У пошуку інклюзії бібліотеки

У пошуку інклюзії бібліотеки: рівність, різноманітність, партисипативність

Протягом останніх років українське суспільство взяло курс на розвиток  інклюзії, активно переймає закордонний досвід фізичної безбар’єрності просторів та починає руйнувати  стереотипні  рамки, встановлені за часів совєтської окупації.

Розроблені фахові  довідники та методички щодо соціалізації людей з різними типами інвалідності, впроваджують державні будівельні норми щодо доступності громадських просторів, усе більше бізнесів відкриті для працевлаштування людей з різними нозологіями. Освіта стає більш доступна для малечі з певними фізичними та ментальними порушеннями: є інклюзивні класи, де діти швидко усвідомлюють, що світ різноманітний і що кожен з нас особливий.

Нове покоління свідомих громадян розуміє переваги турботливого і відкритого суспільства. Ми вже менше кидаємося на не “таких”, менше показуємо пальцем на “диваків”, а більше прислухаємося до потреб меншості, вчимося вести діалог рівних.

Видимість людей з інвалідністю та підсвітлення їхніх потреб є на часі і дуже важливим питанням, адже роками вони та їхні потреби були знецінені та знівельовані.  Проте інклюзія, тобто повноцінна охопність, можлива тільки пліч-о-пліч з різними групами людей, з та без інвалідності, людей, які тимчасово перебувають у тому чи іншому статусі (наприклад, школярі, вагітні тощо).  Взаємодія з різними групами людей якраз залучає до громади. Дає  голос, можливості спільнодії в межах району, міста, держави, планети. Ось тоді можна говорити про гармонійне суспільство. Середовище, яке радо приймає інших, розвивається з ними, вчиться від них, готове до змін та адаптації. У такому середовищі особистість та її права стоять в центрі.

Важливим місцем, де реально реалізувати цю формулу, є публічні бібліотеки. Це безпечний простір для кожного, місце, що покликане  об’єднувати, давати можливості набувати нових знань, навичок, бути залученим до життя громади і, звісно, творити.  Незалежно від віку, статті, освіти, соціального статусу, походження, релігійної чи політичної належності, сексуальної орієнтації, тебе завжди раді бачити в бібліотеці. Тут ти можеш працювати, спілкуватися, відвідувати події, перепочити від важкого дня. Можеш бути тут із сім'єю чи сам, годину або увесь день, заходити раз на рік, або щодня. Тобі не треба вхідного квитка чи купити каву, щоб побути тут.

Ця концепція інклюзії є основою, на якій стоять бібліотеки. Особливо публічні. Ці громадські простори, що у радянські часи ставили собі за мету «освічувати» маси, давати вільний доступ до правильних знань, сьогодні ставлять за мету об'єднувати, залучати та формувати нові спільноти рівних.

Бібліотечні майданчики протягом дня можуть швидко перетворитися у дискусійні платформи для обговорення тих чи інших тем. Тільки тут можлива розмова про все на світі з усіма на світі. Зранку лекція про шкоду амброзії в міських парках, вдень семінар для вчителів щодо НУШ, увечері показ документального кіно про війну, пізніше концерт та читання поезії «наших 20-тих».

Бібліотеки наповнюють і наповнюються – знаннями, можливостями, людьми. Саме тут ти можеш приміряти різні ролі. Сьогодні ти читач – узяв книгу, завтра ти гість заходу, а післязавтра ти ведучий і організатор події. Наступного тижня ти вже відкриваєш свою виставку і радо приймаєш вітання з успішною презентацією власної книги. Від бібліотеки ти можеш подавати проєкти на співфінансування, облаштовувати міський простір, творити культуру міста.

Для ілюстрації переліченого зазначу декілька прикладів спільнодії задля поширення ідей безбар’єрності у місті Львові. На базі бібліотеки з назвою Сенсотека, що розташована у Стрийському парку, у фокусі діяльності – питання інформаційної доступності для незрячих та слабозорих людей. Бібліотекарки розробляють гайд медійників щодо правильного викладу інформації. Дотримуючись простих правил з гайду, важлива інформація буде доступна для прочитання незрячим або людям з порушенням зору. Також бібліотекарки влаштовують книжкові клуби та провадять показ кіно з аудіодискрипцією, щоб усі охочі мали можливість відчути досвід перегляду кіно, коли не бачиш.

Перший подібний кінопоказ від бібліотеки відбувся в партнерському закладі « Музей у темряві» у межах адвокаційного проєкту «Інформаційна доступність для незрячих та слабозорих людей» за підтримки Мережі DOCU/CLUB,  але це не перша подібна ініціатива книгозбірні, що покликана покращити  життя кожному і кожній.

На базі Сенсотеки в теплу пору року відбувається велозабіг на спеціальних велосипедах  –  тандемах. Ці ровери підлаштовані для спільного катання зрячих та незрячих людей. Бібліотека має переваги у  промоції складних питань, адже бібліотеки не ізольовані в своїй діяльності, а навпаки їхній кінцевий користувач чітко зрозумілий: кожна і кожен мешканець громади. Якби утопічно це не звучало, але  це справді  працює. Пліч-о-пліч люди з та без інвалідності, діти та старші люди, студенти або працюючі дивляться кіно, катаються на роверах, а ще відвідують майстер-класи, мовні курси, танцюють, співають і просто спілкуються один з одним. У кожній міській бібліотеці затишно співіснують книги та комп'ютери з інтернетом, кухні та лекторії, музичні концерти та театральні вистави, воркшопи і навчання.

Тішить, що саме бібліотечну відкритість усе більше і більше переймають інші інституції культури, громадські центри вузького профілю. Бібліотека як  людиноцентрична установа має у собі потужний потенціал позитивного впливу на суспільство, його догми, застереження. І навпаки –  відсутність бібліотек загрожує поляризацією, кризою та зростанням агресивності в суспільстві.

Отже, якщо ви хочете змін, якщо ви хочете зрозуміти, чим живе-переймається-цікавиться українське суспільство, запрошуємо вас до Львівської муніципальної бібліотеки. 

Текст:  Катерина Алексєєнко,  бібліотекарка, культурна менеджерка Львівської муніципальної бібліотеки