троє студентів. Штайнгауз сказав: "Tres faciunt collegium", – і прочитав лекцію як ні в чому не бувало. Наступного разу прийшло двоє сту­дентів. Щоб розвіяти їх сумніви стосовно того, чи відбудеться лекція, Штайнгауз сказав, що разом з ним присутніх є троє, а tres faciunt collegium...

І от на наступну лекцію приходить єдиний сту­дент, він запитально дивиться на професора. Той каже, що їх двоє, але разом із Всевишнім, який присутній усюди, їх троє, а tres faciunt collegium...

Отаке я розповів своїм студентам. Вони посум­нішали, бо зрозуміли, що лекція все одно відбуватиметься. Навіть у найскладнішій ситуації, якщо не прийде ані жоден студент, ані професор. Тому що на небесах є Свята Трійця, а троє – це вже колегія.

ПАРТІЙНІСТЬ МАТЕМАТИКИ

Був напружений день. Крім усього іншого, я мав доповідь на математичній комісії НТШ про Володимира Левицького. Один момент у його бі­ографії стосувався відповіді на ухвалу Київського математичного товариства, у якій був пункт про партійність, що б це не означало.

У зв'язку з тим я коротко вкотре переповів історію про Мирона Зарицького, яку мені роз­повів Анатолій Свідзінський, фізик, небіж ви­датного поета Володимира Свідзінського. А звів мене з А. Свідзінським Віктор Неборак, ми мали разом навіть виступи в університеті.

Отже, якось Зарицький мав виступити на фі­лософському семінарі на тему про партійність математики. Він почав із серйозним виглядом:

– Чи є математика партійною наукою? Чи аксіоми геометрії, сформульовані за рабовлас­ницького ладу, втрачають актуальність при пе­реході до феодалізму? Чи поняття банахового простору, яке професор Банах досліджував у ка­піталістичній країні, не є важливе при соціаліз­мі?..

Присутній парторг на цих словах почав нервувати, а Зарицький незворушно продовжу­вав:

– Так питають буржуазні вчені. А ми з вами на питання про партійність математики відпо­відаємо так: математика відкриває нові істини? Відкриває. А хіба наука може відкривати нові істини, якщо вона не партійна?

Приблизно так. Детальніше та й точніше мож­на прочитати у мемуарах Свідзінського, я їх десь маю, але за лінійний час навряд чи знайду. Бою­ся, що не весь сюр заідеологізованого життя при соціалізмі буде зрозумілий сучасному читачеві, та воно й добре.

НЕ ЗАПІЗНИТИСЯ

Частину занять в Університеті Флориди я мав у ін­шому корпусі, не там, де був мій офіс. От біжу я туди і обганяю іншого професора математики, йому теж у цей корпус. Професор несе два пакети з пляшками напоїв на зразок пепсі і коли, упаковок чіпсів і т. п.

– Куди в такому темпі? – чую позаду себе.

Зупинився і пояснюю, що не хочу запізнюватися, а професор мені каже, що не потрібно аж так точ­но, ми ж люди – не автомати. При цьому він несе студентам пригощення у вигляді розмаїтих снеків і напоїв, тож тим більше нема чого поспішати...

Я так розумію, що пригощення – з нагоди за­вершення семестру в якомусь близькому класі, наприклад, graduate students.

Я розповів професорові історію періоду "бо­ротьби за дисципліну", коли генеральним секре­тарем компартії став Андропов. Я тоді закінчив аспірантуру і почав викладати в університеті. Тим читачам, котрі народилися значно пізніше, потріб­но пояснити, що це був час, коли посеред білого дня людей могли забирати з кафе, ресторанів, кі­нотеатрів і т. п., щоб перевірити, чи раптом той чи той суб’єкт не має бути на роботі в цей час. Карали також за прогули і запізнення. І ось один викладач університету спізнився на лекцію, його зобов'язали писати пояснення. От що він написав: "Я, звичайно, запізнився на лекцію, та, видно, не дуже, бо коли я прийшов, то лекція ще не розпо­чалася".

Професор засміявся і сказав, що запам'ятає цю мою історію. Ми трохи прискорили крок.

НАРИСНА ГЕОМЕТРІЯ

Цю дисципліну усунули з навчальних програм математичних факультетів за рік до того, як я поступив в університет. А полягала вона у тому, що потрібно було вміти креслити. Вручну, зви­чайно, – ніяких комп'ютерних програм, які хоч трохи спростили б життя, не існувало. До того ж потрібно було уявляти собі добре все, що крес­лиш, причому в трьох вимірах. Товщина ліній мала значення, бо має значення не тільки роз­мір. Оскільки туш погано стирається, то мало не кожна помилка була фатальною – треба було по­чинати все спочатку.

Не дивно, що оцінки з нарисної геометрії були традиційно низькі – на рівні курсів рівнянь матема­тичної фізики чи теорії ймовірностей. А викладали цей курс у двох потоках суворі викладачі В. і К.

Якось в одної студентки виникли проблеми із завданням з нарисної геометрії – ніяк не вдава­лося добре накреслити. І тут вона усвідомила, що може скористатися своїми дівочими чара­ми – її хлопець був племінником викладача В. Вона, отже, уклінно попросила хлопця про до­помогу, той звернувся до свого вуйка (можли­во, довелося поставити пиво), вуйко накрес­лив, хлопець передав дівчині, дівчина принесла на перевірку до викладача К. ...

І що ви думаєте? Одержала своє крес­лення, щедро пописане червоним, оцінене на "трійку".

Отакі суворі були викладачі цієї серйозної дис­ципліни.

КНИЖКИ Й МИШКИ

(з гумору воєнних часів)

Зауважив я, що донька бере до об'єкту "Укрит­тя" не лише ноутбук, а й книжку (роман в твердих палітурках). "Прогрес, – подумав я. – Вона про­водить свій час не лише за комп'ютером". Якось питаю:

– Ну як тобі роман?

– Не знаю, не читала.

– ?!

– Я використовую книжку як підставку для мишки.