Хто цього не розуміє, є дурнем
"Подобається нам це чи ні, але люди хочуть бачити вдячність, – казав британський міністр оборони Бен Воллес на саміті НАТО. – Треба переконати невпевнених політиків в інших країнах, що це того варте, що це оплачується і що вони щось за це дістануть. Просто такою є реальність (...) ми не є Амазоном".
Це видно, чутно і відчутно. Якби НАТО було Амазоном, вся потрібна Україні зброя вже би давно була на фронті. Річ у тім, що західна допомога радше нагадує стереотип закупів на Алібаба. Україна замовляє, Захід обіцяє – а потім починаються місяці очікування і непевності, що ж ви врешті-решт знайдете в посилці.
Дарованому коневі в зуби не дивляться. Але Україна нічого ні від кого не отримує задурно. А Захід – теж, як і на Алібаба – за дуже малі гроші отримує дуже багато того, чого йому найбільше треба. Перш за все віру в те, що ще не вмирає.
Згадаймо світ півтора року тому. Китай без перешкод просувався в Тихому океані, Африці, на Близькому Сході, в Латинській Америці та навіть у Європі. Росія безкарно і теж фактично без перешкод окупувала частину Грузії, України та Сирії. Перед нашими очима ще стояв відступ з Афганістану. Відомо було, що результати виборів у старих демократіях залежать від того, кого підтримають петербурзькі тролі Пріґожина. Кожна велика держава на Заході окремо намагалася укласти свої угоди з Пекіном і Москвою. Пандемія показала, що вся західна економіка була узалежнена від поставок з Китаю. Без сировини з Росії багато країн взагалі не могли функціонувати. НАТО в'януло. ЄС сварився і розвалювався. Російська п'ята колона, яка незадовго до війни зібралася у Варшаві, планувала захопити владу в Брюсселі. Занепад демократичного Заходу здавався очевидним. В суперечках між демократами вже йшлося головно лиш про те, як наш кінець пом'якшити та відтермінувати.
Українці потрафили це змінити. Спочатку практично самі показали, що Росія не може, просто спацеруючи, робити в інших країнах усе, що їй заманеться. А потім переконали Захід, що якщо він захоче, то спільно все ще може. Від низки звичних шляхетних поразок ми під керівництвом Байдена і Зеленського перейшли до – кажучи словами військових – "активної оборони" зі щодалі краще помітними шансами на перемогу.
Зарано ще для тріумфалізму. Але саме Україна повернула вільному світу віру в те, що історично, може, не все ще втрачено. Саме український опір мобілізував наш опір і відновив нашу віру в себе.
З'являється все більше ознак того, що історичним поворотом ми завдячуємо Україні. Бо "занепад Заходу" – в реальності і в колективних емоціях – поступається місцем "ренесансу Заходу". Це відбувається в дуже багатьох сферах. Починаючи від відновлення західної єдності, зміцнення НАТО, відродження ЄС, ефективнішої боротьби з пріґожинськими тролями і аж до реіндустріалізації, скорочення ланцюгів постачання, технологічних стрибків, наприклад, в енергетиці та електромобільності.
Завдяки цій війні, яку українці виграють для нас, Захід повернув собі майбутнє. До того ж, він повернув його майже безкоштовно, без краплі крові, інвестуючи в це проміле ВВП. Відкинувши понад рік тому пропозицію таксі, Зеленський повернув вітер історії на нашу користь. Це ми повинні бути за це вдячні Україні, а не Україна нам. Політик, якого треба в цьому переконувати, мусить бути звичайним дурнем.
Jacek Żakowski
To Zachód winien być wdzięczny Ukrainie. Kto tego nie rozumie, jest durniem
Gazeta Wyborcza – 14.07. 2023
14.07.2023