дописи

»Краківські вісті« 11.06.1942 Вияви справжнього патріотизму

Відкриття Технічного, Медичного, Ветеринарного і Фармацевтичного Інститутів у Львові дає можливість вишколити нові кадри висококваліфікованих фахівців. Українська молодь — студенти масово заповнюють названі Інститути, щоб там добути фахове знання. Коло 1.000 студентів зїхалося до Львова. Велика частина з них потребує допомоги.
Українське громадянство дає докази справжнього патріотизму, складаючи щедрі добровільні датки на допомогу українському студентству, що її веде Український Центральний Комітет. Українські артисти Оперного Театру у Львові жертвували свій вихідний день, щоб відіграти виставу на користь допомоги студентам. Спортові клюби Львова й Перемишля вирішили влаштувати на ту ціль футбольні змагання, спортові клюби інших місцевостей уважають за справу своєї амбіції йти їх слідами. Службовці "Народньої Торгівлі" склали на ту ціль майже 3.000 зол., службовці У. Ц. К. дохід з чайного вечора в сумі 328 зол. призначили на допомогу студентству. Одна з українських цукорень у Стрию переслала 8.000 зол. і т. д. Кожний українець почуває своїм обовязком допомогти українському студентству, бо всім нам лежить на серці справа вишколу фахівців і поповнення наших кадрів інтеліґенції. Серед нашого громадянства чути гасло — "Молодь на студії — нарід поможе!"

»Краківські вісті« 09.06.1942 Скаженина большевицької пропаґанди

Не треба бути аж стратегом чи військовим фахівцем, щоби здавати собі з цього справу, що остання офензива Тимошенка була викликана не мілітарними причинами, а національно-московськими і суспільно-політичними спонуками. Боронитися в сучасній війні куди догідніше ніж наступати. Це доводять між інш. і приклади на обороні Петербурга, Севастополя, а то й самої Москви. Наступати маючи значно гірше летунство ніж противник — це стратегічний кретинізм. Коли ж не зважаючи на це большевицька армія вже від листопада минулого року розбиває собі лоба у наступах, то московські кремлівські сатрапи мають очевидно для цього вистарчальні причини.
Пояснити це можна тим, що вони опинилися в полоні власної демагогії. Щоб зрозуміти це, треба знати, що большевицька пропаґанда цілком інакша, як прим. европейська. Метою її є викликати коли не колективне божевілля, то в кожному разі свого роду гістерію. Вона впливає як ця краплина зимної води, що паде безупинно на виголену голову. Завданням тієї пропаґанди є притуплювати розум і подразнювати так нерви, щоби допровадити її жертви до справжньої психічної скаженини. Совітська преса і радіо не потребують числитися ні з правдою, ні з фактами, бо населення не може знати їx безпосередньо. Коли ж мине деякий час, нові брехні примушують забути старі. Притуплений розум совітського населення не може помітити суперечностей большевицької пропаґанди поміж комуністичними та московсько-"патріотичними" гаслами [...].
Зміст і форму московської пропаґанди пристосовано й спрямовано до найтемніших інстинктів, до звіря в людині, призначено для розпалення безтямної, сліпої ненависти, жадоби крови і безглуздого нищення. На европейця робить ця пропаґанда вражіння дикого скавуління; вона повна огидних лайок, в яких большевики незрівнані мистці, проклонів, присягань, безглуздих приречень, смішних, бундючних самовихвалень і т. д. Все це товчеться день-у-день систематично, безупинно в голову нещасної совітської людини; осягається таким чином стан, в якому не лише самі большевицькі достойники та старшини типу Тугачевського "признавалися" до всіх своїх провин вмовлених в них прокуратором, а й чужинецькі обвинувачені як наприкл., бритійські урядовці Вікерса в процесі Лєна-Ґольд-Фієльд, переставали відрізняти дійсність від суґестії.
В цім психічнім стані витвореним пропаґандою осягає терор комісарів поміж вояками та терор НКВД поміж населенням значно більші результати. Таким станом московської психіки можна зясувати й факти зазначувані деякими воєнними кореспондентами, що червоноармійці, які часами бороняться до останнього набоя і стріляють замість піддаватися, після звільнення від гіпнози комісарів стають по кількох днях лагідними, добрими робітниками.
Намагання кремлівських сатрапів розвинути наступ протягом зимових місяців відбувалися в супроводі демагогічної пропаґанди, що мала впоїти в населення віру в перемогу. Коли ж безуспішність цих намагань загрожувала викликати небезпечну реакцію в армії і населенні — щоб запобігти тому московський уряд проголосив, що весна принесе новий загальний наступ з великими досягненнями та що остаточна перемога прийде в 1942 році. Під цим гаслом наказано типові большевицькі змагання промислових підприємств, зокрема фабрик повзів і літаків, перевиконати пляни, виконати їх перед визначеним реченцем, зменшити видатки виробництва, збільшити видайність праці, щадити матеріял, заступити бракуючі сирівці іншими, забезпечити виживлення робітників прифабричними городами, значить, ще збільшити визиск робітництва. — Безліч найрізнородніших "зобовязань" мусіли перебрати на себе колхози.
Як виглядає ця весняна перша "перемога", видно з того, що вийшло на Керчі та під Харковом.
Сучасна поразка всіх дотеперішніх намагань московських збройних сил витворює сприятливі умовини для того, щоби раз на все знищити впливи моск. пропаґанди і терору на чужонаціональних вояків червоної армії та чужонаціональне населення, що перебуває ще під московською владою. З огляду на те, що збройні сили московського імперіялізму тримаються ще з значній мірі визиском чужонаціональних земель, а зокрема Азербайджану, що постачає нафту для совітських моторів, протимосковський рух на цих землях міг би в значній мірі причинитися до остаточного розгрому Совітів.
Цю небезпеку передбачує московський уряд, бо в кінці травня розвинув шалену пропаґанду спрямовану зокрема до українських, білоруських, литовських та інших чужонаціональних вояків червоної армії, землі яких вже визволено з московського ярма. По суті ця пропаґанда спрямована до кавказьких народів і треба сподіватися, що результати її після останніх московських невдач на фронті будуть мінімальні. Кавказькі народи, які під Шамілем вели довгі визвольні змагання з царатом, які пізнали і большевицький "рай" та "конституцію —розуміють надто добре, що тепер єдина хвилина визволення для них — коли розвалиться большевицька тюрма народів.
М. Данько.

»Краківські вісті« 07.06.1942 Український Технічно-Господарський Інститут

З нагоди двадцятиліття заснування Української Господарської Академії (УГА) в Подєбрадах та десятиліття існування Українського Технічно-Господаського Інституту позаочного навчання (УТГІ), який продовжує працю Академії, відбулися, 16 травня ц. р. в Подєбрадах урочисті збори професури Інституту та Спілки професорів подєбрадської Академії. Збори відкрив святочною промовою голова Спілки проф. С. Комарецький, в якій подав короткий огляд розвитку Інституту за десять літ його праці. Перелоговими роками в житті Інституту були 1939-1940, коли загрожувала небезпека його ліквідації. Сьогодні Інститут розвивається цілком добре. Тепер він має поверх 1.000 студентів, що походять з усіх українських земель і еміґрації з різких шарів нашого громадянства. Головне зацікавлення викликують — економічно-кооперативний відділ висока школа політичних наук, курси українознавства, чужих мов, технічні, рахівничі, сільськогосподарські та ін.
На початку зборів повстанням з місць вшановано память померших членів спілки: проф. С. Бородаєвського і проф. К. Мацієвича. На свято наспіло багато привітань від українських установ, організацій, від митрополита Кир Андрея, від УЦК у Кракові, від абсольвентів Академії та Інституту, від студентів Інституту тощо. Зі зборів вислано привіти хорим членам Спілки — проф. О. Ейхельманові, проф. Л. Бичеві та лєкторові В. Сапицькому, зазначаючи великі заслуги останнього в переломові 1939-1940 рр. в житті Інституту.
Тієї самої днини відбулися вибори Управи Спілки професорів та Українського Технічно-Господарського Інституту позаочного навчання в Подєбрадах. Головою спілки обрано проф. С. Комарецького, заступником — лектора В. Салицького, секретарем д-ра О. Безпалка. Керівником Інституту вибрано — проф. С. Комарецького, заступником — проф. В. Чередієва, секретарем — лєктора О. Безпалка, деканом економічно-кооперативного відділу — проф. М. Добриловського, заступником лєктора Гр. Денисенка і лєктора В. Сапицького, керівником високої школи політичних наук при УТГІ, секретарем — лєктора В. Приходька, керівником аґрономічно-лісового відділу — проф. В. Чередієва, заступником — інж. К. Подоляка, секретарем — інж. С. Колубаєва, деканом інженерного відділу — проф. С. Комарецького, заступником — інж. Чернявського.
Дк.

»Львівські вісті« 07.06.1942 Солом'яний вогонь, чи витривала праця?

Львів, 6 червня.
Одною з ціх нашого народу є те, що ми з величезним запалом і з ентузіязмом беремося зразу до якоїнебудь праці, але швидко остигаємо, знеохочуємося, забуваємо про свої обіцянки й обов'язки, що їх ми взяли на себе, темпо праці ослаблюється, а то й кидаємо розпочате з розгоном і розмахом діло, не довівши його до кінця. Робимо це інколи навіть тоді, коли всі дані промовляють за тим, щоб його вести далі, бо від його успішного закінчення залежить наша власна доля, чи доля нашої збірноти. Це солом'яний вогонь, що так скоро потахає, як скоро і вибухає. Ми його можемо легко заобсервувати у щоденному нашому житті як одиниць, так і збірноти. На зібраннях, чи анкетах з захопленням й з ентузіязмом оплескуємо й ухвалюємо резолюції, які накладають на нас іноді дуже важкі обов'язки. Посторонній глядач, який бачить це захоплення, має повні підстави думати, що ми виконаємо своє завдання без решти.
Тимчасом ми деколи зараз за порогом забуваємо про те, чим так захоплювалися перед хвилиною на залі.
Цей солом'яний вогонь і нездібність до чину — це два великі недомагання нашого характеру й вони нераз вже принесли нам великі шкоди в ході історії. Своє джерело мають вони в тому, що одиниці і ціла наша збірнота піддаються швидко настроям, а в своїй поведінці руководяться почуваннями навіть у таких випадках, що вимагають виключно холодного розуму й наскрізь річевого підходу. Це відноситься головно до справ, від яких залежить доля нації й рідного краю. При того роду питаннях почування, настрої й пристрасті мусять уступити геть, а їх місце мусить зайняти тверезий підхід до справ і розумова їх оцінка, що позволила б розглянути всі "за" і "проти", та пов'язати в одне причини й наслідки, здати собі справу з усіх труднощів і перепон, витягнути відповідні висновки, глянути вперед та передбачити кінцевий вислід. Коли ж при підході до цих питань дамо себе опанувати почуванням і настроям, тоді, очевидна річ, не зможемо їх якслід оцінити, бо оцінимо їх фальшиво. Почування й настрої приходять під впливом сильних зовнішніх товчків і потрясень, але скоро проминають і після відпруження і зустрічі з твердою дійсністю на їх місце приходить звичайно розчарування, апатія, нехіть і загальне заломання. Це явище адже шкідливе — головно, коли йде про працю на дальшу мету, яка є часто неприємна й невдячна, вимагає багато трудів і зусиль, посвяти й жертв, і яка принесе бажані наслідки щойно за якийсь, інколи неокреслений час. Люди, що беруться за важку й відповідальну працю на дальшу мету з солом'яним запалом, ніколи не доведуть її до кінця і ніколи нічого не осягнуть.
Тепер прийшов час, що більше, як коли інше, вимагає від нас витривалости, впертої послідовности, видержливости на всякі прикрощі й невзгоди, які є явищем переходовим і які з закінченням війни щезнуть. Вони не можуть нам притемнювати, чи закривати кінцевої мети, до якої змагаємо й яку хочемо осягнути.
З нашого життя можна найти на це багате прикладів. Коли німецька Армія принесла зі собою визволення і прогнала з Галичини большевиків, наша молодь по селах під вражінням хвилини з запалом кинулася сипати могили на пам'ятку визволення з червоного ярма. Сотні молодих людей день і ніч возило землю й построїло інколи імпозантних розмірів могили — кургани, не зважаючи на труд. Це безперечно гарний відрух і почин, але до нього обмежитися не можна. Коли одначе життя, тверді воєнні умовини виявили потребу заставити цих молодих людей, що з такою радістю вітали прогнання большевиків і з таким завзяттям сипали могили, віддати свої сили на довший час систематичній, плановій праці над відбудовою знищеного большевицькою господаркою й воєнними діями краю, солом'яний вогонь погас. Молодь нерадо бере в руки заступ, щоб у карних рядах Української Служби Батьківщині, сповнити свій обов'язок у відношенні до рідного краю, щоб здобутися для нього на творчу, позитивну працю, що дала б реальний вислід. Не оглядаючись на задні колеса, вона "викручується" від свого обов'язку, ба навіть покидає табори праці. Дрібна невигода, кілька місяців розлуки з домом, конечність пристосуватися до твердого таборового життя, до правильника й дисципліни, вже знеохочує її. Вона покидає свої ряди, не дивлячись на прикрі особисті наслідки й шкоду, яку приносить загальній справі. А в багатьох випадках навіть Могили Слави, що їх вона сипала під впливом дощу розсипались і нема кому їх поправити. Бо перший запал проминув...
Те саме можна сказати й про наше село. Безпосередньо після того, як Німецька Армія усунула марево колективізації, у розмовах з нашими селянами можна було на кожному кроці почути, що вони готові скласти найбільші жертви, щоб лиш большевицька язва не вернулася. Та коли небезпека минула, коли забулося про важкі часи совєтського панування, запал остиг, солом'яний вогонь потах. Не всі селяни сповняють якслід свої обов'язки, які накладає на них війна.
І так усюди. Коли воєнний час приніс зі собою всякі обмеження й труднощі, коли прийшлося виконувати щоденну, сіру, невдячну хоч необхідну працю, тоді наш запал остиг. Багато з нас не видержує на своїх стійках, кидає працю, шукає змін, кращих умовин, "легкого хліба". Багато відмовляється від неї взагалі, ставлячи особистий інтерес і власну вигоду понад добро загалу.
Пора здати собі справу з того, що таким підходом до справи далеко не заїдемо. Маємо бажання визволитися раз на завжди від большевиків, маємо охоту взяти участь у побудові нової Европи й зайняти в ній своє місце та користати з її благ, але здобутися на чин і виконувати свої завдання й обов'язки зі свідомістю, зі зрозумінням, з залізною послідовністю з витривалістю — не вміємо. Берім собі завжди приклад з вояків на фронті. Які величезні труди й жертви вони приносять! Пам'ятаймо, що ми теж вояки запілля, хоч наші труди й перешкоди, які зустрічаємо, є нічим в порівнанні з тим, що приходиться перейти воякові на фронті.
То ж мусимо вилікуватися з нашого нахилу до солом'яного запалу й нездібности до чину, а на його місце виробити в собі зрозуміння конечности твердої праці, обов'язковість, солідність у виконуванні своїх завдань, витривалість та взагалі всі ті прикмети, які дозволяють без решти виконати свої завдання та розпочату працю довести до кінця, хоч які Труднощі і перепони.
В. Б.

»Львівські вісті« 06.06.1942 Найважніше завдання матерів під сучасну пору

Львів, 5 червня.
Між усіма завданнями, що їх ставить громадянство перед жінкою, найважніше є — виховати молоде покоління згідно з потребами та інтересами народу. Сім'я, родинний дім — один із найважніших варстатів жіночої праці, за виконання якої жінка відповідає не тільки перед майбутністю власних дітей, але перед майбутністю власного народу. Українська жінка зрозуміла це завдання вповні. Наглядним виявом цього були й є кадри ідейних, чесних і висококультурних людей, що їх виховали українські матері. Виявом належного розуміння завдань жінки є теж наші Герої, які вже з грудей своїх матерів виссали разом з молоком цю велику ідею самопожертви для кращого майбутнього народу та які за цю ідею не завагалися ні на хвилину жертвувати іноді ще своїм молодим життям. Українська жінка-мати доказала ділом, що вона уміє поставити на перше місце добро народу і громадянства та що для нього жертвує всі свої болі, терпіння і змагання, зв'язані з вихованням молодих поколінь. Це виявилось у часі нашого політичного поневолення, коли родинний дім мусів стати чи не єдиною твердинею перед деструктивними впливами ворогів.
Сьогодні виховне завдання української жінки-матери значно поширилося і поглибилося. Новий лад в Европі, за який боряться народи, в першу чергу нове майбутнє нашого народу вимагає також нових людей, які були б здібні будувати і творити нові цінності. Таких людей треба українському народові. Найкращі фізичні і духові прикмети мусять ціхувати наше молоде покоління. Правильний фізичний розвиток дитини і загартованість на найважчі зусилля, фізична здібність перемагати у житті усі труднощі і невигоди — це одна ділянка виховних завдань, що її педагогіка називає фізичним вихованням. Та одночасно з фізичним вихованням мусить іти інтелектуальне і духове виховання: розвиток ума і душі. Можливо широка освіта, чесність у поведінці з собою і з людьми, правдомовність, постійність і непохитність у слушних переконаннях, свідомість своєї національної приналежности, почуття своєї вартости і гідности, а також вартости свого народу, замилування до праці, почуття національного альтруїзму, сильна воля у виконуванні постанов, почуття дисциплінованости, вміння і бажання підпорядковувати свої особисті інтереси громадянським і національним — ось найважніші прикмети духа, що їх мусить виховати українська мати в молодому поколінню.
Здаємо собі добре справу з того, що воєнна атмосфера у великій мірі утруднює виховання, відкриваючи широко ворота деструктивним впливам вулиці. І тому саме тепер найбільше звернені очі всього українського громадянства на жінку-матір, яка мусить подвоїти, потроїти свої зусилля на те, щоб навіть серед воєнної атмосфери зуміти не тільки зберегти молодь і дітей від лихих впливів, але і ще більше защіпити у їх молоді душі і серця такі вартості характеру, яких вимагає майбутнє українського народу.

»Краківські вісті« 04.06.1942 За український дух.

Преса в Україні щораз сильніше підносить справу пошани рідної мови та усування всяких совітських залишків некультурности. Різні українські установи видають навіть окремі доручення з цього приводу. Отож змагання за український дух в українському місті входить в гострішу фазу. З того можна тільки радіти. Бо відбольшевичення українських міст, цих важливих організаційних осередків, що мають вплив також на округи і рішають про обличчя краю, має велике значіння.
Та це діється на Правобережжі. З Лівобережжям справа стоїть дещо поганіше. Там ці ворожі впливи все були сильніші, тому й денаціоналізація поступила доволі далеко. Крім цього у багатьох містах цей чужий елемент таки надто сильний, а це можна бачити тепер хочаби з того, що прим. у деяких зі східних міст мусять появлятися часописи не в українській мові, а в російській, як більше зрозумілій.
Значить, змагання за українізацію східного Лівобережжа не буде легке. Прим. те саме, що діється з часописами, може відноситись і до шкіл. І саме в школах прийдеться вчити не лише української мови, але і вливати як найбільше того українського духа дітворі, якого вона не могла мати.
Тут виринає дуже важна проблема підходу до справи. Оскільки можна погоджуватися з тимчасовим вживанням неукраїнської мови в пресі чи в школі, то в ніякому разі не можна погоджуватися з дальшим поширюванням в Україні ворожих впливів чи денаціоналізації. Не забуваймо, що ворог не спить, що большевики за цього чверть століття багато заподіяли лиха, та що на зміну їм можуть прийти інші носії ворожих ідей і то саме тоді, як ми зайняті всякими дрібними маловажними, бо груповими чи обрядовими спорами. Тимчасом противник має одну ціль, в одній напрямній працює. Йому не йде про ніякі дрібні справи, а про одну мету, для нього найбільшу, — т. зв. "неділіму".
Врешті знаємо про ці різні настрої про які можна різно думати.
От хто мав нагоду говорити припадкoвo з робітниками, чи загалом мешканцями міст України, той міг про ці настрої переконатися: які там бувають погляди, які нуртують думки. І так старші залюбки згадують царські часи й цілою душею ненавидять большевиків, а молоді, навіть комсомолці, хоча не знають іншого життя, бо його не затямили, то повтаряють за батьками, що мовляв "всі так кажуть, що за царя було добре жити". Разом із цим погляд на мову в них "совітський", що мова російська загально прийнята легка і всім зрозуміла. А тут не обійдеться і без впливів зовні. Видно як вони просякають при допомозі хоча б різної лєктури, в тому випадку і цареславної. І можна не мати нічого проти того, щоби така лєктура та настрої ширилися десь у Вязьмі, Тулі чи в Смоленську, але в Україні не більше ніж зайве. Тому треба бачніше приглядатися тому всьому, що діється, бо діється воно вміло передумане. Противник, нетільки хитрий, але з виробленим державницьким змислом. Він може погодитися навіть на різні уступки, але формального характеру. Коли прим. назва Україна, українець таки виперла назву "Малоросія", "малорос" — він "ласкаво" й на це погодиться, хоч не перестане говорити про"братній народ", і якщо не про національну, то бодай культурну "єдність". Ми знаємо навіть такі підступні підходи, як одна з російських груп взяла собі була за символ Тризуб, щоби таким чином знівелювати різницю. Врешті ми бачили відхід большевиків до тієї справи, як вони зуміли перемальовувати Шевченка, Хмельницького, як вони з носіїв Визвольних Змагань робили бандитів, як силкувалися творити одну совітську мову, одного совітського "генія людства" Сталіна і другого "генія" Пушкіна, а все це ради "неділимої".
Тому тепер, коли приходить до т. зв. "зміни варти" у противника, ми повинні як найбільше мати це все на увазі, щоби не попасти, як то кажуть знову з дощу під ринву. Зберігання прав і пошани до рідної мови — мусить йти впарі і з поширенням Україньского духа, поглибленням його — мусить вкоренитися переконання не про меншевартність, а про вищість, бо прастарість української культури. І коли буде виграний цей змаг за український дух в Україні, то й перемога української мови прийде сама собою, легко і скоро, як конечність та льоґічний наслідок.

»Краківські вісті« 03.06.1942 Україна та Европа

В числі з 30-го травня ц. р. берлінського "Фелькішер Беобахтер" появилася стаття д-ра Р. Комоса, який у звязку з воєнними осягами Великонімеччини на Сході, аналізує ролю і значіння України в минулому і сучасному, саме з уваги на звязки України з Европою. Факт, що Україна тепер знову "відкрита" для Европи, що вона входить у найтісніший контакт з нею, очевидно, має для обох сторін, себто для України і Европи — великанське, переломове, історичне значіння. Помимо того, що ще мало хто собі цей факт у цілому його засягу і у всіх наслідках усвідомлює. За виїмком хіба одних большевиків, які своїм скаженим останнім наступом в районі Харкова ясно доказали, що ніякі, але — то без решти ніякі жертви для них не є замалі для осягнення своєї завзятої мети: знову захопити Україну.
Чи Україна є і чи вона була складовою частиною Европи, чи ні? Ось питання, що на ввесь ріст стає тепер на порядку дня европейської політики. І то не тільки з уваги на безмірні, природні багатства української землі, але й з уваги на її географічне положення і питомий тягар її національної суті у відношенні до дальшого сходу, або, конкретно, до Московщини.
Для України це питання не нове. Відповідь на нього дає уся наша історія. А ця відповідь категорично стверджує, що все і всюди у своїй історії Україна йшла з Европою, що була її невідлучною складовою частиною, була, словом, як слушно очеркує автор згад. статті: "бастіоном Европи" та, що це не є жадна фраза, але ствердження голого факту. Бо навіть тоді, коли Україні, з цих або інших причин тратила звязок з Европою, діялося це тільки по смертельній боротьбі зі Сходом коштом моря її крови і її нелюдських жертв. І при кожній стрічній нагоді Україна знову піднімалася з руїни і знову шукала звязків з Европою.
Автор тієї статті звертає увагу на один момент з передісторії України, зокрема на міґрацію в райони теперішньої Степової України племени Ґотів, про що мабуть най більш вичерпним способом пише проф. Грушевський в 1-му томі своєї "Історії України". Але це було 3 і 4-те століття по Христі і знаємо, що потім райони південної України, що бачили неодно племя, яке пройшло туди, під натиском чи міґраційних рухів з центра Европи, чи, що головне, з нутра Азії. І саме голе вичислення цих племен дає безконечну чергу назвищ, які міняються немов в калейдоскопі. Проте, нема сумніву, що з початком історичної ери, себто від 10—11-го століття, українські племена цілковито опановують наші землі і в гіґантичних змаганнях з різними противниками — обороняють їх. У передмові до німецького перекладу І-го тому "Історії України" проф. Грушевський пише: "Збудована українськими племенами великокняжа київська держава, була взагалі першим і одиноким на Сході Европи тривалим державним організмом, що витиснув на усій її дальшій історії незатерте пятно. Московські володарі самі вважали себе спадкоємцями тієї київської держави, а московська держава фактично жила тільки цими формами, що були створені у Києві. Так само культура, створена українськими племенами, становила єдину підставу культурного життя Москви"... А далі: "Боротьба за заливом азіятських орд, які підкопали дальший політичний і культурний розвиток українського народу, на ділі, являється історією оборони Західної Европи перед азійським наїздом, а то коштом крови і енерґії українського народу"... Червоною ниткою проходить ця роля України впродовж дальшої її історії, отже в першу чергy в козацьку епоху, коли наше козацтво творило тоді може одиноку в Европі силу, яка неправду успішно протиставалася макабричній турецькій загрозі і т. д. Аліянс Мазепи з Карлом XII також уявляв собою — нещасну, правда, спробу ставити чоло новоповсталому імперіялізмові Росії. За програну битву під Полтавою, Европа дорого заплатила. Щойно від моменту прилучення України до Московщини зачинається фантастичний зріст сили, могутности і потуги Росії, яка швидко стає імперією, що займає 1/6 частину земської кулі. Теперішня війна з большевицькою Росією є нічим іншим, тільки безпосереднім наслідком цього факту. Так чи інакше, — а прийшов нарешті момент порятунку і боротьби на смерть і життя Европи з тією Росією, з Poсією, що повстала за Петра, по полтавській битві — і змагається за свою великодержавну позицію якраз на землях України, в районі Полтави і Харкова.
Ось ці рефлексії, що самотужки виринають тепер у свідомості европейського загалу, яким дає вислів теж автор згаданої статті. Під кінець своїх міркувань він пише: "Коли німецькі війська вирвали в літі і осені 1941. року большевикам Україну, вони найшли країну, що з першого погляду носила на собі всі жахливі сліди большевизму. Втрати саме европейської крови наслідком большевицького терору є просто неймовірні. Що лише Москва взагалі могла зробити для остаточного відрізання України від Европи — вона зробила. Але все таки це зусилля покінчилося невдачею. Населення України, хоча ще живе під вражінням мабуть найстрашнішої епохи своє історії, помалу зачинає усвідомлювати собі: де є його призначення? Велика частина зрозуміла це швидко і з ентузіязмом привитала висвободителів. Інші ще не вийшли зі стадії отупіння, в яке вони окутали себе в двох останніх десятиліттях. Але Німеччина докаже їм, що вони повинні проснутися, бо вони знову живуть в Европі і що проснутися мусять, бо мусять зрозуміти ці завдання, які їх ждуть..."
Д-р Павло Лисяк

»Краківські вісті« 02.06.1942 Творчий консерватизм

"Чим сильніший буде український консерватизм, тим більша буде й сила українських поступовців" — ці слова Липинського звучать для пepeciчного українця як неймовірність. А проте таке твердження — це свята правда. Бо якщо ми національну будівлю уявимо собі у формі будови-піраміди, в яку кожне покоління наверствовує свої осяги-здобутки, то ясно cтaнe, що верхня верства буде тим сильніше держатися, чим триваліше вмурована спідня верства, на якій вона наложена. Щоб видвигнути нове наверствування вгору, треба очевидно зусилля, бо кожний похід вгору це зусилля і кожне попередне наверствування стоїть на дорозі як здержуючий чинник. Цей здержуючий чинник — це консерватизм. На його опорі нові сили справджують свою життєздатність, змаганням із ним відпадає те, що на данім щаблі розвитку не підходить. Коли ми на спідне наверствування наложимо тягар, що ці спідні наверствування його не видержуть, тю ціла будівля валиться. В наших визвольних змаганнях трагедією було те, що ми не мали тієї сильної консервативної верстви, чи мали ослаблену відчуженням від народу через виховання у чужій культурі. Тому українським поступовцям легко вдавалося переперти свої пляни без контролі життєздатности і їх органічної придатности для української будови. Адже ясно, що соціялізація на тлі українського привязання до землі — була смішним експериментом. На жаль, не було консервативної сили, щоби могла цей експеримент спинити і вибирати з нього те, що виявилося би пожиточним і потрібним.
Повторяється дещо подібне й тепер. Діють іноді сили, які видвигають максималістичні гасла, говорять про ґранітне майбутнє, хоча цей ґраніт мусить мати якусь підставу, щоб вдержати наложений тягар. Чи ця слабка ще підвалина зможе такі амбітні пляни видержати? Очевидно, що ні. Бо слабонька підстава не видержить і з нею проваляться всі ґранітові мрії. Отож треба вперед цю підставу зміцнювати, цементувати, консервувати, а тому потрібний нам і консерватизм.
Маємо вже вартості, які треба захищати, розбудовувати й закріплювати: українське громадянство обєднується коло українських комітетів, українці мають доступ до урядів, українська мова осягає права з уряді, школі, є змога розвивати національну культуру, в Україні творится завязок українського, відрубного від москалів життя. І далі: Україна винищена, змучена. Літ цілих треба на відбудову не лиш матеріяльних, але й духових дібр. З чим же й передовсім з ким має йти українське життя вперед? Ясно, що життя нації не може закостеніти в одних рямцях. Але процес росту всякої реально існуючої нації може відбуватися лише органічно, від бувшого до майбутнього, а не навпаки. Дійсність ніколи не відповідає вичаруваним бажанням і мріям. А цього в нас часами не розуміють і коли реальна дійсність не відповідає тому, що хтось собі бажав у своїй емоціональній мрії, то він попадає у розчарування і в незадоволенні дальше творить і змагається за якісь нові мрії, маючи перед і за собою лише пустку.
Отож завданням консерватизму є, як каже Липинський, через боротьбу з поступовцями випробувати цих поступовців: хто з них є дійсно молодою силою, якій треба дати місце в національному проводі; хто є фантастом, якому треба дати викричатися і попектися в дотику з дійсністю; хто є амбітником, який сам себе своєю злістю заїсть; хто є дурнем, якого самі однодумці засміють; хто врешті злодієм, якого треба дати під замок. Коли опору консерватизму нема, то поступові сили самі розділюються між собою і не годні самі потім визнатися між собою. Всі вони "за народ", всі мають найкращу програму, але нема ніякої змоги реально провірити, хто між ними руїнник, а хто чесний, ідейний творець. А створити єдиний фронт між цими й тими неможливо, бо це реальне тільки тоді, якщо поступ бореться зі сильним консервативним опором і коли в цім змагу ясно вирисовуються творці, а відпадають руїнники.
Загибіль консерватизму означає і смерть нації, бо сила консерватизму є синонімом сили нації. Цієї сили не може бути, коли консерватисти не обєднані, не здисципліновані, не зорганізовані і не звязані з історичною традицією. Наш консерватизм існує. Але поняття консерватизму у нас чомусь то викривлене, неслушно звязане з "опортунізмом", а поступ, мовляв, з "ідейністю". Звідси походить таке модне означення на "примирних" і "непримирних". І те, що консерватисти застрашуються тією нагінкою, не боронять своїх позицій. І консерватистам і поступовцям не повинні бути чужі ідеї Липинського, саме тому, щоби зрозуміти, що немає іншого виходу з тієї відвічної трагедії руїнництва, як гармонійна гра між консерватизмом і поступом, як єдиний шлях до росту вгору...
О. Г.

без політиkи

Львівські вісті 04.06.1942 Новий фотографічний конкурс п. н. "Львів у зелені"

Львів, 8 червня. Міський староста проголосив новий фотографічний конкурс під гаслом "Львів у зелені". Він звернувся до аматорів і професійних фотографів, щоб узяли участь у цьому конкурсі. Передбачається 12 нагород на загальну суму 1.710 зол., при чому перша нагорода буде 500 зол. Змички не можуть бути менші, як 9х12 Відбитки мають бути зроблені лиш на доброму матеріялі; на другій стороні кожної з них повинно бути виписане гасло і наголовок знимки.
До дня 15 ц. м. треба ці знимки разом з картою, що поруч гасла подає теж докладну адресу учасника конкурсу, складати в магістраті (І. пот. кімн. ч. 29) у закритій коверті. На ній повинно бути поміщене гасло і напис "Львів у зелені".
Нагородженні знимки разом з правом репродукувати їх, стають власністю Міського Управління. Застерігається право закупити ненагороджені знимки.
Темою знимок повинні бути загальні види, перспективи вулиць і площ, архітектурні групи й їх фрагменти, а також усе те, що характеризує весну у Львові.
Слід сподіватися, що в тому конкурсі візьмуть якнайчисленнішу участь львівські фотографи-аматори й професіонали. Краса Львова є невичерпна, є джерелом до завжди нових мистецьких досягнень.

Львівські вісті 02.06.1942 "Пегаз"

Відкриття мистецької каварні у Львові
Потребу якоїсь чайні-каварні, де можна б було не лише відпочити хвилину після праці, але й зустріти знайомого та й погуторити відчувається від довшого часу. Ще більшу потребу такої каварні відчувають мистці чи літератори. Мистецтво — це взагалі така химерна справа, що не знати, в якому середовищі, чи в яких обставинах воно краще розвивається. Та незаперечний факт, що каварня була завжди одним із побудників пожвавлення мистецького життя, що в каварні повставали нераз найбільші творчі замисли, що більше, в каварні повставали неодні великі твори. Найбільше одначе сприяє каварня виміні творчих думок, в яких і родяться творчі замисли. Мистець, що вже з уваги на своє покликання мусить бути до деякої міри самотником, має змогу в каварні зустрічати людей, не тратити живого зв'язку з людьми.
Тому треба справді сердечно привітати нову мистецьку каварню "Пегаз", якої врочисте відкриття відбулось останньої суботи. Каварня примішується в будинку, де й приміщується Спілка Образотворчих Мистців у Львові, Марійська площа ч. 9. Обширне, фронтове приміщення в центрі міста справді для всіх вигідне. Керівництво каварні є у справних руках дружини великого нашого мистця-графіка, покійного Павла Ковжуна, п-ні Тамари Ковжун. Спілка Мистців, під якої управою каварня, подбала про її справді мистецьке оформлення і, як заповідається, в цій каварні можна буде оглядати щораз нові мистецькі твори.
Вже на відкриття каварні зійшлось багато представників мистецьких і літературних кол; зі справжнім вдоволенням довелось їх повітати голові Спілки Образотворчих Мистців, д-рові І. Іванцеві, який побажав наварні на майбутнє такої ж фреквенції. До цього каварня має всі дані. Не лише знамениті тісточка та справжня "чорна" із справжнім цукром, але й щораз нові творчі думки, що родитимуться в цьому прибіжищі львівських мистців і літераторів, стягатимуть сюди кожного вечора щораз нових і нових не тільки гостей чи відвідувачів, але членів-домовників однієї мистецької сім'ї.
Е.

Український Вісник 31.05.1942 В День Матері

У дні веселі, коли нам так хочеться ще більше сонця й більше вітру, приходить Свято Матері. Дивлюсь на свою матір, тримаю її за руку — і хочеться мені сповнити всі її бажання, які вона каже й про які думає.
Коли дивлюсь на свою матір і тримаю її за руку, мені здається, що тримаю грудку пахучої глини, що її я підняла з широкого поля, по якому ще недавно приїхав хтось із дужими руками й покраяв його на рівні борозни... І думаю собі, що моя мати, яка відчуває мою руку в своїй, коли розгорне її, побачить на своїй долоні зерно, те зерно, яке створилось так несподівано для неї самої, яке б без цієї долоні не жило, не розвивалось, яке бере від неї все, що вона може дати.
І моя мати, як те поле — розлоге й широке, така ласкава, як сонце і небо, світить мені на дорогу своїми радами й заохотами.
Дивлюсь на неї — і бачу той шлях, який вона перебрала від своєї матері і передала його мені, щоб я його подала далі...
Ні, моя мати є щось більше, що не можна порівняти ні до родючої глини, ні до великих осель, які зродилися на ній, ні до твердинь і мурів, що ніщо не може їх звалити.
Моя мати — це як вітер, що пориває вперед, вона нічого не каже, вона лише нам дала життя, серце і переповнила його вщерть любовю.
І ми всі з тією любовю вихопились на поріг нашої хати, сонце бризнуло нам за повіки повно радостей, ми зробили кілька кроків за наше подвіря, а там уже десь вихопився вітер, навіяв хмари, а з ними перші холодні різкі краплини. А ми знаємо — там на луках цвітуть такі ясні квіти, треба їх зірвати і принести матері, принести одного свіжого ранку, покласти їй на коліна, обтрусити їх росою і покласти на обличчя тієї соняшної радости, яка ще не зійшла з наших повік, коли ми вперше виступили на поріг. Так багато перед нею голубих квітів і стільки сонця влилось із обличчями дітей у білу світлицю!...
Наша мати весела й мудра — вона все стоїть, як образ, перед нами, як взір, як ціль, як порив, як щось велике, найбільше — для чого ми так яскраво живемо і так гідно вмираємо.
Катерина Білецька

Львівські вісті 30.05.1942 † Проф. Іван Горбачевський

З Праги надійшла сумна вістка — помер видатний український учений, нестор української науки, хемік европейської слави, визначний педагог і громадянин. Іван Горбачевський.
Увесь свій довгий вік (помер на 88-у році) довелося Покійному жити й працювати за кордоном — у Відні та Празі, але й на чужині він ні на хвилину не забував про рідний край, працював для добра свого народу, на користь і славу української науки.
Народився Іван Горбачевський 15 травня 1854 р. в с. Зарубинцях біля Тернополя. Скінчивши Тернопільську гімназію, вступив на лікарський відділ віденського університету, де здобув ступінь доктора медицини. У Відні ж розпочав він і свою наукову діяльність, працюючи, ще як студент, у 1874 р. в хемічному Інституті під проводом проф. Шнайдера, а в 1875 р. у Фізіологічному Інституті у проф. Брікке. Цього ж таки року виходить перша його наукова праця "Ueber den Nervus vestibuli". Незабаром стає Горбачевський асистентом Інституту лікарської хемії у проф. Людвіґа й під його впливом віддається студіям над альбуміноїдами. В 1882 році він перший переводить синтезу мочевої кислини, що досі не вдалося найвизначнішим хемікам. Це робить ім'я молодого вченого голосним у цілій Европі. Отож, коли зорганізовано лікарський відділ при Карловім Університеті у Празі, його покликали на катедру лікарської хемії (в 1883 р.). За рік (1884 р.) стає Горбачевський звичайним професором і хутко посувається вперед у своїй науковій карієрі. Тричі вибирають його деканом медичного відділу, а в 1911-12 акад. році ректором університету. Крім викладів на університеті, він далі займається своїми дослідами над мочевою кислиною та іншими питаннями, зв'язаними з цією працею, студіює питання народного відживлення і суспільної гігієни, організує Інститут лікарськії хемії, складає для своїх слухачів дуже цінні підручники неорганічної, та фізіологічної хемії. Протягом своєї професорської діяльности виховує цілий ряд наукових дослідників, які згодом стають визначними ученими та професорами вищих шкіл.
В 1889 р. стає Горбачевський членом санітарної ради у Празі, в 1905 році членом Найвищої Ради Здоров'я у Відні, в 1912 р. покликано його до Belrat-у des technischen Versuch samtes іn Wien, а в 1916 p до "Bcirat-y für Angelegenheiten des Verkehrs mit Lebensmitteln".
Як одного з найзвичайніших українських громадян, іменовано Горбачевського в 1909 р. членом Палати Панів австрійського парляменту. В 1917 р. стає він, як представник українців, міністром здоров'я у Відні. По розпаді Австрії вертається в кінці 1919 р. до Чехословаччини й оселюється під Прагою. З перенесенням з Відня до Праги Українського Вільного Університету, запрошують Горбачевського на катедру хемії. В 1924 р. Його вибирають ректором цього університету. Крім занять на університеті викладає він органічну хемію також в Українській Господарській Академії у Подєбрадах. З заснуванням у Празі "Музею визвольної боротьби України" став Горбачевський на чолі цієї вельми важної установи. За заслуги для української науки вибрало Горбачевського в 1899 р. своїм дійсним членом Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові, а в 1925 Всеукраїнська Академія Наук у Києві. В 1937 р. вибирає Горбачевського своїм почесним членом наша найвища культурна установа, Наукове Т-во Шевченка, а також у 70-ліття "Просвіти" Він став членом Почесного Ювілейного Комітету "Просвіти".
Покійному належить довга низка різних наукових праць, головно німецькою та чеською мовою. Свої українські розвідки містив він у "Збірнику математично-природничо-лікарської Секції" Наукового Товариства ім. Шевченка. Для української науки заслужився Горбачевський головно ділянці української хемічної термінології. В 1924 році вийшов накладом Українського Університету великий його підручник органічної хемії. Покійний приготовив також і українське видання своєї анорганічної хемії, але на жаль воно лишилося й досі в рукописі.
Слава і честь видатному діячеві і Вічная Йому Пам'ять!

Краківські вісті 29.05.1942 Ректор, академік, проф. д-р Іван Горбачевський

Замість окремої посмертної згадки від Редакції, містимо надгробне слово проректора Українського Університету в Празі, проф. д-р О. Мицюка, надіслане нам в останній хвилині перед появою числа.
Дня 24 травня ц. р. відійшов в інший світ великий учений, заслужений громадянин і людина хрустального характеру. Знаємо, що на 88-му році життя кожний день Богом даний, а всеж таки смерть проф. д-ра Івана Горбачевського пройняла нас глибоким жалем. Кого ми втратили хай говорять не слова, а діла Покійника.
Народився Він 15. квітня 1854 р. в Зарубинцях у Східній Галичині. Гімназію скінчив у Тернополі, лікарський факультет у Відні, де й промовався. З того часу спеціалізується в хемії, 1875 р. стає асистентом при катедрі лікарської хемії проф. д-ра Людвіґа у Віденському Університеті. В розвою творчости і науковій карієрі за переломову стала Його епохальна в ділому науковому світі праця, оголошена 1882 р. у Віденській Академії Наук. Покійникові вдалося синтетично виробити мочову кислоту, над чим даремно працювали стільки часу найвидатніші вчені. І зрозуміло, що в новозаснованому 1883 р. медичному факультеті у Празі Горбачевський одержав катедру лікарської хемії, де працював аж до 1917 р., зорганізував також Інститут Лікарської Хемії. За той час оголосив поверх 40 наукових праць експериментального характеру з ділянки біологічної хемії у німецьких та чеських наукових журналах, а з педагогічної діяльности видав у чеській мові чотиротомовий підручник лікарської хемії.
Поруч науково-дослідницької та професорсько-педагогічної діяльности Покійник від 1891 р. ділився упродовж 15 літ своїм досвідом з Краєвою Санітарною Радою, а від 1906 до 1917 р. був членом Найвищої Державної Санітарної Ради. Р. 1905 іменований тайним радником двору, а 1903 членом палати панів. Від 1. вересня 1917 р. ло 1. листопада 1918 був першим міністром здоровя в Австрії та організатором того міністерства. В університетській адміністрації був деканом чеського медичного факультету в Празі в рр. 1889/90, 1894/95, 1904/5 і 1911/12, а ректором Чеського Карлового Університету у Празі 1902/3 р. й проректором 1903/4.
Після першої світової війни проф. д-р Горбачевський від 1. жовтня 1921 р. увійшов в склад професорів Українського Університету у Празі, крім того, в 1923 р. став професором хемії і в Українській Господарській Академії у Подебрадах. Цю педагогічну працю, за яку не схотів брати плати, провадив в Академії 10 літ (до її зліквідування), а в Українському Університеті — до самої смерти, бувши багато разів ректором. У признанні наукових заслуг Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові іменувало Його своїм почесним членом, а Всеукраїнська Академія Наук обрала дійсним членом, Філософічний Факультет У. В. У. р. 1937 — почесним членом, правничий Факультет У. В. У., маючи на увазі громадянську діяльність на користь земляків, наділив Його 1934 р. титулом Доктора Прав Гоноріс Кауза. До нього, як високо авторитетної особи, зверталися українці скрізь там, де треба було очолювати якусь організацію і Він, наскільки ставало сила й часу, відгукувавсь на ці потреби: був довший час головою "Музею Визвольної Боротьби", головою Допомогового Фонду Української Університетської Науки, та інш. Знаходив час і на науково-видавничу працю в українській мові: видав свою знамениту "Органічну Хемію" і виготовив уже 1940 р. до друку, але ще не надрукував "Неорганічну Хемію" (коло 60 аркушів друку) та працю про українську хемічну номенклятуру.
Ось який відійшов від нас велетень европейського й українського наукового світу, патріярх української громадської діяльности, а при тому такої хрустальної чесноти й чистоти характеру, що робили з Нього ходяче сумління українства. Особисто — людина безмежної скромности, незвичайної простоти, спокою та ясности думки.
Невтомному прийшов час відпочити. Покійник заслужив на відпочинок!
В пієтизмі перед Його тлінними останками Український Вільний Університет в глибокій жалобі схиляє свій прапор.
В. Й. П.

Львівські вісті 28.05.1942 Українська Господарська Академія в Под'єбрадах

У 20-ліття її заснування
Львів, 27 травня.
Декретом Міністерства Хліборобства б. ЧСР засновано 16 травня 1922 р. Українську Господарську Академію у місті Под'єбрадах як високу технічну школу. Організація і програма Академії була оперта на західно-европейських зразках з доповненнями українського характеру. Праця У. Г. А. була наставлена на підготовку фахівців для відбудови народного господарства України.
Українська Господарська Академія складалася з 3-ох факультетів по 20 катедр. Факультети були: 1) Агрономічно-Лісовий, 2) Інженерний, 3) Економічно-Кооперативний. Факультети ділилися на відділи, а саме: Агрономічно-Лісовий на агрономічний і лісовий, інженерний на гідротехнічний та хемічно-технологічний, економічно-кооперативний на економічний, кооперативний і статистичний. Економічний відділ ділився на підвідділи: банківсько-комерційний, промисловий, самоуправи та консульський.
Абсольвенти У. Г. А., які прослухали продовж 4 років (8 семестрів) повний курс, склали 2 півкурсові інспити (50—70 дисциплін), виконали проект чи працю, одержували титул інженера з додатком фаху: інженер-агроном, інженер-лісівник, інженер-технолог, інженер-гідротехнік, інженер-економіст.
Педагогічного персоналу було 37 осіб, з того 33 українці, решта чехи. У. Г. А. перевела продовж 1922—1927. рр. 6 прийомів студентів. Вписалося 786 осіб. В році 1926/27 було 613 осіб. Закінчило Академію 560 осіб, які одержали дипломи інженерів: агрономів 125, лісівників 92, економістів 168, гідротехніків 117, технологів 58.
При Академії були такі науково-допоміжні заклади: бібліотека, яка мала 30.000 томів книжок (з того 22% в українській мові), 33 кабінети, 14 амбулаторій, 2 ферми, 1 лісовий розсадник, 13 семинарі, 4 термінологічні комісії, 2 навчальні кооперативи, 1 метеорологічна стація, 1 сільсько-господарський гараж, авто-тракторні курси Академія видала 229 публікацій в обсягу 2.146 аркушів друку.
1928 р. припинено дальший прийом студентів, 1932 — відбувся останній випуск інженерів, а 31. XII. У. Г. А. офіційно зліквідовано. У серпні 1932 р. засновано у Под’єбрадах Український Технічно-Господарський Інститут для заочного навчання. Цей Інститут, матеріяльно самовистарчальний, працює успішно вже 10 років.
Українська Господарська Академія у Под'єбрадах була перша в повному розумінні українська висока технічна школа. Зорганізована з ініціятиви Українського Громадського Комітету в б. ЧСР (голова М. Шаповал) та фінансована тодішним Урядом, зібрала навколо себе найкращі українські науково-технічні та економічні сили з цілої України. Першим ректором У. П. А. був проф. І. Шовгенів, другим ректором проф. Б. Іваницький.
Студенти У. Г. А. в основному були бувші вояки Української Армії (У.Н.Р. та У.Г.А.), які, силою політичних обставин, опинившись на еміграції, замінили зброю на науку. Коли вичерпався контингент військово-політичної еміграції, до Под'єбрад почала напливати галицько-волинська молодь. Крім наддніпрянців, галичан і волиняків були тут кубанці, буковинці, бесарабці та окремі представники Карпатської України, а навіть Зеленого Клину.
Студенти У. Г. А. мали можливість вписуватися на аналогічні чужі високі технічні школи, але вони йшли свідомо до своєї української високої технічної школи, щоб таким чином стати співтворцями української культури й науки та підготовитися краще до праці серед українського народу.
Рівень навчання в У. Г. А. був високий. До студентів У. Г. А. ставилися більші вимоги, як до студентів інших високих шкіл. Студенти У. Г. А., крім дисциплін, які викладалися у державних школах, прослухували ще дисципліни та виконували праці зв'язані з господарством України. Ось порівнуючі дані про повний курс годин в семестрі (теоретичних і практичних) в У. Г. А. та в аналогічних державних високих школах (в дужках). Агрономічний Відділ У. Г. А. 219 теор. і 144 практ. (181 теор. і 151 практ.), Лісовий Відділ У. Г. А. 204 і 141 (164 і 128), Банківсько-комерційний підвідділ У. Г. А. 219 і 95 (171 і 28), Промисловий підвідділ 217 і 86 (192 і 32), Гідротехнічний Відділ У. Г. А. 212 і 205 (200 і 144), Хемічно-технологічний Відділ У. Г. А. 150 і 277. (147 і 227). Пересічно у цих відділах У. Г. А. було 203 годин теоретичних і 158 годин практичних. На аналогічних державних відділах було 176 теоретичних годин і 118 практичних годин. За винятком практичних годин на агрономічному відділі, студенти У. Г. А. мали по окремих відділах більше теоретичних і практичних годин, чим студенти аналогічних державних високих технічних шкіл. Пересічно студенти У. Г. А. мали більше 27 годин теоретичних і 40 годин практичних.
Поза теоретичними і практичними заняттями в У. Г. А. студенти доповнювали своє знання, відбуваючи практику на державних підприємствах та працюючи у своїх фахових товариствах. З фахових товариств були такі: Агрономічне Т-во, Пасічниче Т-во, С-ка Лісівників, С-ка Гідротехніків та Меліораторів, Хемічно-Технологічний Гурток, Т-во Економістів, Т-во Кооператорів. Було ще Т-во для студіювання економіки України.
Хоч як інтесивна була фахова праця, студенти У. Г. А. знаходили також час на широку громадську працю. Йшла жива праця в Академічній Громаді (власний друкований орган "Наша Громада"), у "Соколі", "Пласті", "Січі", у спортовім, шаховім, співочім т-ві та в інших гуртках і т-вах. Под'єбради стали важним українським культурно-громадським осередком. Сюди радо заїжджали українські артисти та провідні діячі.
Абсольвенти У. Г. А. роз'їхалися на працю по всьому світу. Найбільша частина працює у Протектораті, Словаччині, а Г. Г. та в Україні. Крім цього є вони у Німеччині, Румунії, Франції, Манджукуо та в багатьох інших державах. Всюди характеризуються активністю та займають відповідальні становища.
Українська Господарська Академія у Под'єбрадах як вогнище української науки, має велике національне значення. Тут клалися підвалини відбудови українського народного господарства.
Інж. Іван Прокопів.

Львівські вісті 27.05.1942 Твори Василя Стефаника

Василь Стефаник "ТВОРИ". За редакцією Ю. Гаморака. Українське Видавництво, Львів, 1942, ст. 380. З портретом автора. — Обгортка Мирона Левицького.
Маємо першу повну збірку Стефаникових новель. Останнє ювілейне львівське видання з 1933 р. мало 54 новелі, в теперішньому є їх 65, крім цього сім поем прозою та автобіографія письменника. Додані тут новелі і поеми прозою були досі недоступні ширшому загалові, порозкидані по журналах, а то й невидані. Автобіографію написав Стефаник 1926 р. для повного Київського видання творів.
Видання з 1933 р. давно розійшлося, воно сьогодні рідке. Теперішня збірка, перша після смерти письменника (7 грудня 1936 р.), дає повну картину його творчости. Вона цінна з різних оглядів. Її попереджає довший життєписний нарис, написаний особою близькою до Стефаника, з найближчої його рідні, ввесь текст новель перевірений за рукописами і різними виданнями, підготованими під оком автора, врешті на кінці книжки доданий словничок менше зрозумілих слів, які мало хто знає, коли необзнакомлений з покутською говіркою. Картину життя Стефаника, змальовану Ю. Гамораком читаємо з напружливою цікавістю.
В. Стефаник не любив за життя говорити про свої особисті справи. Було таке враження, що це мистець, який заховався за кам'яну форму свого слова і що його очі звернені на той світ, з якого він різьбить свої твори — село. Мало хто догадувався, що спонукою для більшости новель, і то найкращих, були для Стефаника його особисті переживання. Біографічний матеріял, розкритий перед нами, показує нам середовище, в якому Стефаник зріс, звідки вийшов у чужий світ і куди вернувся, щоб прожити довгі роки. Неодин читач буде здивований, коли почує власні слова автора таких відомих йому новель, як автор уперше почав їх писати, як змагався з сумнівами щодо свого таланту і як нелегко йому доводилося добувати з себе такі дрібні, такі закінчені речі.
Треба сказати щиро, що Стефаникові новелі не належать до популярних. З нашої інтелігенції кожний щось читав з-поміж них, але десь-колись, згодом забуваючи, які саме і які з них найкращі чи найцінніші. Наклад книжок Стефаника був невеличкий і розходився пиняво, згадати б тільки найповнішу і найкращу збірку "Моє слово", яка пролежала не рік, не два на книгарських полицях. Та в міру того, як відходять від нас живі письменники, в міру того, як видавці шукають за творами, які можна б передрукувати, Стефаникові новелі висовуються щораз більше на перший плян. Вони не зв'язані з випадковими настроями деяких літературних гуртів або моментів; їх літературна форма і притаєна в них динаміка промовляють з усією свіжою міццю.
Нема сумніву, що біографічні дані про письменника, характеристичні подробиці з історії його духового розвитку та близьких йому людей не раз збільшують зацікавлення самими його творами навіть серед мало літературно підготованих читачів. Твори Стефаника це невіддільна частина його життя та особи. Це життя зв'язане якнайтісніше з історією нашого села, дарма що тільки якоїсь одної сільської закутини. Стефаник розумів вагу селянської землі, праці над нею, народу, що з нею зв'язаний. Те, що він бачив своїми очима в рідному Русові, він умів поширювати до меж цілої народної справи.
Зверхня форма творів Стефаника, головно їх мова, насторожує неодного читача, який не вміє відчути її краси, не вміє продертися крізь гущавину деяких своєрідних образів і зворотів. Може з життєпису письменника дехто зрозуміє, чому він вибрав саме таку мову, якою володів найкраще, яку чув довкола себе, з якої міг творити нові несподівані акорди. Знаємо з Стефаникового життєпису, що він сам інколи мав сумніви, чи не краще було б йому писати загально-літературною мовою, очищеною з усіх говіркових впливів. Хто зна, чи саме тому, що наша літературна мова йде вперед такою нестримною ходою і раз-у-раз зміняється, новелі Стефаника не затратили нічого з своєї свіжости, тоді як твори інших навіть найбільших письменників часом нагадують нам пройдені етапи.
Історія творчости Василя Стефаника незвичайна, хвилинами неймовірна. Цим вона нагадує животворну міць нашого села, яке вміє відроджуватися на згарищах і румовищах. Доля письменницького таланту споріднена з долею клаптика землі, яка родить на місцях засуджених на обліг не знати як і коли, завдяки яким подувам вітрів і сонячним променям. Коли згадуєш деякі факти Стефаникового життя поруч ударів долі, яка нависала над його героями, стає моторошно і водночас життєрадісно. З одного боку маємо родину Басарабів, які вішаються страховинною чергою, з другого боку тих синів, які жертвують своїм життям, наче спартанські герої, за найвищий скарб людини та народу — за свободу.
Можна читати Стефаника на тлі його життєпису, його доби або і нарізно, зовсім забуваючи про те, скільки він вложив у свої мініятурні картини особистих переживань і досвіду добутою з свого середовища, освіти, літературних впливів. Так, доречі, можна читати кожного вартісного письменника. А хто мовляв "не може ще переконатися до Стефаника", нехай покладе збірку його творів у себе на полицю. Там може знайти її дома дозріла дитина або уважливий гість, який засоромиться, що сам ще такої самої дома не має.
Читач.

Краківські вісті 28.05.1942 Першенства копаного мяча Львівської округи.

Фахова ланка копаного мяча Референтури Тіловиховання УЦК порішила перевести окружні першенства копаного мяча у Львові у двох групах, а саме:
І. група: Україна — Львів, УССК — Львів, Дніпро — Винники, Русалка — Золочів і Юнак — Перемишляни.
II група: Гарбарня, Запоріжжя, Тризуб і УТТ 4 — Львів та Дністер — Самбір.
Змагання розпочалися дня 17 ц. м. стартом України й УССК-у з І. групи та Тризуба й УТТ 4 з II-ої групи.
Речинці дальших змагань устійнено в такому порядку:
Дня 31. 5: І група: Русалка — Україна в Золочеві, УССК — Юнак у Львові.
II група: Гарбарня — Дністер у Львові, Запоріжжя — УТТ 4 у Львові.
Дня 7. 6. І група: Україна — Дніпро у Львові, Юнак — Русалка в Перемишлянах.
II група: Дністер — Тризуб у Самборі, Запоріжжя — Гарбарня у Львові.
Дня 14. 6. І група: Юнак — Україна в Перемишлянах, Дніпро — УССК у Винниках.
II група: Гарбарня — УТТ 4 у Львові, Тризуб — Запоріжжя у Львові.
Дня 21. 6. І група: Русалка — УССК в Золочеві, Юнак — Дніпро в Перемишлянах.
IІ. група: Гарбарня — Тризуб у Львові, УТТ 4 — Дністер у Львові.
Дня 28. 6. І група: Дніпро — Русалка у Винниках, II група: Дністер — Запоріжжя в Самборі.
Товариства, зазначені на першому місці, є господарями.
 

Краківські вісті 26.05.1942 З літературно-мистецького життя

Авторський вечір двох письменників.
Літературні вечори, які відбуваються кожного тижня в Літературно-Мистецькому Клюбі у Львові, користуються заслуженою увагою львівського українського громадянства, що численною участю в цих імпрезах підкреслює своє зацікавлення справами нашої літератури. Український літератор — поет чи прозаїк, виступаючи з читанням своїх творів перед публикою, навязує з нею безпосередній контакт, що очевидно у великій мірі сприяє популяризації його творів, зокрема творів ще недрукованих. Крім цього такі імпрези-зустрічі усувають ту непотрібну перегороду, яка дуже часто (не зважаючи на твори автора) створює вражіння його замкнености в собі, серпанковости, відокремлення і т. д. Письменник повинен завсіди навязувати безпосередній звязок (не лише через друковане слово) з якнайширшими масами свого громадянства, бо це заохочує його до дальшої творчої праці. З другого боку такі творчі зустрічі інтенсивніше втягають публику в річище нашого літературного життя та побільшують круг зацікавлених літературними питаннями. Цими міркуваннями й кермувалась управі Спілки Українських Письменників та Літературно-Мистецького через друковане слово) з якнайширшими масами свого громадянства, бо це заохочує його до дальшої творчої праці. З другого боку такі творчі зустрічі інтенсивніше втягають публику в річище нашого літературного життя та побільшують круг зацікавлених літературними питаннями. Цими міркуваннями й кермувалась управа Спілки Українських Письменників та Літературно-Мистецького Клюбу, коли приступала до влаштовування авторських вечорів своїх членів.
Черговий авторський вечір у Літературно-Мистецькому Клюбі відбувся в середу 20 травня в 7 год. вечором. На тому вечорі численно зібрана публика слухала твори наших відомих письменників: поета С. Гординського та новеліста В. Софронова-Левицького. Першою точкою вечора був виступ д-ра М. Шлемкевича, який у короткім але змістовнім і цікавім рефераті дав характеристику обох письменників, насвітлюючи їx творчість на фоні 20, 30 і 40-вих років, що знайшли своє відзеркалення у торах згаданих авторів. У дальшому ході вечора (перша частина) артисти львівського театру Ю. Зорич, В. Лаврівський та артист київського театру С. Дубровський відчитали твори письменників. З творів Гординського публика слухала уривки з ліричної поеми "Сновидів", поезії "До друзів", "Знак Ґрифа", "Нотатник" (зі збірки "Вітер над полями") та уривки з поеми "Сім літ". З творів Левицького С. Дубровський прочитав новелю "Два сини". В другій частині рецитаторка І. Гургула відчитала поезії Гординського з циклю "Холм". Опісля С. Дубровський, у супроводі фортепіяну, за яким сидів комп. Борис Кудрик, виконуючи свою композицію, відчитав нарис Левицького "Пяністка", друкований вже в "Наших Днях". На закінчення вечору арт. Лаврівський прочитав вірш Гординського "Крок днів приспішених".
Кожний прочитаний твір публика нагороджувала рясними оплесками, висловлюючи своє признання для високомистецької вартости творів та для мистецтва декляматорства. Поезії Гординського — це не лише його "я", це живий ритм нашого минулого, нашого теперішнього і вдумливе сподівання майбутнього. В кожному рядку його поезії відчувається ця питома йому творча, кипуча сила, яка надихує його поезії неспокоєм, пристрастю до виявів життя, яка завсіди штовхає його вперед. Свої почування, міркування та пристрасті автор оправив, як добрий ювелір, у викінчену поетичну форму. В. Левицький — расовий новеліст. На його творах неодин молодий прозаїк може повчитися, як писати добру новелю. Автор уміє спостерігати життя, цікавиться суспільним явищами, займає до них своє становище. Автор уміло користується також поетичними засобами.
Вечір цих двох авторів (як і інші вечорі) показує, що наше літературно-мистецьке життя у Львові не застоюється, що воно розгортається щораз ширше.
БЕН.

Львівські вісті 23.05.1942 На стрілецьких могилках синьоокий барвінок

Львів, 23 травня.
За брамами кладовища міський гул, буденні турботи, тут тиша й п'янкий запах черемхи. На тлі молодої зелені золотими стрибками сонце. І враз із сонячними латками назустріч несподівано білі рукавці української вишиванки. Радісний підсвідомий здогад незабаром потверджується фактичними даними.
— Працюєте на стрілецьких могилках? Яка це школа?
— Друга дівоча гімназія.
— Багато вас?
— Ні, ми змінюємось.
Групка дівчат з головою за пильною працею. Не пора ж витрачати час на зайві розмови, до свят ще три дні, а діла чимало.
— І коли ви вспіли це зробити? — не втримуємось із своїм захопленням.
Невеличка Віра всміхається синіми очима.
— Та то вже щось з тиждень, а хлопці нам теж помагають.
На стежці перед могилками троє засмалених юнаків заходиться вивантажити з тачок щойно привезену дернину.
— Ми поділились працею, інформує Віра. Хлопці виконують важчу роботу, ми садимо квіти й виполюємо бур'ян.
Виходимо на чистенькі стежки і поміж вигладженими, прецизно впорядкованими могилками спрямовуємо до трьох дубових хрестів у центрі.
На кожній могилці квіти, деякі вже розцвіли, інші ще в пуп'янках. На могилі ген. Мирона Тарнавського тризуб із жовтих та блакитних братчиків.
— Ну, з вас майстри! Але хто зорганізував вас до праці?
— Якто? Ми самі, дивується Віра.
— А квіти де роздобули?
— Купили. За гроші із збірки поміж собою. На квіти грошей нам стало, але на ремонт хрестів... може б так старше громадянство... Цемент нелегко тепер роздобути.
Важко нам давати тут яку-небудь обітницю, але нишком думаємо, що як у старшого громадянства знайдеться стільки самовідданости ділу й посвяти — ремонт стрілецьких могил не буде складною проблемою. А ремонт тут необхідний, бо воєнна заверюха ще в 1939 р. наробила чимало спустошення. Бомбовий поціл знищив грунтовно кільканадцять могилок, гранатами й відламками пошкоджений майже кожний хрест.
Ліворуч від стрілецького кладовища трохи вище поруч себе дві братні могили. Данилишин і Білас. Два дубові хрести широко розпростерли дужі рамена. Міцні, рівні, як два кріпкі юнаки. Спокійні й прості у впевненні власної сили.
— Передтим, як ще не було хрестів, дуже важко було віднайти могили Біласа й Данилишина, але ми ще давніше посадили тут "камінну рожу", щоб легше можна було пізнати. Тепер нашої молоді ці дві могили — проте говорить їх зовнішній вигляд. Свіжозасаджені кущики квітів, по боках розхідник, чистенькі стежки навколо.
Сходимо вниз у напрямі цвинтарних брам, де ліворуч збоку найсвіжіші могили. На головній алеї хвилинку зупинюємось біля свіжої могили Робітницького, провідника О. У Н. Двоє дівчаток кінчить розсаджувати квіти. У підніжжі чорного пам'ятника на могилі Ольги Басараб такі самі братки й іриси. Ті самі руки їх садили. Вже здалеку запримічуємо дві довгі могили, що своїми розмірами й виглядом нагадують наче два довгі загони поля. Посередині невеликий хрест з табличкою: "Жертви терору НКВД 1941 року". У стіп хреста виложений з камінчиків тризуб.
Скільки сотень чи тисяч безіменних мучеників знайшло вічний відпочинок у цих спільних братніх могилах?
— Тут було доволі роботи, пояснює наша інформаторка. Могили роблено наоспіх і багато костей було наверху. Ми все повкривали. Здовж могил у рядочках квіти. Ті самі, що й на могилах тамтих героїв. Краї дбайливо виложені дерниною. Добре попрацювали молоді руки.
Сонце наближається до півдня. В повітрі густішають весняні пахощі. Між молодим листям пересвистується KOC. Вертаємось ще раз до стрілецьких могил.
Невтомні молоді робітники дальше при праці. Кількоро з них нараджується відки придбати квітів і зелені на зеленосвяткові вінки. Із віддалі милуємось їх видом.
В голубому небі білі хмаринки. На могилках густо розрісся хрещатий барвінок — символ молодости й сили. Він тепер у голубоокому квітті.
В.

з поляkів

»Діло« 28.07.1938 Поляк про східно-галицьке село.
З височини польського уряду виходять в останньому часі розпорядки й заклики, що м. і. торкаються зовнішнього вигляду села. Про відомий розпорядок у справі перемальовування парканів і плотів редакції польських та українських часописів доволі широко розводилися, не жалуючи чорнила та місця. Зате менше відомий серед широких громадських кол заклик до збирання датків на памятники, які малиб станути по селах у честь заслужених для польської справи людей. Цій справі присвячує у „Вєку Новім" з 27. ц. м. якийсь непідписаний автор такі уваги:
„Якщоб уряд умів вслухатись у дійсний живчик суспільного орґанізму, відчув би безмір шарпанини й борикання, що є змістом істнування сорок тисяч громадян. Колиб він у перший ліпший ярмарковий день подивився не на плоти повітового містечка, але заглянув в очі громадян, що глотяться у сінях податкового уряду, то відкрив би стільки траґедій, що безсумнівно відкликав би неодин обіжник. Та чи тільки сіни податкового уряду відзеркалюють нам настрої суспільности?
„Вертаюся з засідання громадської ради східно-галицького села. Як червона нитка тягнеться через наради: нестатки, хвороби, недостача засобів. Школи нема. Доріг нема. Ті, що є, навіть так звані повітові — це рекорд ям і трясовиння, це дорога, де навіть корови, вертаючися з пасовиська, мусять іти гусаком ровом. Це час сінокосів. Сотки й сотки морґів млак чекають на осушення. Міжтим селянин, роздягнений до нага, косить у воді, складає копиці у воді, потім запрягає коні, витягає перемоклі копиці на вищий терен, розкидає ці копиці, пересушує сіно, знову робить з нього копиці, а коли їх сонце осушить, звозить счорнілі стебла додому — на підстілку. І він має мати охайні оселі, великі вікна, цвіти, фіранки, мурований комин, замість курного вогнища, має мати здорові легені, незаражених чахоткою нащадків і годящу огорожу? Він має зложити даток на памятник?
„Ні він, ні його сусід, ні той третій і четвертий, не зроблять цього. Не зі злої волі, але просто тому, що їм, притолоченим тягарем щоденної журби і клопотів, недостає зрозуміння для чого іншого, як для гнітучого тягару життя. А потім — хочаб памятники повстали на селі. Чи вибір героя, що йому мав би бути присвячений памятник на селі — нпр. у громаді з польською меншиною — не викличе пристрастей і не розпутає аґітації? Чи відмовимо меншостям права почитати їхніх героїв, чи таки поставимо на своїм і тільки своїм памятник виставимо? Скільки громад з польською меншиною, стільки розогнення, стільки живлового антаґонізму й у висліді — стільки збільшеного роздвоєння. Не мішаймо памяти наших героїв, що живуть у наших серцях, до цих конфліктів! Цим не довершимо двигнення Польщі вгору. Не зробимо цього ні приказом відновлювати фасади, ні закликом творити памятники серіями“.
Галицьке село — безконечна тема. Для одних воно справа експериментів, для других зміст траґедії. Навіть польський автор, що знає село, має сумління і почуття людяности, не може стриматися з критичними увагами.
»Діло« 27.07.1938 Несамовите хвилювання.

З польської преси.
Б[увший] анґлійський премієр міністрів з часів війни й один з головних творців повоєнної Европи Льойд Джордж містить тепер на сторінках льондонського „Дейлі Телеґраф-у“ статті про причини розпаду австро-угорської монархії. Метою його статтей — як це він зазначив на самому вступі — є спростувати грубі помилки, що їх повно в ріжних історичних публікаціях при обговорюванні справ б[увшої] наддунайської монархії.
В черговій статті Льойд Джордж обговорює також східно-галицьку справу.
ІКЦ" з 26. VII. ц. р. приносить такий уступ з цієї статті:
„Антантські союзники в Польщу, яка не без причин почувала себе загроженою Німеччиною та Росією, вислали польські дивізії, створені з полонених під командою французького ґенерала Галєра. Галєр вмашерував до Галичини нібито проти большевиків, а в дійсности, щоб цю країну анектувати”!
На марґінесі цієї статті „ІКЦ” характеризує особу Льойда Джорджа як „неука, що виказує недостачі в елементарній освіті” і як „старого іґноранта”, що „бажаючи інших справляти, сам пише бздури” та є „рекордистом у неуцтві”. Стаття Льойда Джорджа — пише „ІКЦ” — аж „кишить від скандальних нонсенсів” і „має гумористичні вальори".
Мусить це бути велика стаття, коли удостоїлася разом з автором стільки блискучих епітетів.
Але — пише „ІКЦ” далі — „очевидно в цьому випадку пан Льойд Джордж помішав мабуть Галичину з провінцією тої самої назви в Еспанії”.
Отсим ревеляціям „ІКЦ” дає наголовок „З ослячої толоки“... й апелює до анґлійців, щоб спинили дальшу публіцистичну роботу Льойда Джорджа.
Це все ясне й очевидне. Не розуміємо тільки, чого „ІКЦ” так страшно хвилюється тою „еспанською Галичиною” і так її завзято обороняє перед анґлійським „неуком”. Якесь дивне qui pro quo.

»Діло« 20.07.1938 Адміністраційна драбина: "побажання", "рада", "доручення", "наказ".

З польської преси.
В одному з попередніх чисел „Діла" вмістили ми коротку замітку про новий розпорядок премієра Складковського у справі будови памятників у честь поляглих у боротьбі за незалежність Польщі. Це не примус, але „булоб побажане", щоб таких памятників було якнайбільше „в цілій державі, особливо на теренах сільських громад". У звязку з цим розпорядком "Ґлос Народови" у статті п. н. "Для зміни – памятники" пише:
„Ще не скінчилися перипетії громадянства з малюванням плотів, які в одній Польщі з усіх держав світу виросли до значіння першорядної суспільної проблєми, і вже появився новий обіжник міністра внутрішних справ, що в теорії дуже гарний, але у практиці може показатися дуже прикрим для громадянства, особливо на східних землях.
„Ініціятива, треба признати, гарна, але міркуючи на підставі останніх історій з парканами, можна її просто боятися. Поляглим треба віддавати честь і шанувати їх память, бо це найсвятіший символ зусиль народу – зусиль та жертв боротьби. Народ, що не шанує своїх поляглих — не шанує свого минулого, не заслуговує на те, щоб називати його народом. Але така честь мусить мати самометний, добровільний характер, її джерелом мусить бути справжнє переконання і свідомість того, що робиться.
„Чести не можна вимусити і не можна наказати, особливо тоді, коли йде про таку поважну справу, як справа поляглих у боротьбі за свободу чи величінь народу. І тому не треба орґанізувати її урядово, тому не треба заохочувати до неї обіжниками. Крім цього урядова честь, яку передали в руки бюрократії, може набриднути навіть ентузіястам. Бо беручи під увагу ревність нашої адміністрації, уявім собі, що може статися...
„П. міністр „уважає дуже побажаним" щоб ця форма вшанування поляглих найшла широке застосування на терені цілої держави", але чи п. міністр передбачує, що те, що у нього „побажане", у воєводів стане „радою", у старостів „дорученням", а вкінці дістане назву „наказу“.
„Важко бути пророком взагалі, але легко стати ним по досвідах останніх днів. Можна сміливо твердити, що Польща вкриється тисячами комітетів, що шукатимуть прізвища поляглих. місць, де вони полягли, і гроші на памятники. І в суспільній ґеоґрафії країни появиться нова проблєма: чим дальше на захід, тим лекше зa гроші, але трудніше за поляглих, і чим дальше на схід тим менше грошей і більше поляглих. І може трапитися випадок (не виключене), що під Сєрадзем якесь село чи волость не матиме кому поставити памятника, коли знайде готівку, а під Молодечном селяни зголошуватисямуть з запитанням, чи не можна відсидіти „добровільної жертви" на памятник.
„Переборщення? Ні, не переборщення, тільки висновки з того, що вже нераз бувало. Злука бюрократичної ревности з охоти як найшвидше, як найсправніше поставити якнайкращі памятники може дати фатальні наслідки.
„Треба при цьому памятати, що ціла та акція буде порядно коштувати.
У Польщі місць, де треба би поставити памятник (якщо їх ще нема)? Ну, легкою рукою можна подати 1000 місцевостей. А кілько коштуватиме пересічно памятник? Гарних кількасот золотих! Звідки взяти ті гроші тепер, в 1938-му році?
„З прилюдної жертвенности! Так принайменше каже обіжник. Дуже це гарно і важко відмовити, бо ціль гарна. Але ж таку прегарну ціль мають збірки на ФОН і на будову шкіл і на Червоний Хрест і на Білий Хрест і на Морську Ліґу і на Мацєж Школьну і на ЛОПП та на гіржі інші речі.
«А все-ж найбільше памятників, стане там, де було найбільше боїв в pp. 1918-1920 тобто на східних землях, тут де сільський люд найбідніший. Тутешні селяни в короткому часі ставитисямуть до цілої тієї ініціятиви як до охоти наложити на них новий податок, і до памятників відноситися муть щонайвище байдужно".
Закінчуючи свою статтю, автор С.Л. ще раз підкреслює, що як навіть станути на становищі, що треба будувати памятники поляглим, то не можна робити цього урядово, не з „поради", не з "доручення" ані „наказу". До того Польща має сьогодні багато більших турбот і краще булоб занятися ними.

»Діло« 15.07.1938 Хто за що гнівається?

З польської преси.

У 147-ому числі „Діла" з 7-го липня ц. р. у цій самій рубриці вмістили ми кілька думок з приводу статті "Дзєнніка Польского" п. н. „Обостороннє ґетто польсько-руське“. У відповідь на наші замітки „Дзєннік Польскі” (ч. 192 з 15. липня  ц. р.) умістив статтю, сиґновану буквами М.П., п. н. "Назва, калєндар та азбука“. У звязку з нашим мимохітним зауваженням, що ,Дзєннік Польскі" свідомо не хоче вживати нашої офіційної назви „українець'' та „український“, але й не уживає постійно „русин" і „руський“, тільки плутає обі ці назви, з чого часто виходять дивогляди, автор згаданої статті пише:
„Від декількох літ повторюємо і далі повторюватимемо, що термінів русин, руський та українець, український уживаємо як рівноправних назв. Шануємо волю національности, що хоче називатися українською. Має до того право, як кожний інший нарід має право устійнити свою назву. Але ми маємо теж право зберегти стару назву, вживану у польській мові: русин і руський. Що ми сказали би, якби нпр. італійці виступили в претенсією, щоб поляки закинули старий прикметник „влоскі“ і конче почали говорити і писати „італьскі"? Під цим оглядом представництво Італії у Варшаві висувало навіть несміливі суґестії, але ті суґестії не могли змінити відвічної традиції польської мови. Коли у „Дзенніку Польскім" ставимо справу цілком щиро і заявляємо, що терміни русин, руський і українець, український уважаємо рівноправними (один традицією польської мови, другий волею українського народу), то не думаємо, щоби в інтересі „Діла" було вмовляти нам якісь побічні інтенції й охоту уникати „офіційно" принятої назви. Дивує нас тільки, що „Діло“ вертається що якийсь час до тієї справи у спосіб, який свідчить про хоробливу перечуленість v цій справі".
»Діло« 14.07.1938 З римо-католицької акції на Волині.

АКЦІЯ НАВЕРТАННЯ В КОСТОПОЛІ Й САРНАХ.
При кінці травня в Костополі на Волині відбулося зібрання „шляхти заґродової". Підготовлене воно було так: Усім тим, що мають прізвище на „ський", „цький" та „ич" і деяким іншим православним вислано запрошення на письмі. Вибрано головно тих, що займають ріжні посади, емеритів та військових інвалідів. В тижні перед зборами комендант "ПВ і ВФ” викликував поодиноких православних українців, намічених до „навернення", і всякими способами переконував їх, що вони мусять покинути українство і православія та „навернутись“. А в тому часі хтось ширив серед цих кандидатів трівожні чутки, що їхні посади, емеритура і навіть право жити у прикордонному поясі загрожені. „Кандидати" зі слізми на очах зверталися до православного духовенства та інших людей з просьбою рятувати їх.
Жицє Католіцке“ (ч. 98) так описує навертання „шляхти" в Сарнах дня 19. червня ц. р., на яке стягнено з повіту аж к. 2.000 душ: „В 10. год всіх зібраних на спортовому стадіоні тісними рядами повели до костела...
Сльози текли по обличчі тих людей“...
„Ж.К.“ додає, що після промови полковника КОП-у Плахти-Платовіча, що знову накликував зібраних навернутися, люди теж плакали: „Чи дивні могли бути — каже „Ж.К.” — почуття та сльози, що тиснулися (в тих православних) до горла й очей?“
Зовсім недивні! Неодин з нас, можливо, заплакав би, якби опинився в такій ситуації.
ВИШНЕВЕЦЬ І КВАЧІВКА.
Кореспондент „Жиця Католіцкеґо“ (ч. 28) так починає свій допис з Вишнівця на Волині про урочистість Божого Тіла:
„Ми, мешканці старого граду князів Вишневецьких, слушно можемо гордитися великими змінами, які відбулися в нашому надгоринському ґродзє“... „Минули, як лихий сон, ті часи, коли наш улюблений костел у Старому Вишнівці світив пусткою"...
Автор забув додати, що Вишневець — це город українських православних князів Вишневецьких (окреме коліно роду князів Острожських, нащадків князя Володимира). Зрештою, не дивуємось. Може колись почуємо, що й сам Володимир теж не наш. Цікавіше, чому це костел у Стар. Вишнівці давніше „світив пусткою“, а в часі Божого Тіла вже був наповнений? Відповідь дає автор допису, кажучи: "За великою процесією йшли і православні“.
Відповідь про волинську дійсність аж занадто промовиста. Спочатку церкви ревіндикують, потім світять пусткою і нарешті „навертається“ українська шляхта, або робиться так, як це було на передмісті Вишнівця — у Квачівці.
Шкода лише, що автор не сказав, як це сталося, що ці православні українці у свій робочий день пішли за процесією? І чи вони могли не піти?
Зрештою, і на це питання можна відповісти, бо, як каже автор допису, народження цих змін у Вишнівці „не обійшлося без стогону й лементу". ... „Але польська культура, що йде побідно, упоралася з незадоволеними“, ... „шатанське пєнтно“, яке витиснули  "окропне часи... гайдамачизни“, усунене...
Добре, коли говориться щиро!

XX.

»Діло« 05.07.1938 Польська преса про похорон ґен. Мирона Тарнавського.

З львівської преси „Хвіля" помістила довгий звіт з похорону, підкреслюючи, що в похороні взяли участь тисячні маси народу, охоплені подивугідною дисципліною.
Доволі довгу замітку вмістило теж ендецке „Слово Народове", яке на самому вступі написало: „як можна було передбачувати, похорон умерлого перед 4-ма днями б. начального вожда УГА, ґен. Тарнавського, став великанською українською маніфестацією. З усіх сторін Східної Галичини зїхалися делєґації з урнами з землею або з вінками“. „Слово Народове" подає число учасників похоронного походу на 20 тисяч. Цій своїй замітці дало „Слово Народове“ такий наголовок: „Замість забороненого здвигу українці уладили маніфестаційний похорон ґенерала". І позатим кілька ендецьких колючок.
Коротку замітку про похорон вмістив озонівський „Дзєннік Польскі“, а з позальвівських часописів краківський ІКЦ.

»Діло« 02.07.1938 "Українці шукають витрати своєї енергії в кооперації“.

З польської преси.
У статті п. н. „Операційна база меншин — це німецька й українська кооперація" (ч. 178 з 1 липня ц. р.) „Ґонєц Варшавскі" пише про перевагу української та німецької кооперації та про причини тієї переваги.
„В Польщі споживча кооперація постійно розвивається. Від року 1925-го до 1936-го число споживчих кооператив зросло з 1185 до 1552. Але хліборобсько-торговельних кооператив маємо тільки 217, а хліборобсько-споживчих 416.
„Тимчасом українці (русіні) мають 2243 хліборобсько-споживчих кооператив побіч 135 чисто споживчих. Чисто хліборобсько-торговельних українських кооператив нема".
„Зсумувавши тепер числа тих типів кооператив, дістанемо число 2185 польських кооператив і 2378 українських.
„Чому треба приписати перевагу тих груп українських кооператив над  польськими? Вже з порівняння трьох типів кооператив видно, що українці посилюють розвиток типу мішаних кооператив, хліборобсько-споживчих, у нас дуже рідкий. Це кооперативи, в яких селянин може продати хліборобські продукти, купуючи взаміну споживчі товари імпортовані або промислові вироби".
Автор статті Й.Борута твердить, що таку систему торговлі ведуть жидівські купці по селах та що з ними можна боротися тільки такою самою системою. Українці — на його думку — добре це зрозуміли закладаючи головно кооперативи того типу.
„Інакше виглядає справа німецьких кооператив. Німці майже зовсім не цікавляться кооперацією споживачів, зате великий натиск кладуть на кредитову і молочарську кооперацію. Німецькі кредитові кооперативи дали під кінець 1936-го року 31,9 міліонів золотих кредитів спираючись на капітал, що приходить посередніми дорогами зза кордону. Відношення кредитів, які дали польські кооперативи, до кредитів німецьких кооператив є 7:1, підчас коли відношення польської людности до німецької є 30:1.
„Але справжні тріюмфи має за собою німецька кооперація в молочарстві. Оце до німецьких кооператив доставили в 1936-ому році 194,300.000 літрів молока, а до польських кооператив у цілій державі 771,6 міліонів літрів. Це відповідає відношенню 4:1 при відношенні польської людности до німецької 30:1".
Далі автор особливо підкреслює, що польські хлібороби доставляють молоко до німецьких кооператив, що є навіть кооперативи з більшістю членів поляків, які належать до німецького кооперативного союзу. Головною твердинею німецьких молочарських кооператив є Польща.
„Можна багато сказати про причини послаблення польського кооперативного руху при сильному розвиткові української та німецької кооперації. Німецьку кооперацію фінансує заграниця. Українці шукають витрат своєї енерґії в кооперації".
Й.Борута гадає, що головною причиною слабого розвитку польської кооперації є те, що вона була і в тереном небезпечних експериментів та ріжних політичних акцій.

»Діло« 09.06.1938 „Хто може бути наслідником Коновальця?“
З польської преси.
У виленському „Слові” (ч. 152, з 4-го червня ц. р.) появилася друга частина розмови з колишнім начальником відділу для справ національностей при міністерстві внутрішніх справ, Генриком Сухенек-Сухецьким. (Першу частину зреферували ми в передостанньому числі "Діла"). У цій, другій частині п. Сухенек переповідав більш-менш історію та діяльність ОУН не виходячи зрештою поза факти і так відомі нам з польської преси. Він теж думає, що єдиним завданням політики полк. Коновальця було за всяку ціну не допустити до українсько-польського співжиття в Галичині на північно-східних землях. Ця думка, як і багато інших з цілої тої розмови, відгонить доволі великим примітивізмом, який тимбільш вражає у людини, що стояла на високому становищі, особливо на становищі, на якому можна було мати змогу багато знати.
Твердить п. Сухенек, що деклярація мін. Перацького з січня 1932 р., договір про ненапад з Совітами та польсько-німецьке порозуміння були великим ударом у політику полк. Коновальця що полк. Коновалець "ставався зайвим".
„Все те спричинило, що мусіли приснути й останні надії орґанізаціі Коновальця. Залишилися для українців у краю два виходи: або почати збройне, безнадійне повстання проти Польщі, або почати балачки з поляками. Вибрали те друге. Лист митрополита Шептицького, виданий після вбивства мін. Пєрацького і вбивства дир. гімназіі Бабія, як теж процес убивців мін. Пєрацького у грудні 1935 року — протверезив мозки і дозволив довести до знаменних виборів до парляментарних тіл у 1935. році.Це були історичні моменти. Моменти, що могли би бути важним кроком уперед на шляху розвитку польсько-українського співжиття».
На запит, як треба схарактеризувати полк. Коновальця, п. Сухенек відповів:
"— Гадаю, то після того всього, що про нього писали та що доказали на процесах, то я як поляк і до того діяч з 1905-го року, і далі як такий, що має багато відомостей з часів мого урядування чи то у штабі чи в міністерстві внутрішніх справ, можу сказати тільки одне:
— Це був тип з великим спритом та орґанізаційним хистом. З великими амбіціями і може тому не далекозорий політик, але на щодень — чому ні".
Співробітник „Слова“ поцікавився, хто може бути наслідником полк. Коновальця на становищі провідника ОУН.
"— На це питання — сказав п. Сухенек доволі важко відповісти. Попри Коновальця були одиниці тієї міри, що Грибівський Урбан, Ярослав Барановський (той, що зомлів у Роттердамі), Роман Сушко і багато інших меншого значіння. Знав я одного — але він вже не жиє. Найімовірніше — наслідника не треба буде, бо загальною консеквенцією, не тільки смерти Коновальця, мусить бути упадок орґанізації того типу, яким була ОУН.
Вкінці п. Сухенек на запит, що могло бути причиною, що большевики вбили полк. Коновальця, висловлює здогад, що могли в цьому відіграти якусь ролю японсько-китайські події та теперішнє положення на Великій Україні.

ситуація

»Львівські вісті« 09.06.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На південному відтинку східного фронту мадярські відділи відкинули нові ворожі наступи.
У запіллі середнього фронтового відтинку продовжувано з успіхом наступ проти окружених ворожих груп, хоч погода була лиха. На відтинку Волхова повторив ворог свої завзяті атаки проти сильно укріпленого мостового вузла. У важких боях відкинено його, при чому зазнав він високих утрат у людях і матеріялі.
У Північній Африці тривають дальше завзяті бої. Нові успішні налети були спрямовані проти повітряних і морських об'єктів острова Мальти.
При південному побережжі Англії пошкоджено попаданням бомб торговельний корабель середньої величини.
Перед голяндським побережжям у ночі на 7 червня німецькі виловлювачі мін звели сутичку з англійськими швидкісними човнами. Вони пошкодили без ніяких власних утрат артилерійськими поцілами ворожий човен.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 8 червня. — Головна Кватира Збройних Сил повідомила 7 червня: Сильний протинаступ змоторизованих і панцирних військ осі приніс дальші значні успіхи. Противник, приневолений до відступу, втратив дальших 30 панцирних возів, численні гармати та залишив в наших руках кругло 4.000 полонених.
Кількість панцирних возів, знищених або здобутих підчас теперішнього бою в Мармаріці, підросла до вчора на поверх 550. Здобуто поверх 200 гармат та багато соток авт. Кількість полонених, між якими є численні вищі старшини, сягає до десять тисяч.
Також учора була жвава діяльність італійських і німецьких летунів. З успіхом бомбардовано бази і табори в запіллю. Скупчення авт атаковано, більшу кількість возів запалено, а наші винищувачі збили в повітряному бою три літаки типу Кертіс.
Підчас денних і нічних налетів бойових і спадних літаків на військові споруди Мальти, які поцілено частіше, дійшло до численних важких повітряних боїв, в яких знищено 7 ворожих літаків, а численні інші одержали поціли зі скорострілів. П'ять наших літаків не вернулося до своїх баз. Між ними є також одно санітарний гидроплян, який був, не зважаючи на виразний знак Червоного Хреста, атакований і поцілений.
На східному Середземному морі затопили наші торпедні літаки біля Гайфи корабель-цистерну середної величини. Минулої ночі атакували британські літаки знову Мессину. Ушкоджено багато мешкаль них домів. Деякі пожежі, які повстали в гористому терені провінції, можна було негайно погасити. Населення не мало ніяких жертв.
Протилетунська артилерія збила три літаки, з тих один упав перед селом Катанії, другий між Кап Пельоро і Білля Сан Джіованні, а третій, на схід від Августи, впав у море.
Фінське воєнне звідомлення
ГЕЛЬСІНКИ, 8 червня. Головна Кватира Фінських Збройних Сил, повідомила 7 червня: На вузині Авнус відбито на середньому відтинку фронту ворожу нічну атаку, яку переводив большевицький курінь. Прогнано й різні ворожі розвідні частини. Наша артилерія розігнала ворожі відділи на південному березі озера Онега. На інших відтинках сухопутнього фронту лише невеличка бойова діяльність. Наша артилерія обстрілювала успішно большевицькі становища. Діяльність летунства не віднотувала нічого.

»Львівські вісті« 07.06.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На оточувальному фронті біля Севастополя поборювано вогнем найважчої артилерії та зосередженими атаками повітряної фльоти ворожі укріплення.
На південному відтинку східного фронту відбили німецькі і мадярські війська окремі ворожі наступи з кривавими втратами для ворога.
На середньому і північному відтинку фронту дальше стиснено на тилах фронту оточені численні ворожі відділи і здобуто багато місцевостей.
На фронті Волхова відбито сильні ворожі наступи у важких боях при співдіянні з'єднань пікуючих літаків. Ворог мав дуже високі криваві втрати. Він втратив 22 танки.
У Фінському заливі пошкодила морська артилерія один совєтський підводний човен численними поцілами. Треба числитися з затопленням того човна.
У Північній Африці відкинули німецько-італійські війська сильніші наступи і самі перейшли до протинаступу. Британці втратили 36 танків, багато механічних поїздів і багато соток полонених. У повітряних боях зістрілено 14 ворожих літаків. Минулої ночі атакували з'єднання бойових літаків портову область Тобрука.
Як повідомило спеціяльне звідомлення, потопили німецькі підводні човни біля східного побережжя Північної Америки, на Караїбському морі на схід від Антильських островів 19 ворожих торговельних кораблів, — разом 108.300 рбт. Перед фляндрійським побережжям потопили торпедоносці у гарматньому двобою 2 британські швидкохідні гарматні човни.
Підчас налету британських бойових літаків на побережжя зайнятих західних областей зістрілено вчорашнього дня 22 ворожі літаки.
Британські літаки налетіли у ночі на 6 червня більшу кількість місцевостей західної Німеччини. У кількох містах промислової области вибухли пожежі. Нічні ловецькі літаки і протиповітряна артилерія зістрілила 13 бомбовиків.
Італійське воєннє звідомлення
РИМ, 6 червня. — Верховне Командування Італійських Збройних Сил повідомило 5 червня:
Підчас наших акцій відбито англійські протинаступи. Ворог мав поважні втрати у людях і матеріялі. Ескадри летунства переводили завзяті та щоразові налети на ворожі становища. В численних, живих сутичках італійські й німецькі ловецькі машини збили 26 літаків. Два дальші збила цільним вогнем протилетунська артилерія наших наземних військ. Англійські бомбардувальники атакували минулої ночі місто Сиракузи. Матеріяльні шкоди невеликі. Серед цивільного населення жертв нема.
Японський випад на фронті Кіянсі
ТОКІО, 6 червня. Японські війська заходяться ліквідувати головну масу 25-ої чункінської дивізії.
ТОКІО, 6 червня. Японські війська здобули Фучов (К'яно). Після знищення ворожих військ зайняли вони цитаделю. Фучов лежить яких 100 км на південний схід від Нанчінг, столиці провінції Кянксі.
ТОКІО, 6 червня. Японці зайняли Тучанг посередині східного берега озера Поянг. Біля Яочін, важкої стратегічної точки на північному березі озера, вичалило і сильніше японське з'єднання.
СТОКГОЛЬМ, 6 червня. Північно-американський морський департамент повідомив за звітом Ройтера з Вашингтону, що японські літаки атакували острови Мідвей.
БЕРН, 6 червня. Японські підводні човни атакували пристань Сідней (в Австралії). Залога цих човнів складається з двох людей.
БЕРЛІН, 6 червня. Англійці повідомили, що над Цейлоном появилися японські літаки. Японське летунство заатакувало важливі пункти на Алясці та на Алевтах.
На внесок Рузвельта палата репрезентантів без дискусії постановила проголосити війну Болгарії, Мадярщини та Румунії. Опісля сенат Злучених Держав прийняв проголошення війни цим трьом державам.
"Пті ПАрізієн" оголосив заяву генерального губернатора французької Західної Африки, Буасона, про готовність Дакару до оборони.

»Львівські вісті« 06.06.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
У південній частині східного фронту відкинено незначні ворожі наступи, а протинаступ приніс здобутки в терені і в полонених.
На середньому і північному відтинку підчас власного наступу проломано запеклий ворожий спротив, а здобутий терен прочищено від ворога. Надбережна артилерія війська успішно атакувала корабельну лучбу в Кронштадтському заливі. Повітряна зброя наступала вдень і вночі на совєтські летунські майдани і залізничі сполучення.
У Північній Африці відбито британські протинаступи з втратами для ворога. Німецьке та італійське летунство успішно брало участь у боях. В повітряних боях втратили британці 26 літаків. Перед Тобруком німецький підводний човен заатакував сильно хоронену літаками і сторожевими човнами конвойну валку, зложену з трьох транспортних кораблів, осягаючи два влучні торпедні поціли.
На англійському східному побережжі бомбардовано минулої ночі розривними та запальними бомбами пристаневі споруди і доки в Сандерленд.
Британська повітряна зброя втратила вчора на побережжі Каналу в повітряних боях і під поцілами протилетунської артилерії 10 літаків.
Підчас боїв у Північній Африці попав у наші руки наказ 4 англійської панцирної бригади, що забороняє давати полоненим поживу і воду, не дозволяє їм також на сон чи якенебудь удогіднення, як довго відповідні станиці не переведуть з ними переслухання.
З огляду на те, Верховне Командування Німецьких Збройних Сил наказало, що від 6 червня 12 год. вполудне, взяті в теперішній війні до полону англійські офіцери і вояки, що є в німецьких руках, не отримають так довго ні їсти, ні пити, доки урядова англійська заява не відкличе цього ганебного, суперечного з поняттями гуманности, наказу, і не подасть його до відома Верховному Командуванню Німецьких Збройних Сил.
Фінське воєнне звідомлення
ГЕЛЬСІНКИ, 6 червня. Верховне Командування Фінських Збройних Сил повідомило 4 червня:
На відтинку вузини Авнус відбито ворожий розвідний випад у силі двох чет. Артилерія розгромила два ворожі вихідні становища. На Карельській вузині панувала нормальна вогнева і розвідна діяльність. На східному фронті віднотовано тільки невелику діяльність артилерії і розвідних відділів. Фінське летунство атакувало большевицькі сторожеві човни у східній частині фінського заливу. Над Свиром протилетунська артилерія збила один большевицький ловецький літак та важко пошкодила один бомбардувальник та два ловецькі літаки. В останніх 24-ох годинах не робив ворог поза фронт ніяких налетів.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 6 червня. — Верховне Командування Італійських Збройних Сил повідомило 4 червня:
Вчорашні бої в Мармариці пройшли для нас корисно Добуто або знищено 22 повзи та 7 гармат. Захоплено також поважну кількість полонених. Летунство держав осі обкинуло бомбами залізничі споруди й табори в терені Капуццо, а також взяло під скорострільний вогонь самоходові колони, обкидаючи їх водночас розривними бомбами. Завзяті його атаки були спрямовані на осередки спротиву. У боях у повітрі зістрілено 5 "Кертіс". Наші два літаки не вернулися до своїх баз. Летунська ескадра, яку заскочили німецькі ловецькі літаки над Пантенерією, втратила 5 "Спітфайрів". Нічний налет на Августу не заподіяв ніяких втрат. Протилетунські гармати поцілили один літак, що звалився в полум'ї біля Санта Кроче.
За вістками з північно-американського й англійського джерела, японські бомбардувальники заатакували в середу в год. 6 місцевого часу Дач Гарбур на Алясці. Налет тривав яких 15 хвилин. Про заподіяні шкоди подає Ройтер тільки, що підпалено магазини. Шість годин після першої атаки, японські бомбардувальники збомбардували Дач Гарбур знову.
Дач Гарбур — це один з найважніших північно-американських баз на Алєвтах. Американське інформаційне бюро називає Дач Гарбур "ключем до оборонної системи Аляски". Алєвти лежать впоперек найкоротшого торговельного шляху між Північною Америкою та Японією.
Японські війська, що зайняли в середу вранці Хімсін у провінції Кіянсі, окружили згідно з повідомленням "Токіо Асагі Шімбун", на південь від цього міста 10-тисячну ворожу частину, яку й вдалося вибити до ноги.
В одному повіті Мінської округи цими днями розв’язано останній колгосп, а землю передано для користування місцевим селянам. Від Великодних Свят в названій вгорі окрузі з усіх 631 колгоспів розв'язано 625, а землю передано селянам.

»Львівські вісті« 05.06.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

У Манілі відкрито знову 100 велелюдних шкіл, що від 6 місяців були закриті.
Осідок вірменського уряду перенесено дефінітивно за вістками лондонської інформаційної служби до Сімлі (Індія).
Бритійська адміраліція повідомила, що один з наймодерніших її кружляків, 8.000-тонний "Трінідад", збудований щойно в 1940 р., пішов у висліді воєнних дій на дно.
Вчора подав словацький міністр внутрішних справ, Мах, до відома, що після усунеення жидів з життя словацького народу прийде черга на розязку циганського питання.
На зборах німецьких великих торгівців годинниками в Нюрнбергу відбулись поминки в честь Петра Генляйна. При цій нагоді зложено на керницю П. Генляйна вінець. Вшановано також великого винахідника кишенькового годинника, що помер перед 400 роками в Нюрнбергу.
Про положення на Мадагаскарі довідуються з достовірного джерела, що від кількох днів наступив застій у боях.
Уряд воєнної продукції видав нову постанову про обмеження виробів жіночих одягів. Для жіночих та дівочих спідниць назначують максимальну міру. Декрет забороняє виріб жіночих одягів з вовни.
Шведський пароплав від'їхав, як подає "Стокгольме Тіднінген" з Гетеборгу, до ЗДА. Корабель має на чердаку біля 200 пасажирів, здебільша шведських американців.
На Гібральтарі відбуваються тепер щодня маневри сухопутньої армії та фльоти. Кожної ночі відбуваються вправи в протилетунській обороні.
1-го червня північно-американське морське міністерство призналося до втрати трьох дальших торговельних кораблів. Це були два американські вантажні пароплави та один англійський пароплав, містоти 3.830 тон. Німецькі підводні човни затопили їх на західному Атлянтійському океані.
Міністр для зайнятих східних областей, державний міністр Альфред Розенберг, відвідав оце вперше столицю Білорусі. В осередку відвідин стояла відправа службовців німецького управління в генеральному консуляті, підчас якої державний керівник з'ясував окремі проблеми, які повстають в Білорусі. Німецьке керівництво — це були найважніші слова міністра Розенберга — бажає прийти з поміччю позитивним чинникам країни та так її розвинути, щоб з неї повстала сильна, квітуча країна. Після відправи міністр відвідав мінську оперу, білоруський театр та мінскі часописні підприємства.
Понад 750 тисяч глядачів відвідало досі виставу "Совєтський рай", що є в Берліні. Цю виставу вивідують безупинно такі маси глядачів, що вона продовжена до 1 липня ц. р.
У зайнятій частині Франції жиди зобов'язані носити від 7 червня ц. р. на раменах жидівську зорю. Те саме торкається території Бельгії та північної Франції, що стоїть під німецьким військовим управлінням. Жиди у Франції носять на раменниках перевязки з написом "жид" у французькій або флямандській мовах.
"Німецькі підводні човни боролися під Харковом"
Таке твердження — пише військовий співробітник англійського часопису "Інвінг Стендард" — може на перший погляд виглядати парадоксально, проте воно має свій глибокий зміст. Бо німці ослабили совєтський харківський фронт атаками своїх підводних човнів проти аншлійських та американських кораблів, що плили до Мурманська з усяким воєнним матеріялом, призначеним для большевиків. Між східним фронтом та акцією підводних човнів існує тісний зв'язок. Доля Совєтів вирішується не лише на Сході Европи, але також у гирлі ріки св. Лаврентія, у Мексиканському заливі, посередині Атлянтійського океану та на Льодовому морі. Коменданти німецьких підводних човнів раз-у-раз торпедують англійські та американські транспортні кораблі при самому березі Америки, поки ці коралі встигли ще виплисти на широке море. Тому небезпека, що погрожує від німецьких підводних човнів, торкається не лише аліянтського корабельного тонажу, але також ситуації на большевицькому фронті. Діяльність німецьких підводних човнів примушує ЗДА стягати що раз більше кораблів з плавби по далеких морях та призначити їм службу на прибережних водах Америки. Одночасно щораз менше воєнних кораблів може охороняти торговельні корабельні валки.

»Львівські вісті« 04.06.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На середньому відтинку східного фронту велись місцеві наступи для знищення окружених ворожих груп. Ворог утратив у цих боях поверх 1.500 убитих, 2.000 полонених, 54 гармати, 287 гранатометів і кулеметів, як теж 3 танки та 4 літаки. Нежданний ворожий наступ проти відтинку однієї дивізії заломився при високих утратах. Понад 400 вбитих покрило бойовище.
На північному фронтовому відтинку тривають завзяті місцеві бої в багнистому терені над Волховом. Власними наступами відрізано ворогові його важні постачальні шляхи. Протинаступи ворога заломились, при чому при співучасті штурмових літаків знищено 32 совєтські танки.
На водах Чорного моря затопили бойові літаки один танкер на 3 тисячі брт. зі совєтського конвою.
В порті Мурманська поцілили штурмові літаки 6 великих фрахтових і транспортних кораблів бомбами важкого калібру.
В часі від 21 травня до 1 червня втратили Совєти 610 літаків, з того 496 у повітряних боях, 74 в огні протилетунської артилерії та 14 машин знищили з'єднання сухопутньої армії; решту знищено на землі. В тому самому часі втрачено на східному фронті 53 власних літаків.
У Північній Африці тривають бої.
Місто Кентенбері обкидано теж останньої ночі розривними бомбами важкого та найважчого калібру, як теж 10-ма тисячами запальних бомб.
Підчас випадів ловецьких літаків на побережжя Каналу та налетів поодиноких британських літаків під охороною хмар на західну німецьку смугу, втратив ворог учорашнього дня у відсічі ловецьких літаків і в огні морської артилерії 20 літаків. Пропав один власний ловецький літак.
Британська авіяція підприняла вночі на 3 червня перешкоджувальні польоти проти більшої кількості місцевостей Західної Німеччини. Більші шкоди в наслідок пожеж, передусім у мешкальних дільницях і серед публичних будівель повстали особливо в Дюсбургу. Ловецькі літаки та протиповітряна артилерія застрілили 14 налітаючих літаків.
Підчас коли британська пропаганда подає число 20.000 вбитих, як успіх повітряного налету на Кельн, треба устійнити, що оплакуємо 200 вбитих, як жертви цього налету.
Фінське воєнне звідомлення з 2 червня.
ГЕЛЬСІНКИ, 3 червня. — На Карельському перешийку і на східному фронті обабічний звичайний перешкоджувальний вогонь. В околиці Угтуа відбито розвідувальні спроби менших ворожих відділів.
На вузині Авнус відбито большевицький наступ на одну з наших баз на середньо му відтинку. В околиці Оста розігнала власна артилерія совєтську сотню у становищі поготівля. На інших частинах фронту діяльність розвідувальних частин. Вчора і після півночі можна було запримітити знову досить жваву діяльність большевицького летунства.
Убито великого князя Росії Михайла.
В іранському місті Касвін, в полосі, зайнятій большевиками знайшли — як повідомляють з Туреччини — великого князя Росії Михайла, задавленого в його помешканні. Всі познаки промовляють за тим, що йде тут про новий злочин ГПУ. Великий князь Михайло один з небагатьох, які змогли спасти життя після трагедії царської сім'ї. Разом з іншими емігрантами він задержався в Ірані, в Касвін, та пробув там 15 років. Там і заскочив його прихід большевиків.

»Львівські вісті« 03.06.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На Сході відбувалися тільки місцеві льокальні дії.
Підчас атаки стрімкоспадних бомбовиків на пристаневі споруди Йоконги й Мурманська одержав фрахтовий корабель середньої величини такі важні попадання, що треба рахуватися з його знищенням.
Підчас бою за Харків згинув, як це в міжчасі стверджено, також верховний командувач 6-тої совєтської армії, генералмайор Городнянський.
В Північній Африці, підчас наступу німецько-італійських частин на розбудоване, наче кріпость, становище, оточено і знищено сильну британську групу. В наші руки попали 3000 полонених, в цьому один генерал бригади. 31 травня і 1 червня знищено або здобуто 101 бронемашину, 124 гармати, багато автомашин і велику кількість іншого воєнного матеріялу.
Підчас розвідувального польоту над ворожими лініями був збитий літак генерала панцирних частин Крювеля, який попав у британський полон.
У боротьбі проти Великої Британії перевела авіяція минулої ночі, без власних утрат, важкий наступ на постачальну пристань Іпсвіч на південно-східному побережжі Англії. Інші бомбардувальники окинули кількакратно бомби тяжкого калібру в районі міста Кентербері.
Підчас випадів мішаних з'єднань британської авіяції на побережжя окупованих західних територій, збито вчорашнього дня 18 і при нальоті окремих озброєних розвідувальних літаків у районі Кельну 1 британську машину. Британські бомбардувальники атакували вніч на 2 червня багато місцевостей у Західній Німеччині, перш усього житлові дільниці в Дюсбургу і Обергавзені. При відбиванні тих, тільки проти цивільного населення звернених терористичних нальотів збили нічні винищувачі і протилетунська артилерія 37 та воєнноморська артилерія 3 літаки. Таким чином втратила британська авіяція підчас своїх нальотів на окуповані території і на територію Німеччини 59 літаків за вчорашній день і за минулу ніч.
Повна перемога під Харковом і над Дінцем
БЕРЛІН, 2 червня. — Перемога німецьких і союзних відділів у весняному бою під Харковом і над Дінцем є повна. Вже від трьох днів там спокій у бойових діях. Щоб підпомогти успішні наступальні дії німецької сухопутньої армії на північному відтинку східного фронту, німецьке летунство поборювало також учора замкнені у кітлі большевицькі з'єднання, спричинюючи відомі наслідки. Бойові та стрімкоспадні літаки обкидували продовж цілого дня бомбами важкого калібру совєтські бойові становища, гармати, табори у лісі та з'єднання військ, причім розбито большевицькі випади, обезсилюючи їх уже у вихідних позиціях. Знищено бомбами 4 совєтські танки. Дальше добились осягу німецькі літаки підчас налетів на большевицький довіз, спричинюючи пожежу численних совєтських механічних возів. Знищено міст на шляху важному для большевиків, що його стерегла протиповітряна артилерія; на довший час припинено постачання на цьому відтинку фронту.
Італійське воєнне звідомлення
Головна Кватира Італійських Збройних Сил повідомляє: В Мармаріці ведуться далі бої, в яких завдано ворогові нові важкі втрати.
Серед полонених, яких число перевищає 2000, є адмірал ескадри сір Кован та один комендант бригади. Крім того знищено або здобуто 345 бронемашин, 21 розвідувальну бронемашину, 53 гармати і поверх 200 вантажних автомашин. Авіяція перевела знов атаки на ворожі колони, осягаючи точні попадання та викликуючи пожежі на багатьох автомашинах. Сильні ескадри літаків перевели нагальне бомбардування Тобруку. В боях із німецькими та італійськими винищувачами втратила англійська авіяція 16 літаків, 2 інші літаки мусіли причалити біля Бенгазі або Аполонії. Їх залоги взято в полон; 3 італійські літаки не повернулися. Бомбовики атакували з високого і бриючого польотів летовища на Мальті, винищувачі, що їх спровадили збили 1 машину типу "Спітфайр". Один італійський літак не вернувся на свою базу. Інші повернулися з вбитими і раненими на чердаку.
"Нічі-Нічі Шімбун" повідомляє, що Головна Кватира японських збройних сил у Бірмі проголосила кінець очищувальних дій проти ворожих сил у Бірмі.
Турецький уряд рішив в Індії відкрити свій перший консулят. Він буде мати осідок, здається, у Бомбаю.
Китайський міністр закордонних справ, д-р Чуміні прибув до Токіо.
Шеф французького уряду Ляваль відбув розмову з ген. президентом Тунісу, адміралом Естевою.
Між Німеччиною і Туреччиною, після переговорів 1939-го року, заключено умову, на основі якої рішено дати турецькому урядові по розпорядимости 3,000.000 нім. марок на закупівлю воєнного матеріялу у Німеччині. До Берліна прибула турецька технічна комісія, щоб заключити там ще остаточні договори.

»Львівські вісті« 02.06.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На східному фронті переведено з успіхом кілька місцевих атак. Відокремлені совєтські напади відкинено. Летунство поборювало військові цілі міста і пристані Севастопіль зі знаменитим вислідом. На водах Мурманська пікуючі бойові літаки пошкодили бомбами два великі транспортні кораблі.
У Північній Африці відкинено при високих втратах для британських відділів їхні протинаступи. Німецькі та італійські ловецькі літаки зістрілили вчора у повітряних боях 24 британські літаки. У дотеперішніх важких боях німецькі та італійські війська взяли понад 2000 полонених, знищили або здобули понад 350 танків, 53 гармати і численний інший воєнний матеріял.
Над побережжям Каналу стручено вчора 19 літаків. У відповіді на тероризуючу атаку британського летунства на внутрішню частину міста Кельну сильні з'єднання бойового летунства заатакували останньої ночі тисячами розривних і запальних бомб осідок єпископа Кентербері у полудневій Англії. Атакуючі з невеликої висоти і при добрій видимості з'єднання завважили там великі пожежі.
Поодинокі британські літаки налітали ніччю на 1 червня безуспішно перешкоджувальними налетами на західно-німецькі території.
У боротьбі проти мореплавби, що постачає для Вел. Британії і ЗДА, місяць травень приніс особливі осяги. Воєнна фльота і летунство затопили 170 кораблів, разом 924.400 брт. Крім того 66 кораблів пошкоджено частинно важко бомбами і торпедами. У цих осягах взяли, як повідомило уже надзвичайне звідомлення, особливу участь підводні човни, бо вони затопили 140 кораблів, разом 767.400 брт.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 1 червня. — Головна Кватира Італійських Збройних Сил повідомляє:
У Мармалиці продовжується бій з непослабленою завзятістю. Британські війська, втягнені у важку боротьбу, ставлять запеклий опір натискові змоторизованих піхотних частин Держав осі. Летунство посилило свої дії як на фронті, так і в наступі на британські довозові лінії. Підпалено або знищено багато танків, розвідувальних панцирних і вантажних авт. Влучними поділами пошкоджено сотні механічних возів. Крім цього успішно збомбардовано британські постачальні бази і летовища. Італійські ловецькі літаки зістрілили 8 літаків. На південь від Бенгазі змушено причалити один англійський літак. Його залога дісталась до неволі. Два італійські літаки не вернулись на свої бази. Минулої ночі британське летунство заатакувало Катанію й околицю. Зроблено невеликі шкоди в кількох будинках у Ніколозі і Містербіанко, причому в останній місцевості вбито 6 осіб а 15 ранено.
Засідання мексиканського парляменту прийняло рішення, у висліді якого між державами Пакту Трьох і Мексиком заснував стан війни. Вже від грудня 1941-ого року Мексик зірвав був дипломатичні взаємини з Німеччиною, Італією та Японією
Японські війська пішли недавно успішним очищувальним походом на останні три тисячі чункінських військ, які від 24 травня перебували в джунглях в провінції Юнан. Інші японські одиниці повідомили про успішний очищувальний похід проти безладних частин на півночі Бірми.
У п’ятницю військовий командант в Генерал-Губернаторстві генерал фрайгер фон Гішашт прийняв у своїй головній кватирі, як гостя Генерал-Губернатора д-р. Франка. В товаристві Генерал-Губернатора були губернатори усіх дистриктів. Старшини штабу генерала фон Гінанта виголосили реферати зі своєї ділянки праці. Ці реферати виявили добру співпрацю військових кол з урядом Генерал-Губернатора.

»Львівські вісті« 31.05.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
Як це вже подано до відома надзвичайним звідомленням, великий бій коло Харкова скінчився. На фронтовому відтинку генерал-фельдмаршала фон Бока армії генерал-полковника фон Кляйста і генерала панцирних відділів Павлюса перемінили оборону перед важким ворожим масовим наступом у горду перемогу знищення. Румунський армійський корпус під проводом генерала Корнелія Драгаліна, як теж італійське, мадярське і словацьке з'єднання боролись рам'я об рам'я з німецькими відділами і прикрасили свої прапори новою славою.
Знищено 6-ту, 9-ту і 57-му совєтські армії кругло з 20-ма стрілецькими дивізіями, 7-ма дивізіями кавалерії і 14-ма панцирними бригадами.
Число полонених зросло до 240.000. Криваві втрати ворога є незвичайно великі. Число здобутого або знищеного в бою воєнного матеріялу дійшло до 1.240 панцирних возів, 2.026 гармат, 538 літаків та безчисленної кількості іншої зброї та воєнного знаряддя.
В середньому відтинку фронту відбувається винищування оточеної ворожої групи.
В північному відтинку продовжувано успішно власний наступ.
На оточувальному фронті під Ленінградом вели повітряні сили важкі наступи проти постачальної комунікації Совєтів через Ладожське озеро.
Підчас нічних налетів німецьких штурмових літаків проти фабрик зброї міста Горький завважено цільні попадання і спричинені ними пожежі фабричних споруд.
На водах Далекої Півночі, воєнна фльота і повітряні сили продовжували, не зважаючи на непогоду, свої наступи проти конвойних валок, призначених для Совєтського Союзу. Одно підводне човно потопило один корабель 6.000 брт. і цільним попаданням торпеди пошкодило два дальші. Штурмові літаки запалили два великі транспортовці.
У Північній Африці бій триває.
Вніч на 30 травня повітряні сили бомбардували у Східній Англії пристань для перевантажування Грімсбі, в устю ріки Гембер, як теж пристаневу смугу Грейт-Єрменс.
Британські літаки знову атакували останньої ночі великий Париж, спричинюючи жертви серед цивільного населення передусім на передмістях. Зістрілено 6 з атакуючих бомбардувальників. Над Німецькою затокою збито два дальші британські бомбардувальники. Патрульне човно і конвойні судна команданта охорони району Льодового океану зістрілили в 24-ох годинах 10 британських бомбардувальників, з того 8 підчас успішної оборони проти ворожих повітряних атак на доручені їм конвої.
Італійське воєнне звідомлення
РИМ, 30 травня. — Головна Кватира Італійських Збройних Сил повідомила 29 травня:
Почавши від 26 травня італійські та німецькі збройні сили атакують ворожі формації, що на фронті Мармаріки стоять проти них.
Від передполудня 27 травня відбувається завзята битва, яка розвивається в користь військ Держав осі. Взято багато полонених та здобуто багато воєнного матеріялу.
Летунство сильними ескадрами піддержує безупинно наземні операції. У повітряних боях німецькі винищувачі збили 7 літаків.
Минулої ночі в околиці Катанії британські літаки скинули розривні бомби. Нема значної шкоди, нема жертв серед цивільного населення. Протилетунська артилерія збила одну машину.
День фльоти в Японії
У Токіо відбувся 37-ий день японської фльоти. який цього року відсвятковано особливо врочисто. У зв'язку з цим часопис "Джепен Таймс енд Едвертайзер" стверджує, що в цьому році свято фльоти має більше значення, як колись. Сьогодні не тільки треба згадувати великі перемоги японської фльоти та вшанувати героїв, які віддали своє життя за велич японської імперії, але сьогодні слід особливо святкувати нову позицію Японії в світі, яку вона здобула завдяки цим морським перемогам.
Як повідомляють з середньої Анатолії, наступили там в околиці Сілєг внаслідок безнастанних хмароломів великі повені. При цьому знищено триста домів та заподіяно інші великі шкоди. Двоє людей втопилися у хвилях.
Перед судом присяглих у Версалю розпочинається процес проти 4-ох сестер-піклувальниць. Вони подали в тамошньому шпиталі в червні 1940 року підчас загальної втечі французького населення перед приходом німецьких військ 7 особам, яких не можна було відтранспортувати, смертельну отрую.