Проекти Центру Курбаса 

    Новітня українська драма: тенденції і проекти Центру Курбаса 

Нещодавно у «Збручі» була опублікована стаття Валентини Тужиної «Хроніки української драми». Справді тішить, що існує інтерес до сучасної вітчизняної драматургії, адже її розвиток  –  це особливий «барометр», який показує, наскільки оригінальний і актуальний театральний процес у країні.

Але стаття викликає чимало запитань. Чому наш драматургічний процес подається так однобічно? Чому з усього розмаїття авторів, стилів, видань і проектів вибирається лише обмежене коло (якщо не рахувати Інтернет-бібліотеки) – навіть не одного напряму, а по суті, однієї «компанії»? Чому з кількох десятків видань називаються лише три? Чому з понад двадцяти країн і понад сотні міжнародних проектів з нашими авторами називаються лише три країни і те вибірково? Чому з гігантської діяльності «Коронації слова» згадується лише одна авторка, а конкурсу раптом передрікають «згасання»? І найцікавіше, за що «вирок»: на конкурс подали п’єсу… про козаків, а це, виявляється, «злочинний анахронізм».

На думку журналістки, єдиний «правильний» курс – це виключно формат «нової драми» – насправді вже давно не нової, адже напряму вже років тридцять. Новизна, зрештою, вичерпується, особливо коли від початку була вторинною – за російським форматом. Але сучасний мистецький простір множинний і аж ніяк не вкладається в прокрустове ложе одного напряму, адже крім так званої «нової» та «затаврованої» історичної драми є чимало «новітнього»: постмодернізм і метамодернізм, постдрама і метадрама, містика і фентезі, драма віртуальна й фантастична, анімалістична і химерна… В історії вже був сумний досвід «єдино правильного» курсу – соцреалізм, який боровся з усіма іншими «ізмами» та історичною пам’яттю, до речі, теж завезений східним сусідом. Чим закінчився цей «експеримент» добре відомо: крок вліво, крок вправо – розстріл… І вираз авторки «злочинний» про козацьку тематику викликає дуже тривожні асоціації та згадку про знамените гасло українських модерністів «Геть від Москви», бо вони справедливо вважали будь-яке наслідування анти-мистецьким. 

Насправді, ознака розвитку – розмаїття. І саме таку позицію – експериментів із різними новими стилями і формами та водночас переосмислення історичної спадщини – займає НЦТМ імені Леся Курбаса. До того ж при всій повазі до читок та Інтернет-проектів, якими займаються і в Центрі, не вони є визначальними для драматургії. Головними фаховими критеріями є видання, постановки та їхня участь у фестивалях, системна освіта, а ще оцінка науковців та міжнародне визнання. Саме ці напрями є пріоритетними для відділу драматургічних проектів Центру, особливо міжнародний, який нараховує більше ста подій.

Проте все це розмаїття авторка «Хронік…» просто… ігнорує. Чомусь із десятків різноманітних видавничих проектів називається аж один – «Центрифуга» Ярослава Верещака. Можливо, авторка – пристрасна фанатка цього драматурга? Та попри всю повагу до патріарха нашої драми, голови Гільдії драматургів і вчителя для кількох поколінь, це несправедливо стосовно всіх інших авторів і проектів. І робить вона так не тому, що інформація невідома: детальний опис надіслано на її запит і є у відкритому доступі на сайті. Тоді навіщо? Дуже просто – щоб потім нагадати про зарплату. За що ж ці «ледацюги» її отримують? І ще й нарікають, що бракує фінансування на видання книг п’єс. За цією логікою і друк газет треба робити за рахунок зарплат журналістів. Може, ще й танки робити за рахунок зарплат танкістів?…

Насправді, мовою психології це є «знецінення». І не лише стосовно Центру Курбаса – це знецінення десятків українських та іноземних драматургів, а ще перекладачів, режисерів, акторів, критиків і науковців, видавництв, театрів, фестивалів, вишів, міжнародних інституцій, фондів – всіх учасників і партнерів драматургічних проектів Центру в Україні і в 25 країнах світу. І найприкріше – це створює викривлену, а не реальну картину драматургічного процесу. Адже якщо поглянути об’єктивно на фахові ознаки – то коло лідерів виглядає інакше. Особливо коли мова йде про «чисті» постановки – без грантів та спонсорських внесків, коли драматичний текст може жити власним життям.

Авторка називає авторів і критиків, задіяних у проектах Центру, «обмеженим колом». Справді, коло митців і науковців завше обмежене: талантом, працею, волею та реальними здобутками: постановками, дисертаціями, нагородами на міжнародних конкурсах, а не лише відзнаками від знайомих експертів. Але це коло значно ширше, ніж презентоване у минулій статті, – понад 110 авторів, а ще партнери з більшості великих міст України та багатьох країн світу. І, до речі, у цьому «обмеженому» колі проектів драматургів Центру є і ті, хто презентований у минулій статті, про що знову промовчала В.Тужина. Це і Наталя Ворожбит, і Павло Ар’є, і Дмитро Терновий, і Олександра Громова (Погребінська), і Сашко Брама, і Віра Маковій та інші.

Не тільки проекти Центру були проігноровані, а й із тих, які названих у статті, роль Центру теж була викреслена. Так, не зазначила авторка і про те, що поява окремої номінації «п’єса» в «Коронації слова» була пропозицією керівника драматургічного відділу, а курбасівці неодноразово були і «короновані», і в журі, а ще видали спільно з конкурсом інформаційний збірник «Авансцена-Євродрама», де більше 80 авторів. Промовчала і про те, що антологія українських п’єс польською мовою «В чеканні на Майдан» почалася з драм-відділу, і презентація книги в Києві відбулася саме в Центрі Курбаса. Спільно проводився і австрійський конкурс, адже в журі була директор Центру Неллі Корнієнко, а сценічне читання і публікація  п’єси переможця «Деталізація» Дмитра Тернового українською відбулися в рамках проекту актуальної драми Центру «Майдан. До і після». А навіщо згадувати? Це ж руйнує «епічну» картинку про «затятих ледацюг», які відокремились в «обмежене коло».

"Майдан Інферно" за п'єсою Неди Нежданої. Постановка Донецького академічного обласного драматичного театру (м.Маріуполь).

Чомусь не згадала журналістка і той факт, що і «Тиждень актуальної української драми» починався  у співпраці з Центром Курбаса – там проходили і сценічні читання, і дискусійний круглий стіл. Проте для авторів Центру це був лише один із багатьох проектів, не перший і не останній. Адже до цього були і фестиваль «Півострів», і семінари та конкурси для молоді антологій «Смолоскип», і молодіжний київський конкурс «Гранослов», і всеукраїнський фестиваль «Тиждень сучасної української драматургії», назву якого значною мірою «запозичив» новий фест, і конкурс авторських читань «Наша Драма»…

Натомість саме «московський десант», який передував появі «Тижня…» і став його ідеологом, хотів подати його як «перший», представляючи всі інші українські драматургічні проекти «неправильними» і навіть «вакуумом». Знайомий прийом «зачистки», який використовує і авторка статті «Хроніки…». Але Центр Курбаса, розвиваючи і актуальний, зокрема  документальний театр, особливо пов’язаний з подіями Революції Гідності і гібридної війни, не став зациклюватися на одному напрямі. Розвиток різного – і є ознакою демократичної країни, як і принципи демократичної журналістики – різні позиції. Тому справедливо буде представити й інші факти про проекти сучасної драми Центру Курбаса.

Відділ драматургічних проектів – лише один із чотирьох у НЦТМ імені Леся Курбаса поруч із науковим, культурологічним та художньо-театральними лабораторіями. Показово, що в Інтернет-проекті «Театральні міста України» про події минулого року Центру Курбаса у співпраці з незалежними творчими групами присвятили цілий номер – фактично, як окремому місту. Хоча Центр має тільки малу сцену на 60 місць і не має сталої акторської трупи. А що ж відбувається у сфері драми? Особливість проектів Центру Курбаса у варіативності і розмаїтті форм, поколінь і напрямів. Наведемо цифри і факти. «Обмежене коло» – це насправді більше 50 українських і більше 30 іноземних авторів книг, а якщо зі збірниками анотацій та Інтернет-проектами – то понад 110. Це драматурги від 20-и до 80-и з більшості регіонів України і трохи з діаспори. Центр експериментує і з формами: постдрама і метадрама, документальна і містична, історична і «химерна», байопік і фентезі, монодрама і жіноча, для дітей і підлітків. Географія проектів співпраці – постановки, презентації, читання, участь у фестивалях і конференціях – нараховують 16 міст України і 25 країн світу. Основні види драматургічних проектів Центру: 1) книги, 2) мультимедійні та Інтернет-проекти, 3) конкурси і фестивалі, 4) сценічні читання і вистави, 5) майстер-класи і лабораторії, 6) наукові роботи, 7) міжнародні проекти.

 Драматургічні видання

Драматургія – це перш за все література, тому саме видання в пріоритеті, крім того, книги можуть мандрувати у часі і просторі. Спершу віддавалася перевага молодіжним та універсальним антологіям, а також авторським збіркам та інформаційним збірникам. У їхній основі - різні конкурси, наприклад, антологій п’єс молодих авторів «В чеканні театру» і «В пошуку театру» – з видавництвом «Смолоскип», «Наша Драма» і «Страйк ілюзій» – проекту авторських читань Центру і Театру Франка. Спільно з НСПУ видані антології молодих «Потойбіч паузи» (конкурс «Гранослов») і «маститих» – «13 сучасних українських п’єс». Вийшли друком і кілька альманахів «Сучасна українська драма», кожен з яких формував інший упорядник, і двоє з них – також курбасівці. Натомість Центр Курбаса започаткував серію авторських збірок. Значно розширили коло п’єс інформаційні  збірники з анотаціями п’єс «Авансцена», які згодом переросли в Інтернет-проекти з текстами. А «асоціацію з Європою» в Центрі започаткували збірками іноземних п’єс – це серія «Новітня п’єса», в якій вийшли друком французька і сербська. А ще з’явився розділ драми у періодичному альманаху «Курбасівські читання», де видані українські, французькі, австрійські, польські, турецькі, македонські та білоруські п’єси.

Антологія п'єс для дітей "Драмовичок".

Видання книг активізувалося після 2014 року, але курбасівці вирішили змінити стратегію – антології за певними напрямами, де у фокусі могли бути тема, жанр, стиль, аудиторія тощо. Центр розширив і коло видавництв: «Смолоскип», «Фенікс», «Саміт-книга», а найбільше – «Світ знань». І очікування справдились – ці книги користуються більшим попитом театрів, та й постановок теж побільшало. Ці напрями умовно можна було б поділити на минуле, сучасне і майбутнє. Відомий вираз «Історію пишуть переможці», а наша тривалий час писалася окупантами, звідси й актуальність її переосмислення. Так виник проект сучасної історичної драми «Часо&Простір», де є і фентезі про давні часи, і період козаччини, і нові погляди на світові війни й радянські репресії, і такі знакові постаті, як Іван Мазепа чи Степан Бандера, які тривалий час були спотворені російською ідеологією. У сучасному театрі активно розвивається «байопік» – біографічна драма, тому Центр Курбаса видав антологію про великих українців «Таїна буття», а у планах – розширений формат п’єс про знакові постаті Європи і Америки. У напрямі минулого вийшла антологія за біблійними сюжетами «Від неба до землі» – універсальних драм-притч. Натомість сучасність презентують антології актуальної п’єси «Майдан. До і після» та «Лабіринт із криги та вогню» про Революцію Гідності і гібридну війну в Україні. Серед текстів є і документальні із технікою «вербатім», і напів документальні, і притчі, і поетичні, і напів віртуальні та напів містичні, навіть новий Вертеп. Особливо вражають ті, які передбачили майбутнє – зокрема у розділі «Предтеча». Драм-відділ постійно моніторить театральний процес, звідси виникають проекти з акцентом на певний жанр, аудиторію, чи актуальну проблему. Наприклад, феміністичні тенденції в антології новітньої жіночої драми «Мотанка». Одному з найсучасніших жанрів – монодрами – присвячена антологія «Голос тихої безодні та інші голоси». У напрямі «майбутнього» за аудиторією проект п’єс для дітей і підлітків «Драмовичок». Цей же напрям, але вже за формою представляє видання експериментальних п’єс «Інша Драма» – містика, фентезі, фантастика, анімалізм, віртуальність, діджитальність та інші цікавинки. Іноземні теоретики називають ці новітні тенденції «метамодернізм», а українські –  «химерна драма». Такі тексти особливо цікаві для молоді, яким близька форма фентезі. Це єдина книга авторів Центру – Ярослава Верещака, Олександра Вітра, Неди Нежданої, Олега Миколайчука та Оксани Танюк. Всі інші постійно розширюють коло драматургів і за віком, і за географією, і за жанрами, і за стилістикою. До речі, нині в роботі Центру – антологія для підлітків і молоді «Покоління Z», у фокусі якої нова генерація.

Презентація сучасної української драми на фестивалі "Погляд з України", "Європа театрів" в Домі Європи і Сходу в Парижі.

Інформаційні та Інтернет-проекти

Представлення п’єс у віртуальному просторі – теж у пріоритеті Центру. Чудово, що з’явилися нові сайти «URRDRAMAHUB» та бібліотека п’єс НСТДУ, але вони далеко не перші і не єдині. Напевне, перша Інтернет-бібліотека п’єс виникла на глобальному сайті українського театру «ВІРТЕП» (ВІРтуальний ТЕатральний Проект) – проект курбасівця Олександра Чайки. Згодом з’явилась бібліотека п’єс і на сайті Центру. Збірка анотацій «Авансцена» переросла у масштабний інформаційний збірник, а далі у компакт-диск та Інтернет-проект – близько 50 авторів (з них 10 – дебютанти).

3-й випуск інформаційного збірника "Авансцена".

«Побратимами» проекту стали «Коло авторів» у співпраці з ДО УААСП та «Авансцена-Євродрама» (понад 80 авторів) за підтримки «Коронації слова», де формат розширився іноземними п’єсами. Паралельно виник сайт «Драматург український» з ініціативи Володимира Сердюка – він пропонував новини, статті і тексти. А на міні-форумі Центру «Драма і книга» з’явилась ідея сайту, який би поєднував бібліотеку п’єс та різноманітну інформацію про сучасну драму. Її підхопили і втілили у глобальному сайті «Драма&Світ» спільно з Центром Курбаса міжнародна організація «Джойфест». Тут є не тільки українські та іноземні п’єси, а й статті критиків, інформація про нові книги, конкурси, фестивалі, рубрика новин тощо.  

Перша сторінка сайту "Драма&світ".

Мультимедійні презентації, сценічні читання, вистави, критика

Проте видати п’єси чи розмістити їх на сайті – лише пів справи. Звісно, легше замкнутися і читати п’єси у маргінальному колі, дорікаючи українським театрам у несучасності. Значно важче вибрати інший шлях – вивчення реального театрального процесу і спілкування. Цей шлях – сотні листів, дзвінків, кілометрів доріг, пошуку різних форм взаємодії. Тому кожен проект – це не лише видання, а ще й адресні розсилки по театрах і вишах, мультимедійні презентації, сценічні читання, дискусії і статі. Наприклад, у сценічних читаннях проекту антології «Майдан. До і після» брали участь 6 київських театрів (Національний театр Франка, Театр на Печерську, «Колесо», «Перетворення», МІСТ, КТДіК), а ще студенти двох вишів – КНУТКІТ імені І.Карпенка-Карого і КНУКІМ. Потім цю ініціативу підхопили в інших містах, але найбільше сценічних втілень п’єс цієї книги вийшло закордоном.

"Ми, Майдан" за п'єсою Надії Симчич. Постановка Київського академічного театру "Колесо".

А загалом географія презентацій проектів із п’єсами в Україні така: Чернігів, Біла Церква, Вінниця, Житомир, Рівне, Луцьк, Дніпро, Запоріжжя, Херсон,  Маріуполь, Кривий Ріг, Кременчук, Кропивницький, Миколаїв, Одеса, Львів, Чернівці, Полтава, Коломия, Івано-Франківськ, Ужгород. Завдяки подорожам друковані книги швидко розходяться, але їхнє поширення продовжується – в електронному вигляді. Про них чимало пишуть драмо-знавці. Серед дослідників і курбасівці Олена Бондарева, Юлія Скибицька, Мар’яна Шаповал, й інші науковці: Оксана Когут, Євгеній Васильєв, Тетяна Вірченко, Наталя Веселовська, Олена Цокол, Анжеліка Шкляр та інші. Три антології Центру відзначені нагородами НСПУ у номінації «краща антологія року». Та, напевне, найважливіший результат цих проектів – десятки постановок. І це різні театри: державні і незалежні, фахові й аматорські, студентські і дитячі, в Україні і за її межами.

"Торішній сніг" за п'єсою Олега Миколайчука. Проект НЦТМ ім. Леся Курбаса.

Майстер-класи і лабораторії

Один із напрямів роботи Центру Курбаса – різноманітні майстер-класи, лабораторії, розробка курсів для вишів. У напрямі драми це курси на спеціальності «літературна творчість» у КНУ імені Т.Шевченка і КУ імені Б.Грінченка, де викладають наші науковці. Студенти вишів можуть проходити практику в Центрі, для них започаткували і рубрику «Студентська репліка» в альманаху «Курбасівські читання». У самому Центрі майстер-класами займався Ярослав Верещак, учнями якого стали не один десяток драматургів. Нині також діє авторська майстерня «Лабіринт» Неди Нежданої та Олександра Вітра. Варто згадати і про майстер-класи іноземних фахівців у цій галузі – Малгожати Сікорської-Міщук із Польщі, Сергія Кавальова з Білорусі, Клемана Перетятка з Франції та інших. А ще саме Центр Курбаса організовував конкурс на участь в англійських майстер-класах для молоді з України і Грузії та творчу зустріч із представниками Лондонського театру «Роял Корт», зокрема директоркою міжнародного департаменту Еліз Доджсон.

На занятті драматургічної майстерні "Лабіринт" в Центрі Леся Курбаса.

Конкурси і фестивалі

Окрім співорганізації та участі у журі згадуваних вище конкурсів «Смолоскип», «Наша Драма», «Гранослов», «Коронації слова», Центр Курбаса проводив конкурси окремих антологій, наприклад, моноп’єс в рамках фестивалю-лабораторії МоноЛІТ, або жіночої драми – авторок Гільдії драматургів, п’єс для дітей – у рамках проекту-лабораторії «Драмовичок». За участі драматургічного відділу Центру проходив міжнародний фестиваль витончених мистецтв «Амплуа» (Київ, Запоріжжя, Коломия та деякі інші міста), який має конкурс п’єс зі сценічними читаннями. За кілька років виріс у мега-подію фестиваль української драми «Drама.uа» у Дніпрі, партнером якого є Центр. Нині там є і вистави з усієї України на сценах більшості театрів міста, і презентації книг, і творчі зустрічі, і читання, і діалогічні «панелі». А ще є регіональні конкурси, як-от, комічних п’єс «Золоті оплески» у Чернівцях, авторів східних регіонів «Кальміюс» у Краматорську. Центр співпрацює з багатьма театральними фестивалями України: «Мельпомена Таврії» (Херсон), «Відлуння» (Чернігів), «Золоті оплески» (Чернівці), «Молоко» (Миколаїв-Одеса), «Сцена-фест» (Кропивницький), «Відкритий театр» (Івано-Франківськ), «Монологи над Ужем» (Ужгород), «Коломийські представлення» (Коломия), «Золотий Лев» (Львів), «Молодої режисури» (Біла Церква), «Золота Хортиця» (Запоріжжя), «Театральна весна» (Кременчук), Бальзак-фест (Житомир, Бердичів) та інші. Це можуть бути презентації книг і майстер-класи, сценічні читання і вистави, а також участь у журі.

Сценічне читання "Ромео і Жасмин" Олександра Гавроша на фестивалі "Нові європейські п'єси" у Вісбадені (Німеччина).

Міжнародні проекти

Драматургія має особливе стратегічне значення, адже вона провокує створення спільних міжнародних проектів – діалогу культур. За відсутності програми підтримки перекладів займатися поширенням новітньої драми закордоном вкрай складно. Проте драматургічний відділ Центру Курбаса це робить і власними силами, залучаючи міжнародних партнерів та інституції, іноді починаючи буквально з нуля. Йдеться про публікації, читання, постановки, участь у міжнародних фестивалях, форумах, мережах, конкурсах у 25 країнах світу. Наприклад, у Польщі, крім згадуваних видань збірок «В чеканні на Майдан» та «Від А до Я» наші п’єси публікувалися в альманаху сучасної драми «Діалог».

"Шовкова зоря" за п'єсою Анни Багряної у міському драматичному театрі Ацо Шопов у Штіпі (Македонія).

Сценічні читання і пеформативні вистави відбувалися в рамках фестивалів «Ніч культури» у Любліні та «Демолюди. Нова Європа» в Ольштині. Наша драма втілювалася на сценах у Варшаві, Познані, Білостоку, Кракові, Лодзі, Гнєзно та інших польських містах. Антологія «Сучасна українська драма» п’яти авторів виходила друком у Македонії, дві п’єси поставлені у Штіпі. У Сербії у співпраці з університетом у Белграді вийшла антологія з подібною назвою, до якої увійшли вже дванадцять п’єс двома мовами: сербською та русинською. За кількома з них були сценічні читання і одна радіопостановка. У перекладі сербською вийшла і авторська збірка п’єс Анни Багряної.

Презентація сучасної української драматургії в Парижі (2014): афіша

 Унікальною подією можна назвати видання та сценічні версії українських п’єс у Франції – адже для французьких видавців і театрів це сталося вперше в історії – це публікація в Парижі «Майдан Інферно» Н.Нежданої, а згодом антології «Від Чорнобиля до Криму», упорядкована спільно з Домініком Долм’є у у видавництві «Еспас д’ен Інстан», куди увійшли п’єси дев’яти авторів України, написаних українською, російською та татарською мовами: П.Ар’є, А.Багряної, Р.Бекташева, О.Вітра, С.Жадана, О.Ірванця, О.Миколайчука, Н.Нежданої, Д.Тернового. Три отримали відзнаки журі на міжнародному конкурсі «Дні драматургів» у Ліоні, а «Майдан Інферно» втілено на сцені у Ліоні і Шарлевіль-Мезьєрі. Сценічні читання українських п’єс відбувалися на фестивалі «Європа театрів» в Домі Європи і Сходу та в Національному театрі Комеді Франсез у Парижі.

"Maidan Inferno" за п'єсою Неди Нежданої. Постановка театральної компанії «Колапс» у копродукції зі світовим театром маріонеток в Шарлевіль-Мезьєрі (Франція)

Окрім антологій, українські п’єси виходили окремими книгами в Італії і Туреччині, в останній також були поставлені у Стамбулі і Бурсі. Завдяки співпраці з Центром п’єси публікувалися в міжнародних антологіях та альманахах у Вірменії («Реабілітація справжнього» та «Сучасна драматургія»), Грузії (Сучасна пострадянська драматургія), Молдові (Молода драматургія країн СНД). У США українські тексти були оприлюднені в часописі іноземної драми «Меркуріан», а постановки – у театрах «Гомін» (Чикаго) і Ля Мама (Нью-Йорк) театральною компанією Яра Мистецька група. Англійські переклади п’єс зацікавили і австралійські театри у Канберрі та Мельбурні. Сценічні читання українських авторів відбувалися також у Німеччині – в рамках міжнародного фестивалю-бієнале «Нові європейські п’єси» у Вісбадені та на фестивалі Шилертаге у Маннгеймі (Німеччина) в рамках міжнародної мережі «Фенс». Вперше читання українських текстів були серед переможців конкурсу Світової конференції жінок драматургів у Стокгольмі (Швеція) і Кейптауні (ПАР) та в рамках Генеральної асамблеї конкурсу Євродрама в Лісабоні (Португалія). Із залученням драм-відділу активізували український комітет мережі «Євродрама», який має форму бієнале – один рік п’єси мовою оригіналу, другий – перекладні. Конкурс не грошовий, а комунікативний – завдяки цій мережі реалізувалося чимало спільних проектів. Постановки вітчизняних п’єс здійснювалися у Білорусі, Словаччині, Греції, Грузії, Естонії, Ізраїлі, Киргизстані, Вірменії, РФ. Українську драму презентували і в міжнародних каталогах кращих п’єс, зокрема «Європейської театральної конвенції». Центр організовував зустрічі з засновниками міжнародних конкурсів у Києві: Домініком Долм’є і Селін Барк (Дім Європи і Сходу в Парижі), а також керівниками білорусько-англійського «Свободного театру» Ніколаєм Халєзіним і Наталею Колядою. А ще науковці Центру представляли українську драму на конференціях і форумах у Єревані, Мінську, Софії, Белграді, Парижі, Оксфорді, у театральних журналах Польщі і Німеччини. 

"Лабіринт" за п'єсою Олександра Вітра. Прем'єра в рамках фестивалю "Українська весна" (Познань, Польща). Режисер Andrzej Szczytko.

Замість епілогу

Цей перелік далеко не повний, але факти промовисті – українських драматургів публікують, ставлять на сцені, запрошують на фестивалі і форуми, пишуть про них і нагороджують. У деяких країнах, наприклад, у Франції, Туреччині, Австралії, це відбувається вперше за всю історію української літератури. До того ж без додаткових асигнувань, які зазвичай мають іноземні автори від своєї держави, що підкреслює художню цінність українських п’єс. У цій статті переважно вказані лише назви проектів, міст і країн, а з самими авторами і текстами можна познайомитися у книгах та на сайті Центру – все доступно для тих, хто хоче знати. Об’єктивно до появи драматургічного відділу ніколи не було в історії України ні стільки антологій вітчизняних п’єс, ні такої кількості країн, де вони почали реалізуватися. Чудово, що наша держава підтримала його створення у Центрі Курбаса, проте один такий відділ не може замінити коштів на друк книг, вистави, фестивалі, переклади тощо. Очевидно, що для нормального розвитку необхідно створення цільової програми підтримки новітньої драми, як в інших країнах. І важливо, щоб підтримка йшла за об’єктивними фаховими критеріями.

"Війна" за п'єсою Ігоря Юзюка. Театр "Соломія" (Коломия).

Постає логічне питання – навіщо це знецінення реальних здобутків сучасної драми? Кому це вигідно? «Експертам», які б могли довільно давати кошти державних програм своїм знайомим? Щоб пару читок у вузькому колі і вистава за грант вважалися визначним досягненням у драмі? Проте жодні замовні статті і «медальки» від друзів не зроблять із людини фахового драматурга. Тимчасовий успіх можливий, але справжня якість драматичного тексту перевіряється тим, чи ставлять його і без грантів, і не тому, що він потрапив у модний «тренд», а тому, що здатен лишатися актуальним у різні часи. Текст, який змушує плакати і сміятись, думати і протестувати, який зрештою може жити власним життям. І насправді таке ігнорування тих чи інших авторів – це ведмежа послуга для молодих талантів, бо замість чесної конкуренції вони потрапляють у викривлений простір, далекий від об’єктивної реальності. Найголовніше для нормального розвитку – існування багатьох різних напрямів, стилів, жанрів, тем, форм, поколінь тощо. І цей простір сучасної п’єси не вичерпується ні «новою драмою», ні драматургічним відділом Центру Курбаса, як і ніякими іншими центрами – він множинний і багатоликий, химерний і мінливий. І найменше, що йому потрібно, – це знецінення і таврування, а от підтримка – повсякчас.