дописи

»Львівські вісті« 12.03.1942 "Маслосоюз" в Ярославі. — Вуличний рух.

"Маслосоюз" в Ярославі
22 лютого ц. р. відбулися в Ярославі загальні збори "Маслосоюзу", української окружної молочарської кооперативи в Ярославі. Після відкриття зборів головою Надзірної Ради Іваном Бараником, забрав голос дир. "Маслосоюзу" у Львові інж. Андрій Палій, який привітав збори від централі у Львові. Зі звіту, який прочитав А. Качор, довідуємося, що "Маслосоюз" має вже після 9-ох місяців праці 11.946.32 зол. власних фондів, а майно активів представляло у дні 31 грудня 1941 р. 51.368.485 зол., в тому 45.478.26 зол. рухомостей. За час своєї короткої діяльности "М. С." зібрав від доставців 1.363.485 л. молока; з того продав 380.825 л. повного молока та 982.660 л. переробив на інші молочні продукти, головно масло, якого виробив 27.812 кг. Крім цього вироблено 85.092 л. маслянки, 12.871.85 кг. творогу, 740.343 літрів неповного молока, 10.376 різних сирків і т. д. Білянс замкнено надвишкою 100.73 зол. Кооператива почала працю від одної 100-л. кружлівки, а сьогодні молочарня вповні змеханізована і вивінована в модерні пастеризатори. У "Маслосоюзі" в Ярославі працює крім молочарів по селах, 22 службовців. Для молочарів по селах уладжено ідейний курс і кілька короткотриваючих перешколів у формі практичних показів і теоретичних гутірок.

Квадрат і трикутник як орієнтаційні знаки у вуличному русі
Як орієнтаційні знаки у вуличному русі завела львівська поліція між іншим квадрат і трикутник. Ці знаки відносяться до тексту 13 параграфу ("першенство переїзду") розпорядку про те, як вестися у дороговому русі (з дня 17 травня 1941 р.).
У тому параграфі є сказане, що на перехрестях і при в'їздах вулиць першенство переїзду має віз, що їде головною дорогою. Головними дорогами є: головні комунікаційні шляхи, означені чотирокутниками, що стоять на рогах вулиць, при перехрестях і в’їздах. Шляхи, при яких перехресті або в'їзді стоять трикутники, гострим кінцем звернені вниз, це знак — зберігати "першенство переїзду на головному шляху".
При шляхах однакової категорії на перехрестях і в’їздах першенство переїзду має той віз, що їде з правої сторони. Але механічні вози та вози, що їдуть рейками мають першенство перед усіма іншими. Зате механічні вози й вози на рейках у відношенні до себе мають однакові права щодо першенства переїзду.
Засади першенства не обов'язують, коли поліція при помочі вказівок чи знаків управильнить цю справу інакше.
З того ясно, що віз, який їде головним комунікаційним шляхом, має першенство переїзду на перехрестях і в'їздах бічних вулиць. Тих, що бічною вулицею зближаються до її перехрестя з головною, у невеликій відстані від того місця, орієнтує про те трикутний знак; уважати на припис про право першенства. Водій відразу знає, що слід зменшити швидкість їзди. За те на місцях, де схрещуються вулиці, з яких жодна не є головним комунікаційним шляхом, першенство засадничо має той, хто їде від права, одначе самоходи, мотоциклі і трамваї мають першенство у відношенні до возів, запряжених кіньми й роверів.

»Львівські вісті« 11.03.1942 За розбудову української торгівлі

Львів, 11 березня.
Перша і найдавніша форма торгівлі — це замінна торгівля. Її історія сягає дуже давних часів, коли ще найвищою суспільно-організаційною формою життя людей було плем'я. Колективний господарський устрій племени не знає інституції купця в нинішньому розумінні; купцем був, себто міг бути кожний член даного племени. Користь, а радше вигоду з цього роду торгівлі мало ціле плем'я, як збірна одиниця.
Щойно ступневий розвій цивілізації, щораз то більше зрізничкування й розгалуження суспільного, а зокрема господарського життя людей та повстання приватної власности творить пригожий грунт під розбудову окремого купецького стану. Повстає нове купецьке звання — сьогодні в господарському життю усіх народів світу необхідне й незаступне.
Немає сумніву, що звання купця завсіди було і тепер ще є найбільш рентовне між всіма іншими. У цьому званні, як у ніякому іншому, сходяться загальні інтереси з особистими користями. Купець — слуга народу, його добродій і помічник. Праця купця загалові так само потрібна, як праця рільника, промисловця чи ремісника. Вона дає змогу прожитку — йому та його родині, дає працю й заробіток другим, а в парі з тим кладе міцні матеріяльні основи під господарський розвиток рідної землі.
Нарід, який розпоряджає кадрами фахово вишколених купців, здібних опанувати внутрішню торгівлю в свойому краю та торгівлю з іншими народами — це сильний, матеріяльно незалежний нарід, нація добробуту. Не треба при цьому забувати, що добробут є підставою духового розвитку нації. Голод та недостаток — несе завсіди зі собою убогість духа й зневіру. Тому саме наші вороги змагали в першу чергу до того, щоб підтяти матеріяльні основи нашого життя, видерти нам наш добробут, зробити з нас слабодухів та своїх покірних рабів.
Хоч як тяжко доводилося українському купцеві в Галичині у передвоєнних роках боротися за вдержання та розбудову свойого верстату праці, проте в цих невідрадних і повних перепон часах було у наших купців більше охоти, більше запалу та енергії, чим тепер. Об'єктивні обставини для загалу українського купецтва в порівнянні з передвоєнним часом сьогодні покращали. Теперішнє німецьке правління без сумніву сприяє розвиткові торгівлі на нашій землі. Але сьогодні, на жаль, коли цілі ділянки торгівлі ще зовсім неналаднані, вкрадається у наші серця та уми зневіра, знеохота до цього найкращого, найвдячнішого звання світу.
Саме цими днями є нагода говорити з неодним "зрезигнованим" українським купцем, і то з купцем-фахівцем. На питання, чому не відчиняє якого склепу, теперже ж на торгівлю найкращий час, відповідає:
— Час, правда, догідний — тільки знаєте, боюся ризикувати! Хто знає, чи дістану концесію, чи не відберуть мені. Знаєте, тепер війна, часи непевні. Я вже краще перечекаю, аж буде з війною кінець, а тоді наладнаю собі першорядний склеп.
Так справи, мої знеохочені ПП. Купці, ставити не можна! Це ж є просто, сказати б, злочин не тільки у відношенні Вашого кращого майбутньою, але й у відношенні до українського народу. Якщо тепер не придбаєте верстату праці, а будете чекати на кінець війни, то будьте певні, що тоді вже буде запізно! А висновок з цього хіба кожному ясний!
Тепер саме найвища пора, що б українці-купці отямилися. Хто тільки має купецьке знання й практику, хай розвіє сумніви, усуне зневіру зі своїх сердець та з подихом весни, хай береться до реальної праці! Це вийде йому на користь і принесе хосен українській справі.
Український Допомоговий Комітет на місто Львів подбав і про цю ділянку господарського життя міста. Об'єднання Праці Купців та Промисловців при У. Д. К. дає безплатно потрібні інформації, дає поради та помагає купцям у справах концесій, ордерів на льокалі, кредитів, тощо.
Від нас самих залежить, чи Львів стане осередком нашої торгівлі, чи ні.
Е. К.

»Львівські вісті« 10.03.1942 Шевченківські роковини

Львів, 10 березня.
У багатобарвну крутіж нашого щоденного життя, життя маловажних дрібничок і великих зусиль, дрібної вегетації і непосильних національних змагань — незбагнутим порядком часу приходять вони: Шевченківські свята — роковини. Національна традиція відмітила для них місяць березень, місяць народин і смерти Великого Народнього Кобзаря, відмітила на те, щоб бодай раз у році Нація відновила себе Його величнім Духом, Його пламенним пророцтвом, величчю Його могутнього слова.
І дійсно. В змісті нашого суспільно-національного життя культ Шевченка заняв одне з перших місць, набираючи характеру всенаціональної маніфестації почувань та настроїв усіх тих, що до них дійшло Його вогненне "слово правди". Від перших Шевченківських роковин через десятки років — років подвигів і упадків української національної стихії — аж по сьогодні — цей культ ні на момент не втратив на своїй питомій вазі, на своїй многоважности. Навпаки, він перетривав неодну історичну хуртовину, неодин важкий час приниження ідеалів нації, та ні один раз не перестав бути в своїм змісті і в своїм вияві тим, чим його надхнула збірна душа народу, вихована на зернах Його науки. Овіяний ореолом великої всеперемагаючої ідеї, ореолом жертвенного мучеництва та націотворчої ідеології, Шевченків культ виріс високо понад щоденні будні, понад приземні, маловартні справи — і своїми проміннями окрилив-сціпив націю в одне — нерозривне. Він вийшов з народу, з його поту і крови, його страдницького життя — і назад до його повертав, рік-у-рік пригадуючи цьому народові його справжне післанництво.
Шевченків культ у такому змісті і в такому вияві, що його в нас подибуємо, — незвичайно великий. В кожного народу є свій великий геній слова чи чину, в кожного народу є для цих геніїв велика шана і честь, великі свята, та ніде культ оцих великих заслужених для нації людей не такий, як у нас українців для Шевченка.
Чому? — спитаєте. В чому сила і велич і цього культу, та його неподібність до культів інших геніїв? Зразу на отакі питання відповісти важко, бо проблема джерел Шевченкового культу в нас надто широка, щоб можна було її упростити до кількох завваг. Та все ж таки мимохіть насувається на це питання одна відповідь: Шевченків культ у нас тісно зв'язаний з судьбою українського народу. І лише той, хто почуває себе справжнім українцем, зрозуміє цю майже містичну силу цього культу. Він виріс із наболілої душі народу для чоловіка, що був його духовим батьком, виразником його найвищих зусиль, найкращих задумів, був його пророком. Він виріс із глибокого поклону для його творчого слова, що етнографічну масу перемінило в свідому своїх зусиль націю, слово, що стає Евангелієм української об'єднаної нації.
Та чи самий поклін, саме духове об'єднання, сама контемпляція вистарчить на те, щоби ожив Шевченко в наших серцях? Чи згадка, промова, святочна академія у його честь — це буде сповнення обов'язку супроти Його, та Його науки? Ні! Це буде лише формальне, поверховне оцінення Його заслуг для нації. Дійсне буде толі, коли в оті 81-і роковини Шевченків Дух справді об'єднає усіх "мертвих, живих і ненароджених", об'єднає в одній великій кріпкій вірі, в одному великому спільному ділі, що нам влегшить перетривати і найгірше лихоліття на те, аби виповнити Його пророцтво.

»Львівські вісті« 08.03.1942 "Україна" без спортового майдану

Львів, 8 березня.
Незабаром пригріє сонце і все спортове життя перенесеться з вузьких стін клюбових домівок і руханкових заль на зелену мураву. Щойно тоді оживиться спортове життя, щойно тоді зможуть наші спортові товариства виявити свою діяльність у всіх ділянках. Львівські товариства підготовлюються дбайливо до весняного сезону. Підготовляється також і СТ. "Україна". Одначе, щоб висліди спортової праці на майдані випали якнайкраще і принесли добру славу українському спортові, то до цього треба товариствам одного найважнішого чинника, а саме власного, чи хочби виарендованого спортового майдану.
Годі не признати, що досі найкращим репрезентантом нашого спорту на власному терені і в першу чергу перед чужинцями було СТ. "Україна". Зокрема в таких ділянках як футбол, гаківка, бокс і наколесництво може наше найстарше спортове товариство почванитися гарними успіхами. Традицію тих успіхів хоче воно вдержати і на майбутнє. Крім цього покликано до життя нові секції, з яких деякі вже перед війною проявляли деяку діяльність. Тепер провід Т-ва кладе велику вагу на розбудову тих секцій і є всі дані на те, що хоч вони ще молоді, то швидко зможуть похвалитися ненайгіршими вислідами своєї праці. Та, щоб перевести всі свої плани в життя, "Україна" мусить мати майдан. Товариство, яке має за собою 31 років спортової діяльности залишилося по сьогоднішній день без власного майдану. Склалося на те багато причин. У своїх початках, як клюб шкільної молоді уладжувала "Україна" свої імпрези на майдані "Сокола-Батька". Коли ж по світовій війні "Україна" розрослася до розмірів одного з найповажніших клюбів, почала вона робити заходи за придбання власного грища. На перешкоді цьому стояла зла воля колишньої польської влади, байдуже чи адміністративної, чи спортової, бо "Україна" загрожувала гегемонії польського спорту у Львові і в Галичині.
За большевиків удалося зберегти почасти змагунів і колишню добру славу та хочби частину майна під замаскованою назвою Облспоживспілки. З приходом Німецької Армії "Україна" відновила свою діяльність. Її змагуни і провід взялися з запалом до праці. Хоч висліди тієї праці може трохи за скромні, але безпосередньо після воєнної хуртовини, яка пройшла понад наш край, 17 футбольних змагань, 5 гаківкових і одні совгарські все таки промовляють в користь величезної живучости клюбу.
Щоб на майбутнє розмах праці і плани не пішли намарне, "Україні" треба рішуче спортового майдану, бо репрезентувати якнайкраще український спорт доведеться їй ще таки якийсь час, поки інші молодші товариства наберуть живучости і сили.
Ще мабуть ніколи не було таких сприятливих обставин для полагодження цієї важної справи, як сьогодні. Компетенції до її полагодження спочивають тепер виключно в руках Українського Центрального Комітету, чи пак його Відділу Опіки над Молоддю, якому "Україна" організаційно підчинена. Ця справа немаловажна і її слід в якнайкоротшому часі поладнати. Спортовими майданами, чи їх буде два, три, чи один спільний, мусять бути забезпечені рівномірно всі українські львівські спортові товариства.

»Львівські вісті« 07.03.1942 Засвоювати практичні знання!

Львів, 7 березня.
Сьогоднішні життєві умовини накладають на нас нові обов'язки не тільки у розбудові та відбудові наших культурних та економічних надбань, але і в вихованні нашого молодого покоління. Часто-густо при тому чується, що нові завдання й умовини вимагають нових метод. І це наскрізь правильно. Нова людина українського громадянства мусить бути вихована у той спосіб, щоб вона не тільки створювала собі якнайдогідніші життєві обставини, але і щоб до всіх непригідних обставин якнайкраще вміла пристосуватися. Це дасться з'ясувати гаслом самовистарчальности одиниці і нації. Скеровуючи виховання на нові шляхи, не можна при тому погорджувати набутим досвідом минулих років, хоч би ще й тому, що той досвід був набутий у найбільш непригожих для нас обставинах. Вистане пригадати останні роки польської держави, коли подавляючій більшості української галицької молоді довелось засмакувати гіркого хліба безробіття. Тоді найкраще вийшли наверх недостачі у практичному вихованні молоді. Людина з гімназійною матурою, а то і з покінченими університетськими студіями ставала безпорадною нездарою в життю, тягарем своєї сім'ї і цілого громадянства.
Сильніші і проворніші одиниці з-поміж безробітної інтелігентської молоді вміли знайти пристосування. Можна було зустріти студентів, які торгували яблуками, закладали крамниці, інженери закладали ремісничі верстати і т. д. Не приходило їм це легко, не тільки тому, що треба було ще при цьому перемагати пересуди частини українського довоєнного громадянства, яке не хотіло змінити своїх заскорузлих поглядів на працю, але й тому, що молоді приходилося братись за нові верстати праці, до яких вона не мала іноді найменшої практичної підготови. Проте висліди тієї молодечої ініціятиви, що її просто підказував інстинкт самозбереження нації, були ненайгірші.
Сьогодні набутий досвід треба використати, хоч обставини куди догідніші як давніше. Українська молодь, байдуже, чи середньошкільна, чи високошкільна повинна, крім своїх нормальних студій засвоювати собі практичні знання. Правда, тепер маємо фахове шкільництво, якого колись в нас або не було, або воно було недостатнє, але це зовсім не робить ніякої перешкоди в тому, щоб напр. учні-гімназисти, що ладяться продовжувати свої студії у високих школах, вільні від навчання хвилини присвячували вивченню практичних професій. У вільних хвилинах могли б учні вивчати різні ремесла, як переплетництво, столярку, слюсарство і т. д. Адже не треба доказувати, що знання шоферства може сьогодні кожній людині придатися. Ніколи майбутній урядовець, лікар, інженер, чи учитель не може зарікатися, що йому навіть у службових справах не доведеться вести самому автомашину. Сьогодні не можна собі дозволити на такі явища, як колись, коли учителя-інтролігатора з аматорства або інженера-столяра вважали чудаком. Спеціялізація — це життєвий закон, але всесторонність — його найкраще доповнення.
Ясно, що у засвоюванні практичних знань мусить бути якась система. Не можна цього робити доривочно, керуючися хвилевою забаганкою, або занедбувати при тому шкільне навчання. На практичні зайняття слід присвячувати тільки вільні від інших зайнять хвилини. Дуже добре нормувати зможуть ці справи самі школи і педагоги.
Практичне знання дасть людині самопевність, не дозволить їй у житті розгубитися, визволить громадянство від турбот про долю таких незарадних одиниць і через те причиниться до переведення в життя гасла самовистарчальности.
"Добре все вміти, хоч не все робити", каже народна мудрість, і її саме треба нам послідовно, з повним зрозумінням її ваги переводити в життя.

»Львівські вісті« 06.03.1942 Вишкіл організаторів молоді

Відділу Опіки над Молоддю Українського Центрального Комітету у Львові
Львів, 6 березня.
Справа молоді тепер важлива ділянка в організаційній роботі Українського Центрального Комітету, йде намагання зорганізувати всю українську молодь в одних організаційних рямцях. Як ми вже писали, Відділ Опіки над Молоддю опрацював усю структуру цієї організації та за апробатою влади почав і веде вже організаційну роботу на місцях. До цієї організаційної роботи покликано спеціяльних референтів зпоміж старих працівників у різних товариствах молоді. Працю в повіті ведуть повітові референти, в окрузі — окружні і т. д. Цілу організаційну роботу очолює керманич Відділу Опіки над Молоддю Українського Комітету та визначний громадський діяч на полі організації молоді, один із перших організаторів "Пласту", проф. Северин Левицький.
Щоб праця референтів мала бажаний успіх, ведеться спеціяльний вишкіл. Керівництво відділу старається здержувати з ними постійний контакт та подавати їм постійно ради та напрямні праці. Недавно, про що писав уже наш щоденник, відбулась нарада повітових референтів молоді, а вчора почалась відправа всіх референтів молоді округ: Львів—місто, Львів—округа, Золочів, Камінка Струмилова та Судова Вишня. Відправа референтів з інших округ відбудеться зприводу важких комунікаційних умовин в інших містах.
Наради, в яких узяло участь кільканадцять референтів із згаданих вище округ, почались вчора, в четвер. 5 березня в год. 9-ій ранку. Після провірки уповноважень та офіційного відкриття, керманич Відділу Опіки над Молоддю подав звіт із діяльности Відділу. Зчерги м-р Ю. Пачовський у коротких, ядерних словах запізнав присутніх із структурою Українського Центрального Комітету та його клітин і референтур. По доповідях вив'язалась жива дискусія.
Після полудня почалась нарада наново. Д-р О. Тисовський, як провідник секції "Улад Української Молоді", подав напрямні праці секції. Сьогодні нарада продовжується. На сьогоднішній нараді провідник секції Тіловиховання, проф. Т. Білостоцький, виголосить реферат на тему: "Як працювати в Тіловиховній Секції?". Крім цього отримають зібрані референти потрібні інструкції, інформації та поради.
Відправа референтів молоді матиме напевно корисні реальні наслідки. Вона допоможе референтам краще зорганізувати свою відповідальну працю. Згадати треба, що керівництво подбало про практичну опіку над приїжджими референтами у формі забезпечення їм обідів і нічлігу, що безперечно влегшує їм працю.

»Краківські вісті« 05.03.1942 Наші завдання

Краків, 4. березня 1942.
Рішальною силою в розвитку народів є не тільки ідеї визначних людей, але також і щоденна сіра праця звичайної людини, яка ті ідеї здійснює. Тому щасливі народи, в яких ті дві сили гармонійно діють, народи, в яких думки провідних визначних одиниць, здійснені щоденною практичною працею такої середньої верстви стають загальним добром цілого громадянства. Та незавсіди воно так бувало і буває. Деякі народи саме не мали тієї здорової середини. Побіч великих умів на верхах, у них була ще тільки байдужа, неопанована і примітивна маса в низах. Ті народи, коли можна вжити такого порівнання, пригадували піраміду з вершком і дуже широкою підставою, але без середини. Чужинці, дуже часто вживали такого порівнання у відношенні до колишньої Росії.
На жаль Україна після довгих літ московської неволі стала також у дечому подібною. Зпоміж усіх українських земель тільки одна Галичина стала виїмком від того правила, а навіть подекуди і перейшла в своє рідну крайність, як країна середньої людини, щоденної практичної праці, систематичних, хоч мало ефектовних зусиль, але тривких на дальшу мету вислідів. Доказом того минуле Галичини, хочби за останнє століття. Саме на галицькому ґрунті всі великі і животворні ідеї представників українського національного відродження стали звичайною, для всіх зрозумілою і природною дійсністю. Причинилася до того дуже часто дрібна, але постійна праця цілих поколінь галицьких священиків, народніх і ґімназійних учителів, адвокатів і загалом всіх тих, що їх обіймаємо назвою інтеліґенції. Згодом з того виросла справжня національно-громадянська, культурна й економічна сила. Її виявом став листопад 1918 р. Тоді виявилося, що в боротьбі за життєві права народу приймають участь не тільки живі сучасники, але також і цілий ряд давних поколінь. Вони саме живуть у тій дійсності, від якої живі сучасники починають діяти на власний рахунок і відповідальність. Тоді також вияви лося, що між вислідами праці живих сучасників і одідиченими надбаннями минулих поколінь існує тісний ввязок, що існує пропорція між тими цінностями, якими розпоряджаємо і тим, до чого хочемо дійти. Тоді виявилося також, що не менше тісний звязок існує між внутрішною силою кожного народу і спроможністю вміло використовувати сприятливу конюнктуру.
На жаль наче б на те, щоби доказати, що деякі люди і які народи нічого не вчаться зі своєї історії, молоде покоління Галичини 1920—1939 рр. майже все те призабуло. На місце дотеперішнього майже культу сірої, щоденної, муравлиної праці, яка дуже часто переходила навіть у щось, що українці з інших земель називали галицькою заскорузлістю, почала що-разто більше поширюватися думка, що найбільшими рішальними силами в житті народів є зриви їх стихійних ірраціональних сил, сама поява великих ґеніяльних одиниць і течій загально-світового значіння. Особливо переборщило під тим оглядом молодше покоління. Причин було багато. Першою з них була трудність знайти перехід від дуже незавидної дійсности до того, чим жило серце й уява. Другою поява на світовій арені великих провідних одиниць, які своєю діяльністю починали нову епоху в житті своїх народів. Врешті, хибна в самих засновках критика наших останніх невдач, яке їх причину добачувала в тому, що українська стихія не могла як слід проявитися. При тому звичайно забувалося, що великі провідники нашої сучасности — це прояв дуже глибоких і довгих процесів у розвитку даних народів, що вони є наче зовнішним завершенням невідомої сірої і буденної праці великої маси людей, що українська стихія хіба тому не змогла відповідно проявитися, що ті обручі, які обіймали кипучий котел українського життя, були за слабі, одної днини трісли, а тоді пропала і "дужість і могутність" тієї стихії, що знову десь розплилась і всякнула, як вода на степі.
Та історія повтаряється і не тільки поодинокі люди, але також і поодинокі країни мають свою життєву місію або своє призначення. Їх суть у тому, щоби вміти виконувати ті завдання, які найбільше відповідять спроможностям даної одиниці чи країни і потребам часу. З хвилиною, коли Галичина опинилася в межах одної загальної української організації в Ґенеральному Ґубернаторстві — перед нею знову виринають її старі завдання продовжувати орґанічний розвиток українського народу, якому тут ще далеко до повного завершення.
З безконечного числа завдань, які сьогодні стають перед українським зорґанізованим життям — перш усього в Галичині — найважніші два: поглиблення культури села і доповнення прогалин нашого життя по містах. Українське село, яке на жаль — досі було більше предметом поверховного і масового розбурхування, ніж систематичної і глибокої виховної діяльности, мусить перейти такий процес орґанічного дозрівання, щоби в його висліді щезли всякі зовнішні прояви його відсталости. Тому треба звернути увагу не тільки на масу, але куди більше на одиницю, не тільки на політично-суспільну сторінку, але також і на особисту. Побіч фахової хліборобської освіти треба подбати про загальну і про вироблення того, що називається характером, чесністю і шляхетністю.
Одночасно з працею над внутрішньою переміною села, жде нас довгий процес доповнювання надміром сільського елєменту міст, щоб доповнити несуцільну будову нашого орґанізму в таких ділянках, як торгівля, промисл і ремесло. Від осягів на тому полі — у великій мірі залежне наше майбутнє. Хоч галицьке село вже від довгих літ висилає надвишку свойого населення до міст, той процес української урбанізації дав досі розмірно дуже слабі висліди. Причиною того те, що галицьке місто опинилося було під пануванням двох ворожих нам елементів — жидівства і польської державної адміністрації, яка всією силою підтримувала розвиток тільки польського населення. Сьогодні оба ті ворожі нам чинники вже не існують. Система широко зорганізованого фахового шкільництва, яке творить німецька влада дає нам змогу доповнювати всі наші прогалини в ділянці торгівлі, промислу і ремесла. Таким чином зможемо зайняти в галицьких містах відповідне місце. Те саме торкається також державної і самоуправної адміністрації, де українці мають тепер відкритий шлях.
Перед українським населенням в Галичині таксамо і як і на інших землях у Ґенеральному Ґубернаторстві великі можливості розвитку. Йде лише про те, щоби вміти їх бачити, щоби вміти їх використати, а перш усього, щоби бачити їх глибоку і рішальну вартість для життя народу. Треба собі постійно усвідомлювати, що великі можливості вміють використовувати тільки ті, які не цураються малих , що неможливе стає можливим, але тільки для тих, що в даному часі вміють обмежитися до можливого.
Життєздатний нарід, який справді хоче жити, мусить вміти найтися в кожному положенні, мусить вміти витягнути якнайбільше реальних користей з кожної ситуації. Під тим оглядом він подібний до дерева, яке в свойому рості прокладає коріння то вправо, то вліво, то в глибину відповідно до якости ґрунту.
мк.

»Краківські вісті« 04.03.1942 На вас жде українська наука

Хоч воєнний час мало пригожий для розвитку науки і наукових дослідів, то все ж таки і підчас війни муза науки не замовкає. Навпаки, деякі ділянки наукових дослідів, як от напр. хемія, медицина, техніка, саме підчас війни має в багатьох своїх ділянках краще поле дослідів, ніж у мирному часі. Та нам іде тут у першій мірі про українську науку, про наших наукових працівників, про її теперішній стан, а передусім про її майбутнє.
Хто цими справами бодай трохи цікавиться, той знає, що українська наука не мала змоги нормально розвиватися. — Причина цього — наша довговікова неволя. Наші наукові працівники і дослідники тільки вийнятково мали можливість всеціло присвячуватися науковим дослідам і з цього здобувати собі матеріяльні засоби на прожиток. Величезна більшість наших дослідників у кращому випадку була приневолена заробляти на життя педагогічною чи якою іншою працею, з наукою займатися тільки прихапцем і то переважно безкорисно, а в гіршому — взагалі занехала свої наукові зацікавлення і кидалася на ті ділянки праці, які давали деяку змогу прожитку. Багато українських учених віддавало свої сили і чужій науці, а часто й пропадали для нації.
"Ще добре тямимо дійсність за Польщі, а також за большевицьких часів, коли українська наука за Збручем, а впродовж останніх двох років і в Галичині, була в кайданах "марксо-ленінського діялектичного матеріялізму". Про її мартирольоґію, включно з процесом проти наших учених та академіків зі "Спілки Визволення України" і про нещасну долю наших учених на Соловках, у тайґах Сибіру та в пісках Казахстану за "націоналістичну контрреволюцію", аж надто добре знаємо, щоб тут про це ширше розписуватись.
А проте українська наука розвивалася, хоча наслідком ненормальних відносин, в яких жила наша нація, стала дещо однобічною. В ній переважають чисельно вчені дослідники, що займаються філологічно-історичними й етнографічними дослідами. Зате, замало маємо вчених у ділянці технічних і природничо-математичних наук.
Та й ті, що є, це переважно люди старші. Найгірше стоїть у нас справа з науковим доростом, з молодими адептами наyки. Це мусимо вже раз собі усвідомити, бо крайна пора, щоб цей загрозливий стан направити! Для цього треба витворити відповідну атмосферу й відповідні матеріяльні умовини. А змогу до цього маємо ми вже й тепер, хоч ще війна триває.
Незабаром будуть відкриті двері до високих шкіл у Галичині. Наша студіююча молодь має можливість студіювати і в закордонних університетах і дістає матеріяльну допомогу від Українського Центрального Комітету, зокрема від його Комісії Допомоги Українському Студентству (КоДУС). Тепер йде тільки про те, щоби ці зі студентів, які мають нахил і талант до наукових теоретичних дослідів, скористали з цих нагод і присвятилися рідній науці. Треба визбутись політикантства чи загрозливого гону за "посадами" і "збагаченням", бо війна і воєнна конюнктура таки скінчаться, а ми залишимось без достаточної кількости наукової еліти й дослідників. А скільки ділянок науки у нас ще якслід не розроблених, скільки взагалі ще не заторкнених! Нація, що не має в достатній кількості вишколених і всеціло науці відданих дослідників, не зможе відповісти вимогам, які їм ставить теперішня хвилина і головно найближча майбутність.
Це мусимо собі вже тепер вповні усвідомити, розробити відповідний плян праці, в яких ділянках науки треба нам найбільше молодих адептів науки, куди їх спрямовувати, як їм допомогти, як перевести добір серед тих студентів, що хотіли б і зуміли б стати науковими дослідниками і т. д.
А ті студенти, що мають нахил до наукових дослідів, або підчас університетських студій, усвідомлять собі, що найкраще почувають себе за дослідним чи лябораторійним столом, хай не зражуються тим, що шлях науки довгий та важкий і може спочатку мало поплатний, бо наукові досліди — це одно з найкращих зайнять, яке дає чи не найбільше внутрішнє вдоволення і свідомість того, що українська наука дає також свій цінний і непроминаючий вклад до національної і вселюдської культурної скарбниці.
При цьому не слід забувати, що одна з передумовин успішности в наукових дослідах — це знання найважніших чужих мов. Тому українські студенти й кандидати на наукових дослідників повинні вже й тепер, коли ще не студіюють, пильно і запопадливо вивчати ці мови.
Микола Пасіка.

без політиkи

Краківські вісті 04.03.1942 Українська адвокатура у Галичині

В календарі "За народ" на 1942 р. вміщений список українських адвокатів, допущених до виконування цього звання в Галичині. Отже на велику Галичину є всього 186 адвокатів. Можливо, ця цифра до сьогоднішнього дня вже збільшена, та все ж таки вона певно далеко не вистачальна.
Причина цього стану, на нашу дyмку, ясна. На українському адвокатському стані в жорстокий спосіб мститься минувшина. Польська і большевицька. Польський закон про устрій адвокатури, що появився в останніх роках польської держави, замикаючи листу адвокатів, ударив головно сильно в українську адвокатуру, спинюючи доплив молодого адвокатського нарибку до тієї професії. Жидам цей закон не дуже шкодив, бо в них і так було багато адвокатів. На 3 тисячі адвокатів, обєднаних в Адвокатській Палаті львівської апеляції було адвокатів, арійців, українців і поляків, не ціла тисяча. Решта понад 2 тисячі — це були жиди. В самому Львові до війни в 1939 р. було на яку тисячку адвокатів усього 150 арійців, з того тільки 50 українців. Для поляків так знайшлася вигідна фірточка в законі. Міністр справедливости в окремих випадках міг дозволити на званє адвоката на листу, під умовиною, що хтось заслужився для польської держави. Ясне, що з цього міністерського "привілею" не могли скористати українці. Крім того згаданий закон вимагав, щоб правник, який вступає до адвокатської аплікатури, відбув трирічну судейську практику, закінчену судейським іспитом. Ця вимога автоматично замикала щонайменше на три роки доплив молодих сил до адвокатури.
Майже повний розгром потерпів український адвокатський стан у часах большевизму на наших землях. Большевицьке насильство, страх і терор примусили українських адвокатів покидати своє звання та хапатися інших, просто неймовірних професій, щоб можна було заробити на прожиток. Багато відомих українських адвокатів вивезли большевики на заслання, засудивши їх на довгоречинцеву вязницю. В цей спосіб не стало між українськими адвокатами напр. проф. д-ра Володимира Старосольського, д-ра Дмитра Лeвицького, д-ра Альфреда Говиковича та багатьох інших. Коли зорганізувалася большовицька т. зв. адвокатура у формі адвокатських консультацій, стало ясно, що й тепер перше слово в адвокатурі належить жидам. Адвокатський стан занепав цілковито. Адвокат по структурі совєтського правосуддя зійшов до становища майже прокурорського помічника. Зрештою до адвокатури приймали майже всіх, хто маючи тільки правничі студії, хотів бути адвокатом.
Після безславної втечі большевиків із українських земель, в парі з відродженням усього громадського та культурного життя, відроджується й український правничий стан, зокрема українська адвокатура. Відновила свою діяльність тож Адвокатська Палата, в проводі якої станув відомий український правник і заслужений громадський діяч д-р Волошин Михайло. Обєднати всіх адвокатів арійців та привернути адвокатський стан до належного йому становища в громадськім житті краю — це завдання Палати. Доволі мала під теперішню пору цифра українських адвокатів може знайти ще хвилеве оправдання в тому, що багато українських адвокатів, за якими рахується довголітній адвокатський стаж, виконує інші роботи. Відбудова краю вимагає безпосередньої участи в роботі українських адвокатів. І вони включились в громадську, господарську, наукову та культурну працю, залишаючи своє основне завдання. Та це, сподіваємося, переходовий стан. Адвокати повернуться до своєї, хоч тяжкої, але почесної праці українського адвоката.
зет.

Львівські вісті 03.03.1942 Українська духовність

Львів, 3 березня.
Якщо приглянутися щоважнішим й основним духовим познакам українського народу, треба ствердити, що основою духового і матеріяльного життя українців є, у першу чергу, тісний зв'язок з землею.
Український нарід — це типовий селянський нарід. Його провідна, інтелігентна верства виросла здебільша з селянства. З цього тісного з'єднання з землею родиться і відповідна психічна постава народу. Залежність від землі виявляється в мові, в письменстві, в звичаях і обичаях, в релігійних поняттях, в культурному житті, у музиці, у плястичному мистецтві та у філософії.
Цей основний духовий складник українського народу — безперечно, позитивний і творчий. Майбутність належить до здорових селянських народів, що цінять землю і роботу на землі; що вміють здобувати землю, боротися за неї і поширювати своє посідання землі, ведуть відповідну політику експанзії.
Також питання крови, як у всіх націй, основне питання української спільности. Українська кров не знає майже у 100% ніякої змішки, хоч у цій справі український народ кермується більше інстинктом, як свідомістю і розумом.
В основі українського духа лежить зчерги рішальний гін до ідеалізму, як до намагання брати за основу своїх діл і практичної поведінки — не реально-об'єктивну дійсність, а тільки вимріяну, видуману, вифантазовану "дійсність", якої нема практично, а яку бажано б щойно мати. Оця ідеалістична черта українського духа значна в усій українській історії продовж віків; вона і причина величезних розчарувань та невдач аж до останніх часів.
Цей нахил до завеликого ідеалізування слідний також у відношенні українського народу до жіноцтва і жіночого питання.
У противності до москалів, українці ставлять високо у духовому житті, у філософічному мисленні, у поняттях моралі, у правних нормах та в практичному житті — поняття особистости, індивідуальности. Усяке обмеження особистости, навіть на користь загальну чи спільноти, відчувається болючо.
Індивідуалізм українського народу йде інколи, особливо у громадському житті, задалеко, на некористь строгої дисциплінованости, оглядного послуху та повного підпорядкування проводів. Надмірний індивідуалізм доводить до відсутности історичної традиції. Унаслідок того ж індивідуалізму кожна важніша одиниця зачинає творити історію щойно від себе, не нав'язуючи до надбань минулого.
Можливо, що ця надмірна індивідуалістина риса українського народу створилася як антіпод до наскрізь колективістичної риси московського народу, з яким український нарід мусів віками зводити бій.
Українська духовість не базується на раціональному елементі, тільки здебільша на чуттєвому — емоціональному. Відси — українець здібний чимнебудь одушевлятися, щоб незабаром, після першої невдачі, попасти у протилежне, цебто — в апатію. Гаряча любов перетворюється тут нераз у глибоку ненависть. Занадто великі і нерівні коливання у чуттєвій сторінці народного духа творять перешкоду систематичній роботі.
Вкінці важною познакою духового "я" українського народу — релігійність. Не зовнішна форма, тільки внутрішня суть віри — рішальна для українця. Ця познака злагіднює релігійні спори й об'єднує народ в одно.
Якщо — реасумуючи — оці нити наведені познаки української духовости, треба сказати, що вони — одні позитивні, другі негативні. До позитивних слід зачислити: любов землі, самозбереження крови і релігійність; до негативних, а тимсамим і загрозливих: гін до фантазійного ідеалізування у практиці, надмірний індивідуалізм і однобічна, завелика чуттєвість.
Завданням усіх свідомих українців є плекати позитивні познаки української духовости, а викорінювати негативні. При загальному зусиллі можна це зробити; можна довести до того, щоб тип української духовости мав більше позитивного як негативного, і тимсамим, щоб зміцнився на стільки, аби виявився наскрізь життєздатним і творчим.

Львівські вісті 01.03.1942 Карло Май — письменник пригод

У соті роковини народин німецького письменника
Хто з нас за молоду не читав повних фантазії та описів неімовірних пригод повістей Мая. Уява молодих читачів переносилась у слід за думками автора в кустарі Курдистану, піски нубійської пустині, в оази північної Африки, то знову мандрувала скелистими проваллями Кордилієрів, щоб спочати при вогнищі вігваму непереможного Віннету.
Донедавна прийнялося переконання, що Карло Май змальовував свої великі пригоди подорожника при писальному столі, що він не бачив жодного краю, про який він писав. Всі 64 томи його повістей повстали тільки на основі велетенської фантазії письменника і його точних студій географії різних країв.
Це твердження прийнялося загально, але воно, як виявляється, неправдиве. Бо Карло Май писав свої повісті на підставі власних обсервацій, на підставі точних студій країв, у яких він бував. Карло Май відбув три подорожі до Америки та одну велику подорож на Схід.
Першу подорож до Америки відбув письменник ще дванадцятилітнім хлопцем без сотика в кишені і тоді мусів заробляти на прожиток, як паляч. Друга подорож до Америки припадає сім років пізніше. Тоді Май перебував на півночі і на заході Америки. Найкращим доказом, що Карло Май відбув свої подорожі до Америки — це його англійська мова із своєрідною вимовою, якої вживають американські моряки, портові робітники і жителі прикордонних західних околиць.
Третій раз їздив Карло Май до Америки в 1908 р. Живим свідком тієї подорожі була дружина письменника, бо цим разом він їздив разом із нею. Крім цих подорожей їздив ще Май до Африки і на Близький Схід. Від 1863—1879 рр. тривала його подорож до Північної Африки через Італію. Найкращим доказом, що таку подорож автор відбув, є його добре знання арабської мови і звичаїв. На рік 1899 припадає велика східна подорож Мая. Його плани виїхати до Індії розбилися, тому що пошесть, яка саме тоді там панувала, не дозволила письменникові виїхати до того краю. Він перебував тільки на Цейльоні.
Закиди, що Карло Май писав при свойому столику свої фантастичні повісті, тепер опрокинені і таким чином направлена кривда, що її довгий час йому завдавали. Повісті Карла Мая діждалися величезних накладів у різних мовах світу. Його повісти були теж перекладені і на українську мову і наша молодь, неменше інших, зачитувалася в Майових описах далеких цікавих країв.
25 лютого ц. р. минуло саме сто років від народження цього великого популярного письменника-подорожника.

Львівські вісті 28.02.1942 Плани "України" на 1942 р.

Львів, 28 лютого.
Наше найстарше спортове товариство, одночасно одно з найкращих спортових організацій у краю "Україна", що минулого року відновило свою діяльність, підчинилося УКК, а в січні цього року оформило свої правно-організаційні основи, дбайливо готується до нового спортового сезону.
Новий провід товариства, яким керує дир. Нагірний, зразу ж уложив план своєї праці на цілий рік, станувши на становищі, що тільки послідовна і планова праця принесе якнайкращі висліди. Одночасно новий провід постановив, що як і членами змагунами, так і спомагаючими особи української національної приналежности. На випадок яких-небудь сумнівів, у таких випадках "Україна" буде звертатися за вирішенням до УКК у Львові, чи до його Тіловиховної Секції. Таким чином щезнуть усякі непорозуміння, які могли кидати тінь на товариство або на його діяльність та могли спричинювати занархізування спортового життя. Спортові взаємини удержуватиме "Україна" тільки з такими українськими спортовими товариствами, які спиратимуться на таких же самих засадах. Крім цього вдержуватиме український клюб взаємини з німецькими спортовими організаціями та, по змозі із закордонними дружинами, якщо одержить на те згоду спортової влади та УКК.
Свою працю почав провід товариства від реактивування та покликання нових спортових секцій до життя. Футбольна секція яка в минулому році мала тільки одну дружину, тепер поширить свою діяльність на резервову дружину юніорів. Праця тренера має причинитися до підвищення рівня гри всіх трьох дружин. На доручення Українського Центрального Комітету у Кракові має СТ "Україна" законтрактувати кращі заграничні дружини і з ними відбути товариські зустрічі у Львові. Провід розіслав уже оферти за посередництвом Тіловиховної Секції до віденських футбольних дружин, а саме до "Адміри", "Австрії, "Рапіду" і "Вінерклюбу" та до словацьких дружин, зокрема до "Братислави", далі до "Славії" і вкінці до кращих дружин Ген.-Губернаторства. Щодо спровадження берлінської дружини до Львова, або виїзду "України" до Берліна, провід звернувся листом до Українського Національного Об'єднання в Берліні, яке цю справу наладнає у найближчому часі. Крім цього футболісти "України" візьмуть участь у мистецтвах, що їх зорганізує Тіловиховна Секція.
Гаківкова секція є під цю пору із своєю першою трійкою нападу чи не найкращою гаківковою дружиною у ГГ. Завдяки своїй амбітній, гарній і завзятій грі осягнула наша дружина в минулому зимовому сезоні 5 перемог у п'ятьох зустрічах. В новому зимовому сезоні зорганізується ще секція юніорів і завчасу подбається про гаківкове грище, щоб якнайкраще використати сезон.
Боксерська секція дбайливо веде свої тренінги і її зможуть львівські прихильники спорту теж за якийсь час оглядати на рінгу. Покищо їй недостає ще всіх ваг, зокрема двох найтяжчих.
Зате у найкращому своєму складі виступлять на львівських вулицях і галицьких шляхах наші наколесники, які напевне піддержать свою добру славу.
У дальшому праця "України" спиратиметься теж і на інших новозорганізованих секціях, як легкоатлетичній, спортових гор. плавальній і рибальській. Рибальська секція винайме на Дністрі кращі рибальські ревіри.
Про правильність спортового і громадського виховання членів дбатиме виховний реферат. Про поширення спортових гасел серед львівської молоді та про інформування громадянства про всі заходи і працю товариств дбатиме пресовий і радіовий референт. Як бачимо, праця "України" намічена всесторонньо і планово, за львівським громадянством залишається тільки підтримати всі заходи Проводу. Вступати масово у члени Т-ва і своєю участю, як глядачі на трибунах, скріпити фінанси "України". А кожна посилена праця вимагає якнайбільше фондів.

Краківські вісті 27.02.1942 Підсумки двох літ

Коли восени 1939 р. почало наладнуватись наше життя по цей бік Сяну й Буга, приступило й наше жіноцтво до громадянської праці. Готових зорганізованих форм тут не було. Правда на Посянні та на Лемківщині залишились деякі "Союзи Українок", але їх було мало та й саме не найрухливіші їх клітини. Отже вставала перед жіноцтвом конечність нової організаційної форми для своєї участи в громадянському житті.
Та заки ще можна було висунути якийсь одноцілий план, життя ставило щоденні вимоги. І жіноцтво відгукнулось на те. Усюди творились нашвидку руку Жіночі Секції чи комітети Пань, — байдуже, як це називалось — щоб зарадити найбільш пекучим потребам.
Сотні збігців зпоза Сяну й Буга вимагали допомоги і опіки, свіжо засновані школи доживлення й допомоги в ОДПЗі, репрезентаційні обовязки прийнять та гостин. Перша зима війни й минула на цій доривочній та невтомній праці. Вона дала жінкам досвід і вправу в цій ділянці, яка жінкам близька, але в воєнних обставинах вимагала особливих зусиль. При цій роботі позначились також енерґійні й провідні одиниці, що могли б покермувати нею й на дальше.
Рік 1940 устійнив організаційні форми нашого життя в Ґ. Ґ; в ньому знайшла також своє місце й жіноча праця. Жіноцтво зорганізувалось при Українських Освітніх Товариствах в окремі клітини із своїм засягом праці та окремими завданнями. Форма ця явилась тоді найвідповіднішою, бо Українське Освітне Товариство обхоплює всі верстви населення, спираючи головно свою працю на селі. А розворушення жіночих сил села це було одне з найважніших завдань жіноцтва та наших окраїнах. Жіночі гурти при УОТ очолювала Головна Жіноча Секція при Українському Центральному Комітеті, що надавала напрям і зміст роботі. Провід Головної Секції обняла д-р Харитя Кононенко. Восени 1940 р. вже поплила жіноча праця зорганізованим руслом. Повітові осередки переформувались в Окружні Жіночої Секції, а ті знову пообїжджали терен для узгіднення роботи, що при великій різниці yмoвин праці у Холмщині, Посянні та Лемківщині не було легке. Показалась потреба вишколу інструкторок для повітових клітин: з тією метою переведено у Кракові вишкільний курс, який закінчило 30 осіб.
Головний вклад праці Жіночої Секції йшов у Ділянці cycпільної опіки. Жіноцтво займалося хворими і вбогими зі своєї місцевости, доживою дітей у садку й школі. Допомогою переселенцям і втікачам. Поважне було також жіноче зусилля в ділянці культурно-освітній, де курси неграмотних, імпрези чи вистави народнього мистецтва часто були влаштовувані жінками. Також організаційнo оправдали себе Жіночі Секції, гуртуючи домашніх помічниць чи сільське жіноцтво.
З вибухом війни діяльність Жіночих Секцій ще більше оживилась. Приготова до нових завдань розворушила жіноцтво, що забажало всі свої сили віддати освободженій Батьківщині. Почались вишколи — санітapний, господарсько-адміїністраційний, бюровий. Дальше збірки — грошей, одягу, білля.
Нагода до праці прийшла дуже скоро. Перші валки полонених, ранені українці і німці, виселенці з надграничних сіл, — все це вимагало напруги сил. Згодом ця перехідна допомога перейшла в одну загальну, якій Жіночі Секції віддалися всеціло, a саме допомозі полоненим. Дожива їх по таборах, збірки одягу, організація харчевих пунктів при переході, і лікарень для виснажених і хворих, це тепер головні завдання Жіночих Секцій. Майже всюди по наших окраїнах знаходяться  табори полонених, яким треба було помогти перезимувати. Львина частина цієї роботи виконана жіночими руками. Згадати б лише тисячі пакунків та сотні пар білля, що зібрані та упорядковані передано нашим східнім братам.
Оця дволітня робота вимагала перегляду і закінчення напередодні злуки з галицькими жіночими гуртами. Треба було провірити здобутки й устійнити напрямні для дальшої роботи.
В тій цілі скликала Головні Жіноча Секція, яку від 1. VII. 1941 р. веде п. Кекилія Паліїв (п. д-р Кононенко виїхала на Схід) — жіночу нараду в Кракові на день 13 і 14 лютого ц. р. Це не був широкий зїзд із загальним підрахунком роботи. Такий тепер технічно неможливо влаштувати. Потреби праці виказували скоріше конечність поглибити поодинокі ділянки. Тому темою наради була праця серед сільського жіноцтва і званевий вишкіл жіночої молоді. Одне і друге дуже актуальне.
Питання ці обговорено рядом рефератів. І так першого дня (праця серед сільського жіноцтва) говорили: м-р М. Кушнір про "Працю в Українських Освітніх Товариствах", п. Олена Кисілевська про "Працю в жіночих секціях", п. Кекилія Паліїв про "Сільську жіночу молодь" а м-р Ірина Пеленська про "Потреби сільської жінки". Другого дня (званевий вишкіл молоді) виступили інспектор званевого шкільництва п. Осип Голинський з темою "Званеве шкільництво в Ґ.Ґ.", м-р Петро Іваїв з проблемою загальної освіти в нашому званевому шкільництві, а інж. Лідія Бурачинська говорила про "Напрям жіночого званевого вишколу в нас". З черги слідували реферати учительок званевих шкіл, що торкалися поодиноких фахових проблем. Говорили управительки господинських шкіл з Володави й Холму, пп. Гатало Й Савич та вчителька школи дитячих опікунок із Сянока п. Савчак.
Дискусії над поодинокими проблемами перевели спільно голови жіночих секцій і вчительки званевих шкіл. Ця зустріч показалася незвичайно корисною для обох сторін. Громадський чинник зрозумів вагу званевого шкільництва, а вчительки почули про потреби і клопоти Жіночих Секцій. Впало багато цікавих проєктів і рішень.
По закінченні наради зійшлися всі учасниці на спільну вечерю, що її влаштувала для гостей краківська Жіноча Секція. В просторій домівці Української Світлиці провели приявні товариський вечір, затіснюючи в Товариській розмові навязані звязки.
Л. Б.

Краківські вісті 26.02.1942 Організація української молоді йде вперед

Український Улад Молоді (УУМ), що діє в рямцях Українського Центрального Комітету у Львові, розгортає чимраз ширшу діяльність також і серед української молоді Галичини. На 24 і 25 лютого ц. р. скликано першу відправу окружних референтів молоді, на якій будуть видані перші інструкції, як вести курси молоді.
Тепер саме відбувається в Пасічній біля Станиславова зимовий табор інструкторів для ведення куренів молоді. В ньому є 40 учасників, з чого 30 хлопців і 10 дівчат. Табор проходить під добрим настроєм і дисципліною. Поборено всі харчеві і комунікаційні труднощі. Такий самий весняний табор відбудеться в Чортківщині в березні ц. р. Підготова до нього в повному ході. Мета цих таборів: таборовий та інструкторський вишкіл.
Для ще успішнішого ведення організації молоді в рядах УУМ. приготовляється до друку підручник У. У. М. Автором його є д-р О. Тисовський, відомий ще з давніших часів і як один з найдіяльніших основників та організаторів Пласту серед нашої молоді.
На літо підготовляються теж у Галичині 36 таборів для дітей і 20 таборів для юнаків та юначок. На закінчення цієї таборової акції відбудуться 4 інструкторські табори. Закликаємо всіх охочих, які розуміють вагу організації молоді вступити у склад У. У. М. та взяти діяльну участь у охопленні нашої молоді в організаційні рямки.
Секцій тіловиховання в Українському Центральному Комітеті теж знайшла вдячний відгук серед наших спортовців і прихильників тіловиховання. Зголошуються щораз то нові спортові клюби та підчиняються нашій секції. Таксамо підпорядковуються нам і ті тіловиховні кружки, в яких гуртується молодь понад 18 років життя. На днях відбувся у Львові турнір трійковою системою гри у відбиванці.
Надзвичайно важна справа для правильного розвитку нашого спорту у Львові і в краю та для того, щоб ми мали гідну і репрезентативну площу у Львові — це забезпечити в посіданні українського громадянства і впорядкувати нашу історичну цінність — площу "Сокола-Батька". Вона тепер під зарядом управи м. Львова. Необхідно теж відновити на цій площі знищену пропамятну таблицю Івана Франка і засадити ще раз дуб Франка, що його знищено ще за польських часів, коли польська влада безправно намагалася вивласнити цю нашу площу у Львові, яка памятає стільки величніх наших здвигів і хвилин.
Сподіємося, що при відомій прихильності теперішньої управи м. Львова і при одностайній підтримці нашого громадянства наша історична площа "Сокола Батька" знову стане до диспозиції українського спортового руху.
Журнал для молоді "Дорога", що його видає "Українське Видавництво" в Кракові, перенесено тепер до Львова. На днях появиться його друге число, зредаговане в тісній співпраці з Відділом опіки над молоддю.
Всі оці відомості одержав наш львівський співробітник від керівника відділу молоді в У. К. К. у Львові, проф. Северина Левицького.
М. П.

Краківські вісті 24.02.1942 Український церковний спів

Простора саля папського Інстутуту релігійної музики поволі виповнюється. Заливають її по береги духовні отці з безчисленними питомцями різних семінарій чи, як тут кажуть, колегій. Тільки де-не-де помітиш цивільний одяг чоловіків та кілька (навіть!) жіночих капелюшків. Поза цими острівцями — саме чорне море, з якого виринає кілька знайомих постатей: ось енергійний і усміхнений о. Лабай, ректор української колегії, окружений — мов курятками — своїми питомцями. Колись їх було до шестидесяти, — тепер залишилась яка двадцятка: американські українці повиїздили (мусіли!), а з наших українських земель, як припинився — з наїздом большевиків — приїзд учнів, так і досі ніяк відновлятися не може. А ось і привітний о. Ваврик, віце-ректор української колегії, широко відомий українському громадянству своїм згучним баритональним голосом, яким промовляв що-тижня до укр. народу з ватиканської радіовисильні. Ось вітаючись на ліво й направо, проходить до першої лави крісел, енергійний і бадьорий, хоч дещо згорблений, Преосвященний Кир Іван, львівський єпископ. З-поза окулярів виглядають веселі, дещо насмішкуваті очі, і не прочитати в них журби, що гризе його серце — туги за рідною землею. А поруч із нам висвічує великою патріархальною бородою литовський єпископ Бучис, що його війна знайшла нова єпархією, та так поза єпархією і тримає...
Може бути, що знайшлось би ще кілька знайомих постатей, та ось у салі все заворушилось заплескало, і на підвищенню зявилась огрядна постать о. Галущинського, духовника української колегії. Збувши мовчанкою хвилину оплесків, він розпочав свій виклад про "Український релігійний спів", поділивши його на дві частини: першу присвятив історичному нарисові розвитку українського релігійного співу, другу частину — ілюстраціям свого викладу співом маленького хору питомців колегії під проводом молодого о. Р. Рудницького та теоретичним виясненням самої методи співу.
Історію релігійного співу в Україні, шановний викладач поділив на три періоди. В першому, т. зв. візантійському періоді (вв. Х-ХІІ), не тільки співаки були чужинцями, греками або болгарами, але й самий спів був типово візантійський, спершу тільки у грецькій мові, а потім в мовах грецькій та старословянській. Другий період, від XIII до кінця XVI в. носить назву київського. Вже в XIІ. в. виринула в Києві школа релігійного співу, що пристосувала його до місцевого музичного смаку, хоча й тримаючись стисло візантійської основи. Учні цієї школи рознесли новий тип релігійного співу в усі частини тодішньої української землі і навіть поза нею — на далеку північ, що знаходилась під пануванням київських князів. У 15-тому столітті відбулась реформа нотного писання, що досі дотримувалась мало зрозумілої для українців візантійщини. Автор реформи, що ввів в Україну систему писання на пяти лініях, як то вже практикувалось у Зах. Европі, залишився невідомим, але його система поширилась, під назвою "київської нотації" на всі українські землі, а в 17-му столітті дісталась і до Москви. Зогляду на те, що — за браком друкарства — підручники співу переписувалися від руки, чимало помилок поширювалось у народі і, щоб зарадити цьому лихові, василіянські черці Львова виготовили виправлений Ірмолоґій, що й був видрукований у 1700 р. у Львові. Цей перший друк зафіксував надовго зразки українського релігійного співу тих часів, що затримувалися в церкві і після розподілу українських територій між Австрією та Росією. Цей третій період прелегент назвав галицьким, трактуючи про релігійний слів виключно греко-католицької церкви, бо розвиток церковного співу української православної церкви, очевидячки, не міг входити в обсяг його викладу.
Слухачі виявили свою вдячність прелегентові знову голосними оплесками, а "Оссерваторе Романо" в числі з 18. січня помістив докладний зміст викладу.

Краківські вісті 21.02.1942 25-ліття української поштової марки

В черговому році мине двадцять пять літ, як в Україні появилися перші за всю історію українські державні поштові марки. Тому р. 1918 слід також вважати роком народин української філятелії.
В перших кількох місяцях від проголошення України самостійною державою 22 січня 1918 р. українська пошта вживала готового запасу попередних російських марок, що залишалися в обігу в Україні ще аж до осени 1918 р. Коли ж викрили в Україні велику спекуляцію російськими поштовими марками, що почали масово напливати зпоза меж краю контрабандним шляхом, тоді міністр пошт УНР видав наказ поштовим округам, щоб вони на місцях передрукували ввесь запас російських поштових марок, що були на поштах, українським державним знаком тризубом. Кожна поштова округа, яких тоді в Україні було шість, послуговувалася тризубом власної форми. Очевидно, офіційна форма державного знаку, що її законом затвердила Українська Центральна Рада, була ще мало засвоєна урядами. Через те в Україні зявилися тоді на російських поштових марках передруки з найрізноманітнішою формою тризубів, дотого ще й різних фарбами: чорною, червоною, синьою і тд., та ще й різним способом — в друкарнях, літоґрафіях, ручними штемплями, які у свою чергу були зроблені з різного матеріялу і т. п. Крім цих провізоричних, в Україні незабаром вийшли й оріґінальні марки Української Народної Республики, в 10, 20, 30, 40 і 50 шагів з гарних проєктів українських мистців: Ю. Норбута і А. Середи.
Зрозуміло, що поява перших марок нової самостійної країни викликала велике зацікавлення і попит широкого філятелістичного світа і ціни скоро зростали. Щоб задоволити цей попит, меткі людці почали направо і наліво фальшувати українські передруки розраховуючи, очевидно, найбільше на те, що в тому марочному хаосі, який створив уряд, мало хто якслід визнається. Саме це широко-розгалужене фальшування викликало серед філятелістів занепад зацікавлення українськими марками. Для боротьби проти фальшування українських марок повстала в р. 1921 в Берліні спеціяльна орґанізація "Український Філятелістичний Союз", до якого крім фахівців — німців входить також і фахівець українець. Всеж Україна заняла у марочному світі своє певне місце. Українська марка стала предметом уважливих студій знавців із світовими іменами.
Філятелія — це либонь чи не найширша світова спільнота сучасної доби. Збиранням поштових марок займаються люди різних рас і народів на всіх континентах починаючи від школяриків і кінчаючи президентами держав та королями. Марочний каталог є постійною підручною книгою збирачів. Люксусові марочні каталоги в усіх головних мовах світа рік-річно виходять великими накладами. Один тільки напр. з німецьких каталоґів в "Міхель" — що має 3500 стор., на своє сьогорічне видання спотребував 24 ваґони паперу. Філятелістичні каталоґи безперечно належать до найбільш поширених книжок у світі. В цих книжках від 1920 р. рік-річно Україна займає своє постійне місце. Систематичний показчик й оцінку української марки попереджує загальний історичний і політичний огляд України. На певній кількісті сторінок української частини каталогу Україна представлена як суверенний край в ряді всіх інших самостійний марочних земель (сучасних і колишніх) усього світа.
Репрезентаційні міжнародні філятелістичні зїзди,вистави які постійно приваблюють видатних учасників з різних країв світа, можуть бути з великим успіхом використані і для національної пропаґанди та для звязків.
Мало хто з українців уявляє собі, яке величезне пропаґандивне значіння має філятелія. Зі зїздів, вистав, із каталоґів та філ. преси маси чужинців довідуються про Україну. Міліони збирачів-чужинців постійно вживають слово "Україна" у своїх взаєминах. Відомо також, що поштові марки з їх дуже часто вельми гарно репродукованими картинами: краєвиди, історичні постаті і події, мистецтво і т. п. помагають збирачам, зокрема молоді, лекше знайомитися з різними краями, з історією, ґеоґрафїєю та їх національними ознаками.
Звичайно, марки кожної країни найбільше збирають свої люди. Виняток роблять хіба тільки українці: українські марки збирають найменше... українці і знають про філятелію України далеко менше ніж чужинці. Тому треба хіба побажати, щоб бодай до 25-ліття української філятелії українці також почали більше цікавитися і більше знати про цю свою Україну.
Д. Миронович.

Львівські вісті 22.02.1942 Драматична поема і балет "Пер Гінт"

З приводу вистави балету "Пер Гінт" у Львівському Театрі
Друга половина XIX. сторіччя — це вершок розквіту норвезької літератури. Тим письменником, який звернув очі цілого світа на Норвегію і на себе, являється Генрих Ібсен (ур. 1828, пом. 1906 р.).
Як і не менший велит півночі, Бєрнштерне Бернсон, Генрих Ібсен ціле своє життя боровся за норвезький театр і норвезьке драматичне мистецтво. В життю песиміст і мізантроп, Ібсен по словам одного з критиків "з ліхтарнею Діогена шукав людини, яка відповідала б його ідеалові" — і, звичайно, цієї людини не найшов. В майбутньому бачив Ібсен цю людину, то й не диво, що сучасне йому громадянство (не тільки норвезьке!) не могло його любити, хоч і мусіло шанувати.
Вже в одній з ранніх п'єс Ібсена "Пані Інгер на Острет" находимо основну нотку цілої пізнішої драматичної творчости Велита Півночі: "від людини треба жадати чесности, незломного становища відносно ідеалу"... "Йди правдою через життя і будь собі вірний". Не диво отже, коли Ібсен, уже не як аптикарський ляборант, а як директор театру в Христіянії в 1862 р. пише сатиру "Комедія кохання", в якій основно розмежовує кохання і подружжя й зовсім їх не ідентифікує; громадянство гостро виступає проти "бунтара", який нищить "освячені закони". Та метою Ібсена не було зовсім "нищити", а навпаки будувати. Він виїзджає закордон, де живе 27 років і де пише твори, які з'єднують йому усесвітню славу драматурга-філософа. Закордоном повстають, крім численних інших, такі безсмертні ібсенівські твори, як "Бранд" (1866) і "Пер Гінт" (1867).
"Бранд" і "Пер Гінт" — це дві драматичні поеми, з яких друга є антитезою першої. "Бранд" — це трагедія незломної волі: "Чим ти є, будь ним вповні, будь ним безоглядно — половинчастості не сміє бути". Або все, або ніщо! Бранд — це стовідсотковий максималіст "Морозний шлях веде до Правди, але при кінці шляху світить Сонце". А міжтим, в Пер Гінта душа половинчаста, зброєю Пер Гінта є брехня. Пер Гінт не доспівує своєї пісні, не довершує свого діла й марнує дар життя.
І в "Бранді" й в "Пер Гінті" Ібсен, знаючи прекрасно вимоги сцени, закінченість драматичної форми, свідомо не зв'язався нею, пишучи "драматичну поему", а не драму. Бо тільки в драматичній поемі міг Ібсен в цілій ширині подати розвиток характеру свого героя, міг поглибити філософічний погляд на життя. Тільки в драматичній поемі міг Ібсен оформити становище людини-героя до цілого життя, а не до поодинокого життєвого питання, як це можливе у драмі.
І як воно не дивно, хоч життєво зовсім вірно, "Пер Гінт" — це антитеза до Максималіста Бранда, до людини незломної волі; "Пер Гінт" половинна людина, в якої надмір уяви нищить і других і його особисте життя — є багато ближчий і навіть, сказати б, дорожчий усім поколінням як Бранд. Воно зовсім вірно, бо ж Пер Гінтів у кожної суспільності чимало, на кожному кроці ми їх і в нашому життю стрічаємо, підчас коли такий Бранд родиться раз на сторіччя. Герой може нас захопити, але спочування ледве чи найде, підчас коли мрійник-фантаст завжди найде у нас серце.
Від 1880 р. "Пер Гінт" ввійшов на усі европейські сцени, усюди викликуючи захоплення і безчисленні дискусії. Та ніхто дотепер не пробував при помочі балету, при помочі пантоміми передати переживання Пер Гінта на сцені. Вперше робить це сьогодні Львівський Український Театр; в Українському Львівському Театрі ця прем'єра, це нова сторінка не тільки в історії українського балету, але сміло можемо сказати, в історії балету взагалі. Ця смілива спроба не тільки відчиняє нові можливості для українського балету, але рівночасно відкриває одну, до тепер затаєну сторінку балету: те, що не завжди можна вповні подати при помочі слова чи мімічного жесту, те, що в драмі чи в драматичній поемі проходить мимо, те стовідсотково назначується в балеті, даючи таким чином образ чистого мистецтва.
Не треба тут зле розуміти: балет, як одна зі самостійних ділянок мистецтва має свої засоби й прийоми. Але, назвім це, балетна інсценізація драматичної поеми, видвигає нові можливості, вже силою самих драматичних зударів, які заіснували в драмі чи в поемі й до яких мусить пристосуватися балет. І саме ми в балеті "Пер Гінт" почуваємо й наочно стрічаємось з цим рідким моментом "чистого мистецтва", яке без слів захоплює. Така картина як очікування Сольвейги, смерть матері Пер Гінта, Ази, чи поворот зламаного життям мрійника пера до єдиного, правдивого свого кохання, Сольвейги — це чисте, правдиве мистецтво. І як кожний з нас часом в буденному житію у зворушенні не може найти відповідних слів, так і тут них слів немає: є тільки музика і дія, яка проходить в нашій душі.
Балет "Пер Гінт" — вистава для смакунів, а в творчому білянсі Українського Театру у Львові, одна з основних головних позицій.
Л. Нигрицький.

Львівські вісті 19.02.1942 Важкий день

Малий фейлетон
— Хочу мати сьогодні малий фейлетон! — сказав головний редактор і зачинив двері свого кабінету.
Сів я за стіл і задумався. Про що тут писати? Нема теми... Поглянув у вікно, закурив папіроску, зїв кусок хліба, а теми як нема, так нема. Гі! Що за чорт!
— Щось не йде? Га! — сміявся товариш.
— Щоб ти подавився! — подумав я, та в цю мить якась окрушина хліба залетіла в гортанку і... мало мене не задавила.
— Слухай, Каролин, пиши про Рузвельта і Черчіля! — радив другий товариш.
— Е, ні! Про банкротів не варто писати, — відповів я тоном збанкротованого політика.
— То про весну! На дворі вже так тепло!
— Ще сонця нема! — мрукнув під носом.
— А може про жінок?
— Маю одної досить!
— Пиши про кохання, про чорні очі, ясні ночі...
— Що було — минуло. Краще не згадувати
— То може щось на суспільні теми. От, про характерність, солідарність, жертвенність, патріотизм...
— Не люблю кидати горохом об стіну!
— Так про солонину, масло, муку, кашу.
— Держусь засади: не роби ближньому, що тобі не є миле...
— Може про паскарів, злодіїв, шахраїв...
— Ніколи не зневажаю "порядних" людей...
— Що є з тобою? А може про велику і малу політику...
— На великій можу спотикнутись, а малу роблять малі люди з великими аспіраціями.
Товариші мовчали. Я зажурився... Переглянув всі записки, перекинув старі журнали, прочитав, що приносить день, а теми нема.
— Чи фейлетон уже готовий? — спитав редактор.
— Не дам сьогодні! — відповів я, ледве чутно.
— Чому? — дивувався він.
— Не можу написати, не маю теми...
— Ви повинні мати в запасі!
— Та сьогодні не можна робити запасів.
— Їй Богу, з вами, Каролин, не можна поважно говорити!
— Це вже сьогодні такий... важкий день.
С. Каролин.

з поляkів

»Діло« 16.09.1938 Польська преса про розвязання сойму й сенату.

У свому розпорядку про розвязання парляменту президент держави зазначив, що новий сойм має занятися справою зміни виборч. ординації. Виринає питання, чи тільки тією справою. Цікаво, чи той новий сойм після зміни виборчої реформи стріне доля його попередника, чи може він вибиратиме ще й президента держави в 1940-ому і потім уже аж до кінця каденції. У цій справі „Вєк Нови" (з 15-го ц. м.) пише:
„Життя сойму і сенату, що виклюється з найближчих виборів, буде недовге, бо найдальше взимі 1939—40 р. відбудуться нові парляментарні вибори, які дадуть водночас членів для найближчих зборів елєкторів". Недвозначне побажання в цьому напрямі висловив К. Чапінський в „Роботніку" (ч. 259 з 15. вересня ц. р.) у статті п. н. „Важна хвилина" пишучи про те, що шлях до зміни виборчої ординації, який вибрав президент держави, надто довгий.
„Але може бути скорочений, якщо новий сойм відразу, від початку займеться зміною ординації; якщо швидко її полагодить; якщо обмежить своє життя до швидкого полагодження тієї справи. Мусить бути рішуча постанова негайно розвязати цю справу. Саме про цю постанову йде". П. Чапінський хотів би, щоб новий сойм був ствердженням демократизації країни.
„Розвязання теперішнього сойму може бути кроком в напрямі демократизації держа[ви]. А цього прагне ціле громадянство; прагнутьособливо працюючі маси робітників, працівників, селян. Річ тільки в тому, щоб за цим першим кроком консеквентно прийшли дальші... Чи прийдуть?"
Цат-Мацкевич у виленському „Слові" (ч. 253 з 14-го вересня ц. р.) міркуючи на тему нового сойму ставить питання: „Хто в цьому соймі буде, кого в ньому не буде?" і відповідає:
„Опінія Варшави гадає, що декрет, яким розвязано парлямент, був спрямований у так звану режімову опозицію, тобто в тих співробітників Великого Маршала, що не ввійшли до Озону. В часі вибору полк. Славека маршалам сойму були-ж голоси, що цей вибір приспішить розвязання сойму. Це пророцтво несподівано справдилося. Чи кола, які уважають полк. Славека за свій моральний прапор, стануть до конкуренції з Озоном, чи ні, про це ще передчасно говорити. Чи „Стронніцтво Народове'' покине своє становище внутрішньої еміґрації, чи вступить у виборчі ряди, цього сьогодні теж не можна пересуджувати... Зате напевно візьме участь у виборах Направа, яку фірмує Озон, майже напевно візьме „Стронніцтво Праци" і вкінці дуже можливе, що ППС. Таким чином до сойму ввійдуть широким віяльцем всі люди, яких сьогодні окреслюють як фронт міністра Квятковського. Від „Нової Річи посполитої" через „Ґонєц", Озон аж до переферій соціялістів".
Деяке світло на справу участи „Стронніцтва Людового" в виборах кинув його орґан „Дзєннік Людови", який підкресливши, що є деяка суперечність в тому, що новий сойм, який має занятися зміною виборчої ординації, мають вибирати ще на підставі старої ординації, пише: „Дальший розвиток політичного життя в Польщі цю суперечність без сумніву усуне і чим швидше це прийде, тим скоріше здійсняться слова декрету, яким розвязано сойм і сенат, про покликання до життя палат, що могли би своїй праці дати повніший вислів течій, що нуртують у громадянстві Не тільки повніший, але зовсім повний! Отже від учорашнього дня гасло зміни виборчої ординації в дусі демократичних постулятів набирає особливої сили і значіння. Боротьба за реалізацію постуляту входить в рішальну фазу".
Консервативний „Час" (ч. 253 з 15-го вересня ц. р.) пише:
„Важко ще сьогодні передбачити, чи виборча підстава майбутніх палат буде поширена в усіх напрямках і чи не будуть виправдані побоювання, що її поширять односторонно  в напрямі лівиці. А крім цьoгo треба мати під увагу ще один факт. Виборча ординація до сойму, що досі обовязує, ділить виборчий акт на дві частини: вибір кандидатів і вибір послів зпоміж кандидатів. Кандидатів вибирають виборчі колєґії, на яких склад мають рішальний вплив самоуправні тіла. Цi самоуправні тіла від 1935-го року не змінилися. Отже виринає питання, чи при найближчих виборах ці тіла кермуватимуться іншими мотивами, ніж при попередніх виборах".
Загалом беручи всі голоси польської преси у звязку з розвязанням сойму і сенату та майбутніми виборами зводяться до здогадів та запитів, на які поки що не знаходять відповіди.

»Діло« 07.09.1938 Тріска в чужім оці...

Спираючись на промові папи Пія XI. про надмірно розвинений націоналізм, львівський "Дзеннік Польські" (ч. 248 з 9-го вересня ц. р.) містить статтю п. н. "Надмірний націоналізм тріюмфує під копулами греко-католицъкої Церкви".
"Папа, промовляючи до цілого католицького світа, накликуючи й перестерігаючи ціле людство перед погубними наслідками надмірного націоналізму, може і не здогадується до сьогодні, що моральна недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння, ба! охопила майже цілковито цілий відлам його вівчарні. Піддалися цій недузі не "покірні духом", не самі тільки овечки, але передовсім пастирі і достойники.
Те, що діється в посвячених мурах греко-католицьких церков на наших південно-східних землях, своєю огидою, своєю їддю ненависти переходить все, що видумав досі якийнебудь расизм чи якийсь інший надмірний націоналізм на світі. Стократно гірше, бо місцем культу тієї ненависти є святині, а брутальні й ненависні слова падуть з проповідниць, з уст католицьких священників, зодягнених у літурґічні ризи".
І "Дзеннік Польскі" наводить як приклад випадок о. Івана Бурого, якого перемиський суд засудив за те, що він сказав у проповіди, що буде молитися, щоб померли ті українські діти, яких охрестили в римо-католицькому обряді. "Дзєннік Польскі" робить крик з цього приводу і ломить руки... "Дзєннік Польскі" обурюється, що — подаємо це дослівно — о. Теодор Гура з с. Торки перед вінчанням Анни Хитри домагався, щоб вона ще раз охрестилася в церкві, бо те, що її охрестили в 1914-ому році в костелі — неважне. "Дзєннік Польскі" жахається: "Чи може бути щось морально страшніше й огидніше?"
А тимчасом — це саме методи польського духовенства. Свого часу писали ми про польського священника, який казав на проповіди, що його вірний нехай іде радше до коршми, ніж мав би йти до греко-католицької церкви. А випадки, де польські священники з проповідниць в імя польщини виступають проти греко-католицьких церков, називаючи їх божницями, не переводяться. Якщо можна говорити про надмірний націоналізм, то папа Пій XI. знайшов би чудові його зразки у проповідях великої більшости польського духовенства, особливо на нашій галицькій провінції. І коли "Дзєннік Польскі" пише, що "папа Пій XI може і не здогадується, що недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння", то він має рацію. Як глибоко вросло це коріння, свідчить проречисто факт, який ми теж недавно подавали, що учителька-полька в Долинщині на поздоровлення української дитини словами "Слава Ісусу Христу" — відповіла: "Повєдз то псу!" Папа Пій XI. напевно про це не знає. Але власне те глибоко запущене коріння національної ненависти того надмірного націоналізму, що їх поширює польське духовенство, польське громадянство і польська преса (нехай сам "Дзєннік Польскі" вдариться в груди!) довели до того стану, який маємо сьогодні на наших землях. Промова папи тут нічого не поможе. Тут треба, щоб "Дзеннік Польскі", замість дорікати за тріску в українському оці, доглянув поліно у свому.

»Діло« 25.08.1938 Офіційний комунікат про конфіскату Пастирського Листа Митрополита Шептицького.

ПАТ повідомляє:
Адміністраційна влада у Львові наказала конфіскату українського часопису „Діло“ з дня 23.серпня ц. р., що помістило Пастирський Лист Львівського Митрополита греко-русинського (?) обряду о. Андрея Шептицького, що насвітлює тенденційно і незгідно з фактичним станом справу ліквідації зайвих православних обєктів на просторі деяких повітів люблинського воєвідства.
Слід згадати, що конфіскаті підпав „Новий Час“ з 24. ц. м. та „Українські Вісти" з 24. ц. м. теж за Пастирський Лист Митрополита.

****

За сприяння вдячні
працівникам наукового відділу періодичних видань
ЛЬВІВСЬКОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ
ім. В.Стефаника
і спеціально завідувачеві п. Юрію РОМАНИШИНУ

 

»Діло« 29.07.1938 3 польського руху на наших землях.

Зі звіту „Тов[ажиства] Розвою Зєм Всходніх” у Варшаві за останні два роки виходить, що найдіяльнішим з 6-тьох реґіональних кружків, які істнують при цьому товаристві (кружки Львова, Золочева, Тернополя, Бережан і Чорткова), є кружок Бережани. Товариство звернуло найпильнішу увагу на Бережанщину, тіснішу батьківщину маршала Ридза Сьміґлого, спонукуючи цілу низку варшавських орґанізацій та установ перебрати опіку над окремими селами. В подробицях представляється справа цієї опіки так:
1) Академічні товариства шкіл політичних наук у Варшаві, Вильні та Кракові взяли на себе  обовязок „культурного, освітнього й господарського двигнення”  сіл: Кальне й Вівсє;
2) Товариство урядовців Почтової Каси Ощадности (ПКО) обняло опіку над селом Буще, де вже в цьому році буде готовий „Дім Людовий” і доставлені будуть фонди для створення, „безвідсоткової каси”, з якої мають користати мешканці збірної громади Буще. Урядовці інших відділів ПКО переняли такий самий протекторат над селами: Поточани, Плихів, Урмань, Дрищів, Шумляни, Вербів і Калинівка. Доставлено все до цих сіл книжки, зшитки, матеріял до писання, ноти до співу, орхестри, спортове приладдя, а вбогих дітей обдаровано крім того одягом. З цього самого джерела вислано радіоапарати для шкіл;
3) Союз Молоді Далекого Сходу піклується селом Надорожнів.
4) Організації в Катовицях взяли на себе опіку над селом Дібще.
Бережанський кружок при „Тов. Розвою Зєм Всходніх“ спонукав військові кола заопікуватися двома вселюдними школами Бережанщини. Переговори з іншими орґанізаціями, щоби приєдналися до цієї акції, ведуться з успіхом. Управа цього кружка виєднала в урядових колах дозвіл завести в Бережанщині управу тютюну; також за її почином відбуваються винозбори в Заліщиках.
Крім того управа бережанського кружка постаралася про субвенцію в сумі 1.500 зол. на докінчення будови „Дому Людового" в селі Баранівці, бережанського повіту і про більші або менші грошеві допомоги на будову кількох костелів та римо-кат. каплиць. Врешті вислано для польських освітніх установ Бережанщини 24 нових радіо-апаратів, які розділено в день імянин марш. Ридза Сьміґлого.

»Діло« 28.07.1938 Поляк про східно-галицьке село.
З височини польського уряду виходять в останньому часі розпорядки й заклики, що м. і. торкаються зовнішнього вигляду села. Про відомий розпорядок у справі перемальовування парканів і плотів редакції польських та українських часописів доволі широко розводилися, не жалуючи чорнила та місця. Зате менше відомий серед широких громадських кол заклик до збирання датків на памятники, які малиб станути по селах у честь заслужених для польської справи людей. Цій справі присвячує у „Вєку Новім" з 27. ц. м. якийсь непідписаний автор такі уваги:
„Якщоб уряд умів вслухатись у дійсний живчик суспільного орґанізму, відчув би безмір шарпанини й борикання, що є змістом істнування сорок тисяч громадян. Колиб він у перший ліпший ярмарковий день подивився не на плоти повітового містечка, але заглянув в очі громадян, що глотяться у сінях податкового уряду, то відкрив би стільки траґедій, що безсумнівно відкликав би неодин обіжник. Та чи тільки сіни податкового уряду відзеркалюють нам настрої суспільности?
„Вертаюся з засідання громадської ради східно-галицького села. Як червона нитка тягнеться через наради: нестатки, хвороби, недостача засобів. Школи нема. Доріг нема. Ті, що є, навіть так звані повітові — це рекорд ям і трясовиння, це дорога, де навіть корови, вертаючися з пасовиська, мусять іти гусаком ровом. Це час сінокосів. Сотки й сотки морґів млак чекають на осушення. Міжтим селянин, роздягнений до нага, косить у воді, складає копиці у воді, потім запрягає коні, витягає перемоклі копиці на вищий терен, розкидає ці копиці, пересушує сіно, знову робить з нього копиці, а коли їх сонце осушить, звозить счорнілі стебла додому — на підстілку. І він має мати охайні оселі, великі вікна, цвіти, фіранки, мурований комин, замість курного вогнища, має мати здорові легені, незаражених чахоткою нащадків і годящу огорожу? Він має зложити даток на памятник?
„Ні він, ні його сусід, ні той третій і четвертий, не зроблять цього. Не зі злої волі, але просто тому, що їм, притолоченим тягарем щоденної журби і клопотів, недостає зрозуміння для чого іншого, як для гнітучого тягару життя. А потім — хочаб памятники повстали на селі. Чи вибір героя, що йому мав би бути присвячений памятник на селі — нпр. у громаді з польською меншиною — не викличе пристрастей і не розпутає аґітації? Чи відмовимо меншостям права почитати їхніх героїв, чи таки поставимо на своїм і тільки своїм памятник виставимо? Скільки громад з польською меншиною, стільки розогнення, стільки живлового антаґонізму й у висліді — стільки збільшеного роздвоєння. Не мішаймо памяти наших героїв, що живуть у наших серцях, до цих конфліктів! Цим не довершимо двигнення Польщі вгору. Не зробимо цього ні приказом відновлювати фасади, ні закликом творити памятники серіями“.
Галицьке село — безконечна тема. Для одних воно справа експериментів, для других зміст траґедії. Навіть польський автор, що знає село, має сумління і почуття людяности, не може стриматися з критичними увагами.
»Діло« 27.07.1938 Несамовите хвилювання.

З польської преси.
Б[увший] анґлійський премієр міністрів з часів війни й один з головних творців повоєнної Европи Льойд Джордж містить тепер на сторінках льондонського „Дейлі Телеґраф-у“ статті про причини розпаду австро-угорської монархії. Метою його статтей — як це він зазначив на самому вступі — є спростувати грубі помилки, що їх повно в ріжних історичних публікаціях при обговорюванні справ б[увшої] наддунайської монархії.
В черговій статті Льойд Джордж обговорює також східно-галицьку справу.
ІКЦ" з 26. VII. ц. р. приносить такий уступ з цієї статті:
„Антантські союзники в Польщу, яка не без причин почувала себе загроженою Німеччиною та Росією, вислали польські дивізії, створені з полонених під командою французького ґенерала Галєра. Галєр вмашерував до Галичини нібито проти большевиків, а в дійсности, щоб цю країну анектувати”!
На марґінесі цієї статті „ІКЦ” характеризує особу Льойда Джорджа як „неука, що виказує недостачі в елементарній освіті” і як „старого іґноранта”, що „бажаючи інших справляти, сам пише бздури” та є „рекордистом у неуцтві”. Стаття Льойда Джорджа — пише „ІКЦ” — аж „кишить від скандальних нонсенсів” і „має гумористичні вальори".
Мусить це бути велика стаття, коли удостоїлася разом з автором стільки блискучих епітетів.
Але — пише „ІКЦ” далі — „очевидно в цьому випадку пан Льойд Джордж помішав мабуть Галичину з провінцією тої самої назви в Еспанії”.
Отсим ревеляціям „ІКЦ” дає наголовок „З ослячої толоки“... й апелює до анґлійців, щоб спинили дальшу публіцистичну роботу Льойда Джорджа.
Це все ясне й очевидне. Не розуміємо тільки, чого „ІКЦ” так страшно хвилюється тою „еспанською Галичиною” і так її завзято обороняє перед анґлійським „неуком”. Якесь дивне qui pro quo.

»Діло« 20.07.1938 Адміністраційна драбина: "побажання", "рада", "доручення", "наказ".

З польської преси.
В одному з попередніх чисел „Діла" вмістили ми коротку замітку про новий розпорядок премієра Складковського у справі будови памятників у честь поляглих у боротьбі за незалежність Польщі. Це не примус, але „булоб побажане", щоб таких памятників було якнайбільше „в цілій державі, особливо на теренах сільських громад". У звязку з цим розпорядком "Ґлос Народови" у статті п. н. "Для зміни – памятники" пише:
„Ще не скінчилися перипетії громадянства з малюванням плотів, які в одній Польщі з усіх держав світу виросли до значіння першорядної суспільної проблєми, і вже появився новий обіжник міністра внутрішних справ, що в теорії дуже гарний, але у практиці може показатися дуже прикрим для громадянства, особливо на східних землях.
„Ініціятива, треба признати, гарна, але міркуючи на підставі останніх історій з парканами, можна її просто боятися. Поляглим треба віддавати честь і шанувати їх память, бо це найсвятіший символ зусиль народу – зусиль та жертв боротьби. Народ, що не шанує своїх поляглих — не шанує свого минулого, не заслуговує на те, щоб називати його народом. Але така честь мусить мати самометний, добровільний характер, її джерелом мусить бути справжнє переконання і свідомість того, що робиться.
„Чести не можна вимусити і не можна наказати, особливо тоді, коли йде про таку поважну справу, як справа поляглих у боротьбі за свободу чи величінь народу. І тому не треба орґанізувати її урядово, тому не треба заохочувати до неї обіжниками. Крім цього урядова честь, яку передали в руки бюрократії, може набриднути навіть ентузіястам. Бо беручи під увагу ревність нашої адміністрації, уявім собі, що може статися...
„П. міністр „уважає дуже побажаним" щоб ця форма вшанування поляглих найшла широке застосування на терені цілої держави", але чи п. міністр передбачує, що те, що у нього „побажане", у воєводів стане „радою", у старостів „дорученням", а вкінці дістане назву „наказу“.
„Важко бути пророком взагалі, але легко стати ним по досвідах останніх днів. Можна сміливо твердити, що Польща вкриється тисячами комітетів, що шукатимуть прізвища поляглих. місць, де вони полягли, і гроші на памятники. І в суспільній ґеоґрафії країни появиться нова проблєма: чим дальше на захід, тим лекше зa гроші, але трудніше за поляглих, і чим дальше на схід тим менше грошей і більше поляглих. І може трапитися випадок (не виключене), що під Сєрадзем якесь село чи волость не матиме кому поставити памятника, коли знайде готівку, а під Молодечном селяни зголошуватисямуть з запитанням, чи не можна відсидіти „добровільної жертви" на памятник.
„Переборщення? Ні, не переборщення, тільки висновки з того, що вже нераз бувало. Злука бюрократичної ревности з охоти як найшвидше, як найсправніше поставити якнайкращі памятники може дати фатальні наслідки.
„Треба при цьому памятати, що ціла та акція буде порядно коштувати.
У Польщі місць, де треба би поставити памятник (якщо їх ще нема)? Ну, легкою рукою можна подати 1000 місцевостей. А кілько коштуватиме пересічно памятник? Гарних кількасот золотих! Звідки взяти ті гроші тепер, в 1938-му році?
„З прилюдної жертвенности! Так принайменше каже обіжник. Дуже це гарно і важко відмовити, бо ціль гарна. Але ж таку прегарну ціль мають збірки на ФОН і на будову шкіл і на Червоний Хрест і на Білий Хрест і на Морську Ліґу і на Мацєж Школьну і на ЛОПП та на гіржі інші речі.
«А все-ж найбільше памятників, стане там, де було найбільше боїв в pp. 1918-1920 тобто на східних землях, тут де сільський люд найбідніший. Тутешні селяни в короткому часі ставитисямуть до цілої тієї ініціятиви як до охоти наложити на них новий податок, і до памятників відноситися муть щонайвище байдужно".
Закінчуючи свою статтю, автор С.Л. ще раз підкреслює, що як навіть станути на становищі, що треба будувати памятники поляглим, то не можна робити цього урядово, не з „поради", не з "доручення" ані „наказу". До того Польща має сьогодні багато більших турбот і краще булоб занятися ними.

»Діло« 15.07.1938 Хто за що гнівається?

З польської преси.

У 147-ому числі „Діла" з 7-го липня ц. р. у цій самій рубриці вмістили ми кілька думок з приводу статті "Дзєнніка Польского" п. н. „Обостороннє ґетто польсько-руське“. У відповідь на наші замітки „Дзєннік Польскі” (ч. 192 з 15. липня  ц. р.) умістив статтю, сиґновану буквами М.П., п. н. "Назва, калєндар та азбука“. У звязку з нашим мимохітним зауваженням, що ,Дзєннік Польскі" свідомо не хоче вживати нашої офіційної назви „українець'' та „український“, але й не уживає постійно „русин" і „руський“, тільки плутає обі ці назви, з чого часто виходять дивогляди, автор згаданої статті пише:
„Від декількох літ повторюємо і далі повторюватимемо, що термінів русин, руський та українець, український уживаємо як рівноправних назв. Шануємо волю національности, що хоче називатися українською. Має до того право, як кожний інший нарід має право устійнити свою назву. Але ми маємо теж право зберегти стару назву, вживану у польській мові: русин і руський. Що ми сказали би, якби нпр. італійці виступили в претенсією, щоб поляки закинули старий прикметник „влоскі“ і конче почали говорити і писати „італьскі"? Під цим оглядом представництво Італії у Варшаві висувало навіть несміливі суґестії, але ті суґестії не могли змінити відвічної традиції польської мови. Коли у „Дзенніку Польскім" ставимо справу цілком щиро і заявляємо, що терміни русин, руський і українець, український уважаємо рівноправними (один традицією польської мови, другий волею українського народу), то не думаємо, щоби в інтересі „Діла" було вмовляти нам якісь побічні інтенції й охоту уникати „офіційно" принятої назви. Дивує нас тільки, що „Діло“ вертається що якийсь час до тієї справи у спосіб, який свідчить про хоробливу перечуленість v цій справі".

ситуація

»Львівські вісті« 14.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦

Підчас оборонних боїв в Донецькому басейні були розбиті протинаступом сильні ворожі сили. З'єднання штурмових літаків і винищувачів атакували успішно ворожі становища, заняті місцевости і шляхи постачання совєтів. В часі від 9-го до 12-го березня втратив ворог на східному фронті 55 панцирних возів.
В Північній Африці успішні наступи були спрямовані проти британського летовища на єгипетському побережжі, як теж проти відділів, що вивантажувалися, і на табори в околиці Тобрука.
Підчас бомбових атак на летовища на острові Мальта були численні цільні попадання між літаки, що там стояли.
Торпедований, згідно з вчорашнім повідомленням Верховного Командування, німецьким підводним човном на Середземному морі британський крейсер затонув, як це точніше устійнено. В даному випадку йде про корабель кляси Ліндер.
Вніч на 13 березня британські бомби були скинені на Кіль. Цивільне населення мало втрати вбитими і раненими. Три атакуючі літаки були збиті.
Братислава. Тут зачалося свято з нагоди третіх роковин існування самостійної Словацької республіки. Промовляв мін. Мах і провідник німців Кармазін.
В Любляні військовий суд 2-ої італійської армії засудив 69 словінських комуністів на різні кари, в тому 20 на смерть.
В Лондоні іменували Олівера Літльтона міністром продукції на місце Бівербрука.
10 травня, в день роковин румунської незалежности, мають проклямувати реформу румунської держави. До Румунії приїде граф Чіяно.
Португальський легіон рішив повести протибольшевицьку освітню кампанію.
Урядово повідомляють, що вибори до япон. парляменту (нижча палата) відбудуться 30. IV. ц. р.
Японці в передпіллі Австралії і Індії
ТОКІО, 14 березня. — Японська фльота і авіяція підготовляють акцію проти Індії та проти Австралії. Японські війська висадилися на Новій Гвінеї в місцевостях Салямана і Лі. Відтам продовж години можуть японські летуни бомбардувати Австралію. Ворожий налет на Нову Гвінею японці відбили. Крім того японці панують над всіми водами коло Нової Гвінеї і Австралії.
ТОКІО, 14 березня. — На фронті Бірми японці вже перед Бассейном. Британці в повному відвороті. — На Цейлоні ворог евакуує столицю Кольомбо. — До Курасао їдуть ще нові збройні сили ЗДА. — Японці зайняли Мінгарадук з летовищем, відки можуть до трьох годин напасти на Калькуту.
ТОКІО, 14 березня. — Досі зайняли японці 3,200.000 км2 із 100 міл. людей.
ТОКІО, 14 березня. — Підчас окремого засідання парляменгу промовляв прем'єр Тойо. Він остеріг востаннє Індію й Австралію.
ТОКІО, 14 березня. — Міністр фльоти Шімада склав в японському парляменті звідомлення про дії японської фльоти від вибуху війни. Воєнна фльота затопила 130 воєнних кораблів ворогів, а це 7 бойових кораблів, 3 авіоматки, 12 крейсерів, 22 есмінці, 44 підводні човни і 42 інші воєнні кораблі. Фльота пошкодила 4 бойові кораблі і 62 воєнні кораблі, в тому крейсери й есмінці. Затоплено також 128 торг. кораблів, 680.000 рбт., та пошкоджено 92 кораблі, 300.000 рбт. Крім того зайнято 302 більші і менші кораблі, 210.000 рбт. — Дальше стручено або знищено на землі 1.554 ворожі літаки. Щодо японців — затонули тільки 4 есмінці, 4 підводні човни, 5 окремих підводних човнів, 1 спеціяльний корабель, 5 виловлювачів мін і 27 транспортних кораблів; згинули також 122 літаки.

»Львівські вісті« 13.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

В Північній Африці успішні сутички з британськими розвідувальними загонами в околиці на схід від Мекілі.
У східній частині Середземного моря зазнала одна британська ескадра кораблів сильних втрат. Італійські торпедоносці поцілили три, а німецькі бомбовики один британський крейсер. Крім цього один крейсер був тяжко пошкоджений двома попаданнями торпед німецького підводного човна.
Як подано у спеціяльному повідомленні, дії німецьких підводних човнів у північних і середніх американських водах довели до нових великих успіхів. Потоплено 17 ворожих торговельних кораблів, загальної водомісткості 109.000 рбт, як також один великий сторожевий корабель і виловлювач підводних човнів.
Один підводний човен вдерся аж до середини пристані Порт Кестріс на британському острові Санта Лючія. Він потопив два великі кораблі, що спочивали в мольо і третій корабель на морі біля острова.
Швидкохідні судна заатакували в Каналі ворожу, сильно забезпечену конвойну валку та затопили 2 пароплави загальної водомісткості 5.000 рбт.
Біля східного побережжя Шотляндії пошкодили бомбами боєві літаки один пароплав середньої величини.
Підчас дій на американських водах особливо визначилися підводні човни під командуванням капітанів-лейтенантів Ахіллеса і Піко Клявзена.
Австралії грозить судьба Сінгапуру і Яви
ТОКІО, 13 березня. — Австралія і Новозеляндія йдуть на чергу японських перемог після здачі Голяндської Індії. Японський міністр Чучія звернув в останнє увагу згаданих країв піти на пропозицію прем’єра Гідекія Тойо, який ще 21 січня звернувся до них з вимогою — наладнати приязні взаємини з Японією. З Австралії нема ще в цій справі відгуку. Зате голяндський уряд, що втїк з Яви, наладнує в Канберрі головну кватиру.  — Лондонський часопис "Таймс" пише, що Австралія мусить знати, що підчас майбутніх подій буде змушена числити тільки на власні сили.
ТОКІО, 13 березня. — Японська фльота обстріляла Різдвяні острови на полудне від Яви. На островах спричинено великі пошкодження.
ТОКІО, 13 березня. — Японські крейсери затопили на Індійському океані, на захід від Австралії, американський крейсер "Мербліт", 7.000 рбт.; 560 матросів потонуло.
ТОКІО, 13 березня. — Японці затопили на схід від Балі у проливі Ломбока голяндський виловлювач мін.
ТОКІО, 13 березня. — В японському парляменті заявив прем'єр Тойо, що Японія бажає ще більше скріпити союз з Німеччиною і з Італією. У справі Індії сказав Тойо: "Індія для індійців".
ТОКІО, 13 березня. — Чунгкінг дістав нового шефа Ген. штабу з Америки, ген. Стівейла.
Черчіль "ладнає" політику в Індії
СТОКГОЛЬМ, 13 березня. — Телеграма Ройтера потверджує урядову інформацію про виїзд Стаффорда Кріппса у спеціяльній місії до Індії. Кріппс має взяти участь у на радах над військовим положенням з віцекоролем Індії та з начальним британ. вождем.
СТОКГОЛЬМ, 13 березня. — Офіційна мета подорожі Кріппса до Індії є та, щоб осягнути згоду на британські проєкти зміни індійської конституції; щоб наладнати становище Індії. Крім того, висилкою Кріппса до Індії звільняється Черчіль у Лондоні від небезпечного противника та невигідного політика. Розуміється, до чого доведе політика Сталінового агента в Індії, побачимо. Велика Британія тратить ось-ось Індію на користь японців.
СТОКГОЛЬМ, 13 березня. — В ЗДА назначили адм. Старка командуючим морськими силами ЗДА в европейських водах; адм. Кінга — шефом морських операцій та начальним вождем фльоти ЗДА. Кінг їде до Лондону.

»Львівські вісті« 12.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

На полудневому відтинку східного фронту відбито масові наступи ворога при високих, кривавих утратах для нього. Також на поодиноких місцях середнього та північного фронтового відтинка вели Совєти безуспішні наступи.
В Північній Африці, в полосі Мекілі відкинено британські розвідувальні відділи та обкидано бомбами змоторизовані колони ворога.
Підчас налету на летовища острова Мальта поцілено бомбами галі та аеродроми. Ворог утратив 5 літаків у повітряних боях і 6 знищеними на землі.
На водах Шетленду затопили німецькі бойові літаки підчас дня один торговельний корабель на 2 тисячі рбт. та обкидали бомбами найважчого калібру споруди на летовищах групи островів.
У часі від 1-го до 9-го березня втратила британська авіяція 68 літаків, з того 43 над Середземним морем і в Північній Африці. В цьому ж самому часі загинуло в боротьбі проти Великобританії 19 власних літаків.
Останньої ночі налетів ворог на Західну Німеччину та скинув бомби переважно на мешканеві дільниці. Деякі цивільні особи згинули або є ранені. Нічні мисливці та протилетунська артилерія зістрілили 3 нападаючі бомбовики.
Виїзд мадярської командантури
КОЛОМИЯ, 12 березня. — З Коломиї вже виїхала місцева мадярська командантура і ввесь її персонал з підполк. фон Нагі. На залізничий двірець в Коломиї прибули начальники німецьких управ у Коломиї, а саме: окружний староста Олькман, місцевий командант Д-р Весселі і начальник господарського відділу Д-р фон Йордан, які щиро розпрощалися з від'їжджаючою мадярською місцевою командою.
Японські стежі 100 км. на північ від Рангуну
БЕРЛІН, 12 березня. — Важкий погром британської імперії у Східній Азії підірвало моральний кредит Великої Британії. Велике обурення проти Черчіля зростає і в самій Англії. Особливо в Туреччині називають упадок Рангуну, капітуляцією Яви та японські висадки на Новій Гвінеї упадком престижу англійсько-американської справи. Туреччина розуміє чимраз більше, що Велика Британія не є всемогутня. Знову залишила Велика Британія свого союзника "на власні сили", себто використала і пустила на дно. Британським обітницям ніяк не можна вірити.
ТОКІО, 12 березня. — Японська офензива не припинилася. Японські передні стежі у Бірмі стоять вже 100 км. на північ від Рангуну і зайняли вже Манбін у західному напрямі на пристань Бассейн-Китай відірваний від британського постачання. Індія входить в полосу японських зацікавлень. Занята Тарравада.
ТОКІО, 12 березня. — Здача зброї голяндсько-британсько-індійської армії у силі 100.000 вояків на Яві пройшла без інциденту. З цією армією зайняли японці величезні запаси сирівців. Вже тепер можна ствердити, що пр. Австралія вже незабаром не буде мати нафти. Австралія втратила вже останню охорону перед японським наступом. Індійський океан став уже безпосереднім театром війни, а моря Великої Азії з Великими і Малими Сундайськими островами перетворилися в японські води.
ТОКІО, 12 березня. — До 7 березня, отже до капітуляції Голяндської Індії, ворог Японії мав такі втрати: 11.900 полонених, 1.180 знищених літаків, 590 танків, 1.400 гармат, 4.600 скорострілів, 87.000 крісів, 16.000 машин і понад 80.000 вбитих.
ТОКІО, 12 березня. — Японські літаки обстріляли ворожі позиції на островах на полуднє Яви.
ТОКІО, 12 березня. — 7-го березня уступив уряд Таї. Тепер складено там новий уряд з кол. військових.
ТОКІО, 12 березня. — У Бірмі, в Ляшіо нагромадилося так багато втікачів до Індії, що ідучи пішки, вимирають масово з голоду.
БЕРЛІН, 12 березня. — Німецький амбасадор в Анкарі, фон Папен їде цього тижня до Німеччини. Річ в інформації про недавній атентат в Анкарі, що про нього турецькі власти ведуть слідство. Є познаки, що у справі мачали пальці большевики.
БІЛГОРОД, 12 березня. — Сербський прем'єр ген. Мілян Неміч закликав сербів до праці і спокою. Слід вистерігатися підшептів Москви і Лондону.
ЛІСБОНА, 12 березня. — 27 квітня відбудеться загальне голосування в Канаді над справою, чи уряд Канади має право притягати канадійців до військової служби поза морем.
БЕРЛІН, 12 березня. — Совєти приєднали до СССР північно-західний Іран і проголосили там окремий комісаріят.

»Львівські вісті« 11.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Підчас наступу німецьких морських сил на півночі Льодового моря затопили есмінці біля Ведмежого острова один совєтський торговельний корабель. Підчас дальших операцій зістрілено 3 британські торпедні літаки.
У Північній Африці обостороння розвідувальна діяльність. Бойові і мисливські літаки розпорошили британські військові скупчення й атакували летунські майдани ворога у східній Кіренайці та на захід від Олександрії.
У порті Тобрука пошкоджено важко бомбами більший торговельний корабель.
На Мальті заподіяли бомбовики великі пошкодження споруд летунських майданів.
Німецькі підводні човни затопили на західному побережжі Африки 4 ворожі торговельні кораблі, разом 27,000 рбт., між ними 2 танкери.
Британські бомбовики атакували минулої ночі декілька місцевостей західної Німеччини. Цивільне населення мало втрати в убитих і ранених. Зістрілено один ворожий літак.
Зміна уряду Мадярщини
БУДАПЕШТ, 11 березня. — Учора подався уряд Бардоші до димісії. Сам прем'єр Бардоші тепер хворий і перебуває в санаторії.
БУДАПЕШТ, 11 березня. — Прем'єром Мадярщини став Н. фон Калей. Всі інші міністри залишилися ті самі, що і в уряді Бардоші. Портфель міністра закордонних справ не обсаджений. Його веде також Калєй. Новий уряд продовжує без змін курс попереднього.
Після перемог у Рангуні, на Яві і в Новій Гвінеї
ТОКІО, 11 березня. — Головна Цісарська Кватира повідомляє: Японські збройні сили, що оперують проти головних сил аліянтів коло Сурабаї і Бандоенг, примусили аліянтів, числом 93.000 голяндських і 5.000 австралійських, британських й американських вояків 9 березня в 15-ій год. (8-ма вечором на наш час) до безоглядної капітуляції. Капітуляція відбулася після 9 днів від хвилини, коли японські війська висадилися на Яву.
ТОКІО, 11 березня. — "Токіо Нічі-Нічі" стверджує, що столиця Бірми здобута японцями 51-го дня від початку воєнних операцій. Зі здобуттям Рангуна війська Чанкайшека тратять свою постачальну базу, а рівночасно загрожена англійська Індія.
ТОКІО, 11 березня. — У Батавії заведено військову управу. Всі розпорядки проголошено по японськи і по маляйськи. Населення дістало релігійну свободу. На ринку курсує ще голяндський гульден крім японського військового єна.
ТОКІО, 11 брезня. — Післязавтра підчас зборів японського парляменту виголосить деклярацію прем'єр Тойо, а також міністри війни і фльоти прочитають адреси до армії.
НЮ-ЙОРК, 11 березня. — Вояки ЗДА висадилися в морській базі Пунта Заліназ (Еквадор). На півострові Санта ель Елєнз причалили літаки.
БУЕНОС-АЙРЕС, 11 березня. — Адміністраційна комісія Панамериканської Унії скликана на 23 травня до Буенос-Айрес.
Протианглійські заворушення в Єгипті
ТЕГЕРАН, 11 березня. — Совєтсько-англійські тертя і совєтський терор в Ірані довів до того, що уряд Фуруджія уступив. Новий уряд в Ірані створив Суеїлі, знаряддя Москви.
БЕРЛІН, 11 березня. — У Каїро трапилися великі заворушення; 50 англійських офіцерів було вбитих. Англійці розстріляли 300 єгиптян.
СТАМБУЛ, 11 березня. — Новий американський амбасадор у Туреччині Штайнгард представився президентові держави Ігмедові Ільону.
БЕРЛІН, 11 березня. — Вчора пополудні над побережжями Бельгії і Франції зістрілили німецькі летуни 5 британських літаків. Крім того збили 6 бальонних запор перед Англією.
БУДАПЕШТ, 11 березня. — Сюди прибуло 35 політичних емігрантів з Іраку, між ними також рідня іракського прем'єра Рашіда ель Кайляні.
БЕРЛІН, 11 березня. — Жінка президента ЗДА збирається їхати до Лондону. Кажуть, що п. Рузвельтова їде в політичних справах.

»Львівські вісті« 10.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

В області Дінця та на фронті на Схід від Харкова заломилися численні, ведені великими силами наступи ворога. На інших місця бої ще тривають.
У повітряних боях зістрілили німецькі ловецькі літаки 22 совєтські літаки. У боях за летовища знищено на землі 9 літаків.
Підчас налетів на ворожі постачальні шляхи поцілено важко тільки в області Валдаї 36 транспортних поїздів. Бойові літаки поцілили бомбами найважчого калібру підчас нічних налетів на Рибінськ тамошній авіяційний завод.
У Північній Африці відкинено британські розвідувальні відділи. Успішні налети авіяції були звернені передусім на пристаневі споруди Тобрука. На летовищі Гамбуті знищено на землі 4 британські літаки.
Ворожі летовища на острові Мальта бомбардовано вдень і вночі.
У боях проти Великої Британії побито останньої ночі розривними і запальними бомбами пристаневі полоси коло Гумби і Тайну. Німецькі ловецькі літаки знищили на англійському південному побережжі 6 бальонних запор та спалили поцілами з покладової зброї один малий торговельний корабель.
Підчас налетів британської авіяції на зайняті західні області. м. ін. також на Париж, зістрілено вчорашньої днини у повітряних боях та протилетунською артилерією 8 ворожих літаків.
Британські бомбовики напали ніччю на 9 березня на декілька місцевостей Західної Німеччини. Цивільне населення мало незначні втрати. Пошкоджено більшу кількість публичних будинків. Зістрілено 4 налітаючі літаки.
В Ню-Йорку заряджено строге затемнення вікон. Особливо відноситься це до Бродвею. Погасили також всі світляні реклями.
Перші три місяці японсько-американської війни
ТОКІО, 10 березня. — Японські сили висадилися вчора в Новій Гвінеї. Крім того, японська авіяція затопила на водах на Схід від Нової Гвінеї американську авіоматку.
ТОКІО, 10 березня. — Австралійський прем'єр Кертін скликав австралійський парлямент, щоб спільно з послами обдумувати оборону загроженої японцями Австралії. Австралія вже відрізана з півночі і сходу від закордону.
ТОКІО, 10 березня. — За час від 1-го до 5-го березня затопили японці 25 ворожих кораблів.
ТОКІО, 10 березня. — До японського війська зголосилося кількадесять тисяч корейців. Корейці ввесь час дуже запопадливо розбудовують воєнний промисл для Японії.
ТОКІО, 10 березня. — Учора проминули перші три місяці американсько-японської війни. Американська преса стверджує, що для ЗДА настала сумна дійсність. Американці намагаються оправдати свою поразку величезними віддалями, наче б ті самі віддалі не обов'язували також й Японії. — Японський прем'єр Тойо виголосив промову — подяку японській збройній силі за геройські перемоги.
Ява скапітулювала
ТОКІО, 10 березня. — Сьогодні піддалися всі ворожі збройні сили на Яві японцям. Японці заволоділи цілою Явою. В японські руки попало безліч полонених і воєнного матеріялу.
БЕРЛІН, 10 березня. — У столиці Манджурії підписано нову німецько-манджурську господарську умову.
Уряд Голяндської Індії втік з Яви до Австралії
ТОКІО, 10 березня. — В Японії певні, що після зайняття Батавії буде повний розвал оборони Яви.
ТОКІО, 10 березня. — Японські морські літаки поцілили шістьома бомбами коло острова Балі ворожу авіяматку. Поцілений корабель похилився на бік.
ТОКІО, 10 березня. — Згідно з вислідом перепису населення з березня 1941 р. Індія має 388,8 міліонів жителів. За 10 років збільшилося це населення в 15%.
ТОКІО, 10 березня. — Японці заняли південне побережжя Яви. Ліквідують залишки ворожих сил. — Ява не має вже ніякої сполуки зі світом.
ТОКІО, 10 березня. Голяндсько-індійський уряд Мука втік з Бандоенгу на Яві до південної Австралії.

»Львівські вісті« 08.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Німецькі літаки обкидали бомбами важкого калібру військові об'єкти на англійському побережжі на схід від Портсмавту. Дальше бомбардовано також один англійський порт на південно-західному побережжі Англії.
На грецький вітрильник "Продромос", що плив коло побережжя Греції, стріляв гарматами англійський підводний човен. Є ранені. — Англійська торпеда поцілила також грецький пароплав. Є вбиті і ранені.
На Мадярщині мають змінити уряд.
На зайнятих теренах японці ввели новий гріш — гумпіо (бон) з підкладом японського єна.
На Сході відбито численні наступи ворога. Авіяція піддержувала власні наступальні дії нищівними ударами проти ворожих становищ і концентрацій військ над горішньою Волгою, як теж на відтинку Ловат. Фінські повітряні сили розбили на Карельському фронті з'єднаннями бомбардувальників і винищувачів ворожі колони і частини на вихідних позиціях.
В часі від 25 лютого до 5 березня втратила большевицька авіяція 197 літаків. З того 165 збито в повітряних боях і 16 протилетунською артилерією. Решту знищено на землі. В тому самому часі втрачено на Східному фронті 31 власних літаків.
В Північній Африці перевели німецькі частини один успішний розвідувальний випад. Пікуючі літаки і з'єднання легких бомбардувальників німецької авіяції атакували у східній Киренайці польові табори, згрупування автомашин і склади погінних матеріялів ворога. Підчас атак на бази британських літаків та залізничі об'єкти на терені Півн. Єгипту, пошкоджено 5 березня поцілами бомб на схід від Марса-Матрук один транспортний корабель.
На Мальті осягнули німецькі бомбардувальники точні поціли бомбами найтяжчого калібру в цитаделю і у місце постою кораблів у пристані Ля Валєтта. Найменше два підводні човни пошкоджено.
Австралія впаде за кілька тижнів
БЕРЛІН, 8 березня. — Дотеперішній шеф австралійських військ на Маляї, генерал-майор Беннет заявив представникам преси, що нападу японців на Австралію та упадку Австралії слід сподіватися не за місяці, а вже у найближчих тижнях. Ген. Беннет закликає Австралію зібрати всі сили для оборони. — Австралійський прем'єр Джон Кертен відмовив згаданому генералові Бенкетові виступати перед парляментом. — Таксамо песимістично висловився австралійський міністр повітряної комунікації, ген. Камерон. Він сказав, що Австралію чекає трагедія, якщо вона не дістане як стій обіцяних літаків та воєнного матеріялу з закордону! У цій справі має виїхати до Вашінгтону австралійська делегація. — Переполох в Австралії безмежний, особливо після налету японців на Брум та знищення 28 літаків. Англійці цікавляться тепер більше справою Бірми й Індії.
Бої за твердиню Бандоенг
ТОКІО, 8 березня. — Японські збройні сили на суші і на морі зайняли столицю Голяндської східної Індії, Батавію, п'ять днів після першої висадки на Яву.
ТОКІО, 8 березня. — Два портові міста на північному побережжі західної Австралії бомбардувала японська авіяція.
ТОКІО, 8 березня. — Більше число послів індійських центральних законодатних зборів домагалося негайного створення індійського національного уряду.
ТОКІО, 8 березня. — Керівник уряду для цивільного населення ЗДА, Лєон Гендерсон заявив, що на нові опони для приватних возів нема гумової сировини.
СТОКГОЛЬМ, 8 березня. — Факт, що голяндські війська і відділи союзних держав завернули з західної частини Яви, потвердила агенція Ройтера. Серед боїв проходить відворот у напрямі на твердиню Бандоенг, головну кватиру ген. Г. Терпортена.
ТОКІО, 7 березня. — Для Індії нема у дійсності, як повідомляє італійська "Стампа", іншої розв'язки, як тільки та, до якої накликує Хандра Бозе, а це — звільнення від англійської тиранії.

»Львівські вісті« 07.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

На різних відтинках східного фронту при новому рості морозів відкинено в завзятих боях місцеві ворожі наступи. Ворог зазнав при цьому важких втрат. У полон захоплено сотні полонених.
Обстріл важливих із воєнного погляду цілей у Ленінграді німецькою важкою артилерією продовжувався.
4-го та 5-го березня втратив ворог на східному фронті загально 61 танків.
Успішні нічні налети німецьких бойових літаків звернені були проти твердині Севастополя та проти важливих військових будівель у центрі міста Москви.
В морській полосі довкола Англії затопила німецька авіяція один торговельний корабель водомісткістю 3.000 рбт. У дальшому знищено підчас дня табор бараків на полудневому побережжі острова та заатаковано останньої ночі харчові підприємства в пристані Портлянд.
Як уже подало спеціяльне повідомлення, німецькі підводні човни затопили на північно- та середньо-американських водах знову 12 ворожих кораблів загальною водомісткістю 82500 рбт., у цьому 7 великих танкерів. Підчас цього ж наступу знищено теж один великий американський есмінець і пошкоджено цільним попаданням торпед два інші кораблі.
У Північній Африці з'єднання німецької авіяції заатакували британські летовища та залізничу мережу на єгипетській території в полосі Фука ель Даба.
У налеті на Мальту бомби важкого калібру поцілили споруди на летовищах і заїзди підводних човнів ворога.
У Німеччину приймуть цього року перший раз робітників з України та з Білорусії.
Майор Фонмен, співробітник адм. Дарляна, стверджує як наочний свідок, що налет англійців на Париж тривав 2 години й три чверті. Знищили м. ін. завод порцеляни у Севрі, 4 лікарні і музей з різьбами Родена.
Німецькі літаки заатакували ескадру совєтських літаків у підполюсовій полосі. Два сов. літаки знищено. Знищено сов. радіостанцію на Рибацькому півострові.
У Північній Ірляндії висадилися нові північно-американські війська.
Британський пароплав "Гіпсун Пренс", 3.915 рбт., затонув коло Америки після зудару з британським танкером "Воко".
Совєтський підводний човен коло побережжя Чорного моря нападав безуспішно на турецький корабель "Адана".
Совєтський терор в Ірані
БЕРЛІН, 7 березня, (тп) — Про совєтський терор в Ірані у відношенні до колишніх російських емігрантів та кавказців подають такі подробиці. Два місяці тому найшли кавказця Кендера Шейха Цамані неживим в його домі у Тегерані. Незабаром після того вивели совєтські агенти кавказця Мушіна Салімова, який теж жив у Тегерані, з його власного дому та вбили на вулиці. Кавказця Кербеля Балі з Маргуду арештували совєтські агенти при праці, перевезли до Казвіну і там убили. Коли ці публичні злочини почали обурювати місцеве населення, совєтські агенти стали нападати на призначених на смерть на дорозі і залишали їх трупів, а сліди вбивників щезали. Така доля зустріла Кемаля Ганізада, якого найшли вбитим на шляху між Тегераном і Карадхом. У Караджі був ще тоді совєтський гарнізон. Емігранта Ксифа Алі Алісаде, що давніше був відомим політиком в Азербайджані, вбили на вулиці із засідки. Очевидець звідомляє теж про вбивство кавказця Джаляля у Тегерані. Він ішов спокійно своєю дорогою, коли на нього наїхало авто у шаленому темпі. Джаляль скрився, щоб рятуватися за телеграфічний стовп. Годі авто задержалося: один з авта застрілив Джаляля. Очевидець записав собі число самоходу, а поліція в Тегерані ствердила опісля, що воно належало до совєтського посольства.
Австралія під градом бомб
ТОКІО, 7 березня. — Домеї повідомляє: Літаки японської фльоти збомбардували місто Брум на північно-східному побережжі Австралії; знищено 28 літаків. Інші японські літаки заатакували місто Виндгем; один літак і один магазин згоріли. Над Явою зістрілено 36 літаків.
Батавія зайнята японцями
ТОКІО, 7 березня. — Японці зайняли згідно з надзвичайним повідомленням японської цісарської кватири вчора вечором столицю Голяндської Індії, Батавію.
ТОКІО, 7 березня. — На полудні Суматри вспіли японські війська 70% визначних нафтових піль зайняти непошкодженими.
ТОКІО, 7 березня. — Бої на Яві тривають в околиці Бандуенгу. Японці збили 58 ворожих літаків. Дальшим японським успіхам ворог не може опертися. Ява має велике значення. — На Бандуенг було вчора 7 налетів літаків. — Бої йдуть також 15 км. на захід від Сурабаї.
ТОКІО, 7 березня. — Британський губернатор Бірми втік у безпечне місце. Бої коко Рангуну продовжуються.
ТОКІО, 7 березня, (тп) — Судьбою американських і філіппінських військ оточених на півострові Балянга, може бути — за Домеї — тільки здача або знищення. Філіппінські вояки, що перебігли до японців, заявляли, що їм не виплачено заслуженини за два місяці.

»Львівські вісті« 06.03.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

В полосі Дінця відкинено в завзятих боях поновлені, ведені танками, наступи ворога. Разом із німецькими військами відзначились у боях останніх днів теж з'єднання вальонських добровольців.
На інших відтинках східного фронту зазнав ворог у численних, безуспішних наступах високих, кривавих втрат.
На фронті, що окружує Ленінград, німецька важка артилерія обстріляла з добрими наслідками воєнні споруди у Кронштадті.
Сильні з'єднання авіяції підпомагали на Сході в боях піхоту та нищили дальше совєтські залізничі вузли.
Бойові літаки, що ведуть озброєну розвідку на морі довкола Англії, бомбардували портові споруди на полуднево-східному та на західному побережжі британського острова.
На острові Мальта обкидано вдень і вночі дальше бомбами летовища та портові об'єкти.
Командування італійських збройних сил повідомило, що здовж побережжя ЗДА оперуючі італійські човні затопили разом 27.224 рбт. ворожих кораблів.
З Мадриду виїхали цими днями нові еспанські відділи під командою Сальвадора на протибольшевицький фронт.
У Парижі устійнено досі 700 вбитих і ще більше ранених від англійських бомб підчас налету англійських літаків. Маршал Петен проголосив день похоронів жертв, днем національної жалоби у Франції.
Здоров'я папи покращало.
Поширення операцій на Індійський океан
ТОКІО, 6 березня. (тп). — Швидкі осяги японських військ на Суматрі, особливо заняття Бенкулена на західному побережжі цього острова, а також активність японських розвідувальних дій на водах на захід від Малякки і на полуднє від Рангуна вважають у Токіо підготовкою до поширення операцій на Індійський океан. Хоч з воєнного терену у Бірмі не видали ніяких дальших звідомлень, всеж можна надіятися, що вже в найближчому часі Рангун буде занятий японцями.
ТОКІО, 6 березня. (тп). — Англія і ЗДА втратили всяку надію, щоб вдержати при собі Голяндську Індію. Так думають у Токіо у зв'язку з виїздом ген. Вевеля.
ТОКІО, 6 березня, (та) — Головна Цісарська Кватира повідомляє, що в середу рано доглянено 30 аліянтських літаків коло островів Огасавара (Бонін), віддалених около 1000 км. на полудневий схід від Японії. Підчас повітряних боїв зістрілено 7 літаків аліянтів. На острові Мінамі Торінсіма з архіпелягу Огасавара спричинено легкі матеріяльні шкоди.
ТОКІО, 6 березня, (та) — Головна Цісарська Кватира видала в четвер у 16-ій годині таке звідомлення: З'єднання японської воєнної фльоти що вчинили випад на полуднє від острова Яви у напрямі Індійського океану, оточили 2-го березня коло Тілятяп на полудневому побережжі Яви британський контрторпедовець "Стренгольд", 905 рбт., і затопили його. Крім того одиниці японської фльоти затопили 3-го березня канонірку ЗДА "Ашвій", 1270 рбт.
Ява вже майже ціла японська
ТОКІО, 6 березня. — Після п'ятьох днів боротьби за Яву майже цілість цього найціннішого голяндсько-індійського острова вже в японських руках. Найважніші центри та фронтові позиції заняті японцями. Занята вже і залізнича лінія Батавія—Сурабая. Бої тривають на полудневому сході від Батавії за Семаранг; його мали японці якраз здобути. Ішли також бої за пристань Сурабаю. Японці висаджують раз-ураз дальше свої війська на Яву. Ворожі сили зовсім ослабли — на суші і на морі.
ТОКІО, 6 березня. — Острів Целебес вже також майже цілий в японських руках. — Острів Борнео вже зовсім японський.
ТОКІО, 6 березня. — Діти і жінки з Яви не мають куди втікати. Втікають британські і голяндські офіцери.
ТОКІО, 6 березня. — Голяндський адмірал Гельферіх покинув, як і ген. Вевель, Яву.
ТОКІО, 6 березня. — Бої на Яві ідуть успішно для японців. На захід від Сурабаї і на полудневий захід від Бандоенгу японці заняли залізничий шлях Батавія—Бан доенг.