Тарнавський був своєрідним Дон Кіхотом української поезії. Він до кінця обстоював свою естетичну програму, не зраджуючи їй. Можливо, тому був самотній і непоступливий

Що вже робити – тепер усе має добре бути, як є.​ Спроба картографування Космосу – далекого, близького та щонайближчого.

Не кажу, що як знищимо ще й сес жереп, то буде кончина світу. Ще й не таке нищили. Хоча – хто знає – може, щоразу кончина світу і ставала. Може тих кончин є значно більше, ніж одна

ШІ частенько буває не досить уважний, а деколи відверто збиткується. Просто він любить трішки познущатися. Такий собі збитошний чортик. Але мусимо його терпіти.

Коли у цей холод, вітер і дощ я бачу на вулиці вчорашніх дітей з квітами – я вірю: кохання, романтика, навіть помилки, і так, вибір нашого серця, – все це є. І нехай таким залишиться

«Що там?» – запитує листок листочка затремтівши, бо з іще одним холодним подувом уже не втримається гілки. «Того ніхто не знає!» Жоден-бо листочок, опавши, ще не повернувся

Нам потрібний україномовний народ. Народ, який говорить українською не на знак протесту і не повертається до російської, бо так зручно. Народ, який бажає говорити українською

Письменники йдуть на війну не обов’язково з думкою про майбутню книгу. І щодо Орвелла існують підстави думати, що це було не так...