Дмитро Донцов, намагаючись вигадати вкрай убивчий епітет для «колективного хохла», як гальма усілякого розвитку української національної ідеї, тобто для, на його думку, найбільш деструктивних, реакційних і ворожих для української нації соціальних верств, вигадав «дроворубів» і «водоносів». Путін, намагаючись надати якнайбільше поваги і респекту своїм головорізам та їхнім колаборантським посіпакам на Донбасі, вигадав «шахтарів» і «трактористів». Однак між першими й другими можна поставити абсолютний знак рівності і окреслити їх лише як звичайнісіньких люмпенів. Працьовитий український народ дав їм феноменальне визначення – голота. Це «гнані і голодні» (слова з комуністичного гімну «Інтернаціонал»), «робітничий клас і трудове селянство», «долоні в мозолях» і т. д. Насправді ж це фейкові «трударі», а фактично кримінальники, які під час Голодомору вбивали моральних і працьовитих господарів, аби не було їх більше на українській землі, а потім цю землю заселили люмпенізовані «шахтьори» та інша кримінальна наволоч із глибин азійського материка.
Нещодавно вперше побачив дуже цікаве відео з 2014 року, коли сепаратисти захоплювали донецьку ОДА, і там от такий «шахтар-трудівник» волав у мікрофон: «Хватіт гнуть спіну на етіх лєнівих бандер із Западнай Украіни, я вот етім своім горбом столько ішачіл! Хватіт!». Одразу ж у голові, неначе блискавка, вистрілив асоціативний ряд: «20 січня 2017 року увійде в історію як день, коли люди стали володарями своєї країни знову. Вашингтон процвітав, але не ділився з народом своїми багатствами. Процвітали політики, але люди втрачали роботу і заводи закривалися. Вищі класи захищали себе, а не громадян нашої країни. І їхні перемоги не були вашими перемогами, їхні тріумфи не були вашими тріумфами. І поки вони святкували тут, у столиці, вам мало що було святкувати, усім сім’ям, що страждали в усій нашій країні. Ми повертаємо владу від Вашингтона знову вам, народові». Так, так, це промова Дональда Трампа, а, може, Володимира Ілліча Трампа?
Трампісти, звинувачуючи демократів у відвертому лівацтві і комунізмі, малюючи карикатури на Байдена у сталінському френчі і чоботах, дотепно обіграючи ім’я Joseph, яке в англійській мові звучить однаково і для 46-го президента США, і для російського диктатора, не розуміють, а, може, й розуміють, що саме вони є лівими популістами, майже типовими комуняками, і до того ж несусвітніми брехунами. Прискіпливі журналісти з калькулятором в руках невтомно підраховували, що Дональд Трамп «бреше кожні 3 хвилини і 15 секунд», «в середньому бреше 15 разів на день», «публічно бреше 22 рази на день», звинувачують його у «шквалі брехні», у «безпросвітній брехні».
Брехня – найперша ознака невільного світу, світу авторитарного і тоталітарного, як же так сталося, що десятки мільйонів громадян цитаделі вільного світу США по вуха занурились у море «безпросвітної брехні», беззастережно повірили цій брехні, що призвело до події, якої ще нещодавно навіть і близько ніхто не міг собі уявити – до штурму вашингтонського Капітолію? Американський Антимайдан, сформований із «шахтарів» Пенсильванії, «трактористів» Техасу і підсилений допомогою «світового пролетаріату» (кажуть, що серед бунтівників упізнали знаменитого путінського кумпля Залдостанова-Хірурга, та й гасла захопити Капітолій звучали російською, а арештовані американською поліцією росіяни вимагали перекладача), є класичною соціальною картиною розгнузданого люмпенства.
У девчому американці у Капітолії затьмарили навіть найколоритніших фігур антиукраїнського люмпенського фронту. Зокрема, цей оригінал у шкурі з рогами і голими грудьми (вочевидь, він вдавав зі себе вікінга) переплюнув навіть «ряжених донскіх казачькоф» у вінтажному мілітарному вбранні початку XX століття, які 2014 року захоплювали Луганськ і Краснодон. Порівняно з цим «шаманом», який видавав якісь тваринні звуки, вони зі своїми нагайками і «любо – не любо» виглядали навіть доволі респектабельно.
«Крейза косить наші ряди» – інакше не назвеш те, що спонукало несповна розуму навіжених фриків-трампоманів викомарювати у Капітолії 6 січня 2021 року. Це була якась повна архаїзація у наймодернішій державі світу, якийсь дикий «поклик пращурів», де занехаюються будь-які цивілізаційні гальма. «Америка – країна контрастів» – цей заяложений стереотип совкової пропаганди якнайкраще пасує до окреслення того, що цими днями відбувається у Штатах. У країні, яка за останні принаймні пів століття дала світу усе найновіше і наймодерніше у галузі науки, технологій та й мистецтва теж, існують дрімучі, буквально печерні секти, ідеологію яких сповідує величезна кількість людей.
Однією з таких сект є QAnon, і, вочевидь, «глибинний» Трамп (схоже до «глибинної держави» – deep state, в яку вірять його прихильники) базується на цій відверто сатанинській секті. Ідеологія QAnon, чільним представником якої виявився власне цей «вікінг-шаман», ім’я якого Джейк Анджелі, сповідує беззастережну впевненість у тому, що найвищі представники Демократичної партії США викрадають малолітніх дітей, розбещують і ґвалтують їх, а потім з організму закатованих малюків отримують еліксир молодості. І власне Трамп мав врятувати Америку і її дітей від цих нелюдів-педофілів. Кількість тих, хто у все це щиро вірить, оцінюють у 10% відсотків від усіх американців.
Зважаючи на те, що зараз населення США налічує близько 330 мільйонів, це 33 мільйони. Для порівняння важко собі уявити, що 10% українців буквально вірить у те, що, наприклад, у Львові бандери-фашисти п’ють кров російських дітей, а Коломойський з Зеленським катують християнських дітей і виробляють із них «еліксир молодості». Якщо навіть гіпотетично уявити собі, що в Україні такі люди насправді існують, то їх могло би бути не більше якихось десятих, а, може, навіть і сотих відсотка. Мимохіть напрошується запитання, то яка держава наразі адекватніша?
Америка насправді дуже й дуже загадкова країна. Кажуть, що головною рисою американців є, даруйте за тавтологію, американоцентризм, загалом це не дивно, все ж таки поки що наймогутніша держава світу. І цей американоцентризм деколи набирає гротескних форм. Одна моя знайома українка з Філадельфії розповідала, як її сусідка знайомила свою маму, поважну старшу пані, з колєжанкою, яка приїхала до неї з Франції:
— Мамо, знайомтесь, це Аннет, вона приїхала з Европи.
— О, з Европи… як цікаво. Ну і як там погода в Европі?
Коли літаки НАТО 1998 року почали бомбити Сербію, виявилося, що близько 90% американців не знали, де розташована ця Сербія, але це ще не все: потім виявилося, що майже 70% випускників американських середніх шкіл не можуть показати на мапі світу Італію. Ну і ще один невеличкий епізод. Один мій знайомий молодий українець, учасник програми working travel, на моє запитання, що його найбільше вразило під час роботи у США, розповів мені таке. Він приїхав на роботу до якогось містечка у штаті Мен, і господар апартаментів, де він мешкав, цілком пристойний пан, коли довідався, що хлопець не знає гравців місцевої бейсбольної команди, був майже розлючений.
— Так я ж приїхав з іншого кінця світу, – виправдовувався хлопець, – звідки ж я можу знати гравців вашої команди?
Однак це був не аргумент, а коли виявилося, що українець не знає навіть гравців Головної бейсбольної ліги США, то він остаточно втратив усяку повагу свого господаря.
Американці хочуть, аби про них знали усі, а про решту світу й знати не бажають, щоправда, не всі американці, не будемо їх усіх гамузом звинувачувати, а власне оці люмпенські «дроворуби» і «водоноси», або «шахтарі» і «трактористи», з соціальних глибин яких з’явився як президент малоосвічений, брутальний, аморальний і направду неадекватний Дональд Трамп. Уявлення про Америку, як пуп Землі, і всі інші країни, які живуть за її рахунок, це був один із його основних меседжів, який аж занадто припав до душі його шанувальникам: «Ми втратили трильйони й трильйони доларів за кордоном у той час, коли інфраструктура Америки зношувалася й загнивала. Ми збагатили інші країни, однак багатство, сила і впевненість нашої країни розсипались і зникли за горизонтом. Один за одним закривалися заводи. Вони навіть не подумали про мільйони американських робітників, які втратили роботу».
Ці комуністично-популістські гасла Трампа призвели до того, що його політику скорочення фінансової підтримки Північноатлантичного альянсу на догоду Росії, Північній Кореї та Ірану був навіть фактично проковтнув Конгрес. Можна припустити, що за його другої каденції, якої, на щастя, вже не буде, евентуальний вихід США з НАТО під вигуки «хватіт гнуть горб на етіх бандер» так само би проковтнули, як вихід США зі Всесвітньої організації охорони здоров’я. Гітлер, коли прийшов до влади, одразу вивів Німеччину зі складу Ліги Націй. Трамп почав трохи скромніше – вивів США з ВООЗ, а далі, можливо, були б ООН і НАТО. Наш світ настільки сповнений політичних несподіванок (хто би міг передбачити, наприклад, зустріч Трампа з Кім Чен Ином), що реальні події деколи перевершують найфантастичніші прогнози.
Резюмуючи останні події в США, де врешті-решт переміг здоровий глузд (зрозуміло, що інакше наразі й не могло бути), вкотре замислимося над крихкістю тої політичної системи, яка визнана поганою, але людство нічого кращого поки що не вигадало – демократії. Якщо б, скажімо, на Землю прилетіли якісь марсіани і їм треба було пояснити різницю між демократією і авторитаризмом/тоталітаризмом, то для цього найкраще було б окреслити тих людей, які є прибічниками цих двох систем.
Так от прибічниками демократії (це можна проаналізувати навіть на прикладі лише прибічників Демократичної партії США) є люди думаючі, науковці, професура, винахідники нових технологій, просунута молодь, творці усілякого прогресу, філософи, митці, музиканти, актори, художники, письменники, поети і решта усілякої можливої творчо-інтелектуальної братії. Тобто все, що рухає звивинами третинних зон кори головного мозку, всі ті, хто створив сучасний світ з його прогресом науковим, технічним і моральним, беззастережно надає перевагу демократії.
І зовсім не дивним виявляється те, що прихильниками протилежної системи, тобто тоталітаризму, авторитаризму, попрання людських прав, патерналізму, теорії сильної руки etc. є верстви неосвічені, не достатньо моральні, «голота», «дроворуби», «водоноси», «шахтарі», «трактористи», «вікінги-шамани», а фактично люмпенський елемент. Згадаймо, хто у нас 2004-го, 2013-2014-го підтримував Майдан, а хто Антимайдан, подивімося на сучасну Білорусь – і все стає зрозумілим. Лише одна цікава деталь: у країнах невільних за диктаторів ніхто свідомо «кидатися на амбразуру» не звик, їхні прихильники сидять собі вдома під табуреткою, і на Антимайдани їх можна деколи виманити лише горілкою і протермінованими армійськими пайками, як це ми бачили у нас в Україні.
Для захисту диктаторів існують потужні силові структури – тисячі й десятки тисяч навчених і натренованих аморальних покидьків, куплених захмарною зарплатнею, як ми це спостерігаємо в Білорусі, та й наш «Беркут» януковичівських часів – фактично був тим самим. Поняття захисту диктаторів якоюсь подобою «громадянського суспільства» абсолютно відсутнє у невільних країнах і країнах незрілої демократії, це лише «ряджене», опереткове громадянське суспільство, ще раз згадаймо наш Антимайдан, або тих недолугих і заляканих прибічників Лукашенка «з народу», які навіть не змогли чогось путнього пробелькотіти на його підтримку, або смішні до сліз «отряди Путіна». Нехай лише на дещицю ситуація колихнеться у бік демократії, ці люмпени знову залізуть під табуретку і будуть звідтам лише сичати на «дерьмократів» і «фашистів».
На противагу цьому, як бачимо, у країнах вільного світу існують цілком щирі прибічники потенційних диктаторів, які обіцяють визволити «трударів із мозолистими долонями» від «єврейських кровопивців», повернути втрачену економічну могутність держави, втрачені території, як це було в Німеччині у 1930-х роках. Цікаво, чи набагато обіцянки Трампа були і є іншими, аніж були обіцянки Гітлера? І чи не однакове обурення у «прóстого народу» викликали ті, хто «пив кров» християнських дітей у Німеччині, і ті, хто «катує дітей» у США і виготовляє з них «еліксир молодості»? Чи демократія після перемоги над німецьким нацизмом встановила надійні запобіжники того, аби ці жахіття ніколи більше не повторилося? Насправді це непросте запитання.
Люмпенство у вільних країнах, як і всі решта громадяни цих країн, має два механізми для досягнення своєї мети: громадянське суспільство і вільні вибори. Якщо б Капітолій штурмували не декілька сотень відчайдух, а десятки, сотні тисяч, адже за Трампа проголосувало майже 74 мільйони (!) американців, що б сталося тоді? Те, чого не змогло досягнути громадянське суспільство Трампа у січні 2021 року (хоча у цьому питанні ще не вечір, бо попереду інавгурація Байдена), можна досягнути шляхом іншого механізму демократичного світу – вільними виборами, як, наприклад, 1933 року в Німеччині, або як це буде з Трампом чи без Трампа 2024, 2028 і т. д. в Америці, чи будь-де інде? Зникне чи не зникне неадекватний Трамп з політичної арени, це вже не так важливо, бо головне, що нікуди не подінуться ревні обожнювачі його і подібних до нього, не зникне отой «прóстий народ», якому найголовніше мати низькі ціни на бензин, стіну з Мексикою, яка нічого не дає, широку соціальну допомогу з федерального бюджету і те, щоб демократи не розбещували і не катували малолітніх дітей.
А роль Америки як бастіону вільного світу, підтримка демократії в інших країнах, таких, наприклад, як Україна, їм буде до одного місця. В цьому крихкість, уразливість демократії, але в цьому світі нічого ідеального нема, і нічого кращого, на думку Черчилля, світ поки що не вигадав. Якщо ми свідомо вибираємо демократичний шлях розвитку, його треба послідовно й наполегливо втілювати тут, в Україні, і тоді ми менше залежатимемо від американських «шаманів», хоча і проукраїнська політика в усіх шпаринах американського істеблішменту має бути такою самою послідовною й наполегливою.
17.01.2021