Назва есею Євгена Сверстюка про роман Олеся Гончара – це не тільки гарна й розлога метафора, а й наша пекуча реальність...

Якщо людина роздумує про себе як про абсолютну вищість – вона у пастці, що перетворює її на копача, який вишукує мінерали, називаючи це стосунками між живою і неживою природою

Обриси майбутнього світового порядку – 3.0 примарні, нагадують відвідування ворожок зі знаменитих Лікіцарів, де в голову приходят лем файні думки

Якщо в Гоголя мертві душі перетворювалися на папері на живі, то бувало і навпаки, коли жива душа ставала мертвою і вписувалася в «ревізскіє сказки»

Старіти непросто, до цього ще треба звикнути. Не думати про свій день народження і не звертати уваги на цифри, пам’ятати тих, хто вже пішов, і цінувати тих, хто ще тут

Світла любов – противага до темряви, до первісної дикості, стисло кажучи, – до бездушності. Тож навіть хижак, відчуваючи щось геть йому незвичне, відступає

Ми вже не витрачаємо час на активну навігацію в інтернеті і взаємодію з людьми, яких знаємо: на нас навалюється потік контенту

Ніхто не залишив нам інструкцій, що робити, а минуле дуже часто стає майбутнім, ми це знаємо