Майстерно зроблений документальний фільм – втім, дуже умовно документальний, поряд з експертами атмосферу часу відтворюють професійні актори – розповідає глядачеві про королеву Нзінґу, якій вдалося відстояти державність своєї країни, Матамби, у нелегкому протистоянні з португальськими колонізаторами. Для європейських глядачів це взагалі відкриття – приблизно таке саме, яке вони зараз роблять, коли дізнаються, що тут, на українській землі, були свої держави, які не мали жодного відношення до Москви або боролися з нею. І коли подивишся цей фільм, починаєш розуміти, чому у столиці Анголи Луанді після проголошення незалежності спорудили пам'ятник Нзінзі. До речі, сама назва африканської країни – це її титул. Королева – це і є ангола.
Життя Нзінґи – справжній підручник великої політики. Коли вона зрозуміла, що колонізатори можуть змести її саму та її народ з лиця землі, то проголосила себе католицькою королевою, охрестилася сама, хрестила підданих, споруджувала церкви і в результаті досягла визнання і від Папи, і від португальського короля. Матамба змогла зберегти незалежність і після смерті Нзінґи – для Африки тих років це приголомшливе досягнення. Велика ангола!
Але про суперечливі факти її біографії автори фільму вважають за краще мовчати – або спростовують їх. Нзінґа з "Нетфліксу" ненавидить рабовласництво. Нзінґа з підручника історії – велика рабовласниця, яка контролює шляхи поставок рабів у Луанду не тільки аби шантажувати португальців, а й щоб отримувати нечувані прибутки. Нзінґа з «Нетфліксу» укладає військові союзи з племінними вождями, які прийшли на її землі. Ці племена живуть в іншому часі, і заради шлюбу з могутнім вождем Касандже королева практикує канібалізм. Ангольська дослідниця плаче, коли спростовує цю інформацію, – очевидно, португальську. Португальської інформації, яка розповідає про політичний геній Нзінґи, під сумнів не ставлять.
Нзінґа з «Нетфліксу» – приголомшлива жінка, яка утверджує себе на чоловічому престолі, перша феміністка Анголи. Нзінґа з підручника історії втрачає власне королівство Ндонго, де традиційним залишається чоловіче правління. Завдяки шлюбу та союзу з Касандже та його племенем вона завойовує сусіднє королівство Матангу, виганяє його анголу і вже там здійснює свій католицький проєкт і навіть відвойовує частину Ндонго. Але королеви правили Матангою і до Нзінґи.
Вся ця невідповідність історичним фактам зовсім не скасовує захоплення. Як і багато хто з великих правителів середньовіччя, ангола Нзінґа – португальці досі вважають за краще називати її католицьким ім'ям Анна де Соуса – була не просто складною людиною. Вона була страшною людиною. Але подарувала своїм співвітчизникам десятиліття життя у незалежній країні – у той час, як більша частина континенту опинилася під владою європейців, які займалися експортом всього, що можна було вивезти, – від товарів до людей. Переважно, звісно, людей. За свободу, як відомо, доводиться платити ціну, яка потім викликатиме збентеження у нащадків.
Але ангольці зовсім не хочуть визнати, що на сонці бувають плями. Їхня королева має бути бездоганною. Вона може бути лише героїнею та жертвою, злочинницею та вбивцею – ніколи. І, звісно, вона ніколи не пила людської крові, ніколи. Це все вигадали португальці.
І ця історія з образом Нзінґи – важливий урок для нас. Шлях від колоніального світу у світ вільних націй проходять через заперечення бездоганності. Українська традиція бездоганних героїв багато в чому базується на прагненні протиставити себе Москві та створити альтернативу її бездоганним героям, а московська традиція бездоганності сягає корінням у часи, коли московські князі їздили по ярлик на князювання до своїх повелителів, ханів Золотої Орди. Але у світі, який подолав уклінність, давно вже зрозуміли, що бездоганності не буває. Що люди – такими вже нас задумав Господь – грішні. Великий державний діяч може бути вбивцею і робити страшні, нерідко непоправні помилки. Прекрасний вірш може бути написаний жахливою людиною. Будь-якій вільній нації залишається суперечлива спадщина. Бездоганними є тільки герої рабів.
Після цієї війни нам ще доведеться зробити над собою останнє зусилля і подивитися в очі правді. Українська історія нічого не втратить, якщо ми відмовимося від бездоганності її творців. Якщо ми зрозуміємо, що на п'єдесталах – не ідоли, а живі люди зі своїми помилками, сумнівами, злочинами та стражданнями. Та якби ці люди були іншими, нам не вдалося б зберегти цю країну в нелегкому історичному протистоянні з жорстокими імперіями. Тільки готовність до боротьби створює політика і воїна, лише шаленство створює великого поета, тільки здатність падати і підніматися створює націю. Нехай бездоганні боввани залишаться на постаментах у сусідній країні. Наша дорога веде нас у світ живих людей.
19.03.2023