З містечка Павлоград на Дніпропетровщині до Сіднейської опери – історія українського оперного співака, баса Тараса Бережанського – це історія успіху та величезної праці над собою. Успішну міжнародну кар’єру, виступи співака у Франції, Чилі та Австралії, на жаль, перервала пандемія, однак привела його до Львова – Тарас став солістом Львівської національної опери і у травні дебютував на сцені театру.
Про життя на валізах, роль дружини в успішній міжнародній кар’єрі та про майбутні дебюти на сцені Львівської національної опери – у інтерв’ю з оперним співаком Тарасом Бережанським.
Оперний співак Тарас Бережанський.
– Чотири роки тому стартувала Ваша яскрава міжнародна кар’єра: Ви співали у країнах на трьох континентах – у Німеччині, Австрії, Франції, Швейцарії, Литві, Чилі, Австралії, а також постійно виступали і в Україні. Поділіться, будь ласка, секретом успіху, як молодому виконавцеві з України розпочати кар’єру на сценах світових театрів?
– У мене справді відбулося все одразу, чотири року тому приєднався до складу солістів Київської національної опери, і розпочалась міжнародна кар’єра. Першими спробами були контракти, коли сам агент організовував виставу – оперу «Іоланта» П. Чайковського, де я співав Короля Рене. У цій постановці основний склад солістів був з України.
Потім найбільшим кроком був для мене конкурс Клаудії Таєв в Естонії, коли я виборов 2 премію. Там було досить потужне журі, і був директор «Дойчє Опер Берлін», на якого я справив гарне враження. Спочатку мені запропонували невеличку роль в «Дойчє опер Берлін», а потім отримав пропозицію іти до них у штат. В мене була мала дитина – тому я не поїхав, переїжджати з дружиною також не хотілося. А потім я отримав пропозиції та контракти з Австралійської опери….
– Це сталося саме завдяки конкурсу і дебюту на берлінський сцені?
– Контракти я взяв завдяки прослуховуванню «New York International Opera Auditions», організатори якого роблять прослуховування в різних куточках світу, запрошуючи кастинг-менеджерів із різних театрів. Тоді я приїхав на прослуховування сам, і взяв два контракти – у операх Чилі і Австралії. Надалі вже деякі контракти отримував без прослуховувань, зважаючи на моє портфоліо.
У партії Спарафучіле в опері «Ріголетто» Дж. Верді в Сіднейській опері. © Prudence Upton.
– Зважаючи на Ваш досвід, дайте пораду для молодих українських оперних співаків: викладачі, прослуховування, конкурси чи все у комплексі – що є найважливішим для старту міжнародної кар’єри?
– Звісно, все разом. Але можу відзначити, що, мабуть, найважливіше – це власне бажання і прагнення. А також – викладачі. Мені пощастило, що моя дружина Ірина Литвиненко – піаністка, концертмейстер, і з нею я займаюся і вчу партії. То завдяки їй, я є зараз тим, хто я є в професії!
– Важлива мабуть не тільки її професійна, а й моральна підтримка?
– Це так. Ірина каже, що «я більше за тебе переживаю, аніж ти». Але скоріш за все – таки важлива її професійна підтримка як музиканта. Вокалісти, знаєте, це такі «ліниві музиканти», а дружина мені дає багато професійних порад щодо стилів, фразування, яким повинен бути звук та все інше. Вона займається з багатьма видатними співаками, до неї приходять на уроки і багато студентів залишаються після музичної академії, вчать партії.
– У європейських театрах ця професія називається «коуч», до нас ця практика помалу доходить, коли соліст займається з професіоналом, який постійно, протягом кар’єрного шляху, допомагає в тих чи інших партіях.
– Так, в нас також це є. Зазвичай, вокалісти мають свого піаніста або людину, яка підкаже. Я до сих пір займаюся із своїм викладачем В’ячеславом Лупаловим, і він мені каже: як воно краще звучить, як покращити фразу, де не прослідкував за диханням чи інше. Бо ми ж самі себе не чуємо, то треба мати таке «вухо» – це дуже корисно.
– А як щодо викладачів з акторської майстерності? У рецензіях на Ваше виконання Аттили в однойменній опері Дж. Верді у Сіднейській опері критики відзначають не лише голос, а й поєднання жорсткого характеру з ліричними моментами. Як шукаєте шлях до правдивого втілення образу?
– По-перше, скажу про Аттилу – це найважча і найбільша моя роль, станом на зараз. Бо навіть партія Короля Рене в «Іоланті» П. Чайковського – це одноактна опера, а Аттила – на 3 дії. У басів не так багато головних персонажів, і це дійсно було складно й вокально, і акторськи. Ще й досить відповідально, бо це була прем'єра цієї опери Верді в Австралії і постановка була з театру «Ла Скала».
У партії Аттили в однойменній опері Дж. Верді в Сіднейській опері. © Prudence Upton.
Основи акторської майстерності отримував у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського, де в нас були уроки з акторської майстерності, сценічного руху та мови. Оперна студія, яка є при академії дуже багато мені дала, адже була робота з багатьма режисерами, диригентами; в одній виставі – один, в іншій – інший, як у театрі. Якраз консерваторія – це навчальний заклад (студенти-співаки проходять практику в оперній студії при музичній академії, яка функціонує як театр, що ставить постановки – ред.), тому багато режисерів підказують, що зробити краще. Саме це дало мені підґрунтя та досвід.
Продумування ролі впершу чергу, звісно, вимагає перекладу тексту, розуміння, що ти співаєш і що ти робиш в даний момент. Навіть коли приїжджаю на постановку, заздалегідь продумую – «хто ти є, ким ти будеш в цій виставі», а тоді вже режисер говорить своє бачення і яка має бути постановка за його задумом.
– У травні на сцені Львівської національної опери відбувся Ваш дебют в партії Рамфіса у «Аїді» Дж. Верді. Як зустріла Вас львівська публіка, на жаль, прорідженого карантином глядачевого залу театру?
– Я був дуже зосереджений, адже я співав Рамфіса вперше – це був мій дебют і в театрі, і в партії. Я мав його співати ще в Австралії, але вистави відмінили через карантин. Готував цю партію під час пандемії, маючи надію, що я колись її заспіваю, і шукав цю можливість… Завдяки якраз Львівській опері ця можливість здійснилася!
Дуже сподобалося! В мене було небагато репетицій, але я добре підготувався і мені було легко, адже всі партнери були доброзичливими і взаємодіяли. Була емоційна віддача від залу, адже досить було багато людей, в межах, звісно, карантинних обмежень. Було класно!
У партії Коллена в опері «Богема» Дж. Пуччіні в Сіднейській опері. © Prudence Upton
– На сцені Львівської національної опери 30 травня Ви співатимете партію Коллена в «Богемі» Дж. Пуччіні, цю роль Ви виконували також у Сіднеї. А також наприкінці сезону готуєтеся до виступу в опері «Турандот» Дж. Пуччіні.
– Так. В «Турандот» співатиму партію Тимура – це також мій дебют. І домовившись з музичним керівником Львівської опери Іваном Володимировичем Чередніченком, що я дебютуватиму в партії Тимура, мені власне було чим зайнятися в цей останній весняний локдаун – вчив партію. У цьому саме карантин посприяв…
– А які Ваші плани карантин, на жаль, зруйнував? Знаю, що відмінилися вистави за Вашою участю у Сіднейській та Ліонській операх.
– На жаль, так. Хоча Ліон взагалі був нашим спасінням під час карантину, бо відбувся увесь репетиційний процес, і я все-одно поїхав туди. Було дуже складно тоді виїхати: це було взимку перед Новим роком, було багато вимог, ще не було вакцин, неясно як виїхати – на це був потрібен спеціальний дозвіл.
Я приїхав у Ліон, на жаль, без сім’ї і зустрічав сам Новий рік. Але ми тоді повністю пройшли постановочний процес, дійшли майже до генеральної репетиції, вже в костюмах. Постановка в Ліонській опері об’єднувала кілька творів Ігоря Стравінського, в т. ч. оперу «Соловей». Це цікава постановка, вона вже була до того представлена на фестивалі «Екс-ан-Прованс» (один із найвідоміших оперних фестивалів, що відбувається у Франції – ред.), і виглядала як ляльковий театр на воді – ми навіть відтворювали руками ляльковий театр і самі співали, усі були в захопленні від такої роботи! А до того часу через карантин взагалі не було роботи. Тому постановка в Ліоні була справді як промінь сонця. Та все-таки вистави, на жаль, не відбулися, але вдалося попрацювати з міжнародною командою, чудовим диригентом Даніелє Рустіоні. Сам інтендант дуже добре до нас поставився, і сказав, що можливо ця постановка перенесеться на три роки...
– Аж на три роки?
– Так, тому що все розплановано, розписані найближчі сезони. І можливо в сезоні 2023/2024 вона відбудеться…
Повертаючись до планів, мали ще бути вистави «Аттили» Дж. Верді в Сіднеї та Мельбурні (Австралія), а також мої виступи в «Аїді» Дж. Верді в партії Рамфіса. Давно підписаний контракт з Національною оперою Сантьяго в Чилі, де мала бути опера «Царева наречена» М. Римського-Корсакова, потім її замінили на «Євгенія Онєгіна» П. Чайковського, зрештою змінили на концертне виконання цієї опери, а згодом – повністю відмінили. Насправді, багато планів зруйнував карантин. Але я вже до цього ставлюся спокійніше, не так як у перші відміни, перші карантинні жахи…
– Ви співаєте в театрах на трьох континентах. А як даєте раду з життям «на валізах»?
– Я завжди намагаюся брати сім’ю зі собою. В Австралії я був три рази – і три рази ми були разом. Це трішки складно, але виходило саме так, що були літні канікули у донечки і дружини також.
– Донька мала цікавий матеріал для шкільного твору «Як я провела літо?»? :)
– Так, вона написала і прикріпила фотографії (сміється). Намагаюся завжди брати сім’ю зі собою, особливо, коли співпадає зі святами чи канікулами. Звісно, що Австралія – це трохи далеко і дорожче, адже по Європі – навіть на вихідні або я приїжджав, коли були перерви між виставами, або родина до мене.
– Але домівкою для Вас залишається Україна?
– Україна, Київ. Дружина працює в консерваторії, донька вчиться в школі. Зараз півтора роки домівка точно не змінна, майже нікуди не виїжджаю.
– Про що мрієте – виступи в яких світових театрах, партіях?
– Партія мрії, безсумнівно – це Філіпп із «Дон Карлоса» Дж. Верді.
Щодо театрів: раніше мріяв як усі – співати в «Ла Скала», Метрополітен-опера (славетні оперні театри у Мілані та Нью-Йорку – ред.), і досі мрію. Але тепер, також завдячуючи моїй дружині, я розумію, що якщо я навчуся всьому у професії, зможу освоїти її досконало, то тільки тоді моя мрія наблизиться! До слова, про Австралію я раніше навіть не мріяв. Загалом, мрію бути в професії і бути затребуваним!
– Через карантин – кожен виступ дається ще важче, через постійні перерви…
– Так, але звикаєш до всього. Є вже така звичка, що все може відмінитися, що загадувати не можна.
– Ваші найближчі творчі плани на сцені Львівської національної опери?
– Готую партію Тимура в «Турандот». Я його дуже хочу заспівати, бо в композитора Джакомо Пуччіні є не так багато основних партій для баса, але є і такі, які є знаковими, хоч і не великі. Серед них – партія Коллена з опери «Богема», яку глядачі зможуть почути найближчим часом. А партія Тимура, безумовно, знадобиться мені в майбутньому і це надзвичайно красива опера, і партія дуже цікава – як в акторському плані, так і у вокальному.
Розмовляла Стефанія Олійник.
Фото: надав Тарас Бережанський.
27.05.2021