Спеціалізація – для комах: як помирає фаховість

Пройшло шість тисячоліть відтоді, як у часи неоліту тогочасне суспільство відкрило істину, що не втратила своєї актуальності й дотепер: суспільство працює ефективніше, якщо працює за принципом розподілу праці. Людські можливості обмежені – ми не Бенджаміни Франкліни, щоб сьогодні робити відкриття у галузі електрики, а завтра писати державну конституцію. Однак це не проблема, якщо кожен громадянин у суспільстві якісно виконує функції своєї професії. Достатньо лише дотримуватися двох умов – і тоді складне за структурою суспільство готове функціонувати якісно та злагоджено, забезпечуючи потреби громадян. Перша умова: фахівці повинні володіти глибокими знаннями у своїй сфері. Друга: громадяни повинні довіряти знанням та навичкам фахівців, не ставлячи безпідставно під сумнів їхню діяльність. З останньою умовою світ майже ніколи не мав проблем: люди інтуїтивно розуміли, що немає жодного сенсу не довіряти лікарям, адже медик знає про роботу людського тіла набагато більше, ніж пересічна особа. Можна поставити під сумнів доброчесність полководця армії, але ніхто не збирався заперечувати те, що цей полководець має певний багаж знань та вміє управляти військовими формуваннями, адже про це свідчить його звання. Така довіра до фахівців різноманітних сфер була спричинена історичними обставинами тогочасного світу. У громадян не було вільного доступу до інформації, знань, і довіра до фахівців була єдиною альтернативою, якою подекуди зловживали як самі фахівці, так і політичні лідери.

 

 

Однак за минулі тридцять років світ стрімко змінився, перейшовши в інформаційну епоху. Мільярди людей отримали доступ до інтернету, відкривши двері до океану інформації, доступної по той бік екрана. Тепер відповідь на будь-яке запитання можна отримати без порад фахівців чи відвідування міських бібліотек – експерт Google покаже мільйони посилань, кожне з яких пропонує свою відповідь на поставлене запитання. Це стало переломним моментом для людей, яких денервує покірна довіра авторитетам та інтелектуалам, особливо в часи, коли сучасна індивідуалістична культура вчить нас бути самостійними та незалежними. Фахівців перестають чути. Це стало особливо помітно протягом останнього десятиліття в США та країнах Європи. Американські інтелектуали та аналітичні центри б’ють на сполох: громадяни все менше довіряють спеціалістам різних галузей – лікарям, журналістам, політологам, політичним діячам та навіть науковцям. І це все – незважаючи на власне невігластво у цих сферах.

 

У 2014 році дослідницький центр Pew Research Center провів низку досліджень, мета яких – з’ясувати ставлення до певних дискусійних питань звичайних дорослих громадян Сполучених Штатів та досвідчених учених, що спеціалізуються у даній сфері. Оцініть різницю: 57% дорослих американців вважають, що вживати генетично модифіковані організми є небезпечно, водночас думка науковців є кардинально іншою – серед них 88% вважають вживання ГМО цілком безпечним для організму людини. 84% експертів вважає, що Земля нагрівається через людську активність, і лише 49% звичайних американців дотримується тієї ж думки. Результати досліджень викликають подив, адже суспільство не має кращого варіанта, ніж довіритися науці та висновкам експертів. Без сумніву, критично мислити та сумніватися у твердженнях фахівців само по собі не є поганим. Навпаки – це важлива риса незалежного, демократичного суспільства, адже сліпа довіра до авторитетів є кроком у авторитаризм. Тези експертів треба перевіряти на достовірність. Однак у сучасному світі мова йде не про тверезий скептицизм, а радше про сліпу, вперту, а подекуди й агресивну недовіру до експертних думок. Сьогодні новину, що починається з фрази “британські вчені довели”, громадяни сприймають зі сміхом, а не захопленням.

 

На жаль, феномен недовіри до експертів залишається в Україні не дослідженою ланкою, а суспільство рідко звертає увагу на цю проблему. Однак це не означає, що в нас її немає. По-перше, деякі фактори, що впливають на збільшення прірви між обивателями та фахівцями, є універсальними та стосуються будь-якого суспільства. Деякі з причин феномена, зокрема, заховані у людській психіці. Можна навести приклад підтверджувального упередження й ефекту Даннінґа-Крюґера, який полягає в тому, що чим обмеженішою у знаннях є людина, тим впевненішою вона буде у своїй компетенції. Іншими словами – некомпетентні особи роблять помилки, однак їхня некомпетентність може не дати їм цього усвідомити. Результатом цих властивостей людської психіки є самовпевненість некомпетентних осіб та неможливість переконати їх у їхній неправоті. Підливає лою у вогонь людського скептицизму до експертних думок і природна схильність людей вірити у теорії змови. Спричинено це тим, що такі теорії звертаються до нашого почуття героїзму, пропонуючи просте та захоплююче пояснення складного та незрозумілого світу.

 

Історичне минуле суспільства також може впливати на сьогоднішнє ставлення громадян до експертів. Проаналізувавши історичні процеси, через які пройшла українська нація, можна знайти певні патерни, що відбились на теперішньому ставленні українських громадян до еліти, у тому числі – й до інтелектуалів. Наприклад, внутрішня політика СРСР сильно перегукувалася з антиінтелектуалізмом, який чітко пов’язаний із феноменом недовіри до експертів, адже відмова вірити авторитетним вченим без логічної аргументації і є проявом антиінтелектуалізму. За словами письменника Остапа Українця, авторитарні режими є "зацікавленими в антиінтелектуальній політиці з двох причин: по-перше, авторитаризм тісно пов'язаний із покорою і культом сили – інтелект протиставляється цим поняттям як слабкість і бунтарство. По-друге, жертвами тоталітарних режимів часто стають люди, які багато знають". Таким чином, політика Радянського Союзу цілеспрямовано поширювала серед громадян думку "менше знаєш – краще спиш", тим самим вселивши мільйонам українцям свого роду страх перед знаннями та інтелектуалами.

 

Глибоко вкорінена корупція, олігархія та травма від жахів голодомору 1930-х років також внесли свій вклад у розрив в довірі між громадянами та урядом. Згідно з дослідженням міжнародної асоціації Gallup, у 2019 році лише 9% жителів України довіряли владі – і це найнижчий рівень довіри до уряду серед усіх країн світу. Це можна безпосередньо пов'язати і з недовірою до експертів, особливо політичних: як і уряд, так і експерти постають перед суспільством як нерозривна еліта. Якщо відсутня довіра до політиків – годі й сподіватися на довіру до політологів.

 

Українська фаховість страждає й від непрофесійності самих експертів. Корупція у вищих навчальних закладах призводить до того, що наукові ступені нерідко отримують люди, які на них зовсім не заслуговують. Достатньо згадати нардепа Іллю Киву, який став кандидатом наук, незважаючи на те, що додав до своєї кандидатської дисертації довідку з підробленим підписом, а серед підтверджень апробації роботи вказав неіснуючі матеріали науково-практичних конференцій. Внаслідок цього в суспільстві небезпідставно девальвується факт здобуття вищої освіти та фаху. Магістерський диплом не є тепер для суспільства доказом фаховості. Україна зіткнулася з проблемою одразу з двох боків: неякісна та корумпована освіта випускає некомпетентних спеціалістів, а суспільство поширює стереотип про некваліфікованих експертів на всіх фахівців.

 

Однак, незважаючи на проблеми з українською фаховістю, навіть поганий експерт дасть людині кращу пораду, ніж пересічний профан. І коли громадяни заплющують очі на поради фахівців, діючи на власний розсуд, вони приречені вчиняти помилки. Редакторка медичної газети "Ваше здоров'я" Ірина Хомчук, наприклад, стверджує: в українському суспільстві панує традиційна недовіра до лікарів. Прикрим наслідком браку довіри є високий рівень самолікування серед українців: згідно з опитуваннями, 69% українців займаються самолікуванням замість того, щоб звертатися до лікаря, половина всіх українців вживає ліки за порадами знайомих або за рекомендаціями в інтернеті. Чи можуть поради фейсбучних експертів виявитись ефективнішими за показання лікарів з дипломами – питання риторичне. Довіра до лікарів є як ніколи актуальною сьогодні, коли весь світ бореться з пандемією COVID-19. За темпами вакцинації Україна відстає від більшості країн Європи, і хоча сумна статистика частково пояснюється відсутністю достатньої кількості вакцин – є й інша, головна причина низького темпу вакцинації населення. Згідно з результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, 42% українців не збираються робити безкоштовне щеплення від коронавірусу у 2021 році вакциною, схваленою Всесвітньою організацією охорони здоров'я. І якщо недовірі до українських лікарів ще можна знайти пояснення, то ВООЗ мала би сприйматися як безсумнівний експерт у питаннях охорони здоров’я у світі. Організація офіційно заявляє: користь вакцини AstraZeneca на порядки вища за можливу від неї шкоду. Незважаючи на це, українці масово відмовляються від вакцинації: 33% українців вважають, що епідемія вигадана та небезпека від ковіду перебільшена, а 21% вірять в те, що під виглядом вакцинації від коронавірусу лікарі можуть вколоти зовсім іншу речовину.

 

Під дезінформацію попадають і працівники сфери медицини. ГО "Батьки за вакцинацію" провели опитування і з’ясували, що більше 70% українців у питаннях вакцинації орієнтується саме на думку свого сімейного лікаря чи педіатра. І це було б чудовою новиною, якби саме ці лікарі не відмовляли людей від щеплень. Причина криється в тому, що сімейні лікарі не є імунологами чи науковцями – відповідно, їхні знання про коронавірусну вакцину не сильно відрізняються від знань пересічних людей. Таким чином, українців починають переконувати відмовитися від щеплень ті, хто навпаки мали б сприяти вакцинації українського населення.

 

Ситуація з довірою українців до політичних експертів є ще сумнішою, особливо – враховуючи важливість стосунків між громадянами та політичною елітою, адже саме від них залежить доля української демократії. Основна проблема полягає не в тому, що українці не довіряють своїм елітам, а в тому, що прірва між громадянами та елітою щоразу зростає. Але перед цим необхідно підкреслити важливість ролі політичних експертів у нашій країні. Державні політичні процеси є складною та заплутаною справою, і розібратись в них самотужки пересічному українцю буває складно. Саме тут на допомогу й приходять політологи, мета яких – аналізувати процеси українського політичного життя та зрозумілою мовою доносити інформацію українцям. Адже кожен громадянин – це майбутній виборець, від якого залежатиме, хто сидітиме у Верховній Раді та в кріслі Президента.

 

Натомість українці масово не довіряють політологам: як наголошує американський інтелектуал Томас Ніколс, недовіра до владних інституцій впливає й на недовіру до політичних експертів. Причиною цього є те, що здебільшого суспільство не розмежовує уряд від політичних експертів, розглядаючи політику та все, що з нею пов'язане, як одне ціле. “Уся політика та все навколо неї – суцільне болото”, – не раз можна почути від українців. Наслідком відсутності діалогу між громадянами та політологами, а отже відсутності орієнтування громадян в політичних процесах, є те, що електорат вибирає владу не з власного раціонального вибору, а сліпо довіряючи маніпулятивним лозунгам політиків і вірячи, що це його власний вибір. Така криза демократії є небезпечною для нашого суспільства, адже коли демократія занепадає – вона потрапляє під ризик перетворитись на іншу, недемократичну форму правління.

 

Українці – і не тільки – також мають проблему із зацікавленістю громадян політичними процесами. Без сумніву, в Україні є активні громадські діячі, які не мовчать, коли бачать несправедливість. Однак загальна ситуація залишає бажати кращого. Згідно з соціологічним дослідженням Центру Разумкова, 60% українців не цікавляться політикою. Натомість лише 5% респондентів опитування відповіли, що "дуже цікавляться політикою". Найменше політикою цікавиться молодь – всього 24% українців віком від 18 до 29 років виявляє інтерес до політики. Як повідомляють аналітики Дніпровського центру соціальних досліджень, "значна частина молоді не є обізнаною щодо існування та діяльності відповідних громадських організацій в Україні". Невтішною є і статистика активності молоді у виборчих процесах. У 2019 році лише 40% української молоді віком від 18 до 29 років взяли участь у президентських виборах. Це на 22% менше від загального відсотка українців, що взяли участь у виборах, – явка серед інших вікових груп була помітно вищою. На президентських виборах 2014 року явка серед молоді становила 46%. Ці показники свідчать про те що українська молодь все більше віддаляється від важливих громадських питань, не цікавлячись політикою. А коли відстань між політичними елітами та громадянами збільшується – аналогічно росте й недовіра між ними, що максимально ускладнює можливість ефективного діалогу.

 

Демократичний апарат навряд чи може ефективно працювати при наявності такої великої прірви між політиками та громадянами. Дослідник феномена недовіри до експертів у Сполучених Штатах Томас Ніколс переконаний: недовіра до фахівців загрожує втратою демократичності, яка заміниться на авторитарнішу форму правління. Якщо громадяни віддалятимуться від фахівців і надалі, політична еліта візьме всі політичні повноваження на себе, а вибори стануть лише формальною процедурою для збереження видимості демократії та уникнення бунту. Громадяни нічого не вирішуватимуть у своїй країні, а влада зберігатиметься в руках самопризначеної політичної еліти. Коли критерієм належності до неї є фаховість, то такий варіант розвитку подій можна назвати елітаризмом або так званою технократичною диктатурою. І хоча елітаризм як форма правління не обов’язково призводить до негативних наслідків, ніхто не дає гарантій того, що така форма авторитарного правління не перетвориться у справжню диктатуру, в якій уряд перейме на себе забагато повноважень, мінімізувавши свободу своїх громадян. У випадку з Україною, її олігархією та високим рівнем корупції такий "елітаризм" навряд чи закінчиться успішно для українського суспільства. Скоріш за все, у разі збільшення прірви між громадянами та експертами (і, як наслідок, – між громадянами та політичною елітою) влада повільно узурповуватиметься. Враховуючи восьмий рік неоголошеної війни проти Росії, цей сценарій буде подарунком для ворога, адже РФ використовуватиме будь-які внутрішні протиріччя в українському суспільстві як інструмент гібридної агресії. Тому феномен недовіри до експертів може бути одним із важелів дестабілізації Москвою внутрішньої ситуації у нашій державі.

 

Ще одним політичним наслідком відсутності довіри до політичних експертів та занепаду демократії може стати процвітання популізму. Популізм добре вписується у рамки суспільства, що є жертвою явищ постправди, антиінтелектуалізму та феномена недовіри до експертів, адже усі ці явища по суті мають одне спільне гасло: ненависть до еліт. Саме цим можуть скористатися політики, які бажають потрапити до влади. Тенденції процвітання популізму вже проявляються в українському суспільстві. Згідно з результатами опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології в 2019 році, з тезою "я найбільше довіряю політикам – вихідцям з народу" погодилися 73,6% українців. Цілком ймовірно, що українське суспільство вже постраждало від політики популістів, обравши у 2019 році президента-шоумена та вибравши у парламент партію, більшість членів якої аналогічним чином не є фахівцями.

 

Світ перестає цінувати фаховість. Експертні думки не сприймаються належною авторитетністю, а отже – не мають ефективності. Фаховість вмирає, а там, де вона зникає, з’являються непотизм та корупція – речі, з якими українське суспільство бореться всю свою історію. “Знання завжди буде керувати невіглаством. І люди, які хочуть бути самі собі правителями, повинні озброїтися силою, яку дає знання,” – говорив 4-й президент США Джеймс Медісон. В заплутаному світі 21-го століття без ролі експертів цих знань не отримати. Це величезне випробування для світового і, зокрема, українського суспільства. І аби впоратись з ним, експертам необхідно відновити фаховість, а суспільству – довіру до експертності.

 

 

03.08.2021