Нині відкривається малярська виставка Ольги Погрібної-Кох «ПІСНЯ ПІСЕНЬ», на якій експонуються твори з семи циклів: «Пісня пісень», «Колекція бажань», «Сезони року», «Ренесанс України», «Сеанс гіпнозу», «Дівчата-квіти», «Ритуали».
Відкриття виставки відбудеться о 16:00 у Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові (просп. Свободи, 20). Виставки триватиме до 25 травня.
Ольга Погрібна-Кох – художниця у третьому поколінні, за її плечима 20-річний досвід міжнародної виставкової діяльності, близько десятка персональних виставок і дві сотні групових. Фантасмагоричні образи її полотен поповнюють приватні колекції та музейні збірки в різних країнах світу. Мисткиня працює в медіумі живопису, станкової та друкованої графіки, а творчу кар’єру починала – рівно тридцять років тому – з авторського творчого жанру «Пляшк’арт», який уперше представила у Львівській картинній галереї.
Дар. Ольга Погрібна-Кох: бути обдарованою і вміти дарувати...
Що пов’язує українську художницю Ольгу Погрібну-Кох і австрійського психолога Зиґмунда Фройда? НЕВПОКІЙ. Його – «невпокій в культурі», її – «невпокій у мистецтві».
Фройдівський «Невпокій в культурі» – один із найскладніших творів, глибина якого зрівнянна хіба що з «Тлумаченням сновидінь». Малярська творчість Ольги Погрібної-Кох – це набір архетипних образів і сюжетів, створених із перспективи шаленого досвіду, глибоких знань та скрупульозного психологічного самоаналізу. Місія львівської художниці – перевтілювати й удосконалювати образи конкретних осіб, претензійно наділяючи їх відповідальними ролями в калейдоскопі історичних процесів. Мисткиня тонко відчуває людину – водночас свого сучасника й історичну постать. Інтуїтивно вона здатна піднести кожного до культу «надлюдини», про який так піклувався у своїх теоріях Фрідріх Ніцше. Своїми випрацюваними образами Ольга Погрібна-Кох доводить, що мозок людини може осягнути все. Художниця не заперечує миттєвого враження від її твору, проте для неї важливішим видається вибудувати складніші психічні структури: й у метафізичному середовищі зображеного простору, і буквально на площині картини. Для мисткині загалом дуже важливі сам творчий процес і його властивості, тобто медитативний стан творення фігуративних образів у пристрасній взаємодії творця з фарбою та полотном.
До експозиції виставки «Пісня пісень» увійшли 100 малярських творів, об’єднаних у кілька тематичних циклів, а саме: «Пісня пісень» (2010–2023), «Колекція бажань» (2013–2014), «Сеанс гіпнозу» (2020–2024), «Сезони року» (2021–2022), «Ритуали» (2022–2023), «Ренесанс України» (2022–2023), «Дівчата-квіти» (2023–2024). Сім абсолютно різних «змістовних сонмів» ріднить дисциплінований упізнаваний творчий метод художниці, який ґрунтується на сюрреалістичній стилістиці, змішаній із композиційно-колористичними прийомами галицького артдеко, де кожен образ і предмет має право мандрувати різними часовими порталами й бути свідком різних національних парадигм. Ключовим сенсовним єднальником цих серій є поняття / почуття «Натхнення», яке циркулює в мережі «жінки-творця» і яке сама художниця дуже претензійно трактує як те, що «більш як муза, радше як творчий канал, де є усе, і куди мистці заходять мов у бібліотеку». Власні твори Ольга Погрібна-Кох масштабно та перспективно розглядає як «ретрансляцію екзистенційного середовища», куди запрошує небайдужого, мислячого та готового дивуватись індивіда.
У серії «Дівчата-квіти» художниця портретує персоніфіковану жіночу душу, подібно як те робили Джорджія О’Кіф в американській культурі чи Ханае Морі – в японській. Обов’язковий мотив цих феміністичних «херувимів / серафимів» – крила, що символізують звільнення та перемогу, а також звитягу волі над спокусою.
Протилежними композиційно і сенсовно є дві інші серії: «Колекція бажань», де мисткиня аналізує теми расизму, ейджизму та сексизму, і «Сезони року», в яких вона, подібно до майстрів Північного ренесансу, через численнофігурні сюжети розгортає на полотнах боротьбу між антропоцентризмом і «авторською схоластикою». Українська мисткиня, яка дослідила тему юдаїки, створила різножанрові тематичні цикли: героїка, юдейська містика, багатофігурні сюжетні композиції, психологічний портрет, символіцистичні образи, народна картина, нові виклики часу та юдейська "ікона" як проєкція святості за аналогією християнської ікони, аби подати своєму українському глядачеві невідомий йому культурологічний пласт єврейського буття.
«Пісню пісень», яку авторка означує поняттям «україно-юдаїка», варто вважати абсолютно новим і неповторним вектором в українському сучасному мистецтві. Навіть більше: таке «бачення і втілення» образів світу можна визнати авторським феноменом. «Пісня пісень» для Ольги Погрібної-Кох – це твір «зізнання Бога у любові до обраного Ним народу», це коли «люди перебувають у гармонії з усім творінням і напряму спілкуються з Творцем, бо мають чисте серце і чисті помисли». Художниця пропонує власне авторське пояснення кожного свого твору, переконливо обґрунтовуючи візуальну мову сюжету. Наприклад, її картини «мізрахи» нагадують ті маскарони-петрогліфи з первісних печер, які слугували для комунікації й передання інформації та сигналізували про існування людини. А мізрахи в юдейській культурі позначали навігацію до Єрусалимського Храму, і їх поміщали винятково на східній стіні будівлі. Глибокий теологічний зміст укладає художниця у «свої» зображення рук, титулуючи їх назвами «Благословення світу» і «Благословення України». Кожен мотив наснажує глибокою духовністю і мудрістю Його – «усі Його благословення є актом творення та зцілення». Програмним твором серії «Пісня пісень» є картина «Блаженні Андрей та Климентій Шептицькі рятують Курта Левіна, сина останнього рабина Львова». Ольга Погрібна-Кох ризикнула зобразити Праведників світу через призму своїх снів, водночас достеменно вивчивши біографію портретованих, а також увівши у твір авторські образи-символи сизих голубів – як співжиття двох світів, двох релігій, двох протилежних парадигм, як сукупність фундаментальних знань, цінностей і переконань.
При спогляданні творів мисткині враження та розумові образи проходять через фільтр особистої обізнаності й освіченості реципієнта і дозволяють кожному по-своєму досконало зрозуміти сенсовний посил і те гроно символів, які закладено в полотнах художниці. Її мистецтво – це певна «математика, для досягнення якої необхідно вивчити мову значення слів».
Христина Береговська, докторка мистецтвознавства
"Трон Метатрона" Ось уже хранитель Ключів Саду Сьомого Неба Князь Господньої Присутності Святого Лика Архангел Метатрон починає свою літургію "Зібрання Небокраю": відчиняє шість Нижніх Воріт ключем "барА", і злітаються всі зорі світла на хори. А подвійні Ворота Сьомі, відчиняє подвійним ключем "ма**А", і Господь зазирає на ширину відчинених Воріт. Піднесений Перебуваючий Вічно в білому світлі окрім якого немає більше нічого біле на білому. Лише вічність пробивається чорними акцентами творення літерами, що ковзають по кінцях світу, аби діти божі бачили ТЕ біле світло поміж чорних кордонів так позначається скорочене написання Тетраграматона Імені Творця. Небесні сфери світла, "кришталеві палаци" звів Творець заради своїх улюблених творінь земних дітей. Служитель одягнений в "небесний" кафтан і чалма огортає його шовком проміння космічного пилу захищаючи проти надміру. Свої Ворота Господь відкриває для нас настільки, наскільки наші ворота відчинені для Його сприйняття нами. "Відкрий Мені шпаринку завбільшки з вушко голки, і Я відчиню для тебе небесні ворота" пропонує Господь у книзі Зоар. Метатрон єдиний з Крилатих, кого Бог ще людиною Єнохом, "узяв живим на небо", згідно легенди. Ключ в руці Архангела Метатрона має форму літери "далет", яка означає "двері", та відповідає сфері знань. "Знання" лежить в основі всього світу та ніколи не дрімає, а знає все, кожний дріб'язок. Архангел в роботі, тому на ньому фартух королівський, з горностаю. Трон Метатрона багатооке крісло, живе своїм життям і має верхів'я з пари феніксів. Бузкові кольори завжди були табуйовані до використання підданими, так позначали лише монархів. Всепроникаюча фіолетова хвиля є справді найкоротшою з-поміж кольорів кольорових хвиль, які ми бачимо, як погляд Метатрона проникливий, наче ренген. Від Трону до Палацу Творця провадить трояндова "червона доріжка", стіни з дрогоцінних кристалів, а янгольські тисячі присутні як почет...
Мізрах "Благословення України": Око скрізь і завжди є "добрим знаком" люблячого Бога : "Зі Себе Самого Він бачить Все є Оком для Себе Самого Око, споглядаюче, зриме те, що Він знає. Він є кожним і кожною з усіх разом та повік. Він є Отцем усіх і Він Усе. Безмежними є Його сили та чесноти і вони незбагненні. Усі Його Благословення є актом творення та зцілення. Є світобудовою навіки цілим Всесвітом" (НагХаммаді).
Янгол Натхнення не є жодною перверзією або заграванням з транссексуальністю, це лише мистецька метафора. Раніше Україна була "чорнобривою" красунею у вінку, вишиванці та з короваєм у руках. Коли неголені дикуни з боліт напали на неї дівчина не розгубилася, вона пішла боронити свою землю на фронт солдаткою, снайперкою, танкісткою, медикинею, усіх й не перелічити з 50-ти тисяч наших дівчат-захисниць: у неї виросли вусики. Це більше, ніж Муза, а такий творчий канал де є усе, й куди митці заходять, мов у бібліотеку за інформацією для роботи, роздумів, і того імпульсу, який зветься НАТХНЕННЯМ. Фіолетові барви поза конкуренцією, що стосується зображення "вищого", "обраного" та "надреального". Фіолет всепроникаючий надкороткою хвилею вібрації, чинить зміни, проникаючи крізь матерію до наших ментальних центрів, впливає на психоемоційний стан глядача. Фіолет теплий та невловимий, наче мрії, мов сон. Натхнення –головний інструмент, "електрика" для творчих людей і не зрозумілий аспект для раціонального складу абстрактно мислячої більшості людства, давно є засобом в образотворчому мистецтві, та об'єктом "абсурдних" дослідів психоаналітиків, за аналогією дослідів про "природу кохання"! Грайливий зеленоокий погляд на незворушному обличчі та уста рожевої барви створюють бажане кольорове доповнення до шоколадно-бузкової фігури, пишноти каштану волосся і величезних пухнастих крил, які, мов її власна шкіра, є невід'ємними від фігури, і не є одягом, а складають будову янгола. Жмуток намиста в руках асоціюється з вервицею, з практикою входу в стан пограниччя між фазами свідомості, до якого митець приходить спонтанно, без жодних практик чи засобів, позаяк володіє інструментом співтворіння гармонії з Творцем.
"Дарування закону": це головний акт одкровення Господа "обраному" Ним народу, який у складі 12-ти племен, вийшов з Єгипту, та котрий в результаті прийняття Декалогу Десяти Заповідей, і стає, врешті, Народом. Цей акт створив ґрунт для сучасного законодавства демократій. Скрижалі у формі схожої до яєць-писанок з 10 першими літерами абетки так, як це позначають 10 Законів Заповідей в юдейській традиції. Скрижалі стоять на умовному престолі, а підтримують його на собі, за легендою, багатоликі Керуви (херувими) та багатотисячні янгольські армії.
Еліша, чоловік Божий (Пророк Єлісей). Чудотворець, учень-спадкоємець самого Пророка Іллі. Завершенням свого служіння Творцеві та своєму народу, якому Ілля повернув віру, ризикуючи десятки років життям, дивом, раз по разу уникаючи загибелі, Пророк передбачив до дня. І його учень Еліша приготувався перейняти дар, в момент відходу вчителя так, як заведено в усіх пар учень/ґуру. Як це часто трапляється з талановитими учнями, Еліша створив не менше добрих вчинків за свого учителя. Але з багатьох його робіт, найбільше вражає повернення життя мертвій дитині, докладно описане в ТаНаХу дії "чоловіка Божого". У Святого в руці крилатий хлопчик, наче непритомний. На Пророкові ризи "духовного" блакитного кольору, а його шапочка кіпа, співживе та співпереживає разом зі своїм власником. Воскресіннями померлих Еліша "займався "й після своєї фізичної смерті, описано такий випадок з небіжчиком, коли у печеру поховання Еліші поклали тіло померлого, а він взяв та й ожив...
"Яель" – героїчна жінка, у мене на полотні тендітна дівчина, що більше акцентує нашу увагу на її вчинку: адже вона убила Сісру (Сісару) очільника війська загарбників у час визвольної війни Ізраїля за віру та незалежність. Не будучи єврейкою, а "дружиною кенаанця Хевера", увійшла в пантеон Матріархів Ізраїлю п'ятою після Сари, Рівки, Рахелі та Леї. На картині Яель має "особливий" погляд, спрямований у себе, в те, що захопило всі її думки жінка тримає кілок від намета (в мене від килима, що в неї над головою і на якому, частково, зображена). Той кілок встромила у скроню ворога, приспавши його, за однією версією з допомогою теплого молока, а за версією коментаторів-амораїв, вона володіла особливо мелодійним чарівливим голосом. Талмуд приписує їй примус до стосунків з боку Сісри, коли він вбіг у її намет, рятуючись втечею від війська Дебори та Барака: "Води ти просив, я молока тобі дала" приспавши його, здійснила самотужки дуже ризикований вчинок, без допомоги челяді та близьких. З тих пір ходять чутки, закріплені талмудистами, що згодом народився один зі "стовпів" юдейського права Рабі Аківа, але в історичній хронології цього бути не могло, адже між двома подіями сотні років. Обличчя Яелі виглядає дуже спокійним, ледь насуплені брови, майже непомітно зібрані уста вся боротьба відбувається всередині, у її серці... Довкола голівки, скромно зачесаної, по-домашньому, розквітло сім троянд, сім досконалих символів гармонії, імітуючи своєрідний німб. Якої крові або віри була молода жінка насправді, та що рухало нею це загадки історії. Що трапилося в її стосунках з чоловіком після вбивства Сісри можна лише уявляти, але Яель тверда в своєму рішенні і от: "Коло ніг її він навколішки став, упав, лежав, біля ніг її лежав, він навколішки упав, де став навколішки, там і впав, битий." (Старий Заповіт, Пісня Дебори). Вона Героїня, приклад мужності та рішучості для нас, для України: "Хай буде благословенна серед жінок Яель, дружина Хевера Кейнійця, серед жінок (що мешкають) в наметах." Молоко розлите тече вгору, бо нічого неможливого не буває, коли вирішуєш...
Картина "Восьмий янгол" своєрідний камертон, гармонія та кольорова веселка. Колористичний ряд є метафорою зображення енергетичної схеми побудови людини, яка використовується в різних психо-фізичних практиках.
"Дивовижа". "Добра звістка", або "Сам Господь на винограднику" сказали б таке 2 і 3 тисячі років тому на теренах Малої Азії, якби на винограднику помітили ланей. Нові виклики часу змусили цілий світ второпати, що є Україна, і що Україна це поєднання жовтого та блакитного. Бо, навіть виноград став "українським". На жаль, історія постійно повторюється і заздрісні йдуть убивати щасливіших та багатших, а Природа, наче встала на бік правди та гармонії, тобто любові, безапеляційно прийнявши на себе наші "кольори свободи". Цей сюжет походить зі Старого Заповіту і лані давній символ кохання та витонченості. Дивовижу прийшли побачити вони самі як дивина: блакитноокі, наче янголи...
"Народження тюльпана"
25.04.2024