Петро Сипняк: «Земля свята»

Вікторія Сипняк

У неділю, 3 березня, о 15:00 Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького запрошує відвідати кураторську екскурсію Вікторії Сипняк у межах виставкового проєкту Петра Сипняка «Земля Свята».

Під час екскурсії співавторка виставкового проєкту «Земля Свята» Вікторія Сипняк зосередиться на розтлумаченні явних і прихованих смислів у творах Петра Сипняка, представлених на виставці, переосмисленні поняття “земля” як святого дару Божого, даного кожному народові й кожній людині зокрема за правом народження на цій землі, також ітиметься про успадкування права володіти рідною землею, етичне господарювання ресурсами та збереження їх для майбутніх поколінь.

«Поговоримо про ментальні діалоги та звʼязки між поколіннями в межах одного роду і народу, в контексті життєвого шляху кожної людини й цілих народів у загальній духовній еволюції людства. Про передчуття, рефлексії, переоцінку сенсів на тлі варварської війни росії проти України і про багато інших сенсів у нових серіях робіт Петра Сипняка», – каже Вікторія Сипняк. Пропонуємо увазі читачів її роздуми про малярство Петра Сипняка.

“Я вас увів у землю врожайну, щоб ви живились її щедротами та її благом. А ви ввійшовши, осквернили мою землю, мою спадщину осоружною вчинили.” (Єремія 2:7)

Петро Сипняк належить до тих митців, які дуже уважно дослухаються до звучання свого внутрішнього мистецького та духовного камертону, який і є тим основним генератором випадкових, на перший погляд, тем та живописних роздумів, над якими художник працює у конкретні періоди своїх творчих і людських трансформацій. Тема землі і рідного краю, його культури та історії вже багато років проходить червоною ниткою крізь усю творчість митця.

Цього разу обʼєктом його мистецької уваги стає спостереження різних фаз життя порівняно маленького клаптика галицької землі у коловороті його сезонних циклів від зораної ріллі, до буйства збіжжя та різнотравʼя і стану зимової летаргії для відновлення органічного та мінерального ресурсу та сил для нового життєвого кола плодородної ниви навколо світила.

За цими натуралістичними спостереженнями своєї малої батьківщини художник заглиблюється й у філософське питання приналежності людини до конкретної території за правом чи даром народження, до її історії, культури, соціальних та міграційних процесів, викликаних зміною обʼєктивних та субʼєктивних факторів в загальній еволюції людства.

А через питання приналежності людей до своєї землі, митець досліджує вже й приналежність їх до малої родини — роду, а також до великої ментальної родини — народу, в контексті виявлення першопричини формування конкретних ментальних ознак та характерних рис представників цього роду/народу під впливом територіального, ландшафтного, кліматичного, геологічного та інших факторів.

Чому ж саме та чи інша людина була народжена в тій чи іншій родині, в тій чи іншій країні, на тому чи іншому клаптику планети Земля? Чому ми народжені українцями, французи французами, румуни румунами? Чому одні народи мають свою державу, яка окреслює територіальні та соціальні права і кордони цих народів, а інші втратили це право? І хто стоїть за цим правом народів на конкретний наділ землі для їх вільного проживання? Чи все ж таки життя? Інші люди? Чи, можливо, нам лише тільки здається, що це право визначати дозвіл на володіння землею народами насправді належить людям? Тоді кому?

Ось з цієї позиції роздумів і позиції сьогоднішнього «плачу українського народу», який наразився на невиправдане і зухвале зазіхання сусіда на нашу Богом дану землю, Петро Сипняк запрошує усіх до переосмислення поняття землі — не як данности, а як Божого дару. І то дуже щедрого дару, до якого ми дуже часто ставимося без належної шани і вдячності, нарікаючи на свою землю в контексті власних вад і не вміння правильно розпорядитися цим Божим даром. Простежуючи подібність між «плачем українським» і «плачем Ізраїлевим», більш відомим у Біблійних оповідях, як «Плач Єремії» за Єрусалимом, який знищили вавилоняни, митець доходить тут висновку про аналогію гніву Господнього, прихованого за видимим вторгненням завойовників, як покарання його «обраних» народів за непослух і за порушення Божих законів та заповітів.

Вавилоняни, а в новітньому часі росіяни, є лише інструментом гніву Господнього, який має на меті спонукати людські душі до переоцінки цінностей, зокрема цінності і змісту конкретного наділу землі під державу, як основного дару Бога своїм народам. Народ Ізраїлевий колись записав власний досвід як науку іншим, аби кожен народ зрозумів, що є обраний і улюблений Богом, доки матиме свій головний дар Божий — власну святу землю, на якій Господь сподобив ці конкретні роди і народи до життя і плодів цього життя — життєвого та історичного досвіду. І передання землі іншим народам — добровільне чи примусове — відбувається лише з дозволу і веління Творця цієї землі як акт покарання за неналежне ставлення до Його дару.

Це усвідомлення рідної землі як дару Божого зійшло на художника ще під час подорожей до Єгипту та Туреччини впродовж двох минулих десятиріч. Тоді він озвучив його однією лаконічною фразою: «У нас в Україні – рай, але ми того не усвідомлюємо». Тепер же переосмислив це ще раз, уже в контексті війни з росією, у свідомій відмові покинути цей Богом даний за правом народження рай, навіть під загрозою фізичної смерті.

Митець нетривалий період рефлексував творчо саме на тему війни і смертей навколо, а від так у дуже короткий час зосередився на темі подяки Богові за свій земний рай, яким для нього є батьківщина, на темі оспівування рідної землі як на одному з актів покаяння перед Богом за помилки свого народу.

У нових творах митця земля постає перед глядачами як священний обʼєкт культового замилування та поклоніння хлібороба, скотаря, ремісника в широкому значенні Людини розумної, яка народжена плекати, а не руйнувати Божий сад – нашу Землю.

Петро Сипняк звертається також і до переосмислення своїх ранніх творчих пошуків у сакральній тематиці, пропонуючи по-новому поглянути на добре знані біблійні сюжети в площині їх застосування до подій сьогодення в нашій країні, а також в кожній людині зокрема.

На своїх полотнах він здійснює уявну подорож Святою землею, щоб показати аналогію духовних шляхів біблійних персонажів та реальних шляхів українських людей просто тепер, у кордонах нашої землі на прикладах і помилках старозавітної і новозавітної Юдеї.

Алегорією царів, які поспішають з дарами до новонародженого Месії в творчості Петра Сипняка є його чумаки. Вони везуть свою сіль — інакше кажучи, важливі історичні смисли — крізь віки в сьогодення, щоб подарувати нам сьогоднішнім готову роботу над помилками часів минулих, на конкретних історичних прикладах нашої, української, та загалом світової історії. Портрети матері і доньки художника символізують у цій експозиції звʼязки поколінь одного роду — народу.

Серія нових портретів людей мистецтва натякає глядачеві на постійну присутність серед нас новітніх пророків, адже мистецтво — це та сфера, яка тонко межує з яснобаченням, що притаманне всім пророкам з їх чітким передчуттям смислу речей і подій.