Чорти у раї

Кілька днів тому президент Франції Емманюель Макрон став першим главою держави, який публічно засудив кривавий розгін демонстрації алжирців у французькій столиці 17 жовтня 1961 року. Тоді, на фінальній стадії війни за незалежність Алжиру, тисячі жителів Парижа алжирського походження вийшли на демонстрацію з протестом проти запровадження спеціальної комендантської години для алжирців. Французька поліція, яка в цей час вела справжню війну з активістами Фронту національного звільнення Алжиру, поставилася до учасників протесту як до солдатів армії ворожої держави. Були вбиті десятки людей – від сорока за офіційною версією до двохсот на думку незалежних дослідників, точна кількість загиблих не є відомою досі, трупи загиблих просто скидали до Сени, що стала цього страшного дня «червоною рікою». При цьому у Франції намагалися тему трагедії 17 жовтня взагалі не обговорювати, мерія Парижа провела першу поминальну церемонію тільки через сорок років. Президент Франції назвав криваве придушення демонстрації злочином тільки через шість десятиліть.

Головним винуватцем трагедії називають тодішнього главу паризької поліції Моріса Папона – тепер медіа, як правило, додають до його прізвища епітет «одіозний». Але після придушення демонстрації ніяких проблем у Папона не було. Більш того, він продовжував блискучу службову і політичну кар'єру. Президент Шарль де Голль і прем'єр Мішель Дебре були від нього просто у захваті. Папон отримав орден Почесного легіону. Став депутатом парламенту і міністром. Навіть коли проти нього висунули звинувачення у корупції – міністр, який відповідав за бюджет, надав значні податкові пільги власним родичам, він від них зневажливо відмахнувся. Папону все було байдуже.

Розв'язка наступила 6 травня 1981 року між першим і другим туром виборів президента Франції, на яких главі держави респектабельному консерватору Валері Жискар д'Естену протистояв лідер соціалістів Франсуа Міттеран. Газета Le Canard enchaîné публікує сенсаційне викриття: один з міністрів Жискара – Моріс Папон – організовував депортацію французьких євреїв до таборів смерті під час Другої світової війни – тоді він був генеральним секретарем префектури Жиронда колаборантського режиму Віші.

У Франції багато хто досі вважає, що поява статті між першим і другим туром виборів глави держави була не випадковою і могла коштувати Жискару президентства: кандидати йшли на рівних, і Жискар просто позбувся підтримки єврейської громади Франції. Однак якщо для Жискара це була лише поразка на виборах, так для Папона це був взагалі кінець. Його звинувачують у злочинах проти людяності, засуджують до десяти років тюремного ув'язнення і позбавляють нагород. Втім, у в'язниці старець провів усього лише три роки. Його звільняють за станом здоров'я, що не заважає Папону залишити в'язницю на своїх двох. Орден Почесного легіону він продовжує з гордістю носити на грудях – і платить за це порушення закону величезні штрафи. У труні він теж лежить з цим орденом – влада не захотіла втручатися у церемонію похорону. Відповідальності за розгін демонстрацій у Парижі – 17 жовтня 1961-го був тільки одним із найкривавіших інцидентів – Моріс Папон ніколи не поніс.

А тепер найцікавіше запитання: як же французи, які, згідно з усіма красивими легендами, ненавиділи колабораціоністів і голили голови жінкам, що спали з німцями, допустили продовження кар'єри людини, яка протягом усіх років війни була генеральним секретарем префектури Жиронда і  відповідала, серед інших, за службу у справах євреїв. Чи співпрацювати з нацистами на високих посадах – це зовсім не те ж саме, що спати з ними?

До заперечень Комітету визволення Бордо після звільнення Франції – а його учасники вважали, що колишні чиновники колаборантського режиму не повинні більше займати посад – просто не прислухалися. До того ж Папон був досвідченим пристосованцем. Він одночасно займався відправкою євреїв до концтаборів і боротьбою з Опором – і контактував із представниками Опору. Так що на процесі у 1997 році (так, через 17 років після висунення звинувачення) він хотів виглядати рятівником, а не катом. «Я присвятив усі свої зусилля, щоб врятувати якомога більше євреїв від депортації. Я ризикував своїм життям, видаливши 139 євреїв зі списку. З розбитим серцем я став свідком нацистських репресій проти євреїв», – вигукував Папон і стверджував, що у 1943 році він навіть відмовився від святкування Різдва, таким був засмученим. Ну, це дійсно катастрофа: відмовитися від шампанського у Святвечір! Це вам не згоріти у печі Аушвіца.

Навіть зараз у Франції ніхто не хоче сказати: післявоєнна моральна нерозбірливість і призводила до таких катастроф, як 17 жовтня 1961 року. Люди, які служили «Французькій державі» маршала Петена – по суті, фашистському утворенню і союзнику нацистів, потім холоднокровно відтворювали методи цієї держави у демократичній Франції під оплески тих, хто з «Французькою державою» боровся. І це ніяка не національна єдність, це національна катастрофа, наслідки якої французи починають усвідомлювати тільки у наші дні. Тому що коли ти прощаєш пристосуванців і об'єднуєшся із ними заради суспільного блага – вони починають верховодити у твоїй власній країні, як чорти у раї.

І це, звичайно ж, вірно для нашої власної країни навіть більше, ніж для Франції. Ми погодилися із тим, що незалежною Україною керуватимуть люди, які все своє життя присвятили запереченню самої можливості досягнення цієї незалежності. З їхньою допомогою ми перетворили державу на вивіску над базаром. А коли в результаті наших зусиль – точніше, їх відсутності – ця держава у буквальному сенсі слова умилася кров'ю, ми вже за кілька років подарували її обслузі тих, хто цю державу розкрадав. Просто віддали владу у країні лакеям, які власне так себе і називають – на відміну від Франції, у нас можна називати речі своїми іменами, наслідків це не матиме.

І потім ми заламуємо руки і цікавимося, чому ж наша дорога держава не розвивається, такий садочок – і всюди щури! А тому. Союз із пристосуванцями до добра не доводить. І якщо Франції, цій колишній імперії з її великими державотворчими традиціями, вдається постійно виходити – але з кров'ю, так – із власних моральних компромісів, так чому ми повинні думати, що у нас буде інакше і що у нас трагедій і втрат буде менше?