Часом не можу згадати виразно чийогось лиця. Але руки… Ці потиски рук, здається, і є мною. Вони мене виліпили. Пам'ятаю усі.

У 1990-х у Львові з’явилися вуличні «газетярі». Але бізнес не приніс омріяних прибутків, і вони швидко щезли. А тепер щезають і газети...

Мати і троє малих дітей ідуть вулицею. І тут мати каже: «Діти, ми підходимо до алеї героїв, помоліться за їхні душі». І все – лиш чути кроки і вітер. І свічки

Бачу – зі слів Марії Вальо, навіть голос пригадую: в легкій суконочці, з якоюсь неземною легкістю (весняна – й пора життя) перетинала площу перед Оперним...

Люди, які не жили в радянські часи, потрапляють у пастку власних уявлень про ту епоху – і про реальні можливості системи, в якій виживали українські літератори.

Фрагмент з психологічного дослідження комплексу неповноцінності (вузловища упослідження): польська історія – це історія трагедії та огидних помилок...

Розвінчування будь-якої фейкової мітології завше пов’язане з агресивним ставленням тих, хто піддався на неї, хто повірив і не хоче зневіри

З дитинства мені не бракувало оповідок про усіх прадідів і прабаб. Зовсім незнаною була тільки одна – мама мого незнаного діда, Анна...