Гості ґречні, ґазди чємні, не годні надивитиси, нарадуватиси, як троїсті музики пишно йграют’, дрибнє’ дрибонько, як їм ручки вправно ходє’ в гранню, метко й жваво

Світ, який ні кімнаті не належить, ані вулиці. Малий світ, малий простір. Та хоч який він малий, а час – чи то влади над ним не має, чи просто його не зауважує, забуває про нього

Вижити, відбитися і стати частиною того світу, який Москва знищити просто не здатна. Саме це і є нашою головною задачею як нового Карфагену

Життя в різних країнах письменника збагачує, але з невеликою приміткою – що корені не вростають в повітря, вони вростають у ґрунт.

Світло вивільняється, стрімко скидає вагу, слабне його натиск, кожен день блідіший за попередній. Невагомість неба породжує невловність світла...

У кожної дитини надходить такий тяжкий період, коли вона починає мучитися всілякими думками про то, чого хоче від життя, якою вона буде дорослою...

Вороніжчина в значній частині була колонізована українцями. Московити, що заселяли ці землі, до сталінських часів ніколи з ними не змішувалися

Так і хочеться розчинитись у часі, заливши собі ту хвилю тепла, того наївного щастя, дивитися на дощ, на мокру бруківку, трамваї, дахи і людей казково красивого Львова.