Приймати колідників

Як ближилися різдвяні свята, я лиш наслухала, чи приймаємо ми цего року колідників та й з якою колідницкою партією тато йде цего року грати, котрі колідники прийдуть до нас в ці різдвяні свята колідувати – чи з Маґури, чи з Пидкринти, чи з Блихавого, а чи з Рикаливки, а чи звідки: музикант бо йде грати з колядниками, які його наперед годє’, запрошують ‘го на гранє до своєї табори, в свою колідницку ватагу, навіть і в другім селі не раз, не на своєму ґруни, не в своїй окрузі, колядник ж натомість завше залишається в своїй колядницькій партії, у своєму гурті, на своєму терені, й водно йде колядувати на своєму горбі, де його хата.

Колідники колядують по дорозі до хати – чути співанку колідницку, жваву, бадьору. Совпаючи зимами глюбокими, колядують за скрипочкою в такт, доки горбичком дійдуть до хати. Виглядаємо у вікна, вибігаємо до перед хати, визираємо, колядники от-от будуть у нас дома, дванадцять Божих посланців, дорослих колідничків зі скрипалем, всі в гуцульській убирі, такі святочні, такі різдвяні, з дзвінками в руках дзвінкими, радісними, дзвонять, дзвенять мелодійно, прозоро, про свій прихід сповіщають скорий.

Вже чекаємо на веранді, прогрібши зиму перед хатою ретенно – ‘би було де колідничкам плєсати, виколідовувати свої пишні підстінні коліди. Повмикали світла, аби величаво й осяйно, вже підвечірок, смеркає, сніжинки лапаті, візерунчасті, кружляють в повітрі густо, танцюють, витанцьовують жваво пухнасті – бо й самі вельми врадувані різдвяній коляді благовісній.

– Ми, колідничьки, з високих горив, з далеких Карпат, з вільних просторив. З високих горив, широких долив. Из церков Божих, світлих соборив повеліли нам хрест з церкви брати, Сам Ісус Христос та й Божя Мати, свїтий Николай книги отворив та й у дорогу нас благословив.

Колядують гуртом дужим й моцним перед хатою, підкидаючи бартки вверх воднораз, сріблясті, в візерунках кованих. Скрипичник грає, виграє гуцульських колідницких мелодій, не годна наслухатися колідованя славного, надивитися на вбирю пишну, стрійну, сардаки, красно оздоблені барвистими китицями, кожухи єровані в лелітках блискучих каучукових, тузінки з сукна цупкого, прєденого, сорочки довгі гуцульські, паски широкі, вибивані, шєпки-рогатівки з катарваками переливчастими, що зорять, променіють в вечірній синяві світлій. Виступаю з веранди на сходи зважливо, аби май зблизька дивитися й слухати коляду Божу, байка на мороз, морозенка студеного, коли так пишно коляда дзвенить, відлунює на всі гори врадувані: ци дома, дома, наш пан господар. Ой, ми знаємо, шо вин є дома. Сидит’ вин собі по конец стола, по конец стола їворового.

Ховаю руки під кожух свій вовняний й погойдуюся у ритм за колядою первовічною, відчуваючи одно-єдине тепло, багато ласки й радість розпромінену: Божя Дитина си народила, вся Гуцульщина си ввеселила.

Запрошуємо колядників ґречних, ‘би були ласкаві з надвиря ближитиси д’нам в хату, що чекаємо на иршєних вже від ранечку, си зріхтували, налагодилиси, цілий чєс визирали, де та й де наші колідничьки любі, чи не позмерзали дорогою, не померзли, поки дійшли.

Знімають шєпки-рогатівки перед входом шанобливо, звільняються від сардаків сукнєних в хаті, й в барвистих кожухах-безрукавках йдуть баско в хороми до данцу – данцуют’, ‘би зігрітися, відігрітися, збадьоритися, беруть чєлідь красну до данцу, й крутяться в данци гуцульскім жваво, в ритм: ой, заграй ‘ми, музиканте, пальці золотії, та най собі загуляют’ хлопці молодії.

Ґазди закликають колядників й гостей шанованих, ‘би були ласкаві сідати за пишно накриті святкові столи, столуватися, частуватися. Пригощатися, набуватися разом. Колядники колядують коліди застільні, мелодійні. Хрестову коліду, коліду ґаздам, парубоцку, дівоцку. Береза, головний колядник, веде перед у колідованю, зачинає, й всі коліднички підхоплюють: у злоті, сам пан у злоті й єго чілідочка у злоті. Віншують господарів шєстєм, здоров’їм, многалітами, та й дєкуют’ столови, ґаздам ґречним, що приймали колідничків, пошінували, в хату зазвали, шо напоїли й нагодували: шоби ці ґазди гаразд си мали, шо нас так файно в свий дім приймали.

– Ші й дєкуємо Господу Богу, господареви Вашего дому, господареви, господаречці. Господаречці ші й кухаречці, за прийманінє, за доставлінє, та й за питєчко, за доношінє. Шо ми в Вас пили, шо ми в Вас їли. Та й шоби Вам си статки роїли.

Колядують коляди в хаті пишні й довгі, виколядовують, вінчуют’ усім посполу, хто є в цім дому, старшим й малим: ні про кого не забути, про кожного згадати, поминути, повіншувати: слухаю, прислухаюся, як береза, счінанник наш дорогий, колядує, вінчує, називає кожного з домашніх по імені, скоро звучатиме й моє ім’я, аж на цілу хату буде чути, ажень соромлюся, встидаюси, червонію від хвилювання радісного.   

– Вас, Николайку, ґречний ґаздику, та й Вас, Оленко, ґречна ґаздинько, най Вас вінчує сам Христос з неба. Сам Господь з неба, всьо шо Вам треба. Будьте здорові Ви сами з собов. Ви сами з собов, з цілов родинов. Багато років свєт дочєкати, та й ці в радости видсвєткувати.

Ґазда з ґаздинев дають “на колєду” – кладуть гроші на колач опередь берези, першуна колідницкого: просимо, панове колєдники, вас на колєду, хоч невелика, приймайте за велику.

– Велика! Велика! Абесте були такі величні у Бога, їк цес дар, колач, великий! Дай Боже, абесте дочєкали нарик цеї днини в мирі й радості!

Дзвонить у дзвінок береза дзвінко, лунко, сидячи учтиво у чолі столу, й колядники собі зацоркотє затим воднораз у дзвінки свої дзвінкі й голосні в святковій тональності. Дєкуют’ ґречним ґаздам за колач, срібло-злото, за дар на колєду: дарував нас пан ґазда з свойов ґаздинев, з своїми діточками, з ким їму Бог дав, сріблом-злотом, даром Божим, колачєм, а ми їго – шєстєм, здоров’єм, многалітами. Позволь, Господи!

Сідаю на лавицю застільну, накриту ліжником теплим, коло гостей красних. Нічого не хочу пропустити, ні одної коліди, ні одного вінчóваня, радість окутує, обтулює осяйна. Не хочу, ‘би коліда си кінчєла, ‘би колідники йшли від нас. Най би були до раня, колідували, веселилиси, набувалиси. З колідничками така радість, такий набуток пишний і любий: ловлюси й колідую з ними в один голос, разом, аж повітря дрижить, вібрує від голосів дужих, дзвінких: у кіннику – коней – даруй, Господи; в загороду – бики й корови – даруй, Господи; в кошєру – овец – даруй, Господи; у пасіку – бджіл – даруй, Господи.

– Даруй, Господи, з неба, шо потреба. Мирно, шісливо, ці свєта перес’єткувати, на другий рик других дочікати. Позволь, Господи!

Гуцулки, решета й голубки данцуют’ колідники в хоромах після столування, колідованя застільного, аж помости лом’єтси, тупотять, присідають з викрутасами хвацькими. Тато з хлопцями грають завзято, невпинно, стоячи, то присідаючи на лавицю коло задньої стіни в хоромах. Іще один голубок, одна дама наперед: знову крутяться коліднички з чєліддю красною в данци футко, рухливо. Ніхто не хоче розходитися, йти домів, і в данцях прудких, жвавих, час летить, пролітає, вже за північ, полуніч.   

– Ой, тра’ нам, коліднички, в дорогу рушєти, та й по собі добру славу в хаті залишити. Аби цисі ґазди файні в гаразді си мали, їк прийдемо ми ші нарик, аби нас чікали.

Колідники відпроваджаються надвір на опередь хати, випурхуючи з хати як бджоли з вулика заповзятливі, ревні. Повдягавшись в сардаки, шєпки-рогатівки, з бартками й дзвінками в руках, колідуют круглєк, плєшут плєс перед хатою. Родина в коло стає колідницке з колачем – а довкола в танку ритмічному, жвавому, плєшут плєс колідники, переступають з ноги на ногу, тупцюють, притупцьовують, підкидають бартки бадьоро і ловко, присідають: ой пид дубом, пид дубцем, сидит дівка з леґінцем. Ми тут пили, ми тут їли, шоби вам бджьоли си низко роїли. Ми тут пили, тут гуляли, шоби вам бджьоли низко сідали.

Колядують круглєк, шєпки вверх, то донизу впускають, небо синє, прозоре і зоряне, мерехтить, опівнічне, осяває всі гори, заповнює світлом безкраєм і тремом: раз си й обернем та й си ни звернем, а їк си звернем, по боку вернем.

– Ой, з неба віха – до землі стріха, та дай вам Боже здоров’я втіха. Ой, з неба віха – до землі стріха, та дай вам Боже з дітий утіха.

Підтупцьовую й собі, приданцовую в колі бадьоро, підтупую ногами в такт колідницкий, притупую, дрижу-дринчу від ночі морозної, зимової, а чи від зворушення колідованєм пишним, благозвучним, частують ще в крузі колідничків любих, пригощають на відхід з дому иршєних, а я вже чекаю, не дочекаюся, коли прийдуть коліднички до нас нарик, їк Бог даст’ мирно діждати. 

– Ой, з неба віха – до землі стріха, та дай вам Боже з усего втіха. Та дай вам Боже вивці, корови, бо ми вже йдемо, будьте здорови.

Сїткуйте здоровенькі, най вам Бог помагає мирно ходити.