18 грудня відзначає свій ювілей – 85-річчя від дня народження один із визначних діячів української культури у Словаччині, випускник Львівської державної консерваторії (тепер ЛНМА) ім. Миколи Лисенка, доктор філософії, диригент-хормейстер, літературно-музичний публіцист, режисер, композитор, поет Павло Ва´силь.
Народився ювіляр 1937 року у містечку Зборів Бардієвського повіту Словаччини, де й проминуло його дитинство. Після війни доля закинула хлопця на Закарпаття, де він навчається у середній школі міста Ужгорода.
Після її закінчення вступає на біологічний факультет Ужгородського університету, але його не закінчує. Причиною цього була не стільки служба в армії, що перервала навчання, як велика любов до музики, яка привела його на диригентсько-хоровий відділ Ужгородського музичного училища (нині – імені Дезидерія Задора).
Після успішного закінчення училища у 1964 році, Павло вступає на диригентський факультет Львівської державної консерваторії ім. Миколи Лисенка (нині – Національна музична академія).
Отримавши ґрунтовну вищу музичну освіту в консерваторії, повертається на Закарпаття, де займає звільнену посаду звукорежисера обласного комітету радіомовлення та телебачення. Тут розпочинається його творча праця як музиканта, режисера і, частково, як літератора, яка тривала впродовж кількох літ.
Наступною сходинкою, яка кардинально змінює його творчо-життєві плани стає переїзд до Словаччини, а саме у м. Пряшів, де Павлові було запропоновано посаду диригента в Піддуклянському українському народному ансамблі (1974-1978). Згодом переходить в українську студію словацького радіо, де як режисер працював аж до виходу на пенсію.
Високопрофесійна та натхненна праця Павла Василя на радіо була надзвичайно вагомою не тільки під оглядом національного спрямування та впливу на українське середовище, а й у значній мірі тісною співпрацею з артистами українського національного театру, наслідком якої з’явилося багато літературних та драматичних передач, що заохочували до подальшої творчості.
За роки праці в ефірі звучали 4 радіоп‘єси, понад 250 музичних передач для дітей та молоді, драматизація 8 дитячих казок, великі цикли коментарів та передач про культуру Підкарпатської Русі, Закарпаття та Пряшівщини. До цього списку варто додати понад 100 рецензій та статей для українських видань – газет та журналів, обширну рецензію на українську оперу місцевого композитора Володимира Любимова «Князь Лаборець».
Не менш вагомим здобутком у житті Павла Василя стала його диригентсько-хорова діяльність, увінчана яскравими звершеннями на ниві рідної культури. Йому належать організація студентського дівочого хору «Світанок» Пряшівського педагогічного ліцею, який під його орудою впродовж 13-ти років досягнув високого художнього рівня, на оглядах та конкурсах завжди завойовував призові місця і, без перебільшення, став найкращим українським хором Словаччини.
Не менший успіх здобув і керований ним регіональний вчительський хор «Мойзес», вершиною діяльності якого було концертне турне у Франції (Ле Лок Шамбон).
Наслідком праці на творчо-освітянській ниві стало видання восьми підручників та посібників для вчителів музичного виховання шкіл з українською мовою навчання, переклад із словацької двох підручників з музичного виховання для українських класів середньої педагогічної школи у Пряшеві, посібник методики роботи з хорами, збірник обробок місцевих українських народних пісень «Гори мої, гори» для мішаних, чоловічих та жіночих хорів (130 сторінок), які отримали високу оцінку фахівців.
Однак, домінантою його діяльності на ниві хорового мистецтва, став студентський чоловічий хор ім. св. Романа Сладкопівця греко-католицького богословського факультету Пряшівського університету. Цей хор став не тільки літургійним у прямому значенні слова, який пропагував старослов’янську духовну музику, а й розвинув широку концертну діяльність під майстерною орудою Маестро. Його виступи у Польщі, Чехії, Угорщині, Австрії, Україні, у Ватикані (6 разів), у присутності святішого Отця Папи Павла ІІ-го, мали великий успіх.А на загальнонаціональному конкурсі духовної хорової музики увінчались срібним дипломом.
Світлою подією для хору стала також поїздка до м. Турина (Італія) на запрошення кардинала, де богослови блискуче виконували духовні твори видатних українських композиторів і де їхній виконавський рівень був прирівняний до еталону професійних колективів.
Завершенням праці з богословами (упродовж 13 літ) стало видання двох компакт-дисків з репертуару хору, аранжування кількох збірників духовних творів для чоловічого хору, написання ґрунтовної статті про церковну музику та монографії «Пряшівський богословський хор» св. Романа Сладкопівця (250 стор.).
Паралельно із цим надбанням Павло Василь видав книгу «Християнські місії св. Кирила і Мефодія» (240 стор.), захистив наукову дисертацію на філософському факультеті Пряшівського університету, видав збірку поезії «Вогонь музики і віршів». Він є також автором рукопису понад 10-ти новел, нарисів, народних легенд та оповідань «Легенди з-під Зборівського замку» (450 стор.).
…Маючи багатющий досвід в галузі публіцистики, літературознавства та музикознавства, Павло Василь у своєму поважному віці втілив в життя ідею, яку виношував понад 30 років, завершивши рукопис фундаментально-багатовекторної праці у п’яти розділах під назвою «Магія мистецтва диригентської майстерності. Диригент – музичний чарівник». Автор опрацював рукописи кількатисячної історії зародження та розвитку вже на той час професійного хорового співу та диригування, від давніх віків до сьогодення, їх зв’язок із давньою міфологічною магією.
У наслідку це має бути велика професійна, музична та науково-публіцистична праця, яка на основі літературного викладу має також характеризувати всебічно талановитого професійного диригента – виконавця цієї незвичної музичної професії.
Книжка, можливо, буде дещо несподіваною, бо на відміну від інших авторів чисельних видань на дану тематику, Павло Василь зосередився не на технічній чи педагогічній стороні диригування, яка по-різному і досить широко розпрацьована відомими авторами, а на художній, естетичній та психологічній.
Ця монографія повинна стати новим вагомим внеском у галузь хорознавства.
…Отож, змінивши диригентську паличку на перо, Маестро і далі натхненно працює з надією завершити ще одну книгу – «Дорога у мрію» – спогади про свій нелегкий шлях у музику та диригентське мистецтво. Оцінюючи при цьому велику заслугу своїх колишніх педагогів Музичного училища та Консерваторії: Гудза П.І., Кобулея О.Д., Колессу М.Ф., Людкевича С.П., Козака Є.Т., Кос-Анатольського А. Й., Сімовича Р.О., Вахняка Є.Д., Борисевича А.О. та інших.
Неодмінно згадавши і своїх друзів, з якими пройшов щасливі студентські роки. Це велика когорта відомих і славних нині імен в мистецькому просторі України: Іван Кушнір, Марія Ткачик (Мельник), Ольга Іванишин (Стецик), а також ті, які, на превеликий жаль, передчасно завершили свій земний шлях: Богдан Антків, Богдан Дерев’янко, Ігор Левенець, Ярослав Мелех, Василь Ткачук, Михайло Богач, Надія Бабинецьта ін...
Із Павлом Василем, після давно минулих студентських років, наші дружні та творчі стосунки відновились (й тривають досі) на перехресті концертних шляхів у Словаччині на міжнародному фестивалі духовної музики східного обряду у м. Кошицях (на початку 1990-х років та згодом у Пряшеві у 2005р.), де ми успішно проявили себе своїми чоловічими хорами (львівським «Гомоном» та пряшівським – богословів).
Вітаючи маестро Павла Василя із сьогоднішнім Ювілеєм, побажаймо йому славної та світлої долі, багато духовних сил та здоров’я, великого родинного щастя, шани, любові від дітей та внуків, наснаги, натхнення та Господнього благословення у звершенні його сокровенних задумів – на Многії і благії літа.
17.12.2022