Із експозицією творів Ірини Мінько-Муращик «Вміти побачити» можна ознайомитися до 13.12.2020 в корпусі «Українське мистецтво ХХ ст.» Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького (вул. М. Драгоманова, 42), де у трьох залах представлені художнє ткацтво й живописні пастелі. Експозиція і каталог нових творчих робіт художниці стануть у пригоді допитливому глядачеві при уважному ознайомлені з її творчістю у контексті розвитку львівської мистецької школи початку ХХІ ст.
Натюрморт з білою маскою. 2018. Картон, пастель.
Творче гасло художниці Ірини Мінько-Муращик лаконічне: «Уміти побачити»! За цим висловом – одна мить і все її життя у царині мистецтва. Вона зростала і пізнавала ази художньої культури в сім’ї легендарного живописця-шістдесятника Олега Мінька і майстрині традиційного ткацтва Ольги Мінько. Пощастило Ірині й на добрих учителів, серед них – майстри високої живописної культури: Карло Звіринський, Зеновій Флінта, Ігор Боднар, Любомир Медвідь. Вона випускниця кафедри художнього текстилю ЛДІПДМ (1982, нині ЛНАМ), а від 2002 р. і до сьогодні – викладачка спецдисциплін на рідній кафедрі. Від 1986 р. бере активну участь у виставках, пленерах, симпозіумах; від 1995 р. членкиня НСХУ. Мисткиня реалізує себе в трьох напрямках: як художниця текстилю (гобелен малих форм), як живописець (пастелі), як викладачка (приват-доцентка ЛНАМ). Її творчість добре відома в Україні, неодноразово репрезентована в сусідній Польщі та користується увагою колекціонерів з далекого Китаю. Вона лауреатка низки мистецьких премій та відзнак. 2018 року відзначена званням «заслужений художник України».
Особливий стиль, притаманний текстильним творам художниці, вельми впізнаваний. Камерність формату гобеленів зумовлює копітку ручну працю, делікатне та довготривале ткання. Формотворчим засобом текстильних композицій є тонка графічна лінія, переважно темного кольору. Обриси експресивного характеру проявляються імпульсивно-ламаним контуром та вільним трактуванням антропоморфних образів. На відміну від мінорних пастельних робіт, ткацтву мисткині властива загострена форма виразу та певне драматичне начало. Колорит творів вишуканий, стриманий, у дусі «грецької палітри»: білий, чорний, теракотовий та вохра. У низці робіт акуратно додані синьо-зелені відтінки. Мінігобелени з ошатним золотавим відблиском.
Композиція з білою головою, 2018. Вовна , бавовна, шовк.
«Мене вразило старовинне золотошиття, яке я побачила в музеї Києво-Печерської лаври, – каже мисткиня. – Відтоді я використовую певні моменти цієї техніки». М’який золотаво-вохристий блиск рукотворних тканин шляхетний і вишуканий. Спокійну колористичну гаму художниця надзвичайно тонко відчуває та віртуозно втілює: «Білі постаті» (2010), «Натюрморт з дикою кішкою» (2011), «Білі птахи», «Сорока над церквою» (обидва – 2012), «Вершник на кулі» (2014).
Текстильні образи Ірини Мінько-Муращик запозичені з української народної культури, історії. Їм притаманні ознаки професійної львівської мистецької школи з характерними для неї впливами європейського аванґарду і модернізму. Ірина охоче переосмислює пленерно-живописні студії природи на озері Світязь у декоративні мінігобелени, що мають свою образну поетику і тактильний шарм.
Едем, 2019. Вовна, бавовна, льон, шовк.
Близька художниці біблійна тематика: «Ікона для мене завжди була першоджерелом, від якого починається будь-яка творчість, вона завжди сучасна». Її текстильні твори на сакральну тему втрачають культове призначення та набувають естетичного змісту, філософського підтексту. Сакральні інспірації Ірини – це авторське бачення «дороги до Храму».
Художниця послуговується християнськими й езотеричними знаками і символами: солярними (хрести, крапки, кола), анімалістичними (риби, комахи, птахи, звірі) та антропоморфними елементами й фігурами (вказівний перст, стигми, Білі постаті, Ангел), якими посилює асоціативні враження від композиції. У багатьох творах наскрізним мотивом є зображення Святині-Храму. Церква зображується радше як знак одухотворення. Художниця інтерпретує величний образ класицистичної пам’ятки архітектури ХІХ ст. із с. Світязь – Петропавлівську церкву. Всі означені символи, знаки та мотиви обов’язкові складові художньої системи творів Ірини: «Композиція з церквою» (2006), «Дорога до храму» (2009), «Едем» (2019), «Той, що біжить» (2020). Остання творча робота вже була продемонстрована на всеукраїнській онлайн-виставці професійних художників текстилю «Арттекстиль. Інтеграція мистецтв».
Важливим прообразом для ткацтва Ірини є картини батька – Олега Мінька. Вона свідомо «цитує» його образи, по-новому їх переосмислює та актуалізує для широкого загалу, продовжуючи і утверджуючи династію видатних художників Міньків: «Кіт і півень або зустріч друзів» (2013), «Композиція з птахами» (2016), «Едем» (2019), «Святе і грішне» (2020).
Вершник на кулі, 2014. Вовна , бавовна, льон, шовк.
У роботах Ірини Мінько-Муращик відтворено потенційні можливості фактурно-рельєфного ткацтва. Щільну лляну основу при тканні художниця збагачує різноманітним матеріалом-піткання: вовна, бавовна, шовк, капрон, металева нитка (золота, срібна). Нерідко використовується пряжа, фарбована природними барвниками. Ткані фактури і деталі хочеться довго розглядати. Мінігобелени допасовані вдалим оформленням на текстурних дерев’яних дощечках, що патиновані в колорит тканих картин.
Вдало та вдумливо авторка підбирає виражальні засоби, методи та образи, що формують гармонійний мистецький твір у галузі художнього текстилю. Харизматичний художник зі світовим ім’ям Іван Марчук зазначає: «Я навіть не думав, що взагалі можна робити такі маленькі гобеленні картини. Це ж пекельна праця! Це така рафінована естетика…».
У класичній техніці пастелі художниця створює натюрморти та пейзажі. Чи не найбільше у творчому доробку пейзажів з озера Світязь і довколишніх місць, неповторна природа яких зачаровує та надихає. Художниця відтворює «красиву некрасивість» сільських буднів і ліричний настрій волинського ландшафту.
Ірині Мінько-Муращик близькі поетичні рядки неперевершеної Ліни Костенко:
"Я хочу на озеро Світязь,
в туман таємничих лісів.
Воно мені виникло звідкись,
у нього сто сот голосів.
Воно мені світить і світить,
Таке воно в світі одне.
– Я Світязь, я Світязь, я Світязь!
Невже ти не чуєш мене?!"
Пейзажі подані в несподіваному ракурсі, або із заниженою лінією горизонту, що надає творам монументального звучання. Художницю захоплюють мідні стовбури крислатих сосен, білі купчасті хмари, тиха гладь озера, прив’язані човни, піщана польова дорога, старі господарські будівлі, житлові обійстя. В пастельних творах вона досягає тонких колористичних нюансів, ніжних тональних переходів та звершується як «поетичний реаліст». У картинах кольорове тло основи, а силуети та деталі підведені темною графікою.
Натюрмортні постановки багатоскладові та різнопланові. Розмаїті компоненти творять довершену цільну композицію. Найчастіше героями постановок є квіти, сухі маківки, головки часнику, декоративні гарбузики, городня цибуля, яблука, мушлі, народна чорнодимлена кераміка з Волині, писанки, плетені кошики, дерев’яні ткацькі деталі та знаряддя, скляні пляшки, сухі риби, пташині пір’їни. Зображені вмілою рукою майстрині об’єкти перетворюються на своєрідні символічні знаки. Доктор мистецтвознавства Орест Голубець висловлює думку, що художниця «малює те, що є їй найближче… предмети у її творах одухотворені, …вона намагається зрозуміти, чим цей предмет живе. Фактично вона робить те, до чого дійшов свого часу знаменитий художник Карло Звіринський…».
Вражають пастельні натюрморти, створені за принципом «картина в картині», коли тлом постановки стає картина: авторське ткацтво; фрагмент живописного твору батька; декоративне розписне чи аплікативне панно; металево-золотий оклад із давньої ікони; народний розпис на склі. Ці твори постають «образом образу» і викликають відчуття невідворотної втрати реальності. У них є мистецька загадка і творчий здобуток художниці: «Натюрморт з кошиками» (2008), «Натюрморт із соняхом», «Натюрморт з розп’яттям» (обидва – 2009), «Горщики», «Композиція І і ІІ», «Натюрморт з калами», «Натюрморт з козою» (всі – 2010), «Натюрморт з рибами», «Композиція з рибами» (обидва – 2015), «Натюрморт з рибкою» (2016), «Натюрморт з глечиками» (2020).
Кращі пастельні твори художниця представляла на престижному «Європейському Фестивалі Пастелі, VI і VII Міжнародному Бієнале Пастелі (2012–2013 рр. і 2018–2019 рр.) – Новий Сонч (Польща)»: «Натюрморт з рибою і раком» (2012), «Натюрморт з білою маскою», «Сонячна сосна» (обидва – 2018).
Учитель мисткині, народний художник України Любомир Медвідь влучно відзначає: «Ірина відтворює цілісність багатогранного, багатофакторного, багатопланового світу… Її твори зібрані в єдиний цілісний гармонійний уклад, і це є чи не найвагомішим, найзначнішим у тому, що вона малює».
Натюрморт з кошиками, 2016. Картон, пастель.
Текст: ©Дмитро Пшеничний
12.11.2020