Впродовж кількох століть у наших горах було шість міст. Міста мали право на тижневий ярмарок, торг. І дотепер цими містечками базарують у якийсь день тижня так, щоби щодня десь був торг. Я ще застав такі часи, коли до нашого містечка жінки з різних околиць приходили і приїжджали у базарний день у рештках традиційної ноші. Тобто кептарів і запасок уже не було, але сорочки і хустки були настільки виразними, що не треба було питати – звідки той сир чи молоко, вурда чи бриндзя, гриби чи ягоди. Досить подивитися на вишивку, аби знати, що це Чорний Потік, Білі Ослави, якийсь із Березових чи Дора з Микуличином. Орнаменти промовляли.
І там, на тих щотижневих базарах, я малий вперше побачив радянську міліцію. Був такий смішний, але небезпечний дільничний, який підбігав до деяких жінок, хапав їх одною рукою попід груди, а іншою задирав квітчаті старосвітські спідниці. Нормальна оперативна робота. Він шукав муліне. Дивне і незрозуміле для дитини слово. Але муліне було ворогом радянської влади. Великою небезпекою ладові, за яким полювали усі сили (хоч і один, але всі сили) міліції. Я був страшенно здивований, коли зрозумів, що йдеться про кольорові нитки для вишивання. Не міг знати більше. Що ті нитки присилали пачками родичі з Америки і Канади. Що їх продавали за великі гроші, бо тутешніх ниток не було. Що це називалося у соціалістичному суспільстві спекуляцією. Що перекупки ховали нитки за поясами для підтримки панчіх під своїми спідницями. Не міг знати, що без вишивання життя марне.
Запам'яталося одне – радянська влада воює з вишивками. Отже – вишивки є загрозою для совітів. Значить, щось дуже важливе.
А вже у підлітковому віці дуже зацікавився писемністю різних часів і народів. Заздрив китайцям, що у них стільки ієрогліфів. Заздрив їм усім, що вони мають такий спосіб молитви – просто робити певні рухи рукою, пишучи свої письмена. У тому русі – мені здавалося – крок до проживання світу через глибинну і таємну мову.
Раптом подивився на наші узори так, як на китайську грамоту. І приснився тоді мені фільм.
Виглядало це так. Цілим полем екрану метушилося безліч окремих дрібних значків. Усе це були ті елементарні символи, які вдалося познаходити в орнаментах з усіх кутів Карпат і Покуття. Через іншість розміру, конфігурації, кольору і швидкості тьма знаків нагадувала неправдоподібну мішанину різних комах.
Упізнавалися драбини, клинчики, півклинчики, три клинчики, сорок клинців, жовтоклинчики, зубці, кантівка, кратка, безконечна, пів безконечна, кучер, перерва, крижик, дряшпанка, кривулька, зірнички, звізди, сонце гріє, півсоння, місяці, штерна, місяць світить, місячні вулички, веселка, фасулька, ружі, півружі, жолудь, цвітулька, чорнобривка, колосівка, смерічки, соснівка, огірочки, гвоздика, барвінок, косиці, вівсик, зозулені черевички, бечкова, сливова, барабулька, гільї, перекотиполе, коники, баранчики, коровки, собаки, козлики, олені, півники, качки, зозулі, журавлі, білок рильці, пструги, воронячі лапки, баранячі роги, заячі вушка, волове око, метелики, бджоли, слимаки, павуки, головкате, мотовило, граблі, щіточки, гребінчики, топірці, риска лики, човники, боклажки, решітка, скрині, попружечки, ретізки, бесаги, ключі, пацьорочки, берівочки, кожушки, порошниці, парасолі, образки, хусточки, шнурки, миски, хатка, віконця, стовпи, жолобець, церківки, монастирі, дзвінички, каплички, кручені рукави, писані рукави, косий пасочок, кільчата, дзьобенкова, хрестата, зубкатенька, плетінка, чиновата, княгинька, ключкова, кривульки, крапочки, стріпата, крилата, очката, павукова, чичкова, глукова, лумерова, буклажок, тайна, черешньова, малинова, вазонок, пагонець, пара сочки, вітрячок, бендюги, гачки, медівнички.
Помалу рух знаків набирав певної впорядкованості – як один потужний вітер перетискає багато легеньких. Символи крутилися якось так, ніби повна ванна води витікає через невеликий отвір зливу. Звідти вже виходив ланцюжок значків, зав'язаний де-не-де вузлами. Ланцюжок скручувався у спіраль і крутився як центрифуга. З хаосу до цього зліталися вільні символи й укладали поруч ланцюг із такою ж послідовністю знаків, чимраз більше допасовуючись до обертання першого.
Тепер обидві спіралі вгвинчувалися в порожнечу разом, сходилися дедалі щільніше і перетворювалися на Світове Дерево. Наставав спокій. На дереві розпускалися квіти, пелюстки в'яли, із зав'язей росли плоди, надувалися, тріскали, і тисячі тих самих знаків повільно і рівно опускалися на землю, накладаючись у горб, втрачаючи форму.
16.05.2024