Український театр у реальності сучасної війни
Фото ілюстративне. Джерело: https://unsplash.com/s/photos/theatre
Театральне мистецтво часто вважають художньою інтерпретацією реального життя. Відповідно, воно покликане відображати те, що із нами відбувається у збірних мистецьких образах, акцентуючи увагу на основному. Втім, сучасне театральне мистецтво не лише репрезентує дійсність із грального майданчика, а й прагне свідомо впливати на неї.
Говорячи про вплив війни на театральне мистецтво і навпаки, ми, головним чином, звертатимемось до періоду опісля 24 лютого 2022 року – дати повномасштабного воєнного вторгнення Російської Федерації в Україну.
Реакція театрів у першу добу повномасштабного вторгнення влучно відображає реакцію українського соціуму загалом. Перші години у східних та південних регіонах нашої країни, які одразу зазнали чи не найпотужнішого ракетного удару, характеризуються фазою «неприйняття» – невіри у те, що на нас могли напасти, що розпочалась повномасштабна війна. Про це свідчать і повідомлення глядачів із запитаннями про те, чи відбудеться та чи інша вистава, нібито з надією, що насправді все так, як і було раніше, а вечірні плани на відпочинок у мистецькому середовищі не варто скасовувати. Скриншоти цих повідомлень поширила українська онлайн-платформа «Театральна риболовля», яка веде інформаційний блог про українське театральне мистецтво .
Далі практично усі українські театри на довготривалий час припинили традиційну мистецьку діяльність, ставши волонтерськими осередками, активно беручи участь у захисті нашої Держави у межах своїх можливостей. Багато театральних діячів стали членами територіальної оборони, а також відправились до лав ЗСУ.
Тимчасовий притулок для ВПО у Львівському драматичному театрі імені Леся Курбаса. Джерело: https://ukrainer.net/volonterstvo-kulturnykh-zakladiv/
Українське театральне мистецтво, яке існувало до 24 лютого 2022 року у доволі короткий термін провело зміни, що стосуються ціннісних засад, та невдовзі відродилося у новому актуальному світлі, – в умовах військового стану, в умовах війни тут і тепер.
Зруйновані театри
Серед українських театрів є ті, які у буквальному сенсі були зруйнованими РФ. Так, 16 березня 2022 року називають чорним днем у календарі сучасного українського театрального мистецтва. Саме у цей день російські повітряні війська завдали удару бомбою по Маріупольському драматичному театру. Кількість загиблих налічує близько 600 осіб. Принагідно, зазначимо, що театр оточували об’ємні та чіткі надписи «ДІТИ», які були читабельними із тієї висоти, на якій перебувала російська авіатехніка. У фактично непридатному і до мистецької творчості, і до прийняття глядачів, колишньому театральному приміщенні, російські діячі вирішили «створювати» своє «мистецтво», яке українські медіа, закономірно, назвали «танцями на кістках».
Зруйнований російськими військами театр у Маріуполі. Джерело: https://suspilne.media/344686-mariupolskij-dramteatr-okupanti-znisili-sob-prihovati-zlocini-tkacenko/
Пізніше з’явилась новина про знищений театр у Сєвєродонецьку, де тривалий час діяла трупа із евакуйованого Луганського українського музично-драматичного театру.
Зруйнований російськими військами Луганський обласний музично-драматичний театр. Джерело: https://sd.ua/news/15365
Певні члени колективу Маріупольського драматичного театру віднайшли прихисток на Закарпатті, – в Ужгородському українському театрі. Що ж стосується Сєвєродонецького театру, то у них з’явилась можливість відновити свою діяльність у театрі в Сумах.
Діячі цих театрів дали відверте інтерв’ю ЗМІ, де розповіли про свою подальшу діяльність, а також про свої актуальні ідеологічні погляди, що стосуються наших днів.
Так, першою виставою, яку показав Сєвєродонецький театр у Сумах, після того, як його учасники уже вдруге покинули своє попереднє театральне місце, через воєнні дії збоку РФ, стала постановка під назвою «Хто я?», яка викликала ажіотаж у глядачів та сформувала повні глядацькі зали. Актори повідомляють, що до них прагнула потрапити їх аудиторія із Сєвєродонецька. Люди дзвонили, перепитували, чи мова точно про цей театр і долали немалу відстань задля вистави.
На додаток, колектив цього театру зазначив, що значними є проблеми у фінансуванні театрального мистецтва в Україні у воєнний час. Фактично, театр не має матеріальних ресурсів для існування, основний наявний ресурс – людський. Колектив театру звернувся по допомогу до ООН із запитом про співпрацю.
Режисеркою Маріупольського драматичного театру є Людмила Колосович, якій після евакуації запропонували стати його директоркою. Людмила зізнається, що прийняти таке рішення було доволі складно, адже театр фактично перебуває у стані руїн, документальне підтвердження прав на нього також під знаком запитання. Однак, відчуття відповідальності та усвідомлення себе як рушія соціокультурних та мистецьких змін сформували позитивну відповідь режисерки, практичну реалізацію якої ми зможемо у повній мірі побачити після деокупації Маріуполя.
У колективі Маріупольського драматичного театру було 210 осіб, із них лише 12 перебралися до Ужгорода, аби продовжувати спільну мистецьку діяльність. Решта із членів колективу частково залишились у Маріуполі, переїхали до РФ, Криму, знайшли прихисток у Європі.
Першою роботою, над якою почали працювати маріупольці на Закарпатті, була п’єса про Василя Стуса, висвітлена у театральній прем’єрі «КРИК НАЦІЇ». Саме Стус став першим символом відродження Маріупольського театру, своєрідним скеровуючим вектором подальшого ідеологічного та практичного розвитку. Вибір саме цієї славетної української особистості є цілком логічним та зрозумілим, адже Василь Стус був донецьким поетом, який загинув через боротьбу за українську мову і культуру. Пані Людмила поділилась тим, що їх театральний колектив хотів би називати себе «стусівцями», однак вважає, що задля такого гучного звання потрібно ще багато працювати. Зрештою, цей театр можна вважати дійсно першим ідеологічно українським театром на Донеччині.
Окрім цього, діячі цих театрів поширили свої думки щодо мовного питання, а також культурної спадщини та особистостей, яких часто неоднозначно відносять до російського або ж українського соціокультурного сектору.
Щодо мови усе однозначно – необхідно переходити на українську і обов’язково творити цією мовою. Не в усіх перехід є швидким та якісним, але важливе прийняття рішення щодо цього переходу, чесна робота над собою.
Говорячи про українсько-російських діячів (конкретні постаті не зазначені), яких неоднозначно відносять до того чи іншого культурного пласту та національної ідентичності і спрямованості, – важливий глибинний аналіз кожного окремого представника, адже багато історичних даних часто були фальсифікованими Російською Федерацією.
Театр, народжений під час війни
Від повномасштабного вторгнення збоку РФ постраждали не лише театри Луганщини і Донеччини, але й театри Харкова. Зокрема, ми хочемо зосередитись на історії режисера незалежних харківських театрів – Артема Вусика.
Артем Вусик – режисер незалежних театрів, актор. Джерело: https://gwaramedia.com/teatr-neft/
До 24 лютого 2022 року Артем був відомий як режисер двох незалежних харківських театрів – «Прекрасні квіти» та «Нафта», який ще донедавна носив назву «Нєфть», але офіційно змінив її, адже визнав, що будь-які русизми у назві театру є неприпустимими.
На початку повномасштабної війни Артемові разом із його нареченою та театральною колегою Ніною Хижною довелося покинути рідний Харків і, відповідно, зупинити роботу у театрах «Прекрасні квіти» і «Нафта». Втім, переїхавши до Львова, невдовзі Артем став засновником і очільником нового театру «Варта», який виник під час війни і створює вистави лише про воєнну реальність. Протягом близько року повномасштабної війни у театрі створили 7 вистав і усі вони про війну.
Спершу театр творив у маленькій кімнаті у Львівському арт-просторі «Дикий дім», що знаходиться на вулиці Староєврейській. Згодом команді вдалося отримати більше приміщення, що є частиною Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки – Галерею сценографії.
Театр «Варта» можна вважати окремим та надзвичайно важливим феноменом в історії українського театрального мистецтва, адже цей театр зумовлений війною і про війну.
Війна є ключовою темою вистав у театрі, усі художні рефлексії відбуваються навколо неї. Зі слів Артема Вусика, театр «Варта» часто називають «реактивним театром», адже він неймовірно швидко реагує на воєнні, політичні та соціокультурні зміни і створює свої театральні продукти відповідно до них.
До репертуару театру станом на березень 2023 року входять вистави «Перший день війни», «Херсон незламний», «Леся і Андрій зустрічаються у Львові», «Лютий» (режисерка Ніна Хижна), «Вона Війна» (у співпраці із харківським театром «Публіцист»), аудіально-перформативний концерт «Як я познайомився з війною і майже вбив путіна», перформативно-містична вистава «Всередині моєї кімнати». Кожна із постановок розкриває окремий аспект війни, вступаючи у діалог із глядачем, створюючи можливість бути почутим та налагоджуючи взаєморозуміння.
На додаток, у жовтні 2022 року Артем Вусик прочитав авторську лекцію у Львівському муніципальному мистецькому центрі на тему «Незалежний театр до та після війни». Там режисер щиро поділився особистою історією заснування двох незалежних театрів у Харкові, а також тим, як саме виник театр «Варта» у Львові під час війни. Колеги Артема жартома кажуть, що якщо його закрити на одну добу в одній кімнаті, то він неодмінно створить у ній театр.
Фото з афіші вистави «Всередині моєї кімнати». Джерело: https://theatrevarta.com/inside-my-room
Насправді ця історія розкриває не лише мистецько-театральний аспект у взаємовпливах війна-театр, але й антропологічний – людський, адже театр, передусім, створюють звичайні люди, які також здатні ставати жертвами обставин та самі можуть потребувати допомоги.
Для Артема перші тижні війни пройшли у стані шоку, він буквально не знав, куди себе подіти і лише після близько десяти днів перебування у Львові почав писати першу п’єсу та зрозумів, що повинен продовжувати займатися театром. До слова, перша вистава у театрі «Варта» – «Перший день війни» поставлена всього за три дні, а прем’єра відбулась у День театру.
Хоча анонс вистави опублікували у соціальних мережах у той же ж день, що вона мала відбутися, зібралося близько 60-ти глядачів, яких складно було помістили у підвальне приміщення Дикого дому (була повітряна тривога), тому тоді виставу грали тричі поспіль.
Окрім цього, Артем поділився, що за першої ж можливості планує повернутися до Харкова та продовжувати творчу діяльність у театрах «Нафта» і «Прекрасні квіти». Втім, він не збирається припиняти працювати у театрі «Варта», вбачаючи можливість поєднувати свою мистецьку працю у двох містах України.
На думку режисера, Львів потребує розвитку культури незалежних театрів, адже серед відомих їх тут близько трьох, а у Харкові більше п’ятдесяти.
Серед майбутніх творчих планів, про які Артем розповів у межах лекції, – заснування у Львові «МОХ» – мистецького об’єднання харків’ян.
«Мельпомена Таврії – Голос Херсонщини»
«Херсон незламний» – вистава, присвячена українському місту Херсон, яке з перших днів повномасштабного вторгнення перебувало під російською окупацією. Починаючи із 1999 року у Херсоні кожного року відбувався театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», куди приїздили виступати театри із різних країн та міст нашої країни. Проте, у 2022 році, через воєнні дії РФ, фестиваль відбувся у зовсім іншому форматі. Його провели у Львові з 10 по 19 червня у режимі онлайн.
До фестивалю долучилися французькі та португальські театральні колеги, провівши в унісон із українським фестивалем онлайн-показ французького фестивалю «In Extremis» – Мистецтво як форма гостинності, у рамках якого було продемонстровано португальську виставу від учасників із міста Брага «Без діалогів, але з жестами». Гасло цьогорічного фестивалю звучало «Мельпомена Таврії – Голос Херсонщини».
У такий спосіб українське мистецьке товариство доводить, що хоча ворог і зазіхнув на територіальні межі України, - йому не вдасться знищити наш ідейний та соціокультурний фронт. Так висвітлюється підтримка для театральних колег із Херсонщини та херсонців, які перебували під російською окупацією.
Миколаїв
Повномасштабне вторгнення суттєво вплинуло на театральне життя у Миколаєві. Миколаївський російський драматичний театр викреслив із своєї назви слово «російський» і сьогодні вона звучить як Миколаївський театр драматичного мистецтва. Первинно театр припинив свою мистецьку діяльність, як і інші театри нашої країни, але згодом він відновив її, проте уже не у традиційній просторій глядацькій залі, а у невеликій кімнаті під нею, яка є укриттям. Перша вистава нового сезону постала у жанрі абсурду, змальовуючи «втілення людських бажань». За словами діячів Миколаївського театру, у наші дні актори постають лікарями людської душі.
Одеса
Одеське театральне середовище теж однозначно відреагувало на початок повномасштабної війни. Спершу Одеська опера припинила свою діяльність, однак уже 12 березня 2022 року виступила із мистецькою акцією «Вільне Небо/Free Sky», яка мала на меті підтримати всеукраїнський рух щодо закриття неба над Україною від ворожих сил. У межах акції під керівництвом диригента театру Ігоря Чернецького, у виконанні симфонічного оркестру та хору Одеської Опери, прозвучав «Державний гімн України», хор з опери Дж. Верді «Набукко», духовний Гімн України «Молитва за Україну», композиція Д. Крижанівського «Реве та стогне Дніпр широкий». Наприкінці мистецької акції відбувся брифінг за участі генеральної директорки-художньої керівниці театру Надії Бабіч та артистів Одеської Опери. Крім цього, Одеська опера та «Зелений театр» узяли участь у низці заходів та проєктів політичного, соціокультурного та мистецького спрямування – усі вони відображають активну позицію та дії одеської театральної спільноти, задля перемоги України.
Фото із благодійного ярмарку для ЗСУ, організованого Зеленим театром в Одесі. Джерело: https://suspilne.media/260646-prodavali-kartini-dla-zsu-zelenij-teatr-vlastuvav-v-odesi-blagodijnij-armarok/
Київ
Серед театральних прем’єр, які відбулися у Києві опісля 24 лютого варто відзначити:
«Обличчя кольору війна» – документальна вистава від маріупольських митців театру авторської п’єси Conception;
«Реконструкція» – вистава від арт-групи «Тіньова» про зруйновані Маріуполь і Харків (зруйновані фізично, але не ментально);
«Я, війна і пластикова граната» – вистава про новий етап російсько-української війни, який почався 24 лютого за п’єсою української драматургині Ніни Захоженко (у центрі вистави місто Харків);
«Цап-ка-цап» – вистава у формі казки, що відображає сучасні події від Молодого театру;
«Україна в огні» – події відбуваються під час Другої світової війни, однак їх досвід є актуальним для наших днів (Театр Лесі Українки у Києві);
«Двоє» – вистава на тему стосунків між двома, прем’єра якої відбулась ще 2021 року, однак, після 24 лютого 2022 року її сюжет було частково видозмінено та доповнено сценами, які відображають вплив війни на буденне життя людей.
Фото із вистави «Обличчя кольору війна». Джерело: https://vinbazar.com/news/kultura-i-sport/vistavu-mariupolskogo-teatru-oblichchya-koloru-viyna-predstavili-u-vinnitsii-foto
Поміж нових театральних проєктів, що актуалізують етнічну українську культуру, потрібно відзначити «Майстерню етнічного звуку» від Київського академічного театру на Печерську.
Львів
Львівські театри одними із перших стали волонтерськими осередками, зокрема, театр ім. Лесі Українки та театр ім. Леся Курбаса. Перший відомий активною участю у зборі та перевезенні гуманітарної допомоги, а другий на деякий час буквально влаштував у своїх стінах притулок для внутрішньо переміщених осіб. Втім, продуктивною виявилась і мистецька діяльність у театральному середовищі Львова.
Головною прем’єрою 2022-го року у театрі ім. Лесі Українки стала «IMPERIUM DELENDUM EST» - театралізована постановка, яку не відносять до конкретного жанру, адже вона містить елементи концерту, перформансу, гепенінгу, імерсивності, сторітелінгу, медіа-арту та інші. Творці вистави зізнаються, що, передусім, відчували особистісну потребу у її створенні, адже початок повномасштабної війни гостро поставив питання про те, чи потрібним театр є загалом і, яку «роль» виконувати театральним діячам у воєнний час.
Фото із вистави «IMPERIUM DELENDUM EST». Джерело: https://teatrlesi.lviv.ua/event/imperium-delenda-est/#jp-carousel-4287
Вистава постає рефлексією щодо війни вголос, наживо перед глядачами. Кожна із актрис ділиться своєю особистою історією та емоціями, які спровокувала війна. Це дійство перетворюється у своєрідний діалог із глядачем, адже, хоча буквально говорять лише актори, - спільними є переживання, досвід та думки щодо війни.
Вистава була продемонстрованою не лише в Україні, але й на театральних фестивалях закордоном: Avignon Off-festival (Франція), URBANG! Festival 2022 (Німеччина), Festival Contre-Sens (турне Францією), International Theatre Festival Retroperspektywy 2022: THE BEGINNING OF A NEW WORLD (Польща).
Театр Лесі також створив низку інших театральних проєктів: «Я, війна і пластикова граната» – перформативне читання п’єси Ніни Захоженко, режисер Андрій Кравчук; Реактивні бліц-вистави «Моя мама чайник» (драматургиня — Людмила Тимошенко, режисерка та виконавиця — Тетяна Фролова), «Повітряна тривога» (драматург — Ден Гуменний, режисер — Владислав Білоненко); «Як я познайомився з війною і майже вбив путіна» - вистава-концерт у співпраці із театром «Варта».
На додаток, театр відновив діяльність Школи Театру Лесі – простору, де охочі зможуть вивчати театральні практики, зокрема терапевтичні. На початку сезону у фокусі постали такі елементи актуальних терапевтичних театральних практик як сторітелінг та імпровізація. Тема терапевтичного впливу мистецтва стала предметом лекцій, проведених у театрі, до прикладу:«Арт-терапія: мистецтво відновлення», лектор – Найджел Осборн.
Набули актуалізації методи форум-театру (театру пригноблених), реалізовані у Львові ГО «Театр змін». Досвід війни та життя під час неї тут постали ключовими темами для опрацювання.
Не менш важливо
Тема трансформації українського театрального мистецтва в умовах повномасштабної війни стала основою публікацій сучасних театральних критиків та культурних журналістів. Зокрема, свій аналіз щодо цього висвітлив св.п. Олег Вергеліс – редактор відділу культури у медіа «Дзеркало тижня».
Так, головною драматургинею нового театрального «воєнного сезону» 2022-го року стала Наталія Ворожбит. Того року драматургиня разом із колективом Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра стала лауреаткою національної Шевченківської премії за виставу «Погані дороги» (авторка тексту — Ворожбит, режисерка — Тамара Трунова). Вистава також була продемонстрованою у рамках турне Європою.
Фото з вистави «Погані дороги». Джерело: https://suspilne.media/233507-teatr-na-livomu-berezi-veze-do-evropi-vistavu-pogani-dorogi/
Окрім цього, по-новому попрацювали над двома іншими п’єсами Наталії – «Саша, винеси сміття!» та «Зерносховище», під керівництвом режисера Максима Голенка. Отож, українська театральна спільнота очікує і подальшого розвитку драматургічної творчості Наталії Ворожбит.
Виразно висвітлюють потребу у розвитку сучасної української драматургії загалом, акцентуючи на «Театрі драматургів» як провідній платформі, що має яскравий потенціал для розвитку української драматургічної творчості . Серед засновників театру – Наталія Ворожбит, Павло Ар’є, Андрій Бондаренко, Лєна Лягушонкова та багато інших представників театрального середовища України наших днів.
Важливу роль відводять виставі «Калігула» за п’єсою А. Камю від Національного театру ім. І. Франка, режисер – Іван Уривський. Так, паралелі, що проходять між феноменом давньоримської тиранії та нашими днями постають надто очевидними і допомагають глядачеві краще зрозуміти причини, сутність та абсурдність мотивів і дій правителя-тирана. У виставі яскраво відображене явище «циклічного зла» та «мовчазного народу», що є чіткою та актуальною алегорією на ворогів нашого сьогодення.
Фото з вистави «Калігула». Джерело: http://ft.org.ua/ua/performance/kaligula
Поміж важливих процесів, які стали невід’ємною частиною трансформації українського театрального мистецтва, після 24 лютого 2022 року, ще раз наголосимо на дерусифікації. Від прикметника «російський» позбулись театри Києва, Миколаєва, Харкова, Одеси та інших міст. Водночас, постає питання про заміщення репертуару у театрах, які раніше вільно ставили вистави російською мовою. Критики висловлюють свої побоювання щодо якості заміщеного репертуару, змоги передавати сутність через мистецьку форму без наслідків попередньої русифікації театрів. Втім, ми відзначаємо дерусифікацію українських театрів як однозначно позитивне явище і віримо, що аспекти, які стосуються ментальних та ідейних відмінностей, будуть опрацьованими у проукраїнському руслі, адже зараз кожен із нас наново і свідомо переглядає питання власної національної, етнічної та особистісної ідентичності.
Отож, вплив повномасштабної війни на сучасне українське театральне мистецтво є не менш масштабним, ніж «відповідь», – вплив сучасного українського театрального мистецтва на воєнні події опісля 24 лютого 2022 року.
Російській Федерації внаслідок бомбардувань, окупації українських територій вдалося припинити традиційну роботу українських театрів на деякий час, однак, не припинити їхню роботу назавжди і не знищити українське театральне мистецтво як таке. З точністю до навпаки: театри зайняли однозначну, активну громадянську, національну, соціальну і мистецьку позицію.
Вони постали волонтерськими осередками і бомбосховищами, а члени колективу стали учасниками ЗСУ та ТрО.
Різко відбулась дерусифікація, яка вплинула на власні назви театрів, мову виконання і сенсові наповнення вистав.
Потужного розвитку набувають сучасна українська драматургія і експериментальні постановки, що акцентують теми війни та національної ідентичності.
В умовах повномасштабної війни відбувається не лише відродження українського актуального театрального мистецтва, але й народження нових театрів і проєктів, яскравим прикладом чого є театр, створений у Львові митцями із Харкова, – «Варта».
А це значить, що сучасний український театр впливає на війну не менш потужно, ніж вона на нього, – практично та ідеологічно, відстоюючи власні кордони та допомагаючи їх відстоювати співвітчизникам, роблячи вибір тут і тепер, спрямований на досягнення свободи, розповідаючи про війну за межами нашої країни. Окрім того, важливим також є терапевтичний вплив театрального мистецтва на соціокультурне середовище в умовах війни.
12.04.2023