Радою Республіки ухвалено слідуючий Універсал до Українського Народу:
"Віками мучився Український Нарід під властю чужоземців. Ці чужоземці захопили родючу українську землю і заставили наш нарід на них робити.
Після того, як було скинуто російського царя, український нарід не схотів більше терпіти господарювання чужинців-Росіян в своїй хаті, він сам рішив стати хозяїном на своїй землі — Україні. Український нарід створив свою самостійну Народню Республіку.
Та не так думали наслідники царського правительства — московські большевики-комуністи. Вони зруйнували свій край — Росію; і схотіли поживитися тим хлібом, який Український Нарід потом і кровію приробив на своїй землі. Большевики зі своїм грабіжницьким військом напали на Україну і вивозять з нашого краю не тільки харчові запаси (хліб, сіль і т. п.), а все, що їм попадається на очі: машини, інструменти, залізо, вугіль, ваґони, підриваючи таким чином основи життя й праці українського селянства й робітництва.
Були між нашим народом такі довірливі люде, які ждали, що прийдуть Росіяне-комуністи на Україну і встановлять для нас добрі порядки.
І не тільки російські большевики-комуністи зазіхають на добро Українського Народу. Російські пани та ґенерали — Денікін і Вранґель свій головний напад робили на Вкраїну, щоб заволодіти її богатствами і панувати, як ранійше, над нашим народом.
Тепер, після довгих мук і знущання російських большевиків, після розстрілів і катування, розібрали українські люде, де правда і хто нашому народові друг, а хто ворог.
І большевики і денікінці (чи вранґелівці) це все люде московські, що дивилися й дивляться на Українців не як на рівноправний і повноправний нарід, а як на робочу худобу, яка повинна слухати свого пана — московського ґенерала або московського комуніста-большевика.
Кращі сини Українського Народу не вірили облесливим словам московських комуністів. Вони зібрали хоч не велику, але сильну духом армію, яка три роки билася за волю рідного краю. Цій армії допомагав весь Український Нарід, який без перестанку то там, то там вставав зі зброєю в руках проти своїх давніх гнобителів — Москвинів.
Ця армія й повстанський нарід України не раз виганяли Росіян з української землі; та не мала ця армія головного: їй бракувало зброї та одежі.
Зібравшися на невеликій частині Подільської ґубернії, ця армія завзято билася з московськими зайдами, але не її була сила. Адже ж ще найбільші гнобителі українського народу — російські царі для того, щоб наш нарід не вирвався з московської неволі, зробили так, щоб на Україні не було патронних заводів та фабрик, які виробляють зброю. Тому то й сильніші за нас московські большевики, що у них в Росії виробляють зброю, а на Україні таких заводів немає. Але бувають часи в життю народа, коли любов до рідного краю і ненависть до насильників-чужинців перемогає найсильнішу зброю. Таке чудо відваги зробив Український Нарід, коли вигнав з України разом з гетьманцями німецьку окупаційну армію в 1918 році.
Тепер черга настала для большевиків. Знайте, селяне-хлібороби, робітники і всі громадяне України, що час нашого визволення недалеко.
Ваше правительство й військо на чолі з Головним Отаманом Симоном Петлюрою находиться на чужині; але вони не тратять надії на Самостійну Україну.
Щоб об'єднати всі громадянські сили, які мусіли йти з армією на чужину, скликано Раду Республіки України, в якій працюють для добра Українського Народу представники українських народних і демократичних партій та громадських орґанізацій.
Рада Республіки є найвищою властю, яка зараз порядкує й буде порядкувати всіми справами України після повороту українського війська на рідну землю, аж поки сам Український Нарід вільними голосами вибере представників до Всенароднього Зібрання України — Парляменту.
Нарід України без ріжниці національностей повинен знати, з чим прийде українське військо та українська власть на Україну.
Рада Республіки й Правительство, яке перед нею відповідає за свої діла, хотять визволити Україну з під власти чужинців — московських комуністів та їхньої червоної армії. Рада Республіки бажає створити Українську Народню Республіку самостійною і не від кого незалежною, як того хоче Український Нарід.
Рада Республіки хоче, щоб після звільнення від чужих напастників сам нарід України був хозяїном в своїй хаті — Українській Самостійній Республіці.
Рада Республіки, в згоді з попередніми законами й постановами Українського Правительства, заявляє, що вся земля на Україні повинна належати трудовому селянству. Робітники України, які так мучаться під кровавою властю російських комуністів, повинні знати, що Рада Республіки хоче установити громадянські права й свободу робітництва, одібрані у нього неситими большевицькими комісарами.
Рада Республіки стверджує своє непохитне бажання забезпечити робітникам України найціннійші придбання революції — восьмигодинний робочий день і закони про охорону праці.
Рада Республіки, Правительство і Військо українське хотять принести всьому народу України, без ріжниці національної приналежности, демократичний, народоправний порядок і спокій, замісць різні та взаємного знищення, як це робить большевицька власть.
Народе Український! Ти, що кладеш своє життя в оружній боротьбі з московськими грабіжниками! Селяне, робітники і всі громадяне — борці за волю України, готуйтеся до повороту Вашої єдиної законної власти на Україну.
Збірайте силу на той час, коли Вас Рада Республіки й Правительство України покличуть на трудну й рішучу боротьбу з російськими завойовниками — комуністами. Не робіть неорґанізованих повстань, які иноді більше шкодять собі, чим ворогові.
Збірайте велику силу й виступайте на ворога після наказу Українського Правительства, яке через своїх посланців дасть роспорядження в той час, коли буде треба. Будьте готові на всякий час до боротьби. Весна й літо 1921 року мають рішити долю Українського Народу, чи буде він ще далі рабом Росії, чи вижене зі своєї країни московських грабіжників і створить свою сильну й самостійну Українську Народню Республіку.
Рада Республіки певна, що після тяжкого московського знущання та поневіряння під чужою властю, Український Нарід заодно з Радою Республіки, Правительством і Військом таки виборе собі вільне і самостійне життя в своїй Незалежній Народній Республіці.
Презідія Ради Республіки:
Голова: Фещенко-Чопівський.
Заступник голови: Пилипчук.
Перший секретарь: С. Бачинський.
[Воля, 02.04.1921]
08.04.1921