дописи

»Українські вісти« 01.07.1919 Мaловipи.

Вже другий день наш город представляє досить комічний вигляд. Знов вийшла на вулицю уся та публика, що звичайно пильнує домашнього очага і своєі миски; знов загорілося від гуртків всезнайків, стратегіків, діпльоматів і т. д.

»Українські вісти« 29.06.1919 Наше сучасне положеннє.

Скорочений реферат пр. Карманського, виголошений на вічу в Тернополі, 27. червня 1919. р.

»Українські вісти« 28.06.1919 Безумство і кириня.

Є відомим фактом, що Наддніпрянщина стояла перед катастрофою так само, як в тім самім часі стояла перед катастрофою Наддністрянщина. І тут і там була та сама причина.

»Українські вісти« 27.06.1919 Макіявелізм польськоі політики.

При помочі купленоі за вижебрані в Европі міліони европейськоі преси обкидаєся украінський народ багном клевети, пускаєся в курс фотографічні знімки з обезображеними трупами нібито замучених украінською рукою польських героїв, робиться з украінськоі арміі банду большевиків і т. д.

»Українські вісти« 26.06.1919 Перед всенародним вічем.

Прогомонів глухий звук пушок і поплив за втікаючим ворогом під стіни Львова, що переживає — як оповідають приізжі — панічну трівогу.

»Украінські вісти« 25.06.1919 Питання дня.

Що буде з почтою? — Проти дезерціі.

»Українські вісти« 19.06.1919 Диктатор до арміі.

Украінське військо! Прийшов час нашого рішаючого бою з Польщею, що йде грабити нашу землю, несучи нашому народові руіну і загладу.

»Український голос« 08.06.1919 Національний чад.

Український нарід не знає ще молодої Польщі і не має найменшого виображіння, як вона буде виглядати. Але знає Польщу давну, шляхоцьку.

»Український голос« 15.06.1919 Федерація.

Яку форму, по думці коаліції малаби мати ця федерація, ми не знаємо, але сумний досвід з переяславським договором безперечно спонукає наших політиків до великої осторожности.

»Українські вісти« 01.06.1919 Система чи хаос?

Нині, коли Наддніпрянське Правительство примушено перебувати по-за межами Украіни, коли боротьба з большевизмом затягується, необхідно перевірити старі позіціі й об'єктивно іх прослідити. Скажемо так: держави у нас не було, а лише державний хаос.

»Український голос« 01.06.1919 В треті роковини смерти Українського Мойсея.

В третю річницю смерти Народнього Пророка, що любив свій народ невимовно, бачив в ньому всю свою честь і славу, в трету річницю смерти Творця сучасної боєвої України звертаються наші думки, наше придавлене лихоліттям серце до його Слова, щоб з нього зачерти бадьорости, бодрости, огню завзяття.

»Українські вісти« 31.05.1919 Ми й Антанта.

Протягом пяти років світ горить... Війна, що провадилася на певних правних основах, стає війною всіх проти всіх. Материяльні підвалини всього світа руйнуються. Часи далекі, часи варварів нагадує нинішня міжнародня сітуація...

»Українські вісти« 29.05.1919 Наші за кордоном.

Питання про наші місіі завжди було болючим. Організовані нагло, — вони здебільшого були місцем схованки для людей, які тікали від большевиків, не вірили вже в нашу остаточну перемогу, не могли репрезентувати украінськоі держави.

зі старорусинів

»Прикарпатская Русь« 03.05.1915 По поводу разоблаченій Г. Алексинскаго.

Я находился въ самомъ центрѣ Полтавской губерніи въ то время, когда въ газетахъ появились разоблачения г. Алексинскаго о мазепинцахъ. И я удостовѣряю, что эти разоблачения произвели огромное впечатлѣніе, еще разъ свидетельствующее о наивности нашего общества. Долженъ сказать, что на меня лично эти разоблачения не произвели никакого впечатлѣнія. Я давно знаю, что "украинское" движеніе — изменническое, и что въ настроеніи и стремленіяхъ мазепинцевъ ничего не измѣнилось за 200 лѣтъ, а измѣнились только методы и способы дѣйствій. Съ кафедры Государственной Думы я выступалъ съ обличеніемъ "украинства" и указывалъ на измѣнническій xарактеръ этого движенія. Тогда мнѣ рѣзко возражалъ г. Милюковъ, который утверждаль, что "украинское" движеніе является движеніемъ культурнымъ, а не политическимъ, и что нѣтъ никакого основанія окрещивать это движеніе "мазепинскимъ". Такой же неосвѣдомленностью и наивностью отличается вообще русское общество съ отношеніяхь его къ "украинскому" движенію.
Помимо обычной русской довѣрчивости и простодушія, въ созданіи такого отношенія къ "украинскому" движенію у насъ большую роль сыгралъ тотъ іезуитизмъ, который давно усвоенъ вожаками "украинства". Эти люди всегда ходятъ въ маскѣ и притворяются невинными агнцами, жертвами человѣческой злобы и клеветы. Страстно ненавидя все русское и настойчиво ведя интригу и подкопы противъ единой Руси, они съ большимъ мастерствомъ притворяются чуждыми политикѣ. Съ дѣтскихъ лѣтъ я наблюдаю, какъ вожаки мазепинства ведутъ свою работу и какъ они совращаютъ въ "украинство" учащуюся молодежь.
Сначало дѣло идетъ о такихъ невинныхъ вещахъ, какъ малорусская рѣчь, малорусскія пѣсни, одежда и т д. Постепенно молодежь стараются увлечь любовнымъ изученіемъ и усвоеніемъ всего того, что носитъ черты этнографической самобытности Малороссіи. Естественную любовь человѣка къ его роднымъ мѣстамъ стремятся развить въ одностороннемъ направленіи и использовать въ цѣляхъ политической интриги. Когда этотъ культурно-этнографический фундаментъ заложенъ, тогда агитаторы начинаютъ осторожно, исподволь внѣдрять въ души молодежи представленіе о томъ, что-де, великороссы — это совсѣмъ особый народъ, совершенно чуждый малороссамъ, притомъ народъ — поработитель. Слѣдующимъ этапомъ является культъ Шевченка, превращеннаго въ орудіе чисто-политической борьбы. Сначала и здѣсь чисто-политическіе мотивы затушевываются. Но когда вся предварительная работа оказывается выполненной, когда въ души совращаемыхъ прочно вбито представленіе, будто малороссы — совершенно особый народъ, имѣющій свой самостоятельный языкъ, свою исторію, искусство, право и т. д. и потому имѣющій неотъемлемое право на самобытное существованіе, когда въ незрѣлые умы вколочено отчужденіе отъ всего общерусскаго и посѣянъ духъ недоброжелательства и даже вражды къ "москалямъ", тогда выводы сами собой приходять: ихъ подсказываетъ тотъ же Шевченко въ своихъ политическихъ стихотвореніяхъ. Съ этого момента совращенные становятся "украинцами" и, въ зависимости отъ темперамента, быстро въ большей или меньшей степени фанатизируются.
Видя, какъ на моихъ глазахъ людей постепенно совращали и бросали въ омутъ самой черной ненависти къ общерусской культурѣ и къ общерусской государственности, я хорошо знаю, что это значить, когда въ народной школѣ на вечерахъ ученики поютъ исключительно "украинскія" пѣсни, декламируютъ "украинскія" стихотворения и т. д., хорошо знаю цѣну поѣздокъ группами на могилу Шевченка, съ пѣніемъ кровожаднаго "Заповита" и проч. Какъ коренной малороссъ, я самъ горячо люблю свою родину — Малороссію, а потому и поэзія Шевченка въ той ея части, которая посвящена воспѣванію красотъ Малороссіи, мнѣ очень дорога. Но нашимъ "украинцамъ" Шевченко дорогъ не какъ поэтъ (чистой поэзией его они вовсе не интересуются) а исключительно, какъ политически агитаторъ. Шевченко для нихъ, — только орудіе политической борьбы, борьбы противъ ненавистной для нихъ единой Россіи, борьбы за "самостийность" Украины.
Къ прискорбію, наше добродушное общество этого не понимало и не хотѣло понять. Оно упорно смѣшивало два совершенно различныхъ явленія — политическое "украинство" и культурное украинофильство. Утверждая, подобно г. Милюкову, будто "украинское" движеніе есть движеніе чисто-культурное и не заключаетъ въ себѣ ничего политическаго, добродушные представители русскаго общества упускали изъ виду то обстоятельство, что настоящее украинофилы — любители всего малорусскаго, т. е. представители культурно-этнографическаго движенія въ Малороссіи, никогда "украинцами" себя не называли, наоборотъ, всегда протестовали противъ этого термина: они считаютъ себя русскими людьми, сынами единаго русскаго народа, и стоять подъ знаменемъ служенія единой великой Россіи. Такихъ малороссовъ у насъ всегда было и нынѣ есть множество. Изъ среды ихъ вышло много великихъ дѣятелей на поприщѣ общерусской культурной и государственной работы. Ясно, что не объ этихъ украинофилахъ-любителяхъ всего малорусскаго шла рѣчь, когда мы обличали предательскую дѣятельность "украинцевъ".
"Украинское" движеніе является чисто-политическимъ движеніемъ. "Украинцы" отреклись отъ русскаго имени: они утверждаютъ, что они — вовсе не русскіе и не имѣютъ ничего общаго съ русскимъ народомъ.
Они сами стали подъ знамя Мазепы и, слѣдуя завѣтамъ его, стремятся къ отторженію Малоросіи отъ единой Россіи.
Нынѣ, послѣ разоблаченій г. Алексинскаго, въ Малороссіи у многихъ раскрылись глаза. "Такъ вотъ кто такіе эти "украинцы"! — говорятъ сконфуженно многіе малороссы, ещe недавно возмущавшіеся "несправедливостью" нападокъ на "украинцевъ". Многіе изъ нихъ положительно протирали глаза и недоумѣвали. Мнѣ лично многіе говорили: "Такъ значить, вы были правы!" И я видѣлъ, какъ въ сердцахъ вѣрныхъ, но обманутыхъ малороссовъ закипало негодованіе и ненависть.
Разумѣется, пройдетъ нѣкоторое время, и у насъ стануть увѣрятъ, что этоже — ничтожная кучка измѣнниковъ, за предательство которыхъ не можетъ быть признано отвѣтственнымъ все "украинское" движеніе. Но слушать эти увѣренія, а тѣмъ болѣе вѣрить имъ — было-бы уже не только наивно, но и преступно. Нужно-же, наконецъ, понять, что "украинское" движеніе, стремящееся къ культурному и политическому отторженію Малороссіи отъ Россіи, — существуешь только одно, и что всѣ "украинцы" — народные отщепенцы и предатели вообще.
Членъ Г. Думы А. Савенко.
Кіевъ, 17 апрѣля 1915 г.

»Прикарпатская Русь« 02.05.1915 Галицкія картинки.

"Украинская" трансформація.
Было время, когда львовскій "украинец", встрѣтивъ такого-же "украинца", говорилъ:
— Мое поважане!
Другой, приняв важный видъ, отвѣчалъ:
— Поважане!
Это для того, чтобы отличаться отъ "москалефиловъ".
Потому что "москалефилы" говорили:
— Мое почтеніе!
Теперь не то.
Издалека, еле увидавъ "москалефила", "украинецъ" такъ и вопитъ на всю улицу:
— Почтеніе! Глубокое почтеніе!
И тутъ же, въ бесѣдѣ, съ открытымъ лицомъ и съ яснымъ взоромъ, заявляетъ:
— Знаете, я не признаю политикановъ. Есть же дурни, которые политикой занимаются...
И затѣмь, замѣчая изумленіе на лицѣ и затѣмъ, замѣчая изумленіе на лицѣ собесѣдника, бывшій "украинецъ", несколько запинаясь, продолжаетъ:
— А жаль, что дѣти русскаго языка не изучали: хорошій языкъ... и грамматика С. Ю. Бендасюка — хорошая книга... Такъ по ней легко можно научиться по русски.
Теплое чувство заползаетъ въ душу "москалефила":
— "Украинецъ" — и русскій языкъ хвалитъ!..
А тотъ, смотря все тѣмъ-же яснымъ взоромъ, восторженно перечисляетъ достоинства грамматики С. Ю. Бендасюка.
— Краткая... И главное — для насъ совсѣмъ понятная... И какъ это нѣкоторыя глупыя газеты, вродѣ "Дїла", ее поносили?
— Русскій языкъ — хорошій, великій не какая то тарабарская "мова".
Радостное умиленіе охватываетъ "москалефила" — наконецъ-то дождался:
— Не стало въ Галичинѣ "украинцевъ".
Можно, конечно, шутить, но фактъ остается фактомъ: гонимая раньше русская грамматика С. Ю. Бендасюка, изданная во Львовѣ нѣсколько лѣтъ тому назадъ зъ значительномъ количествѣ экземпляровъ, — нынѣ почти вся распродана.
Въ недѣлю теперь расходится больше экземпляровъ, чѣмъ раньше за цѣлый годъ...
Если статистика и психологія могутъ считаться сколько-нибудь точными науками, то предъ нами стоить нѣкоторымъ образомъ замѣчательное историческое явленіе:
— Трансформація "украинскихъ душъ"...
И эта трансформація была бы совсѣмъ хороша и утѣшительна, если бы она только произошла нѣсколько раньше:
— Ну, хотя бы до взятія Львова...
Но какъ бы то ни было, нынѣ безъ преувеличенія можно сказать:
— Русская грамматика творитъ чудеса!
На нашихъ главахъ  сходить великій исторический процессъ:
Переходъ изъ узкаго загона "Украины" — На широкое поле Великой Россіи!..
С. Н. Cpединскiй.

»Прикарпатская Русь« 29.04.1915 Русское дѣтище.

Когда началась великая война и съ театра военныхъ дѣйствій начали поступать первыя свѣдѣнія о той роли, которую играетъ въ военныхъ операціяхъ современная авіація, — вѣроятно, въ сознаніи многихъ тысячъ русскихъ людей невольно вставалъ вопросъ — что дѣлаютъ русскіе воздушные дредноуты "Ильи Муромцы", созданные русскимъ изобрѣтателемъ И. И. Сикорскимъ и являющіеся исключительнымъ продуктомъ нашего національнаго творчества?
Но проходили недѣли, мѣсяцы, событія шли своей неумолимой чредой, а объ успѣхахъ русскихъ воздушныхъ гигантовъ, о которыхъ такъ много говорилось въ русской печати до войны, ничего не было слышно.
Писали о цеппелинахъ, "Tayбe", говорили вообще о полетахъ русскихъ и иностранныхъ летчиковъ, но объ "Ильяхъ Муромцахъ", какъ въ оффиціальныхъ обзорахъ штаба Верховнага Главнокомандующаго, такъ и въ статьяхъ военныхъ корреспондентовъ, не было ни слова.
Отсутствие свѣдѣній о дѣятельности и успѣхахъ большихъ аэроплановъ И. И. Сикорскаго, очевидно, волновало всю Россію и служило роковымъ предзнаменованіемъ ихъ непригодности къ военному дѣлу. Горько было думать такъ о нихъ, но думать иначе было трудно, — и русское общество, съ осадкомъ горечи въ душѣ, постепенно привыкло къ этой печальной мысли, примирилось съ ней и пришло къ выводу, что германская печать, иронически отзывавшаяся вначалѣ 1914 г. объ успѣхахъ русскаго изобрѣтателя, дѣйствительно не ошиблась: "Ильи Муромцы" завѣтныхъ надеждъ Россіи не оправдали...
И вдругъ, — какъ яркій ослѣпительный лучъ среди хмураго пасмурнаго неба — просіяли в всей Россіи извѣстія, возвѣщенныя штабомъ Верховнаго Главнокомандующего, что русскіе большіе аэропланы не только принимаютъ дѣятельное участіе въ военныхъ операціяхъ русской арміи, но что работа ихъ во славу доблестнаго русскаго оружія сопровождается даже блестящими успѣхамм, и вообще боевое значеніе ихъ велико, какъ великъ и значителенъ ущербъ, наносимый ими непріятельской арміи.
Первое извѣстіе объ удачномъ полетѣ "Ильи Муромца" на германскомъ фронтѣ вызвало въ душѣ каждаго русскаго человѣка чувство глубокой искренней радости; подробности же полетовъ этихъ русскихъ гигантовъ окончательно упрочили и окрылили его.
И. И. Сикорскій оказался даровитѣйшимъ русскимъ изобрѣтателемъ и отнынѣ имя его въ лѣтописяхъ великой войны, какъ и весь подготовительный періодъ его патріотической деятельности, будутъ отмѣчены золотыми буквами и вызовутъ въ средѣ всего великаго русскаго народа чувство живѣйшей признательности и благодарности.
Успѣхи, достигнутые И. И. Сикорскимъ, имѣютъ громадное національное значеніе. Они ярко и воочію показываютъ намъ, что можетъ осуществить русскій человѣкъ, работающій въ здоровой атмосферѣ довѣрчивости и заботливости.
Правда, на первыхъ порахъ, Сикорскому было очень трудно работать. Первые опыты ему пришлось осуществлять исключительно на свои частныя средства. Но когда его громадный творческій талантъ сталъ для всѣхъ неоспоримымъ реальнымъ фактомъ, — И. И. Сикорскому на помощь немедленно пришло военное министерство и русское народное представительство. Ему создали благопріятныя условія для работы; дали необходимыя средства; онъ же, съ своей стороны, самоотверженно вложилъ всю свою даровитую душу въ большое и отвѣтственное національное дѣло, удостоившись еще въ минувшемъ году высокой награды — Высочайше пожалованнаго ему Государемъ Императоромъ ордена св. Владиміра 4-ой степени.
Аппараты Сикорскаго, задуманные и построенные — отъ мотора до послѣдней гайки — въ Россіи, блестяще оправдываютъ неограниченную возможность для русской техники и промышленности окончательно эмансипировиться изъ подъ власти Запада наложившего тяжелыя оковы на русскую иниціативу.
Эту идею необходимо провести во всѣхъ отрасляхъ русской промышленности. Всегда нужно стремиться ходить собственными ногами, безъ помощи иноземной, преимущественно нѣмецкой, няньки.
Если, напримѣръ, мы бросимъ быстрый взглядъ на развитіе авіаціи въ послѣдніе годы, беря за исходную точку ея успѣховъ знаменитый полетъ Блеріо черезъ Ламаншъ, — мы увидимъ, какъ каждая западно-европейская страна стремилась въ новой области приложения человѣческихъ силъ сразу поставить дѣло на національную почву.
Аэропланы впервые появились во Франціи. Мы, простодушные россіяне, привыкшіе плестись въ хвостѣ Западной Европы, сейчасъ же сдѣлались заказчиками ея заводовъ. Ну, а нѣмцы — какъ поступили они?
Оказывается, нѣмцы поступили какъ разъ обратно. Они сразу вступили на путь національная строительства и добились очень хорошихъ результатовъ. Въ лицѣ Румплера и Шмидта въ Германіи появились талантливые изобрѣтатели аэроплановъ, въ лицѣ Эллериха, Лангера и Ингольда блестящіе летчики, которые и по сей день держатъ никѣмъ и нигдѣ не побитые рекорды высоты полета (7000 метр.) и продолжительности полета безъ спуска (23 ч. съ мин.). Въ заключеніе, къ моменту начала великой войны оказалось, что Германія обладаетъ очень хорошимъ составомъ летчиковъ и прекрасными аппаратами.
На такую же точку зрѣнія сталъ въ Россіи И. И. Сикорскій. Послѣ долгихъ и упорныхъ трудовъ онъ построилъ своего нынѣ знаменитаго "Илью Муромца", являющагося въ полномъ смыслѣ слова русскимъ національнымъ дѣтищемъ. гордостью нашей авіаціи.
Пусть же имя И. И. Сикорскаго въ наступающемъ новомъ періодѣ жизни Россіи служитъ русскимъ изобрѣтателямъ вѣчнымъ нaпоминаніемъ объ ихъ священномъ долгѣ передъ великой Родиной, русскому же народу пусть будетъ оно яркимъ и показательньшъ примѣромъ тѣхъ выдающихся успѣховъ, которыхъ можетъ достигнуть русскій человѣкъ, если ему предоставляется возможность работать въ здоровыхъ условіяхъ общественнаго довѣрія.
Только при такомъ отношеніи къ очереднымъ великииъ задачамъ, мы освободимъ Россію отъ иноземной опеки и выйдемъ, наконецъ, за черту того заколдованнаго круга, который подавлялъ нашу національную иниціативу и предвѣщалъ намъ печальную необходимость быть всегда данниками и подражателями Западной Европы!...
Maлковъ.

»Прикарпатская Русь« 22.04.1915 Его Императорское Величество Государь Императоръ

проѣздомъ въ дѣйствующую армію осчастливитъ сегодня, 9-го апрѣля 1915 года, СВОИМЪ посѣщеніемъ городъ Львовъ.
Призываю населеніе города Львова къ соблюденію порядка по пути Высочайшаго слѣдованія и къ подчиненію всѣмъ требованіямъ полиціи.
Военный генералъ-губернаторъ Галиціи, генералъ-лейтенантъ графъ Бобринскій.

Львовъ, 9 (22) апрѣля 1915 г.
Великій, радостный день!
Впервые послѣ многихъ вѣковъ неволи и горя нашъ древній княжескій городъ и вся наша многострадальная страна восторженно и умиленно встрѣчаютъ сегодня своего долгожданнаго, природнаго, Русскаго Царя!
Встрѣчаютъ открыто, торжественно и всенародно, не угашая горячаго порыва истомившагося народнаго сердца, не тая завѣтныхъ думъ и чаяній народныхъ за глухой рѣшеткой вѣковой тюрьмы.
Встрѣчаютъ свободно, преданно и вѣрно, не далекаго, чужого гостя, а родного и любимаго Царя Освободителя, перваго державнаго Хозяина и Отца своего, великодушно завершающаго и закрѣпляющаго сегодня святой подвигъ освобожденія великой царственной лаской личнаго вниманія и любви.
Еще близко дымятся сѣдыя Карпаты отъ чудовищныхъ взрывовъ пальбы и потоками льется по ихъ крутымъ стремнинамъ искупительная русская кровь, а самоотверженное отеческое сердце Освободителя-Царя, въ святомъ нетерпѣніи любви не зная устали и преградъ, уже спѣшитъ къ утерянной во тьмѣ вѣковъ, а нынѣ чудесно возвращенной дочери — Карпатской Руси, чтобы непосредственно и любовно воспріять ее въ лоно родной семьи и нѣжно ободрить и обласкать ее живымъ, могучимъ словомъ увѣренной Надежды и дѣйственныхъ, отеческихъ заботъ.
И если до сихъ поръ въ наболѣвшихъ тайникахъ извѣрившейся народной души ныли еще иногда, подъ грохотъ карпатскихъ боевъ, послѣднія тѣни былыхъ сомнѣній и тревогъ, то нынѣ, въ благовѣстныхъ лучахъ просіявшаго намъ воочію священнаго Царскаго Вѣнца, подъ утренней живоносной лаской великаго Освободителя-Отца, они должны развѣяться безслѣдно и исчезнуть разъ навсегда...
***
Великій, радостный день!
И если Царскій пріѣздъ и живая Царская ласка являются для каждаго уголка Необъятной русской земли величайшимъ народнымъ праздникомъ и счастьемъ вообще, то для нашей сирой, истомившейся въ чужеплеменной неволѣ, страны — это неизмѣримо большее счастье, это — сугубый, исключительный праздникъ!
Вѣдь мы, въ неизбывныхъ цѣпяхъ и тьмѣ кромѣшней, ждали его, со всей тоской и страстью народной ждали — шестьсотъ, страшныхъ шестьсотъ лѣтъ...
Вѣдь это впервые прибываетъ къ намъ, свободнымъ, нашъ долгожданный Царь-Освободитель, нашъ первый Русскій Бѣлый Царь!

»Прикарпатская Русь« 21.04.1915 Продовольственная помощь населенію Львова.

Для системы и порядка при выдачѣ пособій, городъ раздѣленъ на раіоны. Въ каждомъ раіонѣ имѣется особый старшина или попечитель, который, зная потребности населения своего раіона, выдаетъ ассигновки (талоны) разныхъ цвѣтовъ, въ зависимости отъ состава семьи: бѣлый цвѣть — для семьи отъ 1 до 2 лицъ, желтый — для семьи отъ 3 до 4 лицъ, зеленый цвѣтъ для семьи отъ 5 до 6 лицъ, кирпичный цвѣтъ — для семьи отъ 7 до 8 лицъ и красный — для семьи отъ 8 и болѣе лицъ; послѣдній разрядъ введенъ лишь съ декабря мѣсяца.
Въ зависимости отъ количества лицъ въ семьѣ въ ассигновкахъ указано количество получаемаго провіанта: бѣлый цвѣтъ даетъ право на полученіе: муки 8 кило, каши 2 кило, сахару 2 кило, соли 1 кило и кофе-консервовъ 8 стакановъ; желтый цвѣтъ: муки 10 кило, каши 3 кило, сахару 3 кило, соли 2 кило, кофе-консервовъ 8 стакановъ; зеленый цвѣтъ: муки 12 кило, каши 4 кило, сахару 4 кило, соли 2 кило и кофе-консервовъ 8 стакановъ; кирпичный цвѣтъ: муки 14 кило, каши 4 кило, сахару 4 кило, соли 3 кило и кофе-консервовъ 12 стакановъ; красный цвѣтъ: муки 16 кило, каши 6 кило, сахару 4 кило, соли 3 кило и кофе-консервовъ 12 стакановъ.
Ассигновки эти выдаются на мѣсячный срокъ на право полученія провіанта вдобавокъ къ безплатнымъ обѣдамъ. О количествѣ выданныхъ ассигновокъ по цвѣтамъ и количествѣ полученнаго по нимъ провіанта можно судять по слѣдующимъ цифрамъ въ октябрѣ выдано ассигновокъ бѣлаго цвѣта 7.981, желтаго — 5.680, зеленаго — 13.357 и кирпичнаго —1.565, всего — 18.583, и по нимъ отпущено — муки 11.427 пуд. 125 ф., каши 3.293 п. 05 ф., сахару 3.293 п. 05 ф., соли 1.921 п. 35 ф.; въ ноябрѣ выдано ассигновокъ бѣлаго цвѣта 8.524 шт., желтаго — 8.028 шт., зеленаго — 5.549 шт. и кирпичнаго 3.191 шт., всего 25.292 шт., и по нимъ отпущено: муки 16.233 пуд. 15 ф., каши 4.755 п. 30 ф., сахару 14.755 п. 30 ф., соли 2.828 п. 05 ф.; въ декабрѣ выдано ассигновокъ бѣлаго цвѣта 18.729 шт., желтаго — 9.091 шт., зеленаго — 6.188 шт., кирпичнаго — 3.969 шт. и краснаго — 425 шт., всего — 27.402 шт., по коимъ выдано: муки — 18 522 пуд. 30 ф., каши — 5.494 п. 12 ф., сахару — 5.441 п. 08 ф. и соли 3.279 п. 12 ф.; за три же мѣсяца выдано ассигновокъ бѣлаго цвѣта 25.234, желтаго — 22.799, зеленаго — 15.094, кирпичнаго — 8.725, краснаго — 425, а всего 72.277 шт., по которымъ со склада выдано: муки — 46.183 п. 30 ф., каши — 13.544 п. 07 ф., сахару — 13.490 п. 03 ф. и соли — 18.029 п. 12 ф.

»Прикарпатская Русь« 18.04.1915 О "руссификаціи".

По поводу нелѣпыхъ петроградскихъ разговоровъ о томъ, что въ Галичинѣ ведется нарочитая "руссификація", І. В. Никаноровъ говорить:
"До какой степени нелѣпими, чтобы нe сказать болѣе, кажутся заявленія о томъ, что кто то Галичину "руссифицируетъ" или ее нужно "руссифицировать", можно понять только здѣсь, на мѣстѣ. Я прожилъ три недѣли, исколесилъ не мало галицкихъ дорогъ, встрѣчался и говорилъ съ людьми самыхъ разнообразныхъ положеній и направленій, и за все это время пользовался только русскимъ языкомъ, ни разу не встрѣчаясь съ затрудненіемъ со стороны своихъ собесѣдниковъ. Польскаго языка я не знаю совсѣмъ, малорусскимъ владѣю свободно, такъ какъ родился и выросъ въ малорусской деревнѣ харьковской губерніи. Но я говорилъ только по русски. Со стороны поляковъ мнѣ приходилось встрѣчать полную предупредительность и готовность понять меня, съ русскими людьми я говорилъ такъ же свободно и естественно, какъ будто бы это происходило въ родномъ селѣ валковскаго уѣзда. Какъ относится крестьянство къ русской рѣчи, видно не только по тому, что оно свободно усваиваетъ русскіе обороты отъ нашихъ солдатъ, но и сознательно стремится овладѣть русской рѣчью. Я сидѣлъ какъ-то въ Ставропигійской книжной лавкѣ, пока мнѣ отыскивали и упаковывали кое-какія книги. Въ лавку непрерывно входили крестьяне и трeбовали русскій письмовникъ съ формами всякихъ дѣловыхъ бумагъ, а затѣмъ попутно спрашивали русскіе буквари и книги для чтенія съ русскими удареніями...
Могу, впрочемъ, успокоить всѣхъ россійскихъ обывателей, боящихся насильственной "русифікації" края, что оффиціально это дѣло обстоітъ совсѣмъ благополучно. Во Львовѣ открыты и функціонируютъ польскія частныя школы. Гимназисты і гимназистки аккуратно посѣщаютъ классы и учатся даже по тѣмъ же самымъ учебникамъ, которые были изданы при австрійскомъ правительствѣ. Въ нихъ не мало очень рѣзкихъ выпадовъ по адресу Россіи, но замѣнять ихъ нечѣмъ. Завѣдывающіе польскими учебными заведеніями выразили полную готовность взять учебники иныхъ изданій, если они будутъ доставлены во Львовъ, и теперь идутъ хлопоты о томъ, чтобы достать польскіе учебники изъ варшавскаго учебнаго округа. Русской школы во Львовѣ нѣтъ ни одной; и многія русскія дѣти, чтобы не терять учебнаго времени, посѣщаютъ школы польскія. Въ ближайшее время предположено къ открытію 12 магистратскихъ школъ (нѣчто въ родѣ нашихъ городскихъ училищъ), но 10 изъ нихъ будутъ польскія и только двѣ русскихъ. Это конечно, не совсѣмъ соотвѣтствуетъ даже скромной австрійской статистикѣ, считавшей во Львовѣ 30% русскаго населенія, но тѣмъ не менѣе это такъ, и бояться за слишкомъ усиленную и ускоренную "руссификацію" совсѣмъ не приходится!!"

»Прикарпатская Русь« 17.04.1915 Освященіе храма. — ​Присоединеніе къ православию. — Возмутительные факты. — Противъ дороговизны мяса.

Освященіе новаго православнаго храма во Львовѣ. Сегодня, 4 апрѣля, преосвященнѣйшимъ Евлогіемъ будетъ освященъ новый православный храмъ — въ усадьбѣ "Народнаго Дома", по ул. Зыбликевича, №24, который до недавняго времени, какъ известно, находился въ вѣдѣніи уніатскаго женскаго ордена "василіанокъ", а затѣмъ, когда послѣднія по рѣшенію суда принуждены были его оставить, былъ совершенно спустошень и кощунственно оскверненъ этими благочестивыми монахинями. Настоятелем храма остается прежній, присоединившійся нынѣ къ православію, священникъ о. Іосиф Тягнибокъ.
Присоединеніе къ православию. Православное движеніе въ Галичинѣ, какъ и следовало ожидать, принимаетъ все болѣе широкіе размѣры, стихійно охватывая не только народныя массы, но и многихъ представителей мѣстнаго уніатскаго духовенства.
Въ теченіе минувшей недѣли во Львовѣ опять присоединились къ православію три уніатскихъ священника, завтра же предстоитъ присоединеніе еще четырехъ.
Возмутительные факты. Намъ сообщаютъ слѣдующіе возмутительные факты:
1-го апрѣля явился въ русскій пріютъ для  бѣженцевъ по Театральной ул. №21, съ цѣлью прививки оспы призрѣваемымъ бѣженцамъ, неизвѣстный по фамиліи врачъ-полякъ. Когда къ нему подошла по очереди крестьянка Марія Насаднюкъ, изъ Надворной, и на вопросъ: откуда она? отвѣтила, что она бѣжала изъ Надворной, "потому что насъ тамъ австрійцы вѣшали", онъ далъ ей слѣдующее "патріотическое наставленіе: "А ты не знаешь, что кто тебя кормилъ, тому ты и должна служить!" Затѣмъ, вошедши въ азартъ, воинственный врачъ набросился на другую крестьянку — Марію Глимскую, подошедшую къ нему съ ребенкомъ: "Убирайся вонъ, ты старая чертовка, съ твоимъ собачьимъ щенкомъ!" Когда же присутствующіе обратили его вниманіе на неумѣстность такого грубаго поведенія, онъ крикнулъ: "Хорошо имъ такъ, пусть не бѢгутъ отъ своихъ!" Наши несчастные бѢженцы слишкомъ много претерпѣли со стороны австрійцевъ, чтобы имъ теперь выслушивать такія издѣвательства со стороны зазнавшагося польскаго врача, все еще, повидимому, по старой привычкѣ, видящаго въ нихъ только "быдло", съ которымъ нечего церемониться.
Не менѣе возмутителенъ другой подобный случай, имѣвшій мѣсто въ краевой больницѣ, по Лычаковской ул.
29 марта изъ пріюта "Народнаго Дома" былъ отправленъ въ названную больницу 12 - лѣтній мальчикъ Михаилъ Бутра, у котораго болѣла нога. Въ пріемной спросилъ его какой-то больничный чинъ по- польски: "А ты кто: полякъ, украинецъ или русскій?" Получивъ отвѣтъ, что — русскій, спрашивавшій вышелъ, сильно хлопнувъ дверью, а явившійся черезъ минуту врачъ, осмотрѣвъ бѣгло ногу мальчика, наотрѣзъ отказалъ ему въ пріемѣ въ больницу.
Неужели же признавать себя русскимъ долго еще будетъ являться для нашего народа прежнимъ клеймомъ жалкаго парія и раба?!
Противъ дороговизны мяса. Магистратъ города Львова, желая устранить возрастающую постоянно дороговизну мяса, вызванную уменьшеніемъ привоза мяса и пригона скота изъ провинции, открываетъ на дняхъ особую "городскую контору посредничества въ продажѣ скота и мяса", которая будетъ вѣдать поставкой мяса и скота для города. Въ частности, задача конторы будетъ за ключаться въ покупкѣ мяса и скота въ провинціи и въ перепродажѣ таковыхъ, по своимъ цѣнамъ, львовскимъ мясникамъ, а также въ посредничествѣ при торговыхъ сдѣлкахъ между мясниками и скотоводами вообще. За болѣе подробными справками слѣдуетъ обращаться къ завѣдывающему конторой городской скотобойни г. Адаму Плачку.

»Прикарпатская Русь« 15.04.1915 Историческая роль Львовской Ставропигіи

Состоявшееся въ нынѣшнемъ году, въ традиціонный день Фомина воскресенья, годичное общее собраніе Ставропигійскаго Института отличалось особеннымь оживленіемъ и торжественнымъ подъемомъ духа.
Приподнятое настроеніе собранія и торжественный тонъ и характеръ его совѣщаній и рѣшеній показывали, что всѣ участники собранія съ достойнымъ вниманіемъ учли и съ полнымъ сознаніемъ отвѣтственности взвѣсили всю важность историческаго момента, поистинѣ безпримѣрнаго и единственнаго въ продолжительной жизни этого высокозаслуженнаго культурнаго учрежденія Галицкой Руси. Съ поры своего возникновенія и за весь долгій, свыше 300-лѣтній періодъ своего дѣятельнаго существования, ему впервые довелось нынѣ свободно праздновать свой традиціонный годовой праздникъ въ свободномъ и возрожденномъ къ новой жизни русскомъ Львовѣ!
Первоначально, въ эпоху литовско-польскаго владычества, въ качествѣ одного изъ первыхъ и главныхъ западно-русскихъ братствъ, Львовское Успенское Братство преимущественно радѣло о чистотѣ вѣры и обряда, зорко слѣдило за нравственнымъ поведеніемъ своихъ членовъ-братчиковъ, усердно занималось дѣлами благотворительности въ кругу своей православной паствы и, что самое главное, высоко держало знамя церковно-національнаго просвѣщенія, какъ своей типографско-издательской дѣятельностью, такъ и въ особенности знаменитой во всей Западной Руси своей братской школой. Надѣленное въ 1586 г. со стороны константинопольскаго патріарха правами и привилегиями "Ставропигіи", Львовское Братство стало вести упорную и небезуспѣшную борьбу въ защиту православия съ іезуитско-католическимъ засильемъ въ самое лютое время вѣроисповѣдной и національной нетерпимости и гнета въ Польшѣ. Вынужденное, наконецъ, въ началѣ XVIII-го вѣка, принять унію, Братство задалось чрезвычайно трудной, но вмѣстѣ съ тѣмь и высокопатріотической миссіей — отстаивать и спасать отъ окончательной гибели, по крайней мѣрѣ, то, что еще сохранить и спасти казалось возможнымъ, и съ этой цѣлью, въ послѣдніе годы старой Польши и затѣмъ подъ владычествомъ Aвстріи, сосредоточило всю свою дѣятельность, бдительность и энергію на дѣлѣ утвержденія и защиты русской культуры и неприкосновенности греко-восточнаго церковнаго обряда въ Галичинѣ.
Съ совершившимся нынѣ освобожденіемъ и возсоединеніемъ Карпатской Руси съ Россіей, также и условія жизни и круга дѣйствій этого старѣйшаго нашего культурнаго учрежденія, конечно, совершенно измѣняются и раздвигаются гораздо шире. Всѣ тѣ возвышенныя и, казалось, недостижимыя культурно-національныя начала, за которыя Ставропигія въ продолженіе нѣсколькихъ столѣтій стойко и неустрашимо боролась и къ которымъ, выбиваясь изъ силъ, всегда стремилась, теперь, подъ державной сѣнью русскаго двуглаваго орла, вдругъ перестали считаться чѣмъ-то предосудительнымъ или даже преступнымъ и получили полную возможность живого и свободнаго развитія и расцвѣта.
И старое русское Братство въ нынѣшнее Фомино воскресенье дало живое выраженіе этому знаменательному сознанію грядущаго народнаго возрожденія, свободы и правды. Какъ нашимъ читателямъ уже извѣстно, нынѣшнее общее его собраніе поручило новоизбранному совѣту незамедлительно обсудить историческую роль Ставропигійскаго Института, какъ защитника православія, и въ возможно скоромъ времени созвать чрезвычайное общее собраніе для вынесенія по этому вопросу соотвѣтственнаго рѣшенія.
Обозрѣвая эту историческую роль Ставропигіи съ лучшей, смѣло можно сказать, подвижнической стороны, нельзя, конечно, и сомнѣваться въ характерѣ и направленіи предстоящихъ ея рѣшеній. Для защиты православія въ глубокую старину Ставропигія была основана, за православіе геройски боролась многіе вѣка, и православіе должно въ нынѣшній великій и радостный моментъ освобождения воспрянуть и просіять въ ней особенно сильно и ярко. Это — несомнѣнное почетное преимущество за служеннаго Львовскаго Братства, это — священнѣйшій долгъ его не только передъ собственной своей свѣтлой исторіей, но и передъ всѣмъ галицко-русскимъ народомъ вообще!
Предстоящій знаменательный шагъ Ставропигіи будетъ имѣть для вопроса объ окончательномъ духовномъ объединении Карпатской Руси съ Россіей, несомненно, огромное значеніе. Какъ древнѣйшій и передовой, пользующійся во всей странѣ высокимъ авторитетомъ, культурный очагъ, она приложитъ нынѣ свою древнюю пeчать исторической правды и санкцій къ тому великому акту, который стихійно проявляется теперь въ живомъ и неудержимомъ порывѣ народа и пачертанъ искони въ его душѣ и сердцѣ. Ставъ опять православной, Львовская Ставропигія станетъ снова во главѣ народа, правда, не для борьбы съ гонителями православія, ибо ихъ, конечно, въ Россіи не будетъ и быть не можетъ, а для возвышенія и утверждения въ странѣ его достоинства и полнаго торжества.
С. Бендасюкъ.

з поляkів

»Kurjer Lwowski« 22.11.1916 Po uroczystym obchodzie we Lwowie.

W poniedziałek wieczorem odbyło się w ratuszu pod przewodnictwem radcy dworu Fiedlera posiedzenie ściślejszego komitetu obchodowego ku uczczeniu ogłoszenia niezawisłości Królestwa Polsk. Przewodniczący zaznaczył, że Lwów godnie uczcił wielką chwilę dziejową. Co do strony finansowej, to postanowiono wybrać komisje skarbową, która zajmie się zbadaniem rachunków i przedłoży je na następnem posiedzeniu komitetu ściślejszego, które odbędzie się dnia 27. bm. Zapowiedziane poprzednio publiczne posiedzenie nie odbędzie się. Sprawozdanie komitetu opublikowane zostanie w pismach.
Z wyborów do komisji skarbowej wyszli: pp. prof. Pawlewski, Mościcka, Szafrański i Sklepiński.
W sprawie wydawnictwa broszury pamiątkowej "5. listopada", która niebawem opuści prasę, postanowiono zwrócić się z prośba do zarządu miasta, aby gmina zakupiła pewną ilość tych broszur.
W dyskusji podniesiono z radością, że okna gmachu ratuszowego po raz pierwszy od niepamiętnych czasów ozdobiono nalepkami w czasie uroczystości. Ogółem sprzedano około 100.000 nalepek.

»Kurjer Lwowski« 21.11.1916 Polacy śląscy wobec wyodrębnienia Galicji.

Z powoju zapowiedzi wyodrębnienia Galicji zamieszcza "Gwiazdka Cieszyńska" następujące znamienne uwagi:
"Ogloszenie niezawisłości Królestwa Polskiego wywołało na Sląsku wielką radość. Wszyscyśmy marzyłi od zarania młodości o wolnej, niepodległej Polsce, lud nasz dopytywał się niezliczone razy, czy też rzeczywiści kiedyś Polska na nowo powstanie. Wdzięczni też jesteśmy wielkodusznemu monarsze za wskrzeszenie Polski i z niecierpliwością oczekiwać będziemy dalszych kroków, zmierzających do przeprowadzenia tego wielkiego planu.
Musimy tu zaraz zaznaczyć, ze radość nasza byłaby jaśniejsza i Żywsza, gdyby ogłoszenie Polski nie było połączone z wyodrębnieniem Galicji, owszem gdyby manifest z dnia 5. listopada obejmował także Polaków śląskich. Tak się jednak nie stało, a to pominięcie nas poskramia nasz zapał i każe nam trzeźwo patrzeć na nastające zmiany.
Nie wiemy chwilewo, czy spełniono życzenia Koła polskiego domagającego się od dawien dawna zerszej autonomji dla Galicji, czy też żądania Niemców austr., stawiane od kilkudziesięciu lat w różnych programach radykalnych. Dla nas Polaków śląskich, jedno i drugie zgubne i szkodliwe, bo po osunięciu posłów polskich z Galicji z austr. Rady państwa posłowie polscy ze Śląska skazani będą na własne siły i wobec większości niemieckiej w parlamencie, która pewną jest po wyodrębnieniu Galicji, trudno im będzie utrzymać dotychczasowe zdobycze, nie mówiąc już o uzyskaniu nowych. Wyodrębnienie Galicji przedstawia się więc jako ciężki cios, wymierzony, może niesamowiednie, przeciw istnienia i rozwojówi ludności polskiej na Śląsku i dlatego bez uroczystego zapewnienia nam szczegółowo w drodze ustawodawczej praw naszego języka i naszego ekonomicznego rozwoju nie godzimy się na w mowie będące wyodrębnienie Galicji. Cwieremilionowa ludność polska na Śląsku, stojąca wysoko pod względem kulturalnym, więcej zaważyć powinna, aniżeli wyodrębnienie Galicji. Wyodrębnieni jest formą przejściową stosunku Galicji do panstwa, duży zaś odłam narodu wart, by go dla formy nie skazywano na śmierć wynarodowienia. Oświadczenie to nasze niech przyjmie Koło polskie do wiadomości".

»Kurjer Lwowski« 19.11.1916 Komisyjne zwiedzenie urządzeń sanitarnych we Lwowie.

Przez ubiegło dwa dni bawjłą we Lwowie specjalna komisja ministerjalna celem zwiedzenia tutejszych urządzeń sanitarnych. Skład komisji stanowili referent sanitarny w ministerstwie sprąw wewnętrznych Haberler, st. lekarz powiatowy przy ministerstwie dr. Tauber, protomedyk dr. Lachowicz, reprezentant 2 armji doc. dr. Moldavan, inspektor sanitarny przy Wydziale krajowym p. Lipski, inspektor sanitarny dr. Tyszkowski z ramienia miasta, prof. dr. Wiczkowski, oraz dr. Selzer Marcin, komendant uzdrowiska w Holosku wielkiem.
Komisja wiedeńska przybyła do Lwowa w celach informacyjnych, w jakiem stadium znajduje się akcja zwalczania gruźlicy, oraz obmyślenia planów celem należytego rozwoju tej akcji na przyszłość. Komisja zwiedziła już kilka miejscowości w kraju, gdzie mają powstać przy szpitalach uzdrowiska dla piersiowo chorych, oraz poradnie i dyspensatorja.
Komisja przybywszy do znanego uzdrowiska w Hołosku wielkiein, rozszerzonego znacznie w ostatnich czasach staraniem wojskowości, zwiedzila ję szczegółowo, wdrażając się z uznaniem o urządzeniach. Informacji udzielali gościom prof. dr. Wiczkowski i dr. Selzer.
W dalszym ciągu zwiedzano zakład odczyszczania na placu Bema, który w czasach epidemji chorób zakaźnych oddawał nieocenione usługi.
W końcu udano się do gmachu szpitala powszechnego, gdzie oprowadzał komisję dyrektor dr. Starzewski. Tu zainteresowała się komisja oddziałem chorób skórnych, na którym od dłuższego czasu panuje przepełnienie. Po szczegółowem zwiedzeniu uznano konieczność możliwie najrychlejszego załatwienia tej piekącej sprawy, zarząd szpitala bowiem stanął wobec faktu niemożności dalszego przyjmowania chorych. O ile w czasach normalnych oddział chorób wenerycznych żeński liczył 70 łóżek, dziś mieści się tam 250 chorych, nie licząc już 50 chorych, umieszczonych w klinice dermatologicznej, co czyni razem z chorymi na oddziale męskim około 350 osób. Jest to liczba niebywale wysoka, dotąd w historji szpitalnictwa naszego nieznana. Wielką rolę odgrywa tu liczny napływ chorych z prowincji. Okazuje się tędy potrzebą natychmiastowego rozszerzenia tego oddziału, co ma w najbliższej przyszłości nastąpić kosztem niektórych objektów szkoły św. Antonjego. Po skończonem zwiedzaniu referent sąnitarny Haberler przyrzekł sprawą się zająć, przyczem zakreślono w głównych zarysach plany pryszłej walki i tą chorobą.

»Kurjer Lwowski« 18.11.1916 Aprowizacja miasta.

Wczoraj wieczorem odbyło się w ratuszu zwyczajne posiedzenie komitetu aprowizacyjnego, na którem jawił się prócz czlonków komitetu reprezentant komendy miasta nadpor. Feingold, radca dworu Syroczyński jako delegat grona konsumentów, inspektor sanitarny dr. Tyszkowski, oraz p. Ankraut, jako reprezentant spółki naftowej "Galicja". Jedna z pierwszych spraw, jaka się znalazła na porządku dziennym, była kwestia nafty. P. Ankraut zabrawszy glos przedstawił historję przydziału nafty dla Lwowa, oświadczając, iż rozdziałem dysponuje obecnie ministerstwo handlu. Ze statystyki, jaką niedawno sporządzono wynika, że na miasto nasze przypada 5 i pół wagona nafty, co w dziasejszych warunkach wystarcza zaledwie na półtora dnia. Sprawę polepszyć ma blizkie otwarcie rządowej centrali naftowej. Wysłanemu do Wiednia z ramienia komendy miasta urzędnikowi udało się w końcu uzyskać około 20 wagonów nafiy, co zapobegnie chwilowo przynajmniej brakowi tego produktu w mieście. Wobec konjeczności podwyższania ceny nafty postanowiono tę podwyżkę do wysokości 52 gr. za litr, oraz aby sklepy wydawały kupującym po jednym litrze, a nie po pól, jak dotąd bywało. Wobec tego, iż skutkiem braku narty rzemieślnicy lwowscy są narażeni na zaprzestanie pracy i utratę zarobku, postanowiono zwrócić się do Izby rękodzielniczej, aby się zajęła wydawaniem legitymacji na zakupno nafty dla tych rękodzielników, którzy się poslugują oświodeniem naftowem. Uprawnieni do prowadzenia przemysłu otrzymają legitymacje na zakupno 5 litrów nafty na tydzień w jednym z większych składów.
Nastąpiło sprawozdaje kierownictwa miejskiego biura opałowego, z którego wynika, że na składzie znajduje się 57 wagonów drzewa, 11 wagonów węgla oraz 2 wagony brykietów. Wczoraj otrzymaj zarząd miasta telegram, że w drodze znajduje się dla Lwowa około 100 wagonów węgla; prócz stałe nadchodzących transportów brykietów. Wskutek braku opalu w ostatnich kilku dniach musiano przerwać naukę w kilku szkołach.
Wcąż jeszcze poważnie przedstawia się sprawa zaopatrzenia miasta w kartofle, a to ze względu na wczesne opady śniegu i grożące mrozy.
W dniu wczorajszym nadeszło na dworzec przeszło 50 wagonów kartofli. Dziś zarekwirowanych będzie kilkadziesiąt zaprzęgów wojskowych i miejskich celem zmagazynowania transportu. Dotąd zwieziono razem około 600 wagonów.
Pomyślniej natomiast przedstawia się sprawa mięsna. W ciągu ostatnich 2. dni nadeszło do Lwowa 14 wagonów świń. W handlach tedy i sklepach masarskich pojawić się powinna znaczniejsza ilość tłuszczów, wobec czego publiczność będzie mogła zrealizować karty kontrolne. Ceny mięsa na tydzień następny pozostają niezmienione.
W dalszym ciągu posledzenia nadpor. dr. Feingold złożył sprawozdanie z odbytej podróży komisyjnej do Krakowa w sprawre wypieku chleba. Obszerne sprawozdanie w tej sprawie podamy osobno.
W końcu omawiano obszernie sprawę nowego przydziału mąki. W najbleszych dniach wejdzie w życie rozporządzenie wprowadzające wypiek chleba o wadze 980 gr., jak również co do nowego sposobu realizowania kart na mąkę.

»Kurjer Lwowski« 17.11.1916 † Henryk Sienkiewicz

Berno szwajcarskie (TBK.) "Bund" donosi, że wczoraj wieczorem Henryk Sienkiewicz zmarł w Vevey na udar serca.
W tej suchej, treściwej formie nadeszła bołesna wieść o zgonie Sienkiewicza. Żadnych bliższych szczegółów prócz tego, że śmierć nastąpila na udar serca. Lecz czyż trzeba szczegółów wobec zapadłego na wieki, groźnego w swej nieodwołalności faktu: Sienkiewicz nie żyje!
I dochodzi nas ta nieszczęsna wieść w chwilach, gdy otucha w serca nasze wstąpiła że gromy rzucane na nas srogą ręką losu ustają, że horyzont naszego zbierowego życia rozjaśnia jutrznia nowych cżasów. I zdalo się nam, że już niezego stracić, a wszystko odzyskan jest nam dane. Nikt nie prypuszczał myśli — mimo ostrzegającego znaku, że u wezgłowia jednego z najlepszych pośród nas stoi śmierć, że go zabierze z grona żywych na wieczny, ukojny sen.
Jednak stało się, — stało się przyrodzoną silą rzeczy, przeciw której niemasz mocy nijakiej. Dokonal się żywo: pisarza wielkiego, męża w narodzie niepospolitego, chluby jego, oraz orędownika w obliczu narodów wszej ziemi. W pięknych tworach jego talentu, w szlachetnych rysach jego indywidualności rozpoznawał świat odrębne imię naszej ojczyzny, wysokie piękno naszych dążeń i aspiracji. Przez niego głównie zajrzał cudzoziemiec w istotę naszego życia i przyznawał nam do tego życia prawo, bezpośrednio i pośrednio przez uznanie najwyższe żywego piękna tworów Sienkiewicza. Jak ongiś Bielski i Starowolski, tak dziś on, albo raczej już wczoraj niestety — otwierał drogę poznaniu nas przez cudzoziemskie cywilizowane narody i w ten sposób wprowadzał w ich wielką rodzinę. Tylko czyniI to żywiej, dobitniej.
Wysłużył więc sobie pracą i talentem prawo oredownika swego narodu przed obcymi. Był nim już przed wojną. Gdy wojna wybuchła i jej nieszczęścia posypały się nadmiarem na nasze ziemie, na hasło rzucone jego męskiem słowem i zaświadczone jego wielkiem nazwiskiem, świat cały pośpieszył ziemiom tym z pomocą.. Otarła ona niejedną łze, ukoiła niejedną boleść, niejedno nieszczęście uchyliła. Przelo błogosławione było zewsząd imię, które pomocy tej było widomym znakiem i sprawcą — imię Sienkiewicza. Przeto niedawna data jego 70-lecia, znacząca zarazem upłynięcie pięćdziesięciu lat pracy literackiej, nabrała znaczenia święta narodowego; była sposobnością, przy której wypowiedziała się nietylko najgłębsza cześć narodu dla pisarza, darzącego go dziełami piękna wielkiej wartości, ale solidarna i wspaniała w swej solidarności cześć dła człowieka mężnego w służbie ojczyzny.
Szczęśliwy naród, któremu dane jest chwile takie przeżywać. Myśmy niedawno chwilę tak mieli i cieszyli się jej radością. Harmonia między narodem a jego wybitną jednostką była w niej całkowita. Ona też łagodzi nasz dzisiejszy ból, najważniejsza w niej świadomość spełnionego obowiązku narodowego wobec Sienkiewicza, nie zmniejsza wprawdzie naszej doli osieroconych po stracie jednego z przewodnich duchów, ale ja łagodzi do miary głębokiego smutku, iż był z nami w chwiłach klęsk i nieszczęść, a niemasz go w świtających chwilach radości i wesela. Niemasz go jako człowieka żywego, któryby w radość naszą umiał spojrzeć tak głęboko, jak umiał patrzeć w boleść — jest jednak i pozostanie z nami na zawsze jako duch czuwający w naszych sercach nad prawością jego uderzeń i jako szafarz piękna, ile kto go zechce z dzieł jego zaczerpnąć.
Wieczna czość jego pamięci!

»Kurjer Lwowski« 16.11.1916 Z audjencji u prezydenta Gzerwińskiego.

Prezydent apelacji lwowskiej eksc. Czerwiński bawił, jak wiadomo, w ostatnich dniach we Lwowie w sprawach urzędowych. Na jednej z licznych audjencjj, udzielanych codziennie urzędnikom i służbie sądowej, oraz osobom prywatnym, przyjął też eksc. Czerwiński jednego z naszych współpracowników i udzidił mu uprzejmie kilku interesujących szeroki ogól informacji.
— Czy wiadomo ekscelencji, kiedy powróci apelacja z Olomuńca do Lwowa? — zapytałem na wstępie.
— Proszę pana, tego na razie nikt nie wie. Powrót nasz nie od nas zależy, lecz od zarządzeń kierownictwa armji. Już w maju br. wszystko było przygotowane do powrotu, tymczasem przyszła ofenzywa czerwcowa, która wszystko wstrzymała. Na razie, jak się zdaje, kwestja powrotu nie jest aklualną, rozstrzygnięcie jej zależeć będzie od sytuacji. Gdyby apelacja miała powrócić do Lwowa, powrócą wraz z nią wszystkie inne władze, urzędujące obecnie poza krajem.
— Czy eksc. wydal obecnie we Lwowie jakieś specjalne zarządzenia w sprawach sądowych ogół naszego społeczeństwa interesujące?
— Głównym celem mego przyjazdu jest kwestja powiększenia personalu w sądzie krajowym i cywilnym, gdyż dotychczasowe siły obciążone są pracą.
— Równocześnie zajmuje się eksc. kwestia organizacji opieci sierocej; jak się ta kwestja obecnie przedstawia?
— Jest ona na dobrej drodze. wkrótce ujętą zostanie w ramy ustawowe i pójdzie normalnym torem.
— Gdzie mieszczą się obecnie siedziby wszystkich sądów, ewakuowanych z powoda wypadków wojlnnych z Galicji wschodniej?
— Sądy te nie urzędują obecnie, na razie są one rozwiązane.
— Jak się zalatwia sprawy spadkowe i depozytów sądowych? Zdarza się, że ludzie, którzy mają majątki w depozytach sądowych, cierpią niedostatek. Wiadomo mi, że niektórzy z nich zgłaszali się do Komitetu opieki nad uchodźcami o wsparcie.
— Centrala wszelkich depozytów sądowych znajduje się obecnie w Wiedniu i Salzburgu. Wszyscy, którzy mają sprawy depozytowe już załatwione przez odnośne sądy, mogą się tam zgłaszać wprost, lub za pośrednictwem sądu krajowego we Lwowie. Ci zaś, którzy nie posiadają odpowiedniej uchwaly sądowej, winni się zgłosić do lwowskiego sądu krajowego i zażądać delegacji sądu dla załąwienia sprawy. W każdym jednak wypadku sąd krajowy we Lwowie udzieli potrzebnych informacji i pomocy.
— Czy sędziowie z ewakuowanych powiatów są zatrudnieni w sądach galicyjskich?
— Tak, rozdzielono wszystkie siły sądowe, które pozostały do dyspozycji.
— Jak sobie dają radę sądy galicyjskie z obecnym personalem?
— Personal sądowy znacznie przerzedzony, brak sił, a pracy wiele.
— Jak się przedstawia sprawa kandydatów do stanu sędziowskiego po wojnie?
— Kwesija ta przedstawia się smutno, skoro się zważy bardzo małą obecną frekwencję słuchaczy na wydziale prawa.
Nie chcąc smuć dalej niewesołych myśli na ten temat, poruszyłem sprawę aktualniejszą i zapytałem Ekscelencję jak sobie wyobrażą działalność galicyjskich sądów w razie wyodrębnienia Galicji.
Z odpowiedzi, jaką na pytanie moje otrzymałem, wynika, że Eksc. Czerwiński już dziś kwestją tą się żywo interesuje, a zabierze glos w odpowiednim czasie. Glos ten będzie miał niezawodnie doniosłe znaczenie.

»Kurjer Lwowski« 12.11.1916 Uroczystości narodowe we Lwowie.

W dniu wczorajszym miasto nasze przybrało jeszcze bardziej świąteczny wygląd, niż w dniach poprzednich. Tysiące nalepek czerwieni się w oknach, barwy narodowe zdobią domy, bałkony, portale sklepowe. Kupiectwo polskie przyozdobiło swoje sklepy gustownie, z przepychem, jak przystało na wielkie święto narodowe. Niektóre gmachy, jak np. Tow. kredyt. ziemskiego Banku hipotecznego, Kasyna i Kola literacko-artyst. teatry miejskiego i wiele innych mają bardzo bogate dekoracje. Również udekorowano budynki szkolne. Bialy orzeł widnieje na każdem niemał wiejscu, tu i ówdzie w skromnej, gdzieindziej w ozdobnei szacie. Obywatelstwo lwowskie ozdobiło pierś swoją kokardkami, przy których umieszczono podobiznę Piłsudskiego, lub orła białego.
Uroczyste obchody w szkołach lwowskich.
I mlodzież szkolna lwowska czcila wczoraj chwilę ogłoszenia znanych manifestów. Odbyły się mianowicie we wszystkich szkolach uroczyste poranki, poprzedzone nabożeństwem w kościołach, w których wzięła udział młodzież obojga płci pod przewodem grona nayczycieli. Dla młodzieży szkól średnich odbyły się nabożeństwa z kazaniem okolicznościowem.
Po wysluchaniu mszy udała się młodzież do budynków szkolnych, gdzie zgromadzona w salach wysłuchała przemówień kierowników. W program uroczystego poranku wchodziły deklamacje i odśpiewanie pieśni patriotycznych.
Rada szkolna okręgowa wydała polecenie, aby mlodzież szkolna począwszy od kl. 4. wzięła gremialny udział w dzisiejszym pochodzie manifestacyjnym.
W teatrze miejskim.
Popołudniowe przedstawienie przepięknych i zawsze entuzjastycznie przyjmowanych przez młodzież obrazów doby Kościuszkowskiej, może najbardziej przemówić do serc młodego pokolenia, które szezelnie zapełniło widownę teatru miejskiego. Grano "Kościuszkę pod Racławicami" starannie, a postać Tadeusza Kościuszki w interpretacji p.
Chmielińskiego przyjmowana była burzliwymi oklaskami, również każdorazowe pojawienie się kosynierów z Bartoszem Głowackim, którego odegral p. Rasiński, wywoływalo frenetyczne oklaski. Końcowe obrazy poszczególnych aktów, jak przysięga Kościuszki, rzeź w Kozubowie, zdobycie armat i powrót zwycięskich wojsk, sprawiły silne wrażenie, na skutek niemilknących oklasków musiano je kilkakrotnie odsłaniać.
Wieczorem odbyło się w teatrze miejskim przedstawienie galowe. Salę wypełniła odświętnie przystrojona publiczność. Na przedstawieniu byli obecni liczni dostojnicy wojskowi i świeccy. I tak: kom. Bohm-Ermolli, gen. Riml, radca dworu Reinlender, radca Grabowski, rektor Twardowski, członkowie Rady przybocznej.
Przed rozpoczęciem przedstawienia orkiestra teatralna odegrała hymn narodowy "Jeszcze Polska nie zginęla".
Obecni wysłuchali pieśni Legionów stojąc.
Program wypelnieno przedstawieniem "Strasznego dworu" Moniuszki ze współudziałem pp. Tarnawskiego i Lowczyńskiego w głównych rolach. Wykonawcy byli żywo oklaskiwani.
Uroczystość zakończono przedstawieniem obrazu z żywych osób i odegraniem poloneza Kurpińskiego.
Przez cały ciąg przedstawienia panował nastrój podniosły.

»Kurjer Lwowski« 17.09.1916 Rekonstrukcja bruków lwowskich.

Bruki lwowskie, wykonczone tuż przed wojną olbrzymim sumplem gminy uległy wskutek wzmożonego ruchu ciężarowego w czasie dwuletniej wojny znacznemu uszkodzeniu. Przez cały czas inwazji przewalały się głównemi ulicami miasta transporty rosyjskie, przejechało środkiem miasta wiele tysięcy armat i ciężkich wozów, co spowodowało głębokie wyboje, utrudniające obecnie coraz bardziej normalny ruch kołowy. Jak się dowiadujemy, z inicjatywy komendy miasta nastąpić ma rekonstrukcja znacznej części ulic, a roboty rozpocząć się mają z chwilą nadejścia zamówionego już materjału kamiennego. Kierownictwem robót zająć się ma gmina, sił roboczych zaś dostarczy wojskowość. Przy tej sposodności unormowany też zatanie ruch wozów automobilowych ciężarowych, dla których wyznaczone zostaną specjalne kierunki, omijające śródmieście.

»Kurjer Lwowski« 15.09.1916 Z targu.

Na dzisiejszym targu w Rynku, na pl. Strzeleckim i pl. św. Teodora było mnóstwo owoców i jarzyn, drobiu też było sporo. Za kaczkę wykarmioną żądano 7 koron, za koguta 5 kor., za parę nędznych kurcząt 5—6 kor. Na Rynku pojawily się dziś u jakielś dziewczyny wiejskiej bardzo piękne poziomki, żądała też ona za nie piękną cenę, mianowicie za mały koszyczek, zabierający około litra poziomek 5 koron. Mnóstwo osób dowiedziawszy się o tej cenie, wzruszyło ramionami i odeszło. Dziewczyna stalo odpowiadała na pytanie: "pięć koron". Nikt się nawet nie targował. Wreszcie znalazł się amator i dal 5 kor. Pojawiły słę też na Rynku grzyby w wielkej ilości, ale również bardło drogie. Z nabiału naniosły kobiety wiejskie dużo garnków białego, gęstego płynu, zwanego śmietaną, bo o prawdziwą, dobrą śmietanę dziś trudno, jej nie było wcale widać, a masła nie ma ani na lekarstwo. Od północno-zachodniej strony Rynku rozłożyli się żołnierze-inwalidzi z kartoflami z ogrodu inwalidów i z kwiatami w doniczkach. Kalafiory sprzedają na wagę, podług taryfy maksymalnej. Kartofli w dalszym ciągu nie ma na targu w dostatecznej ilości, stoją dalej długie "ogonki" kobiet, pragnących zakupić kartofli. Cena owoców nieco spadla na dzisiejszym targu, dzięki temu, że zjechało dużo sadowników z okоlicznych wsi.

»Kurjer Lwowski« 11.09.1916 Konfiskata olbrzymich zapasów różnych produktów.

W ostatnich czasach zdarzało się, że z każdym niemal dniem znikały z obrotu handlowego rozmaite potrzebne do codziennego użytku artykuly spożywcze i inne produkty. Powszechnie mówiono w mieście, że spekulanci pochowali te produkty dla osiągnięcia wyższych cen w przyszłości. Tego samego zdania był dyrektor policji radca dworu dr. Reinlender i postanowił rzecz zbadać za pomocą rewizji w sklepach zamkniętych i w magazynach, mieszczących się w zakamarkach dziedzińców III. i II. dzielnicy.
Dziś od wczesnego rana przeszło 20 urzędników policyjnych pod kierunkiem komisarza Raczka przy pomocy agentów i żołnierzy policyjnych przeprowadziło rewizję. Osobno przeprowadzały rewizje komisarjaty dzielnicowe. Rezultat tych rewizji iest nadzwyczajny. Wykryto kilka pokątnych magazynów, wypakowanych towarami. Magazyny te policyjnie zamknięto. Ponadto znaleziono w zamkniętych sklepach i izbach mnóstwo bardzo pożądanych produktów, jak np. mąkę, cukier, czekoladę, zapałki, mydło, fytoń itp.
W pewnej ubikacji, znajdującej się za sklepem z cukierkami znaleziono 24 skrzyń zapałek, a każda skrzynia zawierała 6.000 pudełek, w piwnicy znaleziono skrzynie z mydłem zupełnie zwilgotniałem.
Wśród skonfiskowanych towarów, jest wieje towarów pozostawionych przez Rosjan. W domu przy ul. Jagiellońskiej, gdzie przed kilku tygodniami wykryto duży magazyn mydla rosyjskiego, znaleziono dziś pokost rosyjski wartości kilka, lub kilkanaście tysięcy koron. Część skonfiskowanych towarów złożono na razie w policji, reszta pozostała w magazynach opieczętowanych. Policja prowadzi dalsze śledztwo.

»Kurjer Lwowski« 07.09.1916 Bosonóżki.

Cudny, ciepły wieczór — może ostatni wieczór letni w tym roku.
Po skwerach i placach miejskich rojno i gwarno — mały ludek bosonogi, lotny, hałaśliwy, ugania na wszystkie strony; słychać śmiechy, urywki legionowych piosenek, często krzyki i płacze — ale to wszystko razem brzmi akordem szczęścia, pełnią życia rwącego się w przyszłość, nie wlokącego jeszcze za sebą szarego ciężaru przeszłości. Kochane dzieci! nasze dzieci! Radoby się je otoczyć wszystkiem dobrem na ziemi, i mimowoli smutno się robi na myśl, że takich pogodnych, ciepłych wieczorów, pełnych radosnego gwaru, tak mało już mieć będą w tym roku, że wkrótce chłody jesienne zapędzą je do izb mrocznych i wilgotnych, że dużo, większość jest między nimi takich, co z braku ciepłego płaszczyka i niemożnosci zdobycia jakiegokolwiek obuwia, będą przez długe mroźne miesiące odsiadywać areszt domowy, pozbawione powietrza, ruchu i tych promieni światła rozsiewanych przez szkołę, ku którym dusza dziecka zwraca się z bezwiednem łaknieniem jak słonecznik do słońca.
Wobec panującej strasznej drożyzny, takich dzieci będą u nas w tym roku zastępy całe. Wszystok grosz idzie na chleb — obyż choć wystarczał! a ciepłe odzienie, buciki, o tem i zamarzyć trudno.
"Ochrona Dziecka" dawno już zaczęła przygotowywać się do zimowej kampanji, ale ma w rejestrach swoich spisane do dwóch tysięcy takich najbiedniejszych dzieci, które okryć trzeba przed zimą, jeśli nie mają zmarnieć fizycznie i moralnie z braku powietrza, słońca i braku nauki — boć w tych letnich zużytych spencerkach, z bosemi nóżkami, trudno je pędzać do szkoły. Ubrać je wszystkie — zadanie prawie niemożliwe do podjęcia — chyba... chyba, gdyby dla tysięcy tych biednych dzieci tysiące serc dobrych, współczujących zabiło litością — gdyby każda nieco zasohniejsza rodzina postanowiła sobie, że prócz własnych dzieci ubierze tej jesieni w płaszczyk łub buciki, choć jedno małe biedactwo.
Prawda, że nikomu to łatwo nie jest i tyle wydatków na wszystkie strony, drożyzna straszna... ale ofiarowanie jednego, małego płaszczyka, z którego własne dziecko już wyrosło, przecie tak bardzo nie zacięży na budżecie domowym, a w budżecie sił narodowych, ta drobna ofiara może wydać plon obfity. "Ochrona dziecka" przyjmuje z gorącą wdzięcznością, przenoszono płaszcze i bluzki studenckie, ubrania i buciki dziecięce, tak samo płaszcze dla dorosłych, paltoty męskie, które zmniejszyć i przerobić można — wreszcie każdy, choćby najskromniejszy datek pieniężny przysłany na ten cel.
Poniewaź ilekroć dotąd odzywaliśmy się w imieniu biednych dzieci, spotykało nas zawsze serdeczne poparcie ogółu, ufamy przeto, że i tym razem nasza gorąca prośba nie będzie daremną.
Wszystkie łaskawe dary nadsyłać można w poniedziałki, wtorki, środy i soboty w godzinach przedpołudniowych do biura "Ochrony Dziecka", ul. Rutowskiego l. 5.
Zarzad "Ochrony Dziecka".

ситуація

»Українські вісти« 10.05.1919 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Капітуляція угорськ. большовизму. — Заворушення в Парижі 1. травня. — Евакуація Петрограду. — Страти американськоі арміі. — Справа увільнення Макензена. — Тирольці за самостійність. — Склад німецької мировоі комісіі. — Японсько-китайська проблєма. — Німецька делєгація в Парижі. — Революція в Кракові. — Лучність румунських і чехо-словацьких військ. — Мирові переговори розбиті. — Німці а мирові предложення. — Положення на Угорщині. — Упадок проєкту утвореня совітського правительства в Лібаві. — Бої з червоною армією в Німеччині. — Бернштайн про совітську сістему. — Петроград перед голодовою смертю.

»Українські вісти« 09.05.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

Зворушення в Штральзунд. — Реквізіція бібліотек в Будапешті. — Справа договору з Німеччиною. — Маніфест Бесарабського правительствa. — Большовики самі признають, що відступають. — Ліквідація комунізму в Монахіі. — Будапешт готовиться до оборони. — Угорський оперативний звіт. — Г. Фош про відносини Поляків до Німців.

» Українські вісти« 07.05.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

Компанія Антанти проти большевицької Угорщини. — Французи проти польського імперіялізму. — Армія антанти проти большовиків. — Зміна француського правительства премієром Tомa. — Карло Габсбург протестує. — Чеська конституція. — 70 міліонів на большовицьку агітацію на Вкраіні. — Становище в Монахові.

»Український голос« 06.05.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

Румуни і Югославяни займають Угорщину. — Зїзд комуністів в Варшаві. — Протест проти арештування Німців в Польщі. — Чехо-польські відносини в справі Шлеска. — З Угорщини. — Бернштайн про совітську сістему. — Поголоски про заняття Вільна Поляками. — Напад на грецький корабель в Будапешті. — Тижневе звідомлення берлінської біржі. — Міжнар. соціял. конґрес в Амстердамі. — Американська позичка. — Швайцарія узнає чехословацьку республику.

» Український голос« 01.05.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

Економічна рада Союзних держав. — Лєнін про положеннє Рociї.  — Большевики на Кримі. — Положення в Баварії. — Ерцберґер про відносини Німеччини до Антанти.

»Український голос« 30.04.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

Туреччина за совітську власть. — Причини війни. — Німеччина а мирові предложення. — Ліквідація большевизму. — Протест нім. ком. для справ перемиря пpоти промови Галлєра. — Признання Чехії Швайцарією. — Економічна війна з Німеччиною. — Німецькі делєґати в Верзалю. — Признання Чехії Швайцарією. — Економічна війна з Німеччиною. — Німецькі делєґати в Верзалю. — Еберт про внутр. політику Німеччини. — Справа мира.

»Република« 30.04.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

Офіціяльне звідомлення з Галицького фронту з дня 28 цвітня 1919.  — Надзвичайна Комісія Центрального Уряду У.Н. Републики до Західної Области. — Нарада в Н.К.Г.А.

»Український голос« 29.04.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

Заспокоєння жадань Італії. — З засідань мирової комісії німецької Haц. Ради. — Здержання залізничого руху в Баден. — Чехи а Угорщина.

»Український голос« 27.04.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

Антанта і большевизм. — В справі мира з Німеччиною. — Похід большевиків на Крим. — Мобілізація робітників в Новгороді. — Положення чужинців в Угорщині. — З Угорщини. — Республіки Рад в Малій Азії.

»Український голос« 26.04.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

З партійного життя на Україні. — Делєґація У.Н.Р. на Мировій Конференції. — Троцький з причини неповодження на східнім фронті. — Запросини нім. делєґатів до Парижа. — Німеччина дає поміч проти комуністів. — Штрайк в Німеччині. — Анґлійці в Баку. — Поворот жовнірів зі сходу. — Зміст ноти рос. сов. правительств до Фінляндії. — Положення в Словаччині. — Румуни нарушають перемиря з Угорщиною.
 

»Український голос« 25.04.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

Протиєврейська аґітація чорносотенців на Україні. — Про російський правопись. — Вісти про союз Німеччини з Росією. — Робітничі демонстрації в Варшаві. — Большевизм в Монахії. — Ґенеральний штрайк в Польщі. — Ґенеральний штрайк в Брємі. — Неповодження большевиків на східнім фронті. — Мирова Конференція. — Пруский сойм в справі мира.

 

»Український голос« 20.04.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

До переговорів з Антантою. — На передодні великого наступу проти большевиків. — Трівога Троцького. — Большовицька армія, яка піддалася — у Рівнім. — Повстання на Україні. — Дальші переговори з Антантою. — Перестрілки на румунський границі.

 

»Український голос« 18.04.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

Робітничі збори в Берліні. — Заборона демонстрації в Берліні. — Провідник cоц.-демокр. Сюза в Німеччині проти страйків. — Економічна Конвенція між Францією і Швайцарією. — Прелімінарний мир перед підписанням. — Росія і Антанта. Мирове предложення Лєніна. — Приняття Німеччини в союз народів. — Обради комісії Союза народів. — Рос. правительство про неудачі совіт. військ на східнім фронті.

»Український голос« 16.04.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

Вільзон бажає справедливого мира. — Гроза нового ґенерального штрайку в Німеччині. — Народне голосованнє в німецькій Чехії. — Воєнний стан в Польщі. — Червона ґвардія на Угорщині. — Падеревський в Парижі. — З Бавариї. — Положення в Німеччині. — Угорське духовенство вступило до соціялістичної партії. — Поворот угорських монахинь до "цивіля." — Мирова Конференція. Наради Ради чотирьох.

»Український голос« 15.04.1919 ◦ ◦ ◦ ◦

Вільзон і Рос. большевики. — Армія Галлєра. — Конференція нових національних держав на области бувшої Австро-Угорської Монархії. — Австр. дepжaвний кaнцлєp проти діктатури. — Переговори ґенерала Смутса з Угорським правительством.