В історії оперного мистецтва Львова є постать, яку нині, на жаль, навіть у професійних колах мало знають та пам’ятають, а свого часу його ім’я лунало на вустах у всього міста – це бас Михайло Торчинський (1899-1986).
Прагнучи відновити пам'ять про одну з визначних особистостей, що творили історію Львівської національної опери, співачка Галина Вільха попросила поділитися спогадами про Михайла Торчинського славетного українського диригента, народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Юрія Олексійовича Луціва та його дружину – багаторічного хормейстера Львівської опери Дарію Володимирівну Стефанишин.
Галина Вільха, Юрій Луців і Дарія Стефанишин під час розмови про співаків Львівської опери.
Галина Вільха: Юрію Олексійовичу і Даріє Володимирівно! Ви добре знали Михайла Торчинського і працювали з ним певний час. Яким Ви його пам'ятаєте?
Юрій Луців: Найбільше я контактував з Михайлом Торчинським тоді, коли був ще суфлером, а згодом хормейстером, і то були 1948-1952 роки. Тоді він якраз був у "розпалі" львівського періоду своєї творчості – вже зрілої творчості. Перед Львовом він вже мав за собою багатющий досвід, особливо, досвід провідних партій у Великому театрі Москви 1920-х років. Для нас отут, у Львові, на той час, – це був еталон! Співак дуже вигідно вирізнявся від всіх інших з басово-баритонової групи, власне, своєю музичною зрілістю і надзвичайно правильним вокалом. А я тоді був дуже молодий і допитливий, й з ним багато про вокал говорив. Торчинський наголошував, що оперний диригент мусить знати вокал, – якщо не знає вокалу, хай він ліпше не пхається в оперу!
Михайло Торчинський замолоду.
Г. В. : Шкода, що диригентам в консерваторії справжнього знання про вокал не дають.
Ю. Л. : То правда. Ми, як вчилися, то трохи співали, хто що міг, але щоб одержати знання, потрібні для роботи з вокалістом, – то ні... А Торчинський знав. Я, коли слухав як він співає, відчував, що при певних труднощах він моментально виправляв себе, знаючи, що саме робити. Не всі так могли. Бас Іван Гаранджа, наприклад, мав прекрасний голос, але цього не вмів. Ще в театрі прекрасно володів своїм голосом Павло Кармалюк, але в нього то всередині було, інтуїтивно. Кармалюк – це надзвичайний голосовий матеріал, багатющий по тембру, і – надзвичайна інтуїція.
Г. В. : О так, я знаю! Мені випало щастя чути і бачити Павла Кармалюка в «Ріголетто». Було то дуже-дуже давно, та пам'ятаю дотепер. Але скажіть, будь ласка, в яких партіях Ви чули Михайла Торчинського?
Ю. Л. : Не тільки чув – я з ним диригував! Правда, вже пізніше, коли після роботи в філармонії у Львові і в Запоріжжі я знову повернувся до театру. Торчинський співав зі мною Мельника в «Русалці» О. Даргомижського і Мефістофеля в «Фаусті» Ш. Гуно. Він не просто співав, він повністю втілював себе в образ, він творив цей образ з безліччю відтінків. То була велика насолода вести з ним спектакль. Зовсім не треба було думати, як йому акомпанувати, чи про те, що, не дай Боже, могла би бути якась випадкова помилка. Такого просто ніколи не могло бути! Навіть коли Торчинський відходив від темпу (а це подекуди було), то так логічно, оправдано, що мимоволі можна було за ним піти, навіть не задумуючись. Це було нормально, це було добре!
Михайло Торчинський в партії Мельника в опері «Русалка» О. Даргомижського.
Г. В. : Значить, співак Михайло Торчинський міг вести за собою?
Ю. Л. : Він вів свою партію абсолютно переконливо під кожним оглядом: і вокально, і акторськи-драматургічно, одночасно перебуваючи в органічному контакті з диригентом. З ним було легко, бо ми були одним цілим!
Г. В. : Шкода, що мені не довелося його почути на сцені... Я познайомилася з Михайлом Торчинським, вже коли він був консультантом у вокалістів. Йому тоді було майже 80 років.
Вісімдесятилітній Михайло Торчинський.
Дарія Стефанишин: До речі, вокалістам він радив співати на репетиціях на повний голос. Вважав наспівування "в пів голосу" неправильним, таким, що провокує до втрати дихальної опори. Сам завжди співав на репетиціях з повною віддачею: і вокально, і акторськи! Основне, казав Торчинський – це дихання, діафрагма. Якщо цим володієш, то спів стає природним процесом, без фальші, крику і перекривленого від натуги обличчя. У когось то буває вроджене, інший повинен навчитися.
Г. В. : А яким Ви пам’ятаєте Михайла Торчинського в житті?
Ю. Л. : Був дуже простий, безпосередній, одягався звичайно. Правда, попоїсти любив, але й повним не був.
Д. С. : Був він трохи вищий за середній зріст, коренастий такий мужчина. Радив вокалістам їсти оселедець, печену картоплю, квашену капусту і сало.
Г. В. : Одне слово, просту і здорову їжу.
Михайло Торчинський у сценічній ролі.
Ю. Л. : Ви знаєте, при всій тій життєвій простоті, Михайло Торчинський інтелектуально був дуже "висублімований", тонкий. З ним було приємно спілкуватися на будь-які теми, хоча найчастіше, все ж, говорили про музику. Часом згадував вистави Великого театру, давніх видатних співаків, диригентів, режисерів. Говорили ми з ним і про стилі виконання музики різних композиторів, про музичне фразування.
Г. В. : Він на цьому добре розумівся?
Ю. Л. : О так! Часто аналізував Мусоргського, проводячи паралелі з Даргомижським. Він дуже добре відчував цю музику. Хоч Мусоргського у його виконанні я, на жаль, не чув.
Г. В. : Чи звертав увагу Михайло Торчинський на роль словесного тексту в музиці М. Мусоргського і, взагалі, в вокальній музиці?
Ю. Л.: Дуже. Текст передається через музику, а музика через текст (якщо написано талановито). Музика і текст в опері пов'язані абсолютно! Йому дуже не подобалося, що переклад лібрето італійських опер або, скажімо, французького «Фауста» не завжди відповідав музиці. А ще говорив про те, що в вокальній музиці голосні і приголосні звуки мають бути вигідні на перехідних нотах, відповідно підготовані. Торчинський на це мені звертав увагу конкретно, ми дуже багато про це говорили. Завдяки ньому я це знаю, і не раз застосовував пізніше в роботі з вокалістами.
Михайло Торчинський у сценічній ролі.
Г. В. : А ще про що Ви говорили з Михайлом Торчинським?
Ю. Л. : Дуже багато – про режисуру. Він вважав, що важливим завданням оперного режисера є будувати драматургію взаємин персонажів. Особливо це стосується дуетів, терцетів, ансамблів. Неприпустимою є статика, коли всі стоять і "доповідають". Партнери в ансамблях мають взаємодіяти між собою, живучи водночас кожен своєю партією. Важливо спочатку знайти "життєву" лінію кожного, а потім втілити в мізансценах. Пізніше я приділяв тому дуже велику увагу, і вдячний за це Торчинському!
І ще одна важлива річ: те, що робиться на сцені, має відповідати тому, що написано в партитурі. Нехай це буде щось нове, але воно не повинно сваритися із стилем музики. Основа кожного музичного твору, а тим більше музично-драматичного, яким є опера – це є партитура і лібрето. До речі, коли я ставив у Львові «Пікову даму», і проглядав перед тим архіви в Петербурзі, був вражений, як багато разів П. Чайковський переробляв окремі епізоди, щоб досягти досконалої єдності музики і слова!
Г. В. : Значить, не можна цим нехтувати?
Ю. Л. : Не тільки не можна, то є кари гідним! Новаторство може бути тільки таким, яке не заважає і не відволікає від музики і тексту. І, власне, за це ратував Михайло Торчинський!
Михайло Торчинський у партії Греміна в опері «Євгеній Онегін» П. Чайковського.
Г. В. : А з якими ще диригентами, крім Вас, співав Торчинський?
Ю. Л.: З Брагінським, Мандрикіним, можливо, з Вощаком... Мандрикін диригував «Русалку», «Фауста», «Севільського цирюльника». Пізніше вже я перебрав всі ті вистави. Знаєте, аж не віриться, що минуло біля 60 років, відколи я останній раз диригував з Михайлом Торчинським... В останні роки своєї сценічної кар'єри він співав рідко. Мав колосальний репертуар, та в нас у Львові далеко не всі ці опери йшли. Але він своє завоював, його у Львові знали всі. Дуже часто чути було по місту: Торчинський!.. Торчинський!... Торчинський!
Г. В. : Дуже-дуже вдячна Вам за цікаву і змістовну розмову!
Д. С. : Ми також дуже дякуємо за Вашу цікавість. Такі постаті, як Михайло Торчинський, були і мають залишитися нашою гордістю і славою. Пам'ятаймо про них!
Михайло Торчинський на сходах Львівської Опери.
Розмовляла Галина Вільха.
Фото: архівні світлини.
24.02.2022