Мисткиня Антоніна Денисюк: «Опір, на мою думку, породжує розвиток, самовдосконалення, та є відповіддю на деструкцію»
У Музеї сучасного мистецтва Корсаків в Луцьку до 20 серпня діє масштабна виставка художниці Антоніни Денисюк «Втручання/Опір». Експозиція займає майже 2000 м кв.
Ми поспілкувалися з пані Антоніною про її творчий шлях від початку 1990-х років у Львові до сьогоднішніх її мистецьких пошуків,
— Пані Антоніно, розкажіть, будь ласка, трохи про роки навчання. Хто з викладачів найбільше захопив вас?
— Роки навчання… Я вчилася з дитинства, малювала, скільки себе памʼятаю. Процес навчання йшов якось паралельно, в чотири з половиною роки я доволі добре читала сама, робила колажі. В родині були одні інженери, та це не означало, що сімʼя була позбавлена творчої іскри. Далі була елітна школа № 28 у Львові, з поглибленим вивченням німецької мови та обовʼязковою музичною освітою. Я завжди любила спорт, особливо великий теніс та пінг-понг, ну а в 12 років я поступила додатково до львівської художньої школи для дітей, оскільки переконала батьків, що дуже хочу там вчитися. Таким чином, не маючи наставників, я займалася самоосвітою, одночасно вчилася на усіх доступних мені курсах малюнка та живопису.
Мабуть, вирішальним був вплив середовища, моїх ровесників, або трохи старших за мене. Це так званий львівський андеграунд 1980-х. До кола мого спілкування входило дуже багато цікавих особистостей: Олександр Корольов, Олександр Аксінін, Славко Качмар, Галина Жегульська та багато інших художників, літераторів, музикантів, які протистояли совковому режиму, що агонізував.
Після чотирьох спроб вступити у ЛДІПДМ на факультет інтер’єру та обладнання я досягнула позитивного результату 1983 року і мене було зараховано в студенти. У роки навчання у мене було багато знакових викладачів, таких, як Мирон Вендзилович (згодом він був моїм дипломним керівником), Юрій Соколов, Данило Довбошинський. Мене дуже надихав декан нашого факультету Курліщук Богдан Федорович. Він ніколи не пропускав пари, завжди приходив вчасно і консультував студентів, працював сам, при цьому щось насвистуючи, у позитивному настрої.
Антоніна Денисюк.Very Dark , Green-Cyan. Серія Народжені в Океані. Алебастр, картон.100 см х 140 см, 2023-2024.
— Хто з митців в світовому мистецтві найбільше зацікавив вас? Пам’ятаєте німецького митця Юккера, наприклад?
— Звісно, що творчість Гюнтера Юккера та групи «Зеро» мала високий ментальний вплив на моє світосприйняття. Оскільки з творчістю Гюнтера Юккера, Яніса Кунелліса, Тадеуша Кантора та багатьох інших я познайомилася у 1990-1996 роках. Моє кредо Безперервності сформувалося ще у 1980-х рр., скоріше вони підкреслили мій, вже сформований погляд на мистецтво. Ці митці висловлювали наративи повоєнного суспільства Західної Європи та були співзвучні нам у застійних 1990-х теж. Пригадую, під час доволі великої моєї виставки у 1995 році в Мистецькому обʼєднанні Маерц у Лінці (Австрія) мені пощастило побачити на березі Верхнього Дунаю скульптуру Юккера. Чотириногий метал, пробитий з верхньої поверхні гігантськими цвяхами в дійсності справляв враження тремкого, щемливого людського світу. Такі ідеї войовничого абстракціонізму були мені зрозумілими, однак не моїм баченням. Це першопочаткове знищення предмета через його умовне відродження було та залишилося баченням митців 1950 – 60-х років минулого століття. Радше ці митці були для мене певним бастіоном, пояснюючи оточенню, що моя медитативна практика існує та має право на життя.
Антоніна Денисюк. Туманність Андромеди. Серія Народжені в Океані. Алебастр, картон.100 см х 140 см, 2023-2024.
— Якими вам запам’яталися 1990-ті роки у Львові? Насправді це був справжній розквіт культурних подій? Що являв собою фестиваль «Вивих»? Яким вам згадується Маркіян Іващищин, кафе «Лялька»? Ви також були одним з організаторів «Дзиги»?
— Дуже багато питань для короткої відповіді. Тому дозволю собі це завдання трохи поділити.
Львів 1990-х був різним, на початку і в кінці. На початку 90-х рр., як у 1920 х-30 х роках, відбулося дивне поєднання, літераторів, художників та музикантів. Митці андеграунду 1980-х-90-х рр., завдяки своїй творчій діяльності були вилучені з офіційного творчого процесу України. Їх або не приймали в творчі спілки, або вони самостійно залишали лави, що були надані совковими творчими спілками. На початку 1990-х відбувся дивний симбіоз львівського Студентського Братства та мистецького нонконформістського середовища. Першим масовим мистецьким протестом андеграунду став фестиваль «Вивих» 1991 року, проведений у Львові.
Вже у 1992 році, коли я, як куратор, привезла мистецьке об’єднання «Скіфська Баба» з Херсону, було розгорнуто нашу експозицію у виставковому залі Львівської галереї мистецтв у колишньому костелі монастиря кларисок (тепер — музей Пінзеля). Побачивши мій плакат до виставки на дверях виставкового залу, Влодко Кауфман (головний художник фестивалю «Вивих-1992») запропонував мені створити серію плакатів до «Вивиху». Далі режисер Сергій Проскурня, котрий працював над виставою «Крайслер Імперіал» надав мені можливість попрацювати над костюмами до цієї вистави. Та я не знала, що костюмів буде 200! За цей час ми дуже потоваришували з Мареком Іващишиним. Він став частим гостем моєї майстерні.
В Марека виникла ідея створення мистецького обʼєднання «Дзиґа». Візуальний простір «Дзиґи» потрібно було наповнювати, створити міцний акорд, щоб публіка була зацікавлена. На початках це був прохід: виробничі приміщення, що сполучали старе місто і виводили за середньовічний мур. Виставки та перформанси розпочинали вже створювати відразу на недобудові. Оскільки я була знайома з різними мистецькими середовищами Львова, я почала запрошувати їх до виставок. Так пройшли поза першою загальною, персональні виставки Андрія Сагайдаковського, Галини Жегульської, Мирослава Ягоди, Гєника Равського, братів Гуменюків, моя, та багато інших. Це була дуже жвава і цікава співпраця.
«Дзиґа» розвивалася, з’явився арт-клуб «Лялька», стало більше джазової та рок-музики, ще більше літературних вечорів. Було надзвичайно багато дебютів. Так, у 1999-му році Юрій Покальчук на моєму міжнародному симпозіумі «Де Ново», створив свій музичний гурт і записав альбом «Крок». Згодом у «Ляльці» стіни були вкриті металевими пластинами з моїх каталогів «Де Ново». Окрім того, що це було креативно, творчо, інших слів немає.
Антоніна Денисюк. Шлях - Хвиля. Графіка на папері, туш, райсфедер, лінійка. 171 см х 112 см, 1995-1997.
— Чого, як на вашу думку, не вистачає сьогодні в сучасній український культурі, з того, що розквітало в 1990-х роках?
— Мистецтво у 1990-х пробивалося, як трава крізь асфальт. У 1988-1989 рр. якось зникла павутина совка і все андерграундне мистецтво, котре не знаходило собі місця в офіційних виставкових залах, почало показувати себе у публічному просторі. Все, що було до того часу на горищах і в підвалах вийшло, почали формуватися артгалереї, яких до того не було взагалі. Формат квартири став доступним для багатьох глядачів. Стало обʼєктивно видно, що сучасним мистецьким світом володіють дуже різні художні думки та втілення. Я б не сказала, що це були умови для розквіту. Стався розвиток антитези, мистецьке підґрунтя свідомо виступило по всій Україні, заявило про своє існування. Різниця поміж українськими митцями андерграунду полягала, на мою думку, в тому, що одні з булавою мистецтва були скеровані в сторону Москви, а інші в бік Заходу. Так чи інакше, всі працювали в Україні. У 90-х здавалося, що завтра не настане ніколи. Тому часу на реалізацію було дуже мало, хоча, зараз теж не легше.
У нас в країні триває війна, повномасштабне вторгнення російських агресорів з 24-го лютого 2022-го року. Наші діти, чоловіки, брати, сестри, мами, батьки, бабусі та дідусі гинуть під ворожими обстрілами та бомбами. Потерпає ціла Україна. Кожному з нас зрозуміло, сучасного українського мистецтва не буде без Перемоги, Перемога над ворогом, це те, що потрібно нам тепер.
— Чи не здається вам, що в Україні надто мало мистецьких резиденцій на відміну від західних практик? Що заважає цьому руху? В Україні не так багато місцевих грантових програм?
— Реально, кожна тема є болючою. Цього практично не було до повномасштабного вторгнення 2022-го року, ну а тепер тим паче. Все ж таки, щось робиться, можливо мало з такого аспекту, як розвиток резиденцій. Звісно, зараз проводити резиденцію в Херсоні в районі вілли Бурлюків є смертельно небезпечно. Багато наших колег, художників стали до лав ЗСУ. Але разом ми можемо на більш безпечних територіях змінювати ситуацію та розвивати сучасне мистецтво. Це є дуже важливо, нашою творчістю ми можемо допомагати у Перемозі над ворогом.
Віктор Корсак на відкритті виставки Антоніни Денисюк "Втручання/Опір" в Луцькому музеї сучасного мистецтва Корсаків.
— Розкажіть, будь ласка, про ваш масштабний виставковий проект, який зараз демонструється в Музеї сучасного мистецтва Корсаків в Луцьку.
— Моє знайомство з паном Віктором Корсаком, засновником Музею сучасного українського мистецтва у Луцьку склалося п’ять років тому. Я була настільки захоплена створенням такого потужного українського музею, мої твори стали представленими в основній експозиції, я почала брати участь у багатьох проєктах-конкурсах, котрі проводив музей. Варто згадати «Як стати «ІМЕНЕМ» - імена Твої, Україно», «Космогонія Сенсів» - це надихало мене. Коли пан Віктор Корсак запропонував мені створити проєкт з надзвичайно високою палітрою дій, я була вражена. З ініціативи музею Корсаків та куратора музею пана Олеся Томаха попередньо було створено декілька інтервʼю. Пані Світлана Федичко провела одну з розмов у Музеї Корсаків зі мною та моїм арт-менеджером Ганною Гуменюк. Була дуже плідна співпраця з творчим колективом музею. Висока координація з пані Катериною Михайляк, в музеї все працює як годинник.
Гасло моєї творчої філософії – це Пошук. Понад сорок років, починаючи з ранніх творів і до сьогодні, я продовжую експериментувати з різними художніми техніками та способами вираження у мистецтві.
Антоніна Денисюк. Втручання/Опір. Графіка на папері, туш, райсфедер, лінійка. 30 см х 40 см, 2021
Основним лейтмотивом проєкту стала моя графічна робота «Втручання/Опір», з серії «Безперевний Ряд», створена 2020 року у Львові. Ця робота на папері символізує для мене ментальну опірність людини будь-якому Втручанню та Вихід на інші Шляхи Усвідомлення.
Проєкт «Втручання/Опір»-2024 у музеї Корсаків - це об’єднаний простір з творів, пов’язаних спільною ідеєю – Знаком Безконечності, який я використовую у графічних роботах. Вісім променів, які символізують Метал та Смолу, Рубероїд та Попіл, Силікати та Метеорити, Алебастр та Цемент, Пір’яні об’єкти та Пластик, Метафоричні Зображення Капусти – символи Життя, твори з моєї графічної серії «Безперевний Ряд» (туш, перо, папір) та скульптури, котрими передбачалося доповнити експозицію через два місяці після відкриття.
Процеси Народження та Зникнення, поява нової циклічності відобразилися в силікатних зернах. Це втікачі Води, котрі доносять до нас кристали Сонячного Вітру та надихають Світовий Океан водою.
Центральний твір «Втручання / Опір» (2 x11м) виконано бітумною смолою на алюмінієвих листах. Для твору були застосовані спеціальні збірні конструкції з алюмінію. Сам алюміній працює як пряме дзеркало та утворює метафоричний корпус Корабля-Часу, на котрому ми, як сучасники, подорожуємо.
Втручання як компонент нашого життя, як звиклий процес у природі передбачає Опір йому. Це також характерна риса нашої ментальності, а також є відгуком природи на зміну усталених екосистем. Опір на мою думку породжує розвиток, самовдосконалення, та є відповіддю на деструкцію.
У проєкті фігурують більш як 50 нових творів, створених протягом 2020–2024 років.
Інші твори є продовженнями серії «Безперервний Ряд». Це роботи циклу «Народжені в Океані», «Під Тиском» та «Життя як повітря».
Ключовою роботою серії «Безперервний Ряд» є створена більш як 27 років тому моя робота на папері – «Шлях». Це графіка, що створена тушшю, пером та лінійкою розміром 171x121см. Твір був експонований у Відні в галереї «Космос» у 1998 році. Твір «Шлях» – це символічна звивиста лінія, що торується в Часі, віддзеркалюючи таким чином суть Безперервного Ряду, яким є наше життя. Одного разу ми приходимо в цей світ, і це є початком. Шлях має також кінець, а в проміжку між Початком і Кінцем існує лишень Безперервність, яка є Життям.
Антоніна Денисюк.Very Dark , Green-Cyan. Серія Народжені в Океані. Алебастр,картон.100 см х 140 см, 2023-2024.
— Ви працюєте з різними матеріалами: з залізом, з фарбами, з тканинами. Які творчі пошуки займають вас тепер? Чи вважаєте ви себе художницею постмодерністського напряму чи вже напряму метамодерну? Також, я чула, що ви відкрили арт-галерею в Цюриху? Чи є в ваших виставкових планах знайомити швейцарців якомога більше з сучасним українським мистецтвом?
— У Швейцарії, в місті Цюриху моя донька Ганна Гуменюк з Стефаном Реннером з початку повномасштабного вторгнення створили швейцарсько-українську фундацію «Капуста». Для візитівки фундації було обрано мій твір «Капуста», створений мною ще у 2005-му році в Кракові, на творчій віллі для літераторів та митців «Вілла Деціус». Капуста символізувала для мене обʼєднання двох начал: Чоловіче та Жіноче як Світовий Атлас. Згодом багато інших сенсів долучалися до цієї роботи в різних культурах (діти знаходилися в Капусті, Капуста - це гроші тощо). У 2014 році мене захопила ідея створити серію шовкодруків з акварельного аркуша «Капусти» в той самий розмір. Твори, несподівано для мене знайшли широкий відгук .
Антоніна Денисюк. Holly Cabbage. Шовкографія на папері, лімітована колекція. 57 см х 77 см, 2014.
Таким чином, завдяки цьому твору фундація також почала знаходити відгуки у Швейцарії. Було зроблено понад вісім виставок та аукціон у Сант-Моріці. Галерея мала декілька локацій, одна з них була нам безкоштовна надана у старій частині міста на Рюмергассе. Кошти було спрямовано на допомогу художникам, що перебували в Україні, на закупівлю генераторів та інверторів, на допомогу ЗСУ.
І ми збираємося продовжувати нашу діяльність.
Антоніна Денисюк. Мисливці за Маревом. Серія Народжені в Океані. Алебастр,к артон, пір’я.100 см х 140 см, 2023-2024.
— Щоб творчо працювати на три країни: Україну, Німеччину, Швейцарію – вам допомагає в цьому досвідчений артменеджер, ваша дочка Ганна Гуменюк?
— Так, Ганна є досвідчений менеджер. Ми працюємо разом з 2011-го року, коли вперше почали браати участь у Флорентійській Бієнале. До речі, ми тоді були єдиними з України посеред 600 художників зі всього світу. Мої твори були нагороджені спеціальною відзнакою Лоренцо ді Медічі.
Ганна за освітою юрист, кандидат юридичних наук, володіє шістьмома мовами. За роки нашої співпраці ми з моїми творами брали участь у мистецьких ярмарках Арт-Генуя та Арт-Монако, у проєкті «Гемлюк», в Німеччині, все не перелічити. Багато виставок, тепер от створили швейцарські проєкти.
— Які виставкові проєкти в найближчих ваших планах?
— Звісно, праця над проєктом «Втручання / Опір» у Луцьку стала для мене дуже знаковою. Я ще до кінця й сама не розумію значення такого вирішення простору більш як на тисячу квадратних метрів. Там дихає вся Україна, мене захоплювало, що поставки «Новою Поштою» для виставки були з Сум, Києва, Одеси, Івано-Франківська, Харкова, з маленьких прифронтових містечок. Цікаво, що багатьом митцям танцю та перформансу хочеться в просторі мого проєкту створювати щось своє. Проєкт несе дуже сильний, світлий промінь - Перемога понад усе.
У майбутніх планах багато проєктів в Україні, виставок. Тепер, незвжаючи на війну в нас, у нашій країні надзвичайно потужне мистецьке життя. Мистецтво прокидається, твориться.
Антоніна Денисюк. Багряний - Колір Вічності. Серія Народжені в Океані. Алебастр, картон, пір’я.100 см х 140 см, 2023-2024.
—Хто вас приваблює з філософів?
— Мабуть, Сенека, Людвіг Вітгенштайн...
Та все це філософія як далекого так і близького минулого. Філософія 21-го століття не сформована, і це не секрет. Мені видається, що суспільні уявлення щодо філософії більше спираються на фізичні винаходи, на винаходи, котрі зі швидкістю світла ввійшли в наше життя і змінили його. Доступність інформації, швидке розповсюдження новин та знань, наявність моментального звʼязку поміж усіма на планеті, неможливість приховання екологічних катастроф, змін клімату, суспільно-політичних звʼязків, злочинів, кожної іншої події. Тут вступають в обіг власне завдання людської совісті, що обирають для себе люди в широкому суспільстві, що обирає для себе кожен індивід, намагаючись «офілософити» найтонші флюїди цивілізаційного простору.
— Якого напряму літературу вам подобається читати: нон-фікшн чи художню?
— Я люблю дослідницьку літературу, мемуарну, наприклад, вийшли чудові книжки Кшиштофа Орлінського «Лем. Життя без цієї землі», Анджея Бобковського «Війна та Спокій» у перекладах українською Андрія Павлишина, Олеся Герасима. Завдяки видавництву «ArtHuss» доступна автобіографія Марини Абрамович «Пройти крізь стіни». Недавно, вже під час війни, у 2023-му році вийшла унікальна біографія «Голда» Елінор Баркетт, рекомендую!
— Яким ви бачите майбутнє нашої України? Чи інтегруємося ми в Європу попри всі негаразди: війну і корупцію?
—Україна як мітологічна Європа на Бику торує шлях Миру, тільки не на зоряному небі, а на Землі. Чи це складно? Так, але тут кожен розуміє, якщо не буде української Перемоги — не буде нас, українців. Майбутнє має бути незалежним і вільним.
Хочеться все пришвидшити, особливо тепер з висоти 2024, коли два з половиною роки йде повномасштабна загарбницька російсько-українська війна. Хочеться, щоб швидше закінчилася війна, щоб швидше нас прийняли в Євросоюз, щоб нарешті в нас було достатньо своєї зброї. Власне тут ключовим словом є те, що йде війна і те, що нам тепер найбільше потрібно — це зброя та консолідований захист разом з партнерами від нашого територіального сусіда-психопата.
Ми вже інтегровані в Європу і давно. Європа є старомодною Панею і довго зважується на вияв високого позитиву. Спочатку на весь світ Україна стала відомою через трагедію на Чорнобильській АЕС. Для Європи стало зрозумілим, що незважаючи на всі кордони, ми поруч і якщо що, біда буде і в них. З роками був виборений безвіз. Зараз новий виклик - війна. Потрібно розуміти, що з початком війни нас не замурували в історичних кордонах, відкрилися всі двері, надавалася і надається допомога. Ми для Європи перестали бути в певному сенсі біомасою людей з СРСР. Тридцять років Незалежності України сформували нові покоління. Зміни йдуть повільно, але йдуть.
— Насправді, можна сказати, що Україна сьогодні – це той бастіон, котрий боронить Європу проти імперії зла. Проте, чомусь весь час щось заважає скоріше прийняти Україну до Євросоюзу?
— Це питання є політично ангажованим. Я можу відповісти тільки зі свого погляду. Зараз Україна боронить Європу ціною високої втрати життів наших синів та доньок, зруйнованих загарбником українських земель, будівель, інфраструктур. Якщо Україна буде фіксованим членом Євросоюзу, вони як союзники змушені будуть брати на себе теж відповідальність і тоді будуть гинути їхні чоловіки та жінки. Тому й стоїмо, творимо та працюємо, щоб все було Перемогою!
Відкриття персональної виставки Антоніни Денисюк "Втручання/Опір" МСУМК (на фото зліва направо: Зоя Навроцька, Олесь Томах, Ганна Гуменюк, Антоніна Денисюк, Леся Корсак, Анастасія Худякова).
Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавиця