дописи
З кругів урядників Краєвої Дирекції скарбу пишуть нам:
Вже давно майже всї центральні краєві власти перепровадили ся до Львова. Така доля чекала і Краєву Дирекцію скарбу. Tа пан віце-президент Буґно старав ся відїзд свого ресорту як найбільше опізнити. Бо чиж зле йому дїяло ся у Бялій? Диєти величезні, родина жінки Нїмки і його дїти мешкають у Відни, в Бяла має з Віднем знамените полученє. Не дуже далеко від Бялої Величка і Бохна можуть обильно заосмотрювати дім п. віцепрезидента в ріжні віктуали першої сорти. Пан віцепрезидент що кілька тижнїв роблять "Sprung" до Відня, отже по що вибиратись до далекого Львова?
Аж робітники під впливом нашептів, що — мовляв — присутність центральних галицьких урядів викликує дорожню в містї, напали 8. с. м. на консум скарбових урядників та його здемолювали. Тепер вже віцепрезидент мусїв згодити ся на виїзд до Львова. Та на диво зачало йому дуже спішитись.
Не цїкавий був би той поспіх для ширших кругів громадянства, коли не був би получений з їдкою злобністю супроти урядників української народности. По приказу п. Буґна має виїхати перший поїзд в суботу 4. мая в 3. год. по пол. з Бялої. Сей поїзд приїде до Львова коло 7. год. вечером 5. мая. Не треба забувати, що 4. мая велика субота, а 5. мая Великдень українського народу. Та коли приїдеть ся 5-го вечером, то робота ще не скінчена. Треба у "світлий понеділок" забирати пакунки, так само як у вел. суботу і пятницю треба буде пакувати ся. Питаємо, чи важив ся би п. Буґно на щось подібного на польський Великдень? Щоби представити собі всю злобу скарбового паші, пригадаймо собі, що навіть у війску в "Hinterlant-і" святкуєть ся "Gebotene Feiertage", до яких належить Великдень.
Не такий "службіста" був п. Буґно, як йшло о урядників Поляків. Ті не тільки діставши відпустки на свята, але ще повні дїєти за 2 днї свят. Колиж Українцеви вдало ся дістати святочну відпустку, тодї п. Буґно пильнує, щоби йому урвати дїєти за весь час відпустки.
Урядники Українцї в Бялій, яких доля ущасливила такими шефами як п. Буґно і президіялїст п. Бартошевський, апелюють до свого Князя Церкви, ексц. митрополита ґр. Шептицького, щоб ексц. Митрополит заняли ся ласкаво поступком п. Буґна стали в оборонї релїґійних почувань свого стада та вплинули на кількадневне приспішенє або опізненє перенесеня Краєвої Дирекції скарбу з Бялої до Львова, щоби українські скарбові урядники не були змушені провести Великдень як цигани чи евакуовані. Урядники Українцї апелюють дальше до ексц. п. намісника, щоби пригадав п. Буґнови, що він ще не є шефом польської скарбовости, а ц. к. австрійським урядником. Вкінци звертають ся урядники-Українцї до Хв. Парляментарної Репрезентації українського народу в Галичинї, щоби наші народні представники заняли ся в парляментї близше особою п. Буґна, евентуально інтервенїювали в тій справі у мінїстра скарбу.
Наведений факт не ізольований — се одно з огнищ в ланцюху цїлої дїяльности п. Буґна. Чи звісно нашій Репрезентації, що анї в президії, анї на жаднім важнїйшім становищи в дирекції скарбу нема нї одного Українця? Чи звісно Українській Парл. Репрезентації, що навіть в квалїфікаційній і дисціплїнарній комісії українські урядники позбавлені свого представника? А всї референти персональних справ — се Поляки шовінїсти. Коли один з Українцїв, старший радник Н., дістав був одну часть персонального реферату, то йому так потрафив доїсти п. віцепрезидент і комп., що той бідний чоловік волїв піти на пенсію, як терпіти приємність "obcowаnia і urzędowania" з панами верховодами з дирекції скарбу.
Правилом є, що урядників-Українцїв під ріжними претекстами поминаєть ся при аванзах. І нема кого, хто став би в їх оборонї. А прецїнь вже того ми діждались, що навіть в намісництві є віцепрезидент Українець, є Українець в президії, лишень про Дирекцію скарбу забуто. Невжеж Українцї-урядники з краєвої дирекції скарбу мають бути вічно паріями на своїй земли і нїколи не дїждуть ся того, щоби Українцї сидїли в президії та в квалїфінаційній і дисциплїнарній комісії Краєвої Дир. скарбу як репрезентанти українських — тепер тяжко кривджених — урядників. Чи відомо Укр. Парл. Репрезентації, що Українцїв урядників Дирекція з правила не реклямує, так що "unembehrlich" для Дирекції і виключно Поляки? Невжеж Українцї вічно мають зносити наруги і вічно мають бути в роли "ledwie cierplanych?" Нехай наша Парл. Репрезентація звернеть ся до людий з наших кругів по інформації, а довідаєть ся богато інтересних річий з "царства" п. Буґна et cons. Не о ласку просять урядники-Українцї, а о належну справедливість для покривджених.
Львів, 23 цвітня 1918
Правительстю Української Народної Peпyблики і весь український нарід стоїть перед фактом переведеня зарядженя австро-угорської окупаційної власти в Холмщинї, яке по своїй сути суперечить берестейському договорови між осередними державами й Україною. Сим зарядженєм є вибори до варшавської Державної Ради, переведені в австро-угорській окупаційній области Холмщини.
Зі становища міжнародного права не маже бути нїякого сумнїву, що на основі берестейського договору область, яка лежить на схід від границї, установленої в арт. II. договору, належить до Української Народної Републики.
Заява арт. II., сріплена опісля додатковим договором, що докладну границю має установити окрема комісія, зовсїм не зміняє справи. Докладне установленє границї може відносити ся тільки до окремих приграничних місцевостий, а не до цїлої области.
Словом, від хвилї підписаня берестейського договору область на схід від границї, установленої в арт. II. договору, правно належить до Української Народної Републики. З сього для осередних держав випливає правний обовязок трактувати ту область як пряналежну до Української Народної Peпyблики.
Бо коли в тих частях Української Народної Републики, які були заняті армією осередних держав як части бувшої російської імперії, фактичну власть виконують доси осередні держави, — то вони від хвилї підписаня берестейського договору виконують її тільки в імени Української Народної Републики, як запрошені нею на поміч для заведеня внутрішного порядку. Инакше вони були би правно зобовязані ті области опорожнити.
Тимчасом австро-угорська окупацїйна власть в Холмщинї поступає так, неначе-б се правне зобовязанє для Австро-Угорщини зовсїм не істнувало. Люблинське ґенерал-ґубернаторство зараз в перших днях по заключеню берестейського договору оголосило, що Холмщину буде й на далї трактувати як приналежну до Польщі. Сїй суперечній з берестейським договором заяві люблинського ґенерал-ґубернаторства відповідають усї зарядженя сеї власти.
Неґативно виконує люблинське ґенерал-ґубернаторство сю свою програму тим, що на територію, яка правно належить до Української Народної Републики, не допускає нїяких орґанів власти Републики. Комісаря Українського правительства для Холмщини, п. Скорописа-Йолтуховського, коли він приїхав до Люблина, арештовано, і він мусїв опустити територію своєї держави, остаючу під окупацією Австро-Угорщини.
Позитивно виконує люблинське ґенерал-ґубернаторство сю свою програму тим, що управляє Областю Української Народної Републики як частю утвореного актами обох цїсарів з 4. падолиста 1916 Польського Королївства, хоч на основі берестейського договору область на схід від означеної в арт. II. того договору границї перестала бути частю Польського Королївства. Не будемо вичисляти всїх тих адмінїстраційних актів, якими люблинське ґенерал-ґубернаторство трактує ту область української Народної Републики як приналежну до Польщі, тільки зазначуємо найважнїйший: вибори до Державної Ради Польського Королївства.
Проти сього нарушеня суверенних прав Української Народної Републики поробить очевидно українське правительство відповідні кроки.
Одначе ся справа обходить не менше й нас, Українцїв Австро-Угорщини.
Як часть українського народу не можемо не виcтyпити проти віддаваня части української землї на поталу польській державности.
А як горожами сеї держави маємо право й обовязок домагати ся, щоб вона виповнила правне зобовязанє супроти Української Народної Републики, взяте на себе берестейським договором. Невиконанє сього зобовязаня грозить новими конфлїктами між Австро-Угорщиною й Україною, а сї конфлїкти не лежать анї в інтересї нашім як горожан сеї держави анї в інтересї нашім як части українського народу.
В сїй справі Українська Парляментарна Репрезентація має інтервенїювати у відповідальних чинників держави і порушити справу на найблизшім поданю палати послів 30. с. м.
В сїй самій справі Народний Комітет на черговім засїданю 20. с. м. ухвалив оголосити протест в імени українського народу Галичини.
Як український нарід Української Народної Републики, так і ми, Українцї Австро-Угорщини, мусимо всїма силами виступити в оборонї загрожених прав Української Народної Републики й українського народу.
Польські анексїонїсти і всї ті, що їх підпирають, знайдуть на своїм шляху оборонний вал цїлого українського народу.
Один поважний львівський священик пише нам: Перед пару днями появили ся в новинках "Дїла" нотатка "з духовних кругів", в котрій порушена справа читаня в церкві св. Евангелія також в українській церкві. Річ справді поважна, над котрою варта б клирови глибше застановитись. Одначе власне задля важности справи не міг би про неї кождий з нас так легко і на власну руку рішати.
Найперше, треба би добре розважити, в яких випадках і з який спосіб можна би перекладу св. письма в церкві уживати. Дальше завважу, що вказаний автором нотатки переклад крил. Бакинського, хоч потверджений давно для приватного читаня вірних, ледви міг би нинї служити до публичного ужитку в церкві. Вкінци по всестороннім розібраню всеї справи мусіла би таки духовна власть дати точне зарядженє, як мала би річ в практицї переводитись. Се тому, щоби дїло вело ся всюди одностійно, а не робило ся хаотично: в кождій церкві і у кожного священика инакше. Скоре виданє цїлого Евангелія і поширеня єгo в народї уважаю дуже хосеним, бож і така лєктура причинювала ся би до кращого пізнаня закона Христового і за сим і до піднесеня релїґійности в масах. Але з другої сторони не уважав би я потрібним, відчитувати в недїлї і свята лїтурґічні евангелія крім тексту церковного також в українськім переводї. Се тому, що найбіліша часть евангелїй, містячих оповіданя з житя Христа або притчі, є народови зрозумілі. Виїмки могли би творити лиш деякі евангелія з проповідним або доґматичним вмістом. Не можуть нам тут служити прикладом латинники, котрі перед проповідею відчитують часто евангелія в народній мові, — бож там не розуміє нарід латинського евангелія, отже потребує поясненя в своїй мові. У нас зовсїм не те, а читанє українське було би по найбільше лиш повторенєм того, що нарід вже передше зрозумів. Рішучо не був би я нинї за читанєм страстних евангелій в великий четвер в народній мові. Се тому, що вони і в старославянській мові народови добре зрозумілі (деякі слова не становлять ще нїчого), а відтак читанє в старинній мові робить також певне вражінє. За те був би я за читанєм цїлого евангелія, як оно в перші три дни страстного тижня в церкві приписане, в народній мові, — бож се читанє не творить властивого богослуженя, а могло би послужити народови для лїпшого пізнаня і поглубленя нового завіта. Вкінци не можу поминути, що заміти, які в нашій пресї вже пару разів з причини торічного великодного евангелія підносились проти пароха львівської Успенської церкви, не є слушні. Я знаю річ добре. Апробований перехід великодного евангелія появив ся був торік аж велику суботу, тай Ординаріят не видав що до єгo ужитку нїякого роспорядженя. Парох о. Давидяк був тодї тяжко хорий, так що не міг піднестись з лїжка і пійти в церков, та здав все на свого сотрудника. Коли би мимо тяжкої хороби появились у него перед самою лїтурґією сенїори Ставропиґії, сказав їм вправдї, що не одержав нїякого зарядженя Ординаріяту (що з єго духовного становища було зовсїм оправдане), одначе коли показали єму апробату переводу, то згодив ся на відчитанє єго в церкві. І справдї, читалось торік великодне евангеліє в Успенськім храмі також в українській мові. Дотичні закиди проти хорого пароха не мали отже підстави.
Львів, 19 цвітня 1918.
Як доносить соціялїстичний журнал "Kampf", щe в сїчни відбули ся наради представників соціялїстичної лївицї, які належать до нїмецької, чеської і польської національности. Цїлю нарад було порозумінє лївих соціялїстів в справі національного питаня в Австрії.
Вислїдом тих нарад були резолюції, в яких учасники зїзду, заявляючи ся за принципом самоозначеня народів та оцїнюючи кождий нарід з точки спільних міжнародних інтересів пролєтаріяту, признають соціяльну демократію революційною партією, що може дійти до своїх цїлий тільки при помочи соціяльної революції, під якою треба розуміти довгу клясову боротьбу; серед тої боротьби — мовляв — в области поодиноких держав постепенно власть буржуазії буде переходити в руки пролєтаріяту.
Приймаючи се за основу з'їзду ухвалив отсю програму в національних справах:
1) Австрія розпадаєть ся на сїм язикових областей: нїмецьку, польську, чеську, українську, південно-славянську, італїйську і румунську. Кожда громада рішає сама народним голосованєм, в якім возьмуть участь всї мужчини і жінки, мешкаючі постійно в громадї, до котрої в сїмох областий вона бажає належати.
2) В кождій язиковій области будуть вибрані народні установчі збери, які самостійно установлять орґанїзацію управи і законодавство дотичної язикової области.
3) Відносини поодиноких народів до співплемінників, мешкаючих поза Австро-Угорщиною, будуть управильнені народними зборами.
4) Кождий нарід через свої народні збори буде означувати свої відносини до инших національностий в монархії. Взаїмними договорами буде установлено, котрі спільні орґани з істнуючих тепер остануть ся, а які будуть покликані до житя.
Соціяльна демократія поробить заходи, щоби господарські справи остали ся спільними для народів.
5) На основі договору між народами будуть управильнені справи: а) національних меншостий, 6) поправок границь, себто, що громади мимо голосованя за приналежність до певної національности будуть придїлені до иншої. Тому національним меншостям буде приречена опіка.
B страві тактики для осягненя тих цїлий рішено: щоб клясову боротьбу вели всї соціяльні демократи спільно без ріжницї національности під одною управою, та щоб кожда соціально-демократична партія, не беручи участи в національних боротьбах, борола ся проти буржуазїї того народу, до якого належить і що соціяльна демократія не будує своїх надїй на війнї між народами та імперіялїстичних союзах держав.
Погляд пoc. Василька з приводу уступленя ґр. Чернїна.
Львів, 18 цвітня 1918
Вже вчера подали ми в телєґрамі з Відня короткий вміст виводів поc. М. Василька в "N. fr. Piesse" в 16. с. м. на тему: "Чи дістанемо збіже з України".
Статя пос. Василька, датована 15. с. м., в цїлости звучить:
"На се питанє я був би вчера рано, коли я що йно вернув з Київа, відповів з повним спокоєм потверджуючо. Припаси збіжа, яких сподївано ся при заключеню мира в Берестю, безумовно є на Українї. Свій побут в Київі, де пробував як член комісії для товарообміну, вихіснував ся на те, щоб обєктивно поінформувати ся про відносини. Мої дослїди і розмови з заступниками тамошного правительства, з управителями губернських і повітових рільничих союзів та з купцями привели мене до такого погляду.
На всякий случай, ми лекше були би добули збіже, коли би наші війска увійшли були на Україну сейчас після берестейського договору; тодї ще були нагромаджені в Київі, в Одесї і инших містах України в маґазинах і млинах великі припаси. За панованя большевиків на Українї через три тижнї ті припаси в части знищено, в части вивезено, так що нинї тільки по селах у селян є ще збіже, як підчеркаю, у великій скількости. Українське правительство з трудом може видістати ті припаси, його повага поза містами захитана з приводу минулого панованя большевиків, а всїлякі рільничі орґанїзації під сю пору або не фунґують або дїлають тільки cпорадично. Добути збіже зможуть тільки відпоручники орґанїзацій осередних держав в порозуміню з місцевими властями, при співучасти тамошних торговельних кругів, які знають населенє. При тім важну ролю буде мати війскова асистенція війскових віддїлів осередних держав.
Тому завданєм комісії, висланої Нїмеччиною і Австро-Угорщиною, було спонукати українське правительство, щоб воно згодило ся на конечний, в більшій части самостійній спосіб добутя збіжевих припасів, який входить в круг дїланя українського правительства, так що за згодою українського правительства Австро-Угорщина і Нїмеччина можуть вибрати всяку дорогу — розумієть ся, за заплатою — щоб одержати значні припаси збіжа.
Берестейським договором осередні держави приняли супроти України обовязок доставляти за збіже надвишку своїх товарів; крім того устійнено холмську границю з застереженєм установленим віденським додатковим договором, що її докладно провірить окрема комісія, та вкінци новій українській републицї лежить на серцї судьба австрійських Українцїв. Достава товарів на Україну стрічаєть ся з трудностями, бо Нїмеччина нї Австрія не можуть обійти ся без найконечнїйших артикулів, як нпр. вуголь. Таким чином з того, чого сподїєть ся Україна, остаєсь тільки Холмщина і справа Галичини; що до тих двох послїдних точок дотеперішний мінїстер заграничних справ ґр. Чернїн заживав великого довіря у міродатних кругів на Українї, а теперішне правительство в Київі згодило ся з усїми предложенями осередних держав щодо вивозу збіжа під умовою, що в особі ґр. Чернїна є запорука переведеня берестейського договору в цїлій його полїтичній основі.
Тому вчера я мігби потверджуюче відповісти на питанє, чи ми дістанемо збіже з України; після уступленя гр. Чернїна треба виждати, чи його наступник в безсумнївний спосіб опреть ся на зобовязанях Австрії, принятих берестейським договором супроти України. Від того по моїм відомостям залежить беззамітне переведенє договору, заключеного перед кількома днями в Київі про доставу мілїона тон збіжа по конець липня.
На зборах тов. св. Ап. Павла, які відбули ся у Львові дня 27. марта с. р., зібране духовенство всїх трьох галицьких епархій в числї більше двох соток людий зложило отсю торжественну заяву:
"Греко-католицьке духовенство всїх трьох галицьких епархій, згуртоване в товаристві св. Aп. Павла, витає з правдивою радістю повстанє нєзависимої Народної Української Держави, яка по довголїтнім поневоленю станула до самостійного державно-полїтичного житя і злучила в собі більшу частину українських земель в одну державну цїлість.
Греко-католицьке духовенство особливо витає прилученє прастарих українських земель Холмщини і Підляша до матерньої Української Держави, як факт повної справедливости, який опираєть ся як на історичних традиціях так і на етноґрафічній перевазї корінного українського елєменту так греко- і римо-католицького і "православного" віроісповіданя.
З обуренєм пятнує греко-католицьке духовенство безоглядне форсованє на сих українських землях польонїзації і латинїзації і з болем серця констатує, що нинїшне польське духовенство веде дальше сю безоглядну боротьбу против св. Унїї і греко-католицьких священиків, як її вело воно колись за часів унїятських епископів Методія Терлецкого, Якова Суші, Макс. Рилла і других архипастирів унїятської церкви, які в своїх тяжких переслїдуваних мусїли часто удаватись зі скаргами перед св. Римський Престіл на латинську ієрархію і своїх польських собратів за зазнавані кривди і пониженя.
Греко-католицьке духовенство просить св. Апостольський Престіл о реституованє св. Унїї на тих давних землях, перепоєних мученичою кровю за Неї, а не за латинство. Сеж бо землї, на яких відбули ся найважнїйші подїї в історії св. Унїї. А саме: В Дорогичинї король Данило одержав королївський кінець з рук папського лєґата. У Холмі працював для скріпленя св. Унїї великий епископ Методій Терлецький (1630-1649) до котрого були сказані слова Урбана VIII. Папи: "О meі Rutheni, per vos Orientem converten dum spero". У Берестю наша Церква зєдинилась з Римом, який нам запоручив наш обряд, не бажаючи сего: "щоби ми стали латинниками, тільки католиками".
Тут лежить Замостє, де відбув ся наш найславнїйший синод, який влив нове житє в орґанїзм нашої уніятської церкви. Тут бо лежить Біла, яка переховала нам мощі св. Священомученика Йосафата, опікуна св. Унїї. Коли-б отже на ті землї не мала св. Унїя вернути, то сей факт став би живим документом браку опіки над св. Унїєю і убив би ідею поширеня св. зєдиненя на Сходї.
Українське католицьке духовенство висказyє свій жаль, що австрійські окупаційні власти ідуть цїлком на руку польонїзаторським змаганям імперіялїстичної Польщі, не допускають греко-католицьких священиків до душпастирської працї над опущеним народом, а за те попирають цїлу масу польських шовінїстів з Галичини, учительок, урядників і т. д., які тероризують українське корінне населенє Холмщини і в наслїдок того в злім світлї представляють окупантів перед цїлим культурним світом.
Українсько-католицьке духовенство жадає остаточної ратифікації українсько-австрійського мира і відданя сих земель властивому господареви сих областий, за якого уважає єдино українську народну републику, котра своїми унїверсалами проголосила свободу віри і тим запоручила приверненє св. Унїї і її гарний розвиток.
Львів, 16. цвітня 1918.
Премієр польського кабінету п. Стечковський проголошує, що його програмою є розширенє границь польського королївства по Буг. Рівночасно премієр румунського кабінету проголошує з'єдиненє Бесарабії з Румунїєю.
Оба правительства, польське і румунське, простягають таким чином руку по українські землї, приналежні до Української Народної Републики.
Границю між польським королївством і Українською Народною Републикою установив берестейський договір з 9. лютого 1918 і заява польського премієра є замахом на запоручену міжнародним договором територіяльну цїлість української держави.
Українська держава повстала наслїдком розвалу бувшої російської імперії шляхом революції на її природні, історично-етноґрафічні складові части. Таким чином на цїлій українській території бувшої російської імперії вступила в усї права державної суверенности Українська Народна Република. Проголошенєм прилученя Бесарабії до Румунїї нарушено сі права української держави, бо Бесарабія обнимає в більшости українську територію з українським населенєм, отже ся територія є тим самим складовою частю Української Народної Републики.
Проти анексійних плянів повстаючої польської держави хоронить Українську Народну Републику берестейський договір. Поляки, що правда, уживають всїх заходів, як явних, так і тайних, щоб підсунути осаредним державам думку зломаня берестейського договору і трактованя території української держави як території окупованої, якою окупаційні держави можуть розпоряджати по своїй волї.
Та cей польський плян не лежить в інтересї осередних держав.
Може бути, що се лежить власне в польськім інтересї: виторгувати від осередних держав як найбільше і рівночасно здискредитувати їх у їх противників, щоб опісля решту виторгувати у тих противників.
Сказане про посуненє польської границї по Буг відносить ся також до справи анексії української Бесарабії Румунїєю. Цїлий світ знає, що Румунїя знаходить ся в руках осередних держав, що вони диктують їй свою волю. І коли осередні держави згодили ся би на се, щоб Румунїя анектувала українську Бесарабію, то що це значило би? Що осередні держави, примусивши Румунїю до територіяльних і економічно-полїтичних уступок в свою користь, винагороджують їі за се українською територією.
Українське правительство запросило осередні держави на поміч як заприязнені держави. Так само в характері заприязненої держави випросив був австрійський цїcap в 1848 р. російського царя Миколу І.
З усїх тих причин не думаємо, щоб осередні держави використали факт, що Українська Народна Република, заключаючи з ними мир, запросила їх на поміч, —
По українській сторонї формальне і моральне право. На сторожі сього права стоїть українське правительство, яке має за собою весь український нарід. Анексійні забаганки Поляків і Румунів не можуть бути здїйснені.
(Комунїкат Надзираючої Ради).
В хвилї, коли мир з Україною поклав основи для лїпшої будучности українського народу на обох боках кордону, коли український нарід в Австрії може з вірою в лїпшу будучнісгь приступити до відбудови зруйнованого війною господарського житя, звертаємо ся до нашої суспільности, щоби звернути її увагу на наше одиноке Товариство взаїмних обезпечень на житє і ренти "Карпатїю" у Львові.
Про значінє сього Товариства для нашого господарського житя не потребуємо довго розводити ся. Наша суспільність сама знає, що значить в житю народа клич "свій до свого" взагалї і з окрема на господарськім поли. Наша суспільність знає, що кождий український гріш, відданий своїй національній інституції, означає скріпленє цїлого народу, — зате кождий гріш, відданий чужій інституції, ослабляє силу українського народу і скріпляє силу чужинцїв.
Се правило повинна примінити наша суспільність також в области житєвого обезпеченя і обезпечувати ся на житє і ренти тільки в "Карпатії".
З сим кличем можемо звернути ся до нашої суспільности нинї тим певнїйше, бо мажемо вказати її на се, що "Карпатія"' успішно перебула цїле воєнне лихолїтє, яке їй особлива загрожувало. Коли зважимо, що область дїяльности "Карпатїї", Східна Галичина й Буковина, була в части рік, а в части аж понад три роки під російським наїздом, наслїдком чого правильний розвиток Товариства був зовсїм спинений; коли зважимо далї, що майже всї члени "Карпатїї" є обезпечені на нормальну премію також на випадок воєнного ризика, а при тім майже всї вони знаходять ся в війсковім віцї, бо "Карпатія", розпочавши свою дїяльність всего перед 7 роками, одержувала головно обезпеченя в молодім віцї, — то стане ясно, що воєнне лихолїтє справдї поважно загрожувало її істнованю. Колиж "Карпатія" зуміла протягом цїлого воєнного часу власними силами виповнити всї свої зобовязаня, то се найлїпше свідчить про те, що Товариство опираєть ся на справдї певних основах і має запевнений розвиток.
Щоб розширити основи для як найбільшого розвитку "Карпатії", Надзираюча Paдa на засїданю 23. мaрта с. р. між иншим порішила:
Збільшити основний фонд "Карпатії" який доси виносив 200.000 К, до висоти одного мілїона корон.
Поробити заходи для розширеня дїяльности "Карпатії" на територію Української Народної Републики.
Завести народне обезпеченє без лїкарських оглядин, яке зробило би житєве обезпеченє доступним для найшизших народних мас.
Завести обезпеченє українських воєнних сиріт і обезпечити своїм коштом предложені "Краєвим Товариством опіки над воєнними сиротами" українські воєнні сироти на суму 10.000 корон.
Взяти як найдїяльнїйшу участь в обезпечуваню в VIII. воєнній позичцї, яка має бути розписана, щоби також при підписцї VIII. воєнної позички українські горожани могла обезпечувати ся в своїм товаристві.
Карпатія дає обезпеченим не тільки ті самі користи, що й инші товариства, але також як товариство, оперте на взаїмности, є спільним добром усїх обезпечених, які є членами Товариства і беруть участь в усїх його зисках. З сеї причини xoчби навіть деякі спеціяльні тарифи "Карпатії" видавали ся на перший погляд менше користними, нїж по инших товариствах, то в дїйсности так воно не є, бо треба мати на увазї, що зиск "Карпатії" є зиском усїх членів Товариства.
Перед "Карпатією" стояли дві дороги: або давати як найнизші тарифи з меншою певністю, або оперти розвиток Товариства на певних основах, маючи на увазї, що хоч в початках обезпечені члени заплатили би в деяких випадкак дещо висші вкладки, то опісля се їм вирівнаєть ся участю в зисках Товариства. "Карпатія" вибрала сю другу дорогу і сподіємо ся, що наша суспільність віднесеть ся тільки з признанєм до того, що ми не ганяємо за хвилевим ефектом, але дбаємо про певну будучність.
"Карпатія", як всї наші народні інституції, є добром цїлого нашого народу. Нашим обовязком є пильнувати сього добра і дбати про збільшенє його на користь і славу народу. Сповняючи сей обозязок звертаємо ся до нашої суспільности з зазивом:
Обезпечайте ся на житє тільки в одинокім українськім Товаристві на житє і ренти "Карпатії"!
Ширіть ідею обезпеченя на житє в сїм нашім товаристві між найширшими кругами нашого народу!
Львів, в цвітни 1918.
Надзираюча Рада: Президент: Д-р Кость Левицький. І. Заступник президента: Д-р Стефан Смаль Стоцький. II. Заступник президента: о. Тит Войнаровський. Члени: о. Юрий Калинюк, Іван Кивелюк, Д-р Олександер Кульчицький, Володимир Левицький, о. Теодозий Лежогубський, Антін Лукашевич, Ілия Семака, Д-р Стефан Федак.
Одною з областий нашого національного житя, неторканих до недавна нїякою орґанїзаційною працею, була опіка над дїтьми. Просвітним, культурним, науковим, господарським потребам нашого народу присвячена дїяльність цїлого ряду инших орґанїзацій, які автономно управляють певними сферами суспільного житя, та проте в білянсї нашого національного дорібку за послїдні десятилїтя минулого до року не помічувалось недостачі орґанїзації, що займалась би опікою над українськими дїтьми. Що йно з кінцем минулого року почало у Львові свою дїяльність Українське Краєве Товариство охорони дїтий і опіки над молодїжю.
Про конечність такого Товариства для нас тут, у Східній Галичинї, шкода гаяти слів. Дїло в тім, щоби вся суспільність зрозуміла вагу нової орґанізації і щоби кождий з наших громадян пособляв її дїяльности коли вже не своєю працею, то принайменше своєю приналежністю до нового Товариства.
Ще одно: щоб акції того Товариства не утруднювано, а то й — не розбивано нїякими окремими орґанїзаціями в области опіки над дітьми, Українське Краєве Товариство має богато ширший круг дїланя, як всякі наші воєнні орґанїзації, що опікують ся дїтьми. Коли ті послїдні мають характер тільки переходових інституцій, які в першій мірі мають захистити воєнних сиріт в теперішну добу, то згадане Товариство поза тим (воно також веде воєнні сирітські захисти) має стати одиноким орґаном національної опіки над українськими дїтьми, стати представником інтересів дїтий перед власною суспільністю і перед чужими. Зокрема присвячена буде в найблизшій будучности праця У. К. Т. зорґанїзованю ґенеральної опіки над дїтьми по думцї законних приписів. Та пpо се иншим разом.
Коли не сміємо собі самі утруднювати одностайної працї в области національної опіки над дїтьми, то тим менше вільно нам пособляти розвиткови чужих товариств, то бажали би взяти у свою охорону українських дїтий. Маємо на думцї Східно-Галицьке Товариство охорони дїтий і молодїжи у Львові, засноване президентом висшого суду краєвого п. Червінським. П. Червінський, який минулого року з фондів для сиріт у Східній Галичинї в сумі 180.000 К., придїлив польським органїзаціям 150.000 а українським тільки 30.000 К, оснував згадане товариство, щоб вести при помочи судів опіку над українськими дїтьми так, як він її розуміє. Його дотичні наміри стануть ясні, коли відмітимо, що на двайцять кількох членів Видїлу заснованого ним товариства покликав п. Червінський тільки 4 (чотирьох) Українцїв.
Одначе з огляду на те, що за товариством п. Червінського стоїть могуча державна судова орґанїзація та що наша суспільність мало в тій справі зорієнтована, до згаданого товариства вступають і Українцї. Вступають мимо того, що з видїлу товариства п. Червінського виступили всї члени Українцї, а саме: член Видїлу краєвого радн. Іван Кивелюк, радник дв. Олександер Барвінській, та п. Ольга Бачинська, та що Митрополичий Ординаріят відмoвив ся від делєґації свого відпоручника до того видїлу.
Сподїємо ся, що дїєть ся се тільки наслїдком непорозуміня, спричиненого тим, що товариством п. Червінського видають ся відозви і инші письма, на яких поміщуєть ся дальше підписи згаданиx українських дїячів, хоч вони заявили, що до видїлу не належать. Нехайжеж наші люди не дають ся ввести в блуд і нехай не вступають до нової орґанїзацїі, яка хоче розвивати ся "pоd jеdnуm dаchem". Ті з Українцїв, що там вступили, нехай безпроволочно зголосять своє виступленє. Ми маємо своє Українське Краєве Товариство охорони дїтий і опіки над молодїжю. Нехай його членом стане кождий Українець й Українка. Його адреса Львів вул. Домінїканська ч. 11.
Збогачують ся коштом українського селянина.
Львів, 10. цвітня 1918
Пише нам один з наших громадян, робітників на провінції: Чотиролїтна війна поставила хлопа-хлїбороба у виїмково невиносимі обставини. Поминувши гнет полїтичний і національний, хлоп-хлїбороб двигає вже чотири роки на своїх раменах головний тягар війни. Мобілїзація людий, живого і мертвого інвентаря, яка почалась в липни 1914 р., що-раз більше кровавим шляхом тягнеть ся до нинї. Гекатомби жертв майна і крови положив хлоп на жертвеннику держави, на знаючи, яка жде його за се будучність.
Нинїшні обставини не віщують нічого доброго. Загальна нинї жадоба: здобути маєток за всяку цїну, коли затерлось почутє справедливости і совісти у всїх верств, робить положенє хлїбороба це тяжшим. Инші суспільні верстви глядять з завистю на кусник чорнохлїба, який ще лишив ся у хлопа, а вже дїйсно не дає їм заснути купка банкнотів, як заплата за знищений і забраний інвентар, як заплата за позбавленє опіки, за кров і голови мужів і дїтий.
Та купка банкнотів — се жерело ненависти і жадоби видерти ся хлопови. І видирають всї, покутні писарі, війти, світська і духовна інтелїґента, все і всюди, не перебираючи в способах. Грошем і кусником хлїба мусить нинї подїлити ся хлоп з урядниками, як і тими, що хотять його боронити перед визиском. Кільки мілїонів пропало для тих хлопів з причини надужить причинкових комісій, а сотки тисяч ще нинї дістаєть ся в кишенї тих, які в любови до хлопа посередничать між урядом податковим і хлопом. Ті "добродїї" за се лиш, що поберуть і виплатять селянам гроші, кажуть собі солоно платити і поробили вже на селянах десятки тисяч. Совість? — нинї вона не істнує. Обманство і здирство, а цїль: здобути гріш.
Ц. к. cтapocтвo в Золочеві видало до всїх громад золочівського повіту обіжник з 21. марта про орґанїзацію комісій, які мали-би припильнувати виконанє обовязку працї і про максимальні цїни на працю.
Сей обіжник наказує, що головою комісії має бути начальник громади (мінїстерський розпорядок не містить такої постанови!), та що до комісії мають належати: парохи обох обрядів, на скільки мешкають в громадї, настоятель двірського обшару або його заступник, управитель місцевої школи і один поважний господар (мін. розпорядок наказує покликати двох господарів!).
Максимальна тарифа цїн (якої староста не має права означувати, бо се належить до комісії!) така:
І. Денна праці пішої роботи:
1) дїти до 12 лїт 1 корона, 2) робітники від 12—16 лїт 1 корона 60 coт., 3) робітницї (жінки і дївчата) 2 корони, 4) мущини в силї віку до звичайної працї 3 корони, 5) сївач 4 корони, 6) косар від морґа 10 корон, 7) сокирник 10 корон.
II. Денна праця тяглої роботи:
1) двокінне тягло з господарським возом і візником до легкої роботи 12 кор.
2) двокінне тягло з господарським возом і візником до перевозу тягару 20 кор.
3) плитке оранє на 3 цалї (покладанє) від 1 морґа 12 кор.
4) глибоке оранє до 6 цалїв (чотирокінне тягло) від 1 морґа 20 кор.
5) одноразове звальцованє або забороненє по одній боронї від морґа 20 кор.
6) розкиненє навозу від одного морґа 6 корон.
Що до сеї тарифи, перше всего завважимо, що закон про охорону дїтий забороняє дїти низше 14 лїт потягати до обовязку працї; тимчасом п. староста золочівський каже працювати навіть дїтям низше 12 лїт житя, а саме за одну корону денно.
Поза сим установлені п. старостою цїни для сїльського читача говорять самі за себе. Для міського читача скажемо, що перед війною денний заробіток сїльського робітника в лїтї виносив 2—4 кор. денно (у богатших селян давали до того й страву). Плата за тяжшу роботу перед війною навіть по части перевисшала висше подані цїни; щоби ті цїни оцїнити як слїд, завважимо, що прим. для зораня морґа поля треба два дни. Крім того міській читач нехай має на увазї, що в містї робітник (прим. рубач) заробляє денно до 50 кор., що достава одної фіри вугля коштує до 100 кор., що фіякер у Львові з зелізницї до міста бере 20—30 кор. В кінцї — коли візьмемо на увагу, що прим. сїльські чоботи коштують над 300—400 кор., то косар мусить скосити 30—40 морґів поля, щоб купити одні чоботи.
Холмський Виконуючий Комітет у Київі оголошує отсю відозву:
"Менї аж страшно, як згадаю
Оту хатину край села".
(Т. Шевченко).
Чи єсть серед українських земель нещаснїйша, як та, що набула тепер великої "популярности" завдяки межинародній ситуації, чи є нещасливійшій нарід иншої якоїсь частини України, як Холмщина, як холмський нарід? Вона, ота обшарпана хатина край села, зазнала за своє історичне житє такої траґічної долї, що красше не згадувати тепер, коли міру страждань її вже переповнено, бо в рівнанї з теперішним минулі лихолїтя вже нї на кого не роблять нїякого вражіня. А був час, надто недавно, коли нам всїм холмщакам-українцям, здавало ся, що холмську проблєму вирішено остаточно, і вирішено в єдино можливім напрямі орґанїчного приєднаня Холмщини до її матери-України. Наша радість недавно ще так була неймовірна, ми, холмщаки, були певні, що "хатину край села" не буде розшматовано, що запанує в нїй згода, мир, тишина замісць колишньої колотнечі, релїґійної сварки, русіфікаторського розбишацтва, польського призирства до "хлопа". Повторюємо, красше не згадувати колишнього, минулого. Перед нами стелила ся захоплююча перспектива напруженої національно-просвітної працї в своїй "хатї", розвитку духових сил народу, що колись калїчив ся й під польськими панськими канчуками і під урядно-російським доглядом. Так далї не буде...
Але перечитайте, що нам, Холмському Виконавчому Комітету Ґубернїяльному, по прямому проводу передали наші товариші з Берестя. Треба були холмщаком, треба знати, в яких умовах перебуває тепер наш холмський біженець, треба памятати про на сильне виселенє народу з рідних осель в 1915. роцї, треба щоденно одержувати безлїч запитань від холмських мучеників-біженцїв, які звертають ся до Виконавчого Комітету: "коли можна їхать до дому", щоб зрозуміти весь жах, який нас, холмщаків обійняв, коли нам сказали вчора те, що сказали. Але й "сторонний" Українець, свідомий того, який внутрішній зміст криєть ся в повідомленю з Берестя не може не озвати ся так або инакше на укладняючую ся "ситуацію" що до Холмщини. Надто довго кордонна українська "хата край села" терпіла й покладала свої надїї на свою матїр, надто глибоко нарід холмський перейняв ся, захопив ся визвольною ідеєю українського руху, щоб можна було комусь з Українцїв стати осторонь холмської справи. Ми самі, холмщаки, не здужаємо перемогти лиха, ми мусимо кричати про допомогу бо бє дванадцятий час, треба напружити всї зусиля, зєднати все, що є живого й творчого в холмського народу, а він, той нарід, розпорошений по всїм просторам величезної бувшої Росії, і лише невеличка частина його тут, на Українї. Наш моральний обовязок отверто сказати, що Холмщина більш нїж в небезпецї: вона гине і повідомлена з Берестя про те промовисто свідчить.
Холмський Виконавчий Комітет.
Вдоволяючи бажаню нашої суспільности та доповнюючи попередні статї про винагороду шкоди невинно покараним подаю до відома теперішний стан ceгo питаня.
Треба відріжнити три законопроєкти:
1) Про винагороду шкоди неповинно засуджених;
2) про винагороду шкоди неповинно вязнених у слїдчій вязници;
3) про винагороду шкоди за безправні нарушеня цивільних осіб у теперішній війнї.
З тих трьох законопроєктів лише перший про винагороду шкоди неповинно засудженим став уже законом та є оповіщений у Вістнику державних законів з дня 21. марта 1918 ч. 109. Звук сего закона подано вже в одній з попередних статей про се питанє в місяци сїчни с. р.
Що до неповинно вязнених у слїдчій вязници, та що до неповинно інтернованих і конфінованих підчас війни, палата послів ухвалила вже закони, але вони ще не затверджені палатою панів, та цїсар не дав сим законам ще своєї санації. Тому анї інтерновані анї конфіновані покищо не можуть правувати винагороди шкоди за інтернованє або конфінованє, доки дотичний закон не одержить цїсарської санкції. Се слїдує мабуть невдовзї, коли збереть ся наново палата панів.
Для інформації подам коротко до відома правні постанови в їх трьох законів.
1) Хто був непoвиннo засуджений, цивільним чи військовим суд, повинен внести до суду о зновленє карного поступованя, та коли на сїй основі буде узнаний невинним, або випаде менша кара, ніж та, за яку його засуджено, може домагати ся винагороди шкоди від держави. Виїмки подано в одній з попередних статїй. Проти засудів війскових судів вноситься о зновленє карного поступованя або до війскових або й до цивільних судій, до сих останних тодї, коли засуд вийшов від полевого або наглого суду. (Виїмок є однак в тих випадках, коли хто був засуджений за т. зв. воєнну зраду на основі §327. військового карного закона, бо тодї треба вносити о зновленє карного поступованя до війскових судів). Близші подробицї подано в одній з попередних статїй.
Винагороду шкоди задля неповинного засуду може правувати або сам засуджений, або по тогож смерти його подруг, дїти і родичі, але вони лише о стільки, о скільки через несправедливий засуд стратили се удержанє, до якого засуджений був обовязаний.
Звертаю увагу на се, що за неповинні засуди звертає держава лише маєткову шкоду, яку засуджений, зглядно його подруг, дїти або родичі потерпіли. Держава не дає винагороди анї за моральну кривду, анї за тїлесні терпіня.
Кого суд по зновленю карного поступованя узнав невинним або засудив на меншу кару, мусить суд повідомити про се до власних рук і в повідомленю виразно поучити, що йому прислугує право жадати від держави винагороди.
Хто одержав таке повідомленє, мусить найпізнїйше до трьох місяцїв виступити з жаданєм винагороди шкоди, а саме мусить предложити всї дотичні акти і поданє о винагороду шкоди внести до мінїстра судівництва, або до мінїстра краєвої оборони в міру сего, чи цивільний чи війсковий суд видав неповинний засуд. Мінїстер має до трьох місяцїв дати відповідь. Як-би мінїстер до трьох місяцїв не дав відповіди, або як-би відповідь мінїстра не вдоволила засудженого, зглядно його подруга, дїтий або родичів, тодї покривджений має звернути ся зі своїм жаданєм на судову дорогу, а саме має внести найпізнїйше до трьох місяцїв позив до висшого краєвого суду, який має про сю справу остаточно рішити. Отсї три місяцї числять ся від хвилї, коли прийшла від мінїстра невдоволяюча відповідь, або коли по висилцї первісного поданя до мінїстра уплинуло три місяцї.
Всї повисші постанови мають уже — як сказано — обовязуючу силу. Тому хто вже вспів перевести перед судом зновленє карного поступованя за неповинний засуд і якщо узнано його невинним, то повинен як найскорше предложити свої акти з жаданєм винагороди до мінїстра (— звичайно мінїстра краєвої оборони). Наші бюра правної оборони повинні вже тепер розпочати в сїм напрямі дуже живу акцію, щоби всї покривджені дістали повну винагороду. Хто з неповинно засуджених не перевів ще на власну користь зновленя карного поступованя, нехай подбає о се як найскоріше, щоби опісля внести просьбу о винагороду шкоди. Щодо сего звертаю увагу наших бюр правної оборони на подрібні постанови, подані в одній з попередних статїй. Крім сего підчеркую, що реченець доходити прав о винагороду шкоди, дуже короткий — та хтоб не вспів по судовім повідомленю про знесенє первісного засуду внести до трьох місяцїв поданя до мінїстерства, або пізнїйше не одержавши від мінїстра до 3 місяцїв відповіди, зглядно по одержаню невдоволяючої відповіди, до З дальших місяцїв не внїс позиву до висшого краєвого суду о винагороду шкоди, той тратить взагалї право до винагороди. Треба, вивчить, дуже пильнувати 3-місячного реченця.
2) Другий законопроєкт про винагороду шкоди за неповинне придержуванє у слїдчій вязници не одержав ще санкції. Його постанови є зовсїм подібні до постанов висше під 1) наведеного закона. Хто через несправедливе придержуванє в слїдчій вязници потерпів матеріяльну шкоду, може доходити тої шкоди після тих самих правил, як неповинно засуджений.
Коли сей законопроєкт стане законом, постараю ся подати до відома потрібні постанови.
Так само й щодо 3) тpeтогo законопроєкта про винагороду шкоди за безправні нарушеня цивільних осіб у теперішній війнї, мушу обмежити ся на сїм місци до загальної характеристики, відкладаючи основну передачу правних приписів аж до хвилї, коли проєкт одержить правну санкцію.
Після законопроєкта мати-муть право до винагороди шкоди ті, яких підчас сеї війни війскова власть або жандармерія безправно забила або тяжко покалїчила, не числячи тих, яких засуджено на смерть через судові власти (бо сї останні підпадають під закон про неповинно засуджених під 1).
Крім ceго будуть могли жадати відповідної злагоди ("Vergutung") ті особи, яких несправедливо інтерновано, конфіновано, або вивезено під війсковим чи поліційним дозором; aлe законопроєкт заводить два основні обмеженя, про яких у попередних законах не було бесїди, а саме :
Держава звертати-ме лише шкоду за такі неоправдані інтернованя чи конфінованя, що тривали довше як три місяцї — а крім ceгo не буде можна жадати звороту повної шкоди, тільки "злагоди по слушности"; значить: власти будуть мати свобідну оцїнку, в якій висотї признати покривдженим винагороду.
Взагалї палата послів станула щодо інтернованих і конфінованих на тім становищи, що їм належить ся вправдї певне вирівнанє за їх кривду, але що сего вирівнаня не можна ставляти на рівнї з неповинними засудами абo з убійствами без суду.
Д-р С. Дністрянський.
Переживаємо виїмкову хвилю нашого національного життя, виїмкову щодо значіння і відповідальности кождого члена українського народу перед грядущими поколїннями. Проголошеннє самостійности Української Народньої Республики та признаннє її державної незалежности ставить усе українське громадянство перед такі незвичайно складні й тяжкі завдання, які своєю великістю і вагою переходять найкритичнїйші моменти нашої історії, очевидно часів, коли український народ хоч трохи вільно розпоряджав волею свого полїтичного життя, а не стогнав у польській чи московській неволї.
Маємо зложити тепер перед світом і собою свідоцтво зрілости на самостійне державне життє. Маємо дати доказ, чи зуміємо наладити свою державну машину так, що вона піде в рух бездоганно, що всї колїсцята державної машини порушати муть ся одною твердою волею, волею сильної української державної влади, маємо дати доказ, що розгардіяш княжих і козацьких часів відійшов безповоротно до українського історичного архиву, що всї стоїмо при нашім народовластю, опертім на як найширших демократичних підставах. Не сміємо повторити помилок траґічної минувшини, щоб не стати матеріялом для московського або польського погною.
Цїлий український народ з освіченими шарами напередї мусить згуртувати ся коло свого правительства, висилаючи до нього найзнаменитших представників чи фаховцїв. Чи Рада народнїх мінїстрів виходить з парляментарної більшости, чи вона являєть ся коалїційним кабінетом, чи складаєть ся самих фаховцїв для поодиноких тек, се все другорядна справа. Першою умовою при творенню української власти повинна бути здатність до взятого на себе обовязку й особиста спроможність відповісти великости обовязків теперішньої хвилї — вивести Україну з анархії, ввести український народ у свою державність, забезпечити самостійність і незалежність Української Народньої Республики перед Московщиною, Польщею, чи ким би то це було.
А може забезпечити самостійність і незалежність України тільки сильна, добре здисциплїнована, зорґанїзована на европейський зразок Українська Армія, українська під оглядом свідомости, ідей і цїлей. І се є друга справа, де Українське Правительство мусить знайти як найдїяльнїйшу й найвидатнїйшу поміч з боку всїх українських партій, всїх українських станів, кождого Українця зокрема. Большевицька лєкція з одного боку та свідомість небезпеки від сусїдів, головно з півночи й зі сходу, з другого боку переконали вже певно найкрайнїйших "антимілїтаристів", що без сильної армії українська справа серед теперішніх обставин програна.
Знов же полем, де всї українські освічені шари мусять обєднати ся одною думкою і змаганнєм, є справа національної школи та просвіти на Українї. Коли Україна має удержати ся яко самостійна держава, мусить доложити надлюдських сил, аби все шкільництво від найнизших до найвищих шкіл, загальне й фахове, було мовою і духом українське. І коли роботу залїзничника, інженїра, лїкаря й инших подібних фахів може перейняти на себе й не-Українець, на полї українського шкільництва се буде рідке явище. Тут треба незвичайно ощадного та вмілого використання всїх мужеських і жіночих сил (напр. не на місцї було-б давати учительську силу там, де її могла-б заступити з охотою жінка чи донька місцевого інтелїґента).
Крім твердого українського народовластя, опертого на найширших демократичних підставах, сильної Української Армії, добре зорґанїзованого національно-державного шкільництва опорою держави стане й щаслива розвязка земельної справи в такім разї, коли її переведеть ся на Українї під кутом зміцнення української державности, рахуючи ся з інтересами не дотеперішніх посїдачів, а широких народнїх мас України, з одного боку й коли не буде перелїцитовування московських соціялїзацій з другого. Влучним розвязаннєм земельної справи може Українське Правительство раз на все закріпити українську державність, знаходячи в задоволених селянських масах найтвердшу підставу та привязаннє.
І не тільки при земельній реформі, але й при кождій иншій реформі та законодавстві, робітничім чи якім иншім, українська влада повинна взяти під увагу як найбільше українські обставини і старати ся уладити життє української держави, усуваючи всї неґативні боки суспільного ладу, які стрічаємо в сусїдів, головно Московщинї й Польщі. В усякій сфері українського життя горожанин України, навіть не-Українець, повинен відчути позитивно окремішність і краще уладженнє сього життя від життя сусїдів.
Словом, перед нами кольосальні завдання. Повороту до фантазій минулого нема. Такий поворот рівнозначний з загибілю. І се мусять освідомити собі всї освічені українські частини й, відрікши ся усяких недотепних федералїстичних мрій, позбувши ся романтизму й сантиментів, стати без виїмки до великої будови української держави, хочби треба було зректи ся на якийсь час особистих і партійних амбіцій, наразити ся на пониження чи що подібне. Українське громадянство мусить творити в теперішній момент одну збиту, здисциплїновану лаву для ратунку України, а напередї повинні йти найосвіченїйші частини. Хто тепер неприсутній або важить ся йти проти самостійности й незалежности України, той її ворог і таким нема місця між Українцями. Хто почуває себе Українцем в теперішній хвилї, той всю свою працю, все своє знаннє, майно та житте посвятить на забезпеченнє найповнїйшої самостійности й незалежности Української Народньої Республики. Тільки зєднаними силами сміливо підемо назустріч як найкращій будучинї української держави яко рівного члена в семї европейських держав.
зі старорусинів
Я находился въ самомъ центрѣ Полтавской губерніи въ то время, когда въ газетахъ появились разоблачения г. Алексинскаго о мазепинцахъ. И я удостовѣряю, что эти разоблачения произвели огромное впечатлѣніе, еще разъ свидетельствующее о наивности нашего общества. Долженъ сказать, что на меня лично эти разоблачения не произвели никакого впечатлѣнія. Я давно знаю, что "украинское" движеніе — изменническое, и что въ настроеніи и стремленіяхъ мазепинцевъ ничего не измѣнилось за 200 лѣтъ, а измѣнились только методы и способы дѣйствій. Съ кафедры Государственной Думы я выступалъ съ обличеніемъ "украинства" и указывалъ на измѣнническій xарактеръ этого движенія. Тогда мнѣ рѣзко возражалъ г. Милюковъ, который утверждаль, что "украинское" движеніе является движеніемъ культурнымъ, а не политическимъ, и что нѣтъ никакого основанія окрещивать это движеніе "мазепинскимъ". Такой же неосвѣдомленностью и наивностью отличается вообще русское общество съ отношеніяхь его къ "украинскому" движенію.
Помимо обычной русской довѣрчивости и простодушія, въ созданіи такого отношенія къ "украинскому" движенію у насъ большую роль сыгралъ тотъ іезуитизмъ, который давно усвоенъ вожаками "украинства". Эти люди всегда ходятъ въ маскѣ и притворяются невинными агнцами, жертвами человѣческой злобы и клеветы. Страстно ненавидя все русское и настойчиво ведя интригу и подкопы противъ единой Руси, они съ большимъ мастерствомъ притворяются чуждыми политикѣ. Съ дѣтскихъ лѣтъ я наблюдаю, какъ вожаки мазепинства ведутъ свою работу и какъ они совращаютъ въ "украинство" учащуюся молодежь.
Сначало дѣло идетъ о такихъ невинныхъ вещахъ, какъ малорусская рѣчь, малорусскія пѣсни, одежда и т д. Постепенно молодежь стараются увлечь любовнымъ изученіемъ и усвоеніемъ всего того, что носитъ черты этнографической самобытности Малороссіи. Естественную любовь человѣка къ его роднымъ мѣстамъ стремятся развить въ одностороннемъ направленіи и использовать въ цѣляхъ политической интриги. Когда этотъ культурно-этнографический фундаментъ заложенъ, тогда агитаторы начинаютъ осторожно, исподволь внѣдрять въ души молодежи представленіе о томъ, что-де, великороссы — это совсѣмъ особый народъ, совершенно чуждый малороссамъ, притомъ народъ — поработитель. Слѣдующимъ этапомъ является культъ Шевченка, превращеннаго въ орудіе чисто-политической борьбы. Сначала и здѣсь чисто-политическіе мотивы затушевываются. Но когда вся предварительная работа оказывается выполненной, когда въ души совращаемыхъ прочно вбито представленіе, будто малороссы — совершенно особый народъ, имѣющій свой самостоятельный языкъ, свою исторію, искусство, право и т. д. и потому имѣющій неотъемлемое право на самобытное существованіе, когда въ незрѣлые умы вколочено отчужденіе отъ всего общерусскаго и посѣянъ духъ недоброжелательства и даже вражды къ "москалямъ", тогда выводы сами собой приходять: ихъ подсказываетъ тотъ же Шевченко въ своихъ политическихъ стихотвореніяхъ. Съ этого момента совращенные становятся "украинцами" и, въ зависимости отъ темперамента, быстро въ большей или меньшей степени фанатизируются.
Видя, какъ на моихъ глазахъ людей постепенно совращали и бросали въ омутъ самой черной ненависти къ общерусской культурѣ и къ общерусской государственности, я хорошо знаю, что это значить, когда въ народной школѣ на вечерахъ ученики поютъ исключительно "украинскія" пѣсни, декламируютъ "украинскія" стихотворения и т. д., хорошо знаю цѣну поѣздокъ группами на могилу Шевченка, съ пѣніемъ кровожаднаго "Заповита" и проч. Какъ коренной малороссъ, я самъ горячо люблю свою родину — Малороссію, а потому и поэзія Шевченка въ той ея части, которая посвящена воспѣванію красотъ Малороссіи, мнѣ очень дорога. Но нашимъ "украинцамъ" Шевченко дорогъ не какъ поэтъ (чистой поэзией его они вовсе не интересуются) а исключительно, какъ политически агитаторъ. Шевченко для нихъ, — только орудіе политической борьбы, борьбы противъ ненавистной для нихъ единой Россіи, борьбы за "самостийность" Украины.
Къ прискорбію, наше добродушное общество этого не понимало и не хотѣло понять. Оно упорно смѣшивало два совершенно различныхъ явленія — политическое "украинство" и культурное украинофильство. Утверждая, подобно г. Милюкову, будто "украинское" движеніе есть движеніе чисто-культурное и не заключаетъ въ себѣ ничего политическаго, добродушные представители русскаго общества упускали изъ виду то обстоятельство, что настоящее украинофилы — любители всего малорусскаго, т. е. представители культурно-этнографическаго движенія въ Малороссіи, никогда "украинцами" себя не называли, наоборотъ, всегда протестовали противъ этого термина: они считаютъ себя русскими людьми, сынами единаго русскаго народа, и стоять подъ знаменемъ служенія единой великой Россіи. Такихъ малороссовъ у насъ всегда было и нынѣ есть множество. Изъ среды ихъ вышло много великихъ дѣятелей на поприщѣ общерусской культурной и государственной работы. Ясно, что не объ этихъ украинофилахъ-любителяхъ всего малорусскаго шла рѣчь, когда мы обличали предательскую дѣятельность "украинцевъ".
"Украинское" движеніе является чисто-политическимъ движеніемъ. "Украинцы" отреклись отъ русскаго имени: они утверждаютъ, что они — вовсе не русскіе и не имѣютъ ничего общаго съ русскимъ народомъ.
Они сами стали подъ знамя Мазепы и, слѣдуя завѣтамъ его, стремятся къ отторженію Малоросіи отъ единой Россіи.
Нынѣ, послѣ разоблаченій г. Алексинскаго, въ Малороссіи у многихъ раскрылись глаза. "Такъ вотъ кто такіе эти "украинцы"! — говорятъ сконфуженно многіе малороссы, ещe недавно возмущавшіеся "несправедливостью" нападокъ на "украинцевъ". Многіе изъ нихъ положительно протирали глаза и недоумѣвали. Мнѣ лично многіе говорили: "Такъ значить, вы были правы!" И я видѣлъ, какъ въ сердцахъ вѣрныхъ, но обманутыхъ малороссовъ закипало негодованіе и ненависть.
Разумѣется, пройдетъ нѣкоторое время, и у насъ стануть увѣрятъ, что этоже — ничтожная кучка измѣнниковъ, за предательство которыхъ не можетъ быть признано отвѣтственнымъ все "украинское" движеніе. Но слушать эти увѣренія, а тѣмъ болѣе вѣрить имъ — было-бы уже не только наивно, но и преступно. Нужно-же, наконецъ, понять, что "украинское" движеніе, стремящееся къ культурному и политическому отторженію Малороссіи отъ Россіи, — существуешь только одно, и что всѣ "украинцы" — народные отщепенцы и предатели вообще.
Членъ Г. Думы А. Савенко.
Кіевъ, 17 апрѣля 1915 г.
"Украинская" трансформація.
Было время, когда львовскій "украинец", встрѣтивъ такого-же "украинца", говорилъ:
— Мое поважане!
Другой, приняв важный видъ, отвѣчалъ:
— Поважане!
Это для того, чтобы отличаться отъ "москалефиловъ".
Потому что "москалефилы" говорили:
— Мое почтеніе!
Теперь не то.
Издалека, еле увидавъ "москалефила", "украинецъ" такъ и вопитъ на всю улицу:
— Почтеніе! Глубокое почтеніе!
И тутъ же, въ бесѣдѣ, съ открытымъ лицомъ и съ яснымъ взоромъ, заявляетъ:
— Знаете, я не признаю политикановъ. Есть же дурни, которые политикой занимаются...
И затѣмь, замѣчая изумленіе на лицѣ и затѣмъ, замѣчая изумленіе на лицѣ собесѣдника, бывшій "украинецъ", несколько запинаясь, продолжаетъ:
— А жаль, что дѣти русскаго языка не изучали: хорошій языкъ... и грамматика С. Ю. Бендасюка — хорошая книга... Такъ по ней легко можно научиться по русски.
Теплое чувство заползаетъ въ душу "москалефила":
— "Украинецъ" — и русскій языкъ хвалитъ!..
А тотъ, смотря все тѣмъ-же яснымъ взоромъ, восторженно перечисляетъ достоинства грамматики С. Ю. Бендасюка.
— Краткая... И главное — для насъ совсѣмъ понятная... И какъ это нѣкоторыя глупыя газеты, вродѣ "Дїла", ее поносили?
— Русскій языкъ — хорошій, великій не какая то тарабарская "мова".
Радостное умиленіе охватываетъ "москалефила" — наконецъ-то дождался:
— Не стало въ Галичинѣ "украинцевъ".
Можно, конечно, шутить, но фактъ остается фактомъ: гонимая раньше русская грамматика С. Ю. Бендасюка, изданная во Львовѣ нѣсколько лѣтъ тому назадъ зъ значительномъ количествѣ экземпляровъ, — нынѣ почти вся распродана.
Въ недѣлю теперь расходится больше экземпляровъ, чѣмъ раньше за цѣлый годъ...
Если статистика и психологія могутъ считаться сколько-нибудь точными науками, то предъ нами стоить нѣкоторымъ образомъ замѣчательное историческое явленіе:
— Трансформація "украинскихъ душъ"...
И эта трансформація была бы совсѣмъ хороша и утѣшительна, если бы она только произошла нѣсколько раньше:
— Ну, хотя бы до взятія Львова...
Но какъ бы то ни было, нынѣ безъ преувеличенія можно сказать:
— Русская грамматика творитъ чудеса!
На нашихъ главахъ сходить великій исторический процессъ:
Переходъ изъ узкаго загона "Украины" — На широкое поле Великой Россіи!..
С. Н. Cpединскiй.
Когда началась великая война и съ театра военныхъ дѣйствій начали поступать первыя свѣдѣнія о той роли, которую играетъ въ военныхъ операціяхъ современная авіація, — вѣроятно, въ сознаніи многихъ тысячъ русскихъ людей невольно вставалъ вопросъ — что дѣлаютъ русскіе воздушные дредноуты "Ильи Муромцы", созданные русскимъ изобрѣтателемъ И. И. Сикорскимъ и являющіеся исключительнымъ продуктомъ нашего національнаго творчества?
Но проходили недѣли, мѣсяцы, событія шли своей неумолимой чредой, а объ успѣхахъ русскихъ воздушныхъ гигантовъ, о которыхъ такъ много говорилось въ русской печати до войны, ничего не было слышно.
Писали о цеппелинахъ, "Tayбe", говорили вообще о полетахъ русскихъ и иностранныхъ летчиковъ, но объ "Ильяхъ Муромцахъ", какъ въ оффиціальныхъ обзорахъ штаба Верховнага Главнокомандующаго, такъ и въ статьяхъ военныхъ корреспондентовъ, не было ни слова.
Отсутствие свѣдѣній о дѣятельности и успѣхахъ большихъ аэроплановъ И. И. Сикорскаго, очевидно, волновало всю Россію и служило роковымъ предзнаменованіемъ ихъ непригодности къ военному дѣлу. Горько было думать такъ о нихъ, но думать иначе было трудно, — и русское общество, съ осадкомъ горечи въ душѣ, постепенно привыкло къ этой печальной мысли, примирилось съ ней и пришло къ выводу, что германская печать, иронически отзывавшаяся вначалѣ 1914 г. объ успѣхахъ русскаго изобрѣтателя, дѣйствительно не ошиблась: "Ильи Муромцы" завѣтныхъ надеждъ Россіи не оправдали...
И вдругъ, — какъ яркій ослѣпительный лучъ среди хмураго пасмурнаго неба — просіяли в всей Россіи извѣстія, возвѣщенныя штабомъ Верховнаго Главнокомандующего, что русскіе большіе аэропланы не только принимаютъ дѣятельное участіе въ военныхъ операціяхъ русской арміи, но что работа ихъ во славу доблестнаго русскаго оружія сопровождается даже блестящими успѣхамм, и вообще боевое значеніе ихъ велико, какъ великъ и значителенъ ущербъ, наносимый ими непріятельской арміи.
Первое извѣстіе объ удачномъ полетѣ "Ильи Муромца" на германскомъ фронтѣ вызвало въ душѣ каждаго русскаго человѣка чувство глубокой искренней радости; подробности же полетовъ этихъ русскихъ гигантовъ окончательно упрочили и окрылили его.
И. И. Сикорскій оказался даровитѣйшимъ русскимъ изобрѣтателемъ и отнынѣ имя его въ лѣтописяхъ великой войны, какъ и весь подготовительный періодъ его патріотической деятельности, будутъ отмѣчены золотыми буквами и вызовутъ въ средѣ всего великаго русскаго народа чувство живѣйшей признательности и благодарности.
Успѣхи, достигнутые И. И. Сикорскимъ, имѣютъ громадное національное значеніе. Они ярко и воочію показываютъ намъ, что можетъ осуществить русскій человѣкъ, работающій въ здоровой атмосферѣ довѣрчивости и заботливости.
Правда, на первыхъ порахъ, Сикорскому было очень трудно работать. Первые опыты ему пришлось осуществлять исключительно на свои частныя средства. Но когда его громадный творческій талантъ сталъ для всѣхъ неоспоримымъ реальнымъ фактомъ, — И. И. Сикорскому на помощь немедленно пришло военное министерство и русское народное представительство. Ему создали благопріятныя условія для работы; дали необходимыя средства; онъ же, съ своей стороны, самоотверженно вложилъ всю свою даровитую душу въ большое и отвѣтственное національное дѣло, удостоившись еще въ минувшемъ году высокой награды — Высочайше пожалованнаго ему Государемъ Императоромъ ордена св. Владиміра 4-ой степени.
Аппараты Сикорскаго, задуманные и построенные — отъ мотора до послѣдней гайки — въ Россіи, блестяще оправдываютъ неограниченную возможность для русской техники и промышленности окончательно эмансипировиться изъ подъ власти Запада наложившего тяжелыя оковы на русскую иниціативу.
Эту идею необходимо провести во всѣхъ отрасляхъ русской промышленности. Всегда нужно стремиться ходить собственными ногами, безъ помощи иноземной, преимущественно нѣмецкой, няньки.
Если, напримѣръ, мы бросимъ быстрый взглядъ на развитіе авіаціи въ послѣдніе годы, беря за исходную точку ея успѣховъ знаменитый полетъ Блеріо черезъ Ламаншъ, — мы увидимъ, какъ каждая западно-европейская страна стремилась въ новой области приложения человѣческихъ силъ сразу поставить дѣло на національную почву.
Аэропланы впервые появились во Франціи. Мы, простодушные россіяне, привыкшіе плестись въ хвостѣ Западной Европы, сейчасъ же сдѣлались заказчиками ея заводовъ. Ну, а нѣмцы — какъ поступили они?
Оказывается, нѣмцы поступили какъ разъ обратно. Они сразу вступили на путь національная строительства и добились очень хорошихъ результатовъ. Въ лицѣ Румплера и Шмидта въ Германіи появились талантливые изобрѣтатели аэроплановъ, въ лицѣ Эллериха, Лангера и Ингольда блестящіе летчики, которые и по сей день держатъ никѣмъ и нигдѣ не побитые рекорды высоты полета (7000 метр.) и продолжительности полета безъ спуска (23 ч. съ мин.). Въ заключеніе, къ моменту начала великой войны оказалось, что Германія обладаетъ очень хорошимъ составомъ летчиковъ и прекрасными аппаратами.
На такую же точку зрѣнія сталъ въ Россіи И. И. Сикорскій. Послѣ долгихъ и упорныхъ трудовъ онъ построилъ своего нынѣ знаменитаго "Илью Муромца", являющагося въ полномъ смыслѣ слова русскимъ національнымъ дѣтищемъ. гордостью нашей авіаціи.
Пусть же имя И. И. Сикорскаго въ наступающемъ новомъ періодѣ жизни Россіи служитъ русскимъ изобрѣтателямъ вѣчнымъ нaпоминаніемъ объ ихъ священномъ долгѣ передъ великой Родиной, русскому же народу пусть будетъ оно яркимъ и показательньшъ примѣромъ тѣхъ выдающихся успѣховъ, которыхъ можетъ достигнуть русскій человѣкъ, если ему предоставляется возможность работать въ здоровыхъ условіяхъ общественнаго довѣрія.
Только при такомъ отношеніи къ очереднымъ великииъ задачамъ, мы освободимъ Россію отъ иноземной опеки и выйдемъ, наконецъ, за черту того заколдованнаго круга, который подавлялъ нашу національную иниціативу и предвѣщалъ намъ печальную необходимость быть всегда данниками и подражателями Западной Европы!...
Maлковъ.
проѣздомъ въ дѣйствующую армію осчастливитъ сегодня, 9-го апрѣля 1915 года, СВОИМЪ посѣщеніемъ городъ Львовъ.
Призываю населеніе города Львова къ соблюденію порядка по пути Высочайшаго слѣдованія и къ подчиненію всѣмъ требованіямъ полиціи.
Военный генералъ-губернаторъ Галиціи, генералъ-лейтенантъ графъ Бобринскій.
Львовъ, 9 (22) апрѣля 1915 г.
Великій, радостный день!
Впервые послѣ многихъ вѣковъ неволи и горя нашъ древній княжескій городъ и вся наша многострадальная страна восторженно и умиленно встрѣчаютъ сегодня своего долгожданнаго, природнаго, Русскаго Царя!
Встрѣчаютъ открыто, торжественно и всенародно, не угашая горячаго порыва истомившагося народнаго сердца, не тая завѣтныхъ думъ и чаяній народныхъ за глухой рѣшеткой вѣковой тюрьмы.
Встрѣчаютъ свободно, преданно и вѣрно, не далекаго, чужого гостя, а родного и любимаго Царя Освободителя, перваго державнаго Хозяина и Отца своего, великодушно завершающаго и закрѣпляющаго сегодня святой подвигъ освобожденія великой царственной лаской личнаго вниманія и любви.
Еще близко дымятся сѣдыя Карпаты отъ чудовищныхъ взрывовъ пальбы и потоками льется по ихъ крутымъ стремнинамъ искупительная русская кровь, а самоотверженное отеческое сердце Освободителя-Царя, въ святомъ нетерпѣніи любви не зная устали и преградъ, уже спѣшитъ къ утерянной во тьмѣ вѣковъ, а нынѣ чудесно возвращенной дочери — Карпатской Руси, чтобы непосредственно и любовно воспріять ее въ лоно родной семьи и нѣжно ободрить и обласкать ее живымъ, могучимъ словомъ увѣренной Надежды и дѣйственныхъ, отеческихъ заботъ.
И если до сихъ поръ въ наболѣвшихъ тайникахъ извѣрившейся народной души ныли еще иногда, подъ грохотъ карпатскихъ боевъ, послѣднія тѣни былыхъ сомнѣній и тревогъ, то нынѣ, въ благовѣстныхъ лучахъ просіявшаго намъ воочію священнаго Царскаго Вѣнца, подъ утренней живоносной лаской великаго Освободителя-Отца, они должны развѣяться безслѣдно и исчезнуть разъ навсегда...
***
Великій, радостный день!
И если Царскій пріѣздъ и живая Царская ласка являются для каждаго уголка Необъятной русской земли величайшимъ народнымъ праздникомъ и счастьемъ вообще, то для нашей сирой, истомившейся въ чужеплеменной неволѣ, страны — это неизмѣримо большее счастье, это — сугубый, исключительный праздникъ!
Вѣдь мы, въ неизбывныхъ цѣпяхъ и тьмѣ кромѣшней, ждали его, со всей тоской и страстью народной ждали — шестьсотъ, страшныхъ шестьсотъ лѣтъ...
Вѣдь это впервые прибываетъ къ намъ, свободнымъ, нашъ долгожданный Царь-Освободитель, нашъ первый Русскій Бѣлый Царь!
Для системы и порядка при выдачѣ пособій, городъ раздѣленъ на раіоны. Въ каждомъ раіонѣ имѣется особый старшина или попечитель, который, зная потребности населения своего раіона, выдаетъ ассигновки (талоны) разныхъ цвѣтовъ, въ зависимости отъ состава семьи: бѣлый цвѣть — для семьи отъ 1 до 2 лицъ, желтый — для семьи отъ 3 до 4 лицъ, зеленый цвѣтъ для семьи отъ 5 до 6 лицъ, кирпичный цвѣтъ — для семьи отъ 7 до 8 лицъ и красный — для семьи отъ 8 и болѣе лицъ; послѣдній разрядъ введенъ лишь съ декабря мѣсяца.
Въ зависимости отъ количества лицъ въ семьѣ въ ассигновкахъ указано количество получаемаго провіанта: бѣлый цвѣтъ даетъ право на полученіе: муки 8 кило, каши 2 кило, сахару 2 кило, соли 1 кило и кофе-консервовъ 8 стакановъ; желтый цвѣтъ: муки 10 кило, каши 3 кило, сахару 3 кило, соли 2 кило, кофе-консервовъ 8 стакановъ; зеленый цвѣтъ: муки 12 кило, каши 4 кило, сахару 4 кило, соли 2 кило и кофе-консервовъ 8 стакановъ; кирпичный цвѣтъ: муки 14 кило, каши 4 кило, сахару 4 кило, соли 3 кило и кофе-консервовъ 12 стакановъ; красный цвѣтъ: муки 16 кило, каши 6 кило, сахару 4 кило, соли 3 кило и кофе-консервовъ 12 стакановъ.
Ассигновки эти выдаются на мѣсячный срокъ на право полученія провіанта вдобавокъ къ безплатнымъ обѣдамъ. О количествѣ выданныхъ ассигновокъ по цвѣтамъ и количествѣ полученнаго по нимъ провіанта можно судять по слѣдующимъ цифрамъ въ октябрѣ выдано ассигновокъ бѣлаго цвѣта 7.981, желтаго — 5.680, зеленаго — 13.357 и кирпичнаго —1.565, всего — 18.583, и по нимъ отпущено — муки 11.427 пуд. 125 ф., каши 3.293 п. 05 ф., сахару 3.293 п. 05 ф., соли 1.921 п. 35 ф.; въ ноябрѣ выдано ассигновокъ бѣлаго цвѣта 8.524 шт., желтаго — 8.028 шт., зеленаго — 5.549 шт. и кирпичнаго 3.191 шт., всего 25.292 шт., и по нимъ отпущено: муки 16.233 пуд. 15 ф., каши 4.755 п. 30 ф., сахару 14.755 п. 30 ф., соли 2.828 п. 05 ф.; въ декабрѣ выдано ассигновокъ бѣлаго цвѣта 18.729 шт., желтаго — 9.091 шт., зеленаго — 6.188 шт., кирпичнаго — 3.969 шт. и краснаго — 425 шт., всего — 27.402 шт., по коимъ выдано: муки — 18 522 пуд. 30 ф., каши — 5.494 п. 12 ф., сахару — 5.441 п. 08 ф. и соли 3.279 п. 12 ф.; за три же мѣсяца выдано ассигновокъ бѣлаго цвѣта 25.234, желтаго — 22.799, зеленаго — 15.094, кирпичнаго — 8.725, краснаго — 425, а всего 72.277 шт., по которымъ со склада выдано: муки — 46.183 п. 30 ф., каши — 13.544 п. 07 ф., сахару — 13.490 п. 03 ф. и соли — 18.029 п. 12 ф.
По поводу нелѣпыхъ петроградскихъ разговоровъ о томъ, что въ Галичинѣ ведется нарочитая "руссификація", І. В. Никаноровъ говорить:
"До какой степени нелѣпими, чтобы нe сказать болѣе, кажутся заявленія о томъ, что кто то Галичину "руссифицируетъ" или ее нужно "руссифицировать", можно понять только здѣсь, на мѣстѣ. Я прожилъ три недѣли, исколесилъ не мало галицкихъ дорогъ, встрѣчался и говорилъ съ людьми самыхъ разнообразныхъ положеній и направленій, и за все это время пользовался только русскимъ языкомъ, ни разу не встрѣчаясь съ затрудненіемъ со стороны своихъ собесѣдниковъ. Польскаго языка я не знаю совсѣмъ, малорусскимъ владѣю свободно, такъ какъ родился и выросъ въ малорусской деревнѣ харьковской губерніи. Но я говорилъ только по русски. Со стороны поляковъ мнѣ приходилось встрѣчать полную предупредительность и готовность понять меня, съ русскими людьми я говорилъ такъ же свободно и естественно, какъ будто бы это происходило въ родномъ селѣ валковскаго уѣзда. Какъ относится крестьянство къ русской рѣчи, видно не только по тому, что оно свободно усваиваетъ русскіе обороты отъ нашихъ солдатъ, но и сознательно стремится овладѣть русской рѣчью. Я сидѣлъ какъ-то въ Ставропигійской книжной лавкѣ, пока мнѣ отыскивали и упаковывали кое-какія книги. Въ лавку непрерывно входили крестьяне и трeбовали русскій письмовникъ съ формами всякихъ дѣловыхъ бумагъ, а затѣмъ попутно спрашивали русскіе буквари и книги для чтенія съ русскими удареніями...
Могу, впрочемъ, успокоить всѣхъ россійскихъ обывателей, боящихся насильственной "русифікації" края, что оффиціально это дѣло обстоітъ совсѣмъ благополучно. Во Львовѣ открыты и функціонируютъ польскія частныя школы. Гимназисты і гимназистки аккуратно посѣщаютъ классы и учатся даже по тѣмъ же самымъ учебникамъ, которые были изданы при австрійскомъ правительствѣ. Въ нихъ не мало очень рѣзкихъ выпадовъ по адресу Россіи, но замѣнять ихъ нечѣмъ. Завѣдывающіе польскими учебными заведеніями выразили полную готовность взять учебники иныхъ изданій, если они будутъ доставлены во Львовъ, и теперь идутъ хлопоты о томъ, чтобы достать польскіе учебники изъ варшавскаго учебнаго округа. Русской школы во Львовѣ нѣтъ ни одной; и многія русскія дѣти, чтобы не терять учебнаго времени, посѣщаютъ школы польскія. Въ ближайшее время предположено къ открытію 12 магистратскихъ школъ (нѣчто въ родѣ нашихъ городскихъ училищъ), но 10 изъ нихъ будутъ польскія и только двѣ русскихъ. Это конечно, не совсѣмъ соотвѣтствуетъ даже скромной австрійской статистикѣ, считавшей во Львовѣ 30% русскаго населенія, но тѣмъ не менѣе это такъ, и бояться за слишкомъ усиленную и ускоренную "руссификацію" совсѣмъ не приходится!!"
Освященіе новаго православнаго храма во Львовѣ. Сегодня, 4 апрѣля, преосвященнѣйшимъ Евлогіемъ будетъ освященъ новый православный храмъ — въ усадьбѣ "Народнаго Дома", по ул. Зыбликевича, №24, который до недавняго времени, какъ известно, находился въ вѣдѣніи уніатскаго женскаго ордена "василіанокъ", а затѣмъ, когда послѣднія по рѣшенію суда принуждены были его оставить, былъ совершенно спустошень и кощунственно оскверненъ этими благочестивыми монахинями. Настоятелем храма остается прежній, присоединившійся нынѣ къ православію, священникъ о. Іосиф Тягнибокъ.
Присоединеніе къ православию. Православное движеніе въ Галичинѣ, какъ и следовало ожидать, принимаетъ все болѣе широкіе размѣры, стихійно охватывая не только народныя массы, но и многихъ представителей мѣстнаго уніатскаго духовенства.
Въ теченіе минувшей недѣли во Львовѣ опять присоединились къ православію три уніатскихъ священника, завтра же предстоитъ присоединеніе еще четырехъ.
Возмутительные факты. Намъ сообщаютъ слѣдующіе возмутительные факты:
1-го апрѣля явился въ русскій пріютъ для бѣженцевъ по Театральной ул. №21, съ цѣлью прививки оспы призрѣваемымъ бѣженцамъ, неизвѣстный по фамиліи врачъ-полякъ. Когда къ нему подошла по очереди крестьянка Марія Насаднюкъ, изъ Надворной, и на вопросъ: откуда она? отвѣтила, что она бѣжала изъ Надворной, "потому что насъ тамъ австрійцы вѣшали", онъ далъ ей слѣдующее "патріотическое наставленіе: "А ты не знаешь, что кто тебя кормилъ, тому ты и должна служить!" Затѣмъ, вошедши въ азартъ, воинственный врачъ набросился на другую крестьянку — Марію Глимскую, подошедшую къ нему съ ребенкомъ: "Убирайся вонъ, ты старая чертовка, съ твоимъ собачьимъ щенкомъ!" Когда же присутствующіе обратили его вниманіе на неумѣстность такого грубаго поведенія, онъ крикнулъ: "Хорошо имъ такъ, пусть не бѢгутъ отъ своихъ!" Наши несчастные бѢженцы слишкомъ много претерпѣли со стороны австрійцевъ, чтобы имъ теперь выслушивать такія издѣвательства со стороны зазнавшагося польскаго врача, все еще, повидимому, по старой привычкѣ, видящаго въ нихъ только "быдло", съ которымъ нечего церемониться.
Не менѣе возмутителенъ другой подобный случай, имѣвшій мѣсто въ краевой больницѣ, по Лычаковской ул.
29 марта изъ пріюта "Народнаго Дома" былъ отправленъ въ названную больницу 12 - лѣтній мальчикъ Михаилъ Бутра, у котораго болѣла нога. Въ пріемной спросилъ его какой-то больничный чинъ по- польски: "А ты кто: полякъ, украинецъ или русскій?" Получивъ отвѣтъ, что — русскій, спрашивавшій вышелъ, сильно хлопнувъ дверью, а явившійся черезъ минуту врачъ, осмотрѣвъ бѣгло ногу мальчика, наотрѣзъ отказалъ ему въ пріемѣ въ больницу.
Неужели же признавать себя русскимъ долго еще будетъ являться для нашего народа прежнимъ клеймомъ жалкаго парія и раба?!
Противъ дороговизны мяса. Магистратъ города Львова, желая устранить возрастающую постоянно дороговизну мяса, вызванную уменьшеніемъ привоза мяса и пригона скота изъ провинции, открываетъ на дняхъ особую "городскую контору посредничества въ продажѣ скота и мяса", которая будетъ вѣдать поставкой мяса и скота для города. Въ частности, задача конторы будетъ за ключаться въ покупкѣ мяса и скота въ провинціи и въ перепродажѣ таковыхъ, по своимъ цѣнамъ, львовскимъ мясникамъ, а также въ посредничествѣ при торговыхъ сдѣлкахъ между мясниками и скотоводами вообще. За болѣе подробными справками слѣдуетъ обращаться къ завѣдывающему конторой городской скотобойни г. Адаму Плачку.
Состоявшееся въ нынѣшнемъ году, въ традиціонный день Фомина воскресенья, годичное общее собраніе Ставропигійскаго Института отличалось особеннымь оживленіемъ и торжественнымъ подъемомъ духа.
Приподнятое настроеніе собранія и торжественный тонъ и характеръ его совѣщаній и рѣшеній показывали, что всѣ участники собранія съ достойнымъ вниманіемъ учли и съ полнымъ сознаніемъ отвѣтственности взвѣсили всю важность историческаго момента, поистинѣ безпримѣрнаго и единственнаго въ продолжительной жизни этого высокозаслуженнаго культурнаго учрежденія Галицкой Руси. Съ поры своего возникновенія и за весь долгій, свыше 300-лѣтній періодъ своего дѣятельнаго существования, ему впервые довелось нынѣ свободно праздновать свой традиціонный годовой праздникъ въ свободномъ и возрожденномъ къ новой жизни русскомъ Львовѣ!
Первоначально, въ эпоху литовско-польскаго владычества, въ качествѣ одного изъ первыхъ и главныхъ западно-русскихъ братствъ, Львовское Успенское Братство преимущественно радѣло о чистотѣ вѣры и обряда, зорко слѣдило за нравственнымъ поведеніемъ своихъ членовъ-братчиковъ, усердно занималось дѣлами благотворительности въ кругу своей православной паствы и, что самое главное, высоко держало знамя церковно-національнаго просвѣщенія, какъ своей типографско-издательской дѣятельностью, такъ и въ особенности знаменитой во всей Западной Руси своей братской школой. Надѣленное въ 1586 г. со стороны константинопольскаго патріарха правами и привилегиями "Ставропигіи", Львовское Братство стало вести упорную и небезуспѣшную борьбу въ защиту православия съ іезуитско-католическимъ засильемъ въ самое лютое время вѣроисповѣдной и національной нетерпимости и гнета въ Польшѣ. Вынужденное, наконецъ, въ началѣ XVIII-го вѣка, принять унію, Братство задалось чрезвычайно трудной, но вмѣстѣ съ тѣмь и высокопатріотической миссіей — отстаивать и спасать отъ окончательной гибели, по крайней мѣрѣ, то, что еще сохранить и спасти казалось возможнымъ, и съ этой цѣлью, въ послѣдніе годы старой Польши и затѣмъ подъ владычествомъ Aвстріи, сосредоточило всю свою дѣятельность, бдительность и энергію на дѣлѣ утвержденія и защиты русской культуры и неприкосновенности греко-восточнаго церковнаго обряда въ Галичинѣ.
Съ совершившимся нынѣ освобожденіемъ и возсоединеніемъ Карпатской Руси съ Россіей, также и условія жизни и круга дѣйствій этого старѣйшаго нашего культурнаго учрежденія, конечно, совершенно измѣняются и раздвигаются гораздо шире. Всѣ тѣ возвышенныя и, казалось, недостижимыя культурно-національныя начала, за которыя Ставропигія въ продолженіе нѣсколькихъ столѣтій стойко и неустрашимо боролась и къ которымъ, выбиваясь изъ силъ, всегда стремилась, теперь, подъ державной сѣнью русскаго двуглаваго орла, вдругъ перестали считаться чѣмъ-то предосудительнымъ или даже преступнымъ и получили полную возможность живого и свободнаго развитія и расцвѣта.
И старое русское Братство въ нынѣшнее Фомино воскресенье дало живое выраженіе этому знаменательному сознанію грядущаго народнаго возрожденія, свободы и правды. Какъ нашимъ читателямъ уже извѣстно, нынѣшнее общее его собраніе поручило новоизбранному совѣту незамедлительно обсудить историческую роль Ставропигійскаго Института, какъ защитника православія, и въ возможно скоромъ времени созвать чрезвычайное общее собраніе для вынесенія по этому вопросу соотвѣтственнаго рѣшенія.
Обозрѣвая эту историческую роль Ставропигіи съ лучшей, смѣло можно сказать, подвижнической стороны, нельзя, конечно, и сомнѣваться въ характерѣ и направленіи предстоящихъ ея рѣшеній. Для защиты православія въ глубокую старину Ставропигія была основана, за православіе геройски боролась многіе вѣка, и православіе должно въ нынѣшній великій и радостный моментъ освобождения воспрянуть и просіять въ ней особенно сильно и ярко. Это — несомнѣнное почетное преимущество за служеннаго Львовскаго Братства, это — священнѣйшій долгъ его не только передъ собственной своей свѣтлой исторіей, но и передъ всѣмъ галицко-русскимъ народомъ вообще!
Предстоящій знаменательный шагъ Ставропигіи будетъ имѣть для вопроса объ окончательномъ духовномъ объединении Карпатской Руси съ Россіей, несомненно, огромное значеніе. Какъ древнѣйшій и передовой, пользующійся во всей странѣ высокимъ авторитетомъ, культурный очагъ, она приложитъ нынѣ свою древнюю пeчать исторической правды и санкцій къ тому великому акту, который стихійно проявляется теперь въ живомъ и неудержимомъ порывѣ народа и пачертанъ искони въ его душѣ и сердцѣ. Ставъ опять православной, Львовская Ставропигія станетъ снова во главѣ народа, правда, не для борьбы съ гонителями православія, ибо ихъ, конечно, въ Россіи не будетъ и быть не можетъ, а для возвышенія и утверждения въ странѣ его достоинства и полнаго торжества.
С. Бендасюкъ.
з поляkів
Z powoju zapowiedzi wyodrębnienia Galicji zamieszcza "Gwiazdka Cieszyńska" następujące znamienne uwagi:
"Ogloszenie niezawisłości Królestwa Polskiego wywołało na Sląsku wielką radość. Wszyscyśmy marzyłi od zarania młodości o wolnej, niepodległej Polsce, lud nasz dopytywał się niezliczone razy, czy też rzeczywiści kiedyś Polska na nowo powstanie. Wdzięczni też jesteśmy wielkodusznemu monarsze za wskrzeszenie Polski i z niecierpliwością oczekiwać będziemy dalszych kroków, zmierzających do przeprowadzenia tego wielkiego planu.
Musimy tu zaraz zaznaczyć, ze radość nasza byłaby jaśniejsza i Żywsza, gdyby ogłoszenie Polski nie było połączone z wyodrębnieniem Galicji, owszem gdyby manifest z dnia 5. listopada obejmował także Polaków śląskich. Tak się jednak nie stało, a to pominięcie nas poskramia nasz zapał i każe nam trzeźwo patrzeć na nastające zmiany.
Nie wiemy chwilewo, czy spełniono życzenia Koła polskiego domagającego się od dawien dawna zerszej autonomji dla Galicji, czy też żądania Niemców austr., stawiane od kilkudziesięciu lat w różnych programach radykalnych. Dla nas Polaków śląskich, jedno i drugie zgubne i szkodliwe, bo po osunięciu posłów polskich z Galicji z austr. Rady państwa posłowie polscy ze Śląska skazani będą na własne siły i wobec większości niemieckiej w parlamencie, która pewną jest po wyodrębnieniu Galicji, trudno im będzie utrzymać dotychczasowe zdobycze, nie mówiąc już o uzyskaniu nowych. Wyodrębnienie Galicji przedstawia się więc jako ciężki cios, wymierzony, może niesamowiednie, przeciw istnienia i rozwojówi ludności polskiej na Śląsku i dlatego bez uroczystego zapewnienia nam szczegółowo w drodze ustawodawczej praw naszego języka i naszego ekonomicznego rozwoju nie godzimy się na w mowie będące wyodrębnienie Galicji. Cwieremilionowa ludność polska na Śląsku, stojąca wysoko pod względem kulturalnym, więcej zaważyć powinna, aniżeli wyodrębnienie Galicji. Wyodrębnieni jest formą przejściową stosunku Galicji do panstwa, duży zaś odłam narodu wart, by go dla formy nie skazywano na śmierć wynarodowienia. Oświadczenie to nasze niech przyjmie Koło polskie do wiadomości".
Przez ubiegło dwa dni bawjłą we Lwowie specjalna komisja ministerjalna celem zwiedzenia tutejszych urządzeń sanitarnych. Skład komisji stanowili referent sanitarny w ministerstwie sprąw wewnętrznych Haberler, st. lekarz powiatowy przy ministerstwie dr. Tauber, protomedyk dr. Lachowicz, reprezentant 2 armji doc. dr. Moldavan, inspektor sanitarny przy Wydziale krajowym p. Lipski, inspektor sanitarny dr. Tyszkowski z ramienia miasta, prof. dr. Wiczkowski, oraz dr. Selzer Marcin, komendant uzdrowiska w Holosku wielkiem.
Komisja wiedeńska przybyła do Lwowa w celach informacyjnych, w jakiem stadium znajduje się akcja zwalczania gruźlicy, oraz obmyślenia planów celem należytego rozwoju tej akcji na przyszłość. Komisja zwiedziła już kilka miejscowości w kraju, gdzie mają powstać przy szpitalach uzdrowiska dla piersiowo chorych, oraz poradnie i dyspensatorja.
Komisja przybywszy do znanego uzdrowiska w Hołosku wielkiein, rozszerzonego znacznie w ostatnich czasach staraniem wojskowości, zwiedzila ję szczegółowo, wdrażając się z uznaniem o urządzeniach. Informacji udzielali gościom prof. dr. Wiczkowski i dr. Selzer.
W dalszym ciągu zwiedzano zakład odczyszczania na placu Bema, który w czasach epidemji chorób zakaźnych oddawał nieocenione usługi.
W końcu udano się do gmachu szpitala powszechnego, gdzie oprowadzał komisję dyrektor dr. Starzewski. Tu zainteresowała się komisja oddziałem chorób skórnych, na którym od dłuższego czasu panuje przepełnienie. Po szczegółowem zwiedzeniu uznano konieczność możliwie najrychlejszego załatwienia tej piekącej sprawy, zarząd szpitala bowiem stanął wobec faktu niemożności dalszego przyjmowania chorych. O ile w czasach normalnych oddział chorób wenerycznych żeński liczył 70 łóżek, dziś mieści się tam 250 chorych, nie licząc już 50 chorych, umieszczonych w klinice dermatologicznej, co czyni razem z chorymi na oddziale męskim około 350 osób. Jest to liczba niebywale wysoka, dotąd w historji szpitalnictwa naszego nieznana. Wielką rolę odgrywa tu liczny napływ chorych z prowincji. Okazuje się tędy potrzebą natychmiastowego rozszerzenia tego oddziału, co ma w najbliższej przyszłości nastąpić kosztem niektórych objektów szkoły św. Antonjego. Po skończonem zwiedzaniu referent sąnitarny Haberler przyrzekł sprawą się zająć, przyczem zakreślono w głównych zarysach plany pryszłej walki i tą chorobą.
Wczoraj wieczorem odbyło się w ratuszu zwyczajne posiedzenie komitetu aprowizacyjnego, na którem jawił się prócz czlonków komitetu reprezentant komendy miasta nadpor. Feingold, radca dworu Syroczyński jako delegat grona konsumentów, inspektor sanitarny dr. Tyszkowski, oraz p. Ankraut, jako reprezentant spółki naftowej "Galicja". Jedna z pierwszych spraw, jaka się znalazła na porządku dziennym, była kwestia nafty. P. Ankraut zabrawszy glos przedstawił historję przydziału nafty dla Lwowa, oświadczając, iż rozdziałem dysponuje obecnie ministerstwo handlu. Ze statystyki, jaką niedawno sporządzono wynika, że na miasto nasze przypada 5 i pół wagona nafty, co w dziasejszych warunkach wystarcza zaledwie na półtora dnia. Sprawę polepszyć ma blizkie otwarcie rządowej centrali naftowej. Wysłanemu do Wiednia z ramienia komendy miasta urzędnikowi udało się w końcu uzyskać około 20 wagonów nafiy, co zapobegnie chwilowo przynajmniej brakowi tego produktu w mieście. Wobec konjeczności podwyższania ceny nafty postanowiono tę podwyżkę do wysokości 52 gr. za litr, oraz aby sklepy wydawały kupującym po jednym litrze, a nie po pól, jak dotąd bywało. Wobec tego, iż skutkiem braku narty rzemieślnicy lwowscy są narażeni na zaprzestanie pracy i utratę zarobku, postanowiono zwrócić się do Izby rękodzielniczej, aby się zajęła wydawaniem legitymacji na zakupno nafty dla tych rękodzielników, którzy się poslugują oświodeniem naftowem. Uprawnieni do prowadzenia przemysłu otrzymają legitymacje na zakupno 5 litrów nafty na tydzień w jednym z większych składów.
Nastąpiło sprawozdaje kierownictwa miejskiego biura opałowego, z którego wynika, że na składzie znajduje się 57 wagonów drzewa, 11 wagonów węgla oraz 2 wagony brykietów. Wczoraj otrzymaj zarząd miasta telegram, że w drodze znajduje się dla Lwowa około 100 wagonów węgla; prócz stałe nadchodzących transportów brykietów. Wskutek braku opalu w ostatnich kilku dniach musiano przerwać naukę w kilku szkołach.
Wcąż jeszcze poważnie przedstawia się sprawa zaopatrzenia miasta w kartofle, a to ze względu na wczesne opady śniegu i grożące mrozy.
W dniu wczorajszym nadeszło na dworzec przeszło 50 wagonów kartofli. Dziś zarekwirowanych będzie kilkadziesiąt zaprzęgów wojskowych i miejskich celem zmagazynowania transportu. Dotąd zwieziono razem około 600 wagonów.
Pomyślniej natomiast przedstawia się sprawa mięsna. W ciągu ostatnich 2. dni nadeszło do Lwowa 14 wagonów świń. W handlach tedy i sklepach masarskich pojawić się powinna znaczniejsza ilość tłuszczów, wobec czego publiczność będzie mogła zrealizować karty kontrolne. Ceny mięsa na tydzień następny pozostają niezmienione.
W dalszym ciągu posledzenia nadpor. dr. Feingold złożył sprawozdanie z odbytej podróży komisyjnej do Krakowa w sprawre wypieku chleba. Obszerne sprawozdanie w tej sprawie podamy osobno.
W końcu omawiano obszernie sprawę nowego przydziału mąki. W najbleszych dniach wejdzie w życie rozporządzenie wprowadzające wypiek chleba o wadze 980 gr., jak również co do nowego sposobu realizowania kart na mąkę.
Berno szwajcarskie (TBK.) "Bund" donosi, że wczoraj wieczorem Henryk Sienkiewicz zmarł w Vevey na udar serca.
W tej suchej, treściwej formie nadeszła bołesna wieść o zgonie Sienkiewicza. Żadnych bliższych szczegółów prócz tego, że śmierć nastąpila na udar serca. Lecz czyż trzeba szczegółów wobec zapadłego na wieki, groźnego w swej nieodwołalności faktu: Sienkiewicz nie żyje!
I dochodzi nas ta nieszczęsna wieść w chwilach, gdy otucha w serca nasze wstąpiła że gromy rzucane na nas srogą ręką losu ustają, że horyzont naszego zbierowego życia rozjaśnia jutrznia nowych cżasów. I zdalo się nam, że już niezego stracić, a wszystko odzyskan jest nam dane. Nikt nie prypuszczał myśli — mimo ostrzegającego znaku, że u wezgłowia jednego z najlepszych pośród nas stoi śmierć, że go zabierze z grona żywych na wieczny, ukojny sen.
Jednak stało się, — stało się przyrodzoną silą rzeczy, przeciw której niemasz mocy nijakiej. Dokonal się żywo: pisarza wielkiego, męża w narodzie niepospolitego, chluby jego, oraz orędownika w obliczu narodów wszej ziemi. W pięknych tworach jego talentu, w szlachetnych rysach jego indywidualności rozpoznawał świat odrębne imię naszej ojczyzny, wysokie piękno naszych dążeń i aspiracji. Przez niego głównie zajrzał cudzoziemiec w istotę naszego życia i przyznawał nam do tego życia prawo, bezpośrednio i pośrednio przez uznanie najwyższe żywego piękna tworów Sienkiewicza. Jak ongiś Bielski i Starowolski, tak dziś on, albo raczej już wczoraj niestety — otwierał drogę poznaniu nas przez cudzoziemskie cywilizowane narody i w ten sposób wprowadzał w ich wielką rodzinę. Tylko czyniI to żywiej, dobitniej.
Wysłużył więc sobie pracą i talentem prawo oredownika swego narodu przed obcymi. Był nim już przed wojną. Gdy wojna wybuchła i jej nieszczęścia posypały się nadmiarem na nasze ziemie, na hasło rzucone jego męskiem słowem i zaświadczone jego wielkiem nazwiskiem, świat cały pośpieszył ziemiom tym z pomocą.. Otarła ona niejedną łze, ukoiła niejedną boleść, niejedno nieszczęście uchyliła. Przelo błogosławione było zewsząd imię, które pomocy tej było widomym znakiem i sprawcą — imię Sienkiewicza. Przeto niedawna data jego 70-lecia, znacząca zarazem upłynięcie pięćdziesięciu lat pracy literackiej, nabrała znaczenia święta narodowego; była sposobnością, przy której wypowiedziała się nietylko najgłębsza cześć narodu dla pisarza, darzącego go dziełami piękna wielkiej wartości, ale solidarna i wspaniała w swej solidarności cześć dła człowieka mężnego w służbie ojczyzny.
Szczęśliwy naród, któremu dane jest chwile takie przeżywać. Myśmy niedawno chwilę tak mieli i cieszyli się jej radością. Harmonia między narodem a jego wybitną jednostką była w niej całkowita. Ona też łagodzi nasz dzisiejszy ból, najważniejsza w niej świadomość spełnionego obowiązku narodowego wobec Sienkiewicza, nie zmniejsza wprawdzie naszej doli osieroconych po stracie jednego z przewodnich duchów, ale ja łagodzi do miary głębokiego smutku, iż był z nami w chwiłach klęsk i nieszczęść, a niemasz go w świtających chwilach radości i wesela. Niemasz go jako człowieka żywego, któryby w radość naszą umiał spojrzeć tak głęboko, jak umiał patrzeć w boleść — jest jednak i pozostanie z nami na zawsze jako duch czuwający w naszych sercach nad prawością jego uderzeń i jako szafarz piękna, ile kto go zechce z dzieł jego zaczerpnąć.
Wieczna czość jego pamięci!
Prezydent apelacji lwowskiej eksc. Czerwiński bawił, jak wiadomo, w ostatnich dniach we Lwowie w sprawach urzędowych. Na jednej z licznych audjencjj, udzielanych codziennie urzędnikom i służbie sądowej, oraz osobom prywatnym, przyjął też eksc. Czerwiński jednego z naszych współpracowników i udzidił mu uprzejmie kilku interesujących szeroki ogól informacji.
— Czy wiadomo ekscelencji, kiedy powróci apelacja z Olomuńca do Lwowa? — zapytałem na wstępie.
— Proszę pana, tego na razie nikt nie wie. Powrót nasz nie od nas zależy, lecz od zarządzeń kierownictwa armji. Już w maju br. wszystko było przygotowane do powrotu, tymczasem przyszła ofenzywa czerwcowa, która wszystko wstrzymała. Na razie, jak się zdaje, kwestja powrotu nie jest aklualną, rozstrzygnięcie jej zależeć będzie od sytuacji. Gdyby apelacja miała powrócić do Lwowa, powrócą wraz z nią wszystkie inne władze, urzędujące obecnie poza krajem.
— Czy eksc. wydal obecnie we Lwowie jakieś specjalne zarządzenia w sprawach sądowych ogół naszego społeczeństwa interesujące?
— Głównym celem mego przyjazdu jest kwestja powiększenia personalu w sądzie krajowym i cywilnym, gdyż dotychczasowe siły obciążone są pracą.
— Równocześnie zajmuje się eksc. kwestia organizacji opieci sierocej; jak się ta kwestja obecnie przedstawia?
— Jest ona na dobrej drodze. wkrótce ujętą zostanie w ramy ustawowe i pójdzie normalnym torem.
— Gdzie mieszczą się obecnie siedziby wszystkich sądów, ewakuowanych z powoda wypadków wojlnnych z Galicji wschodniej?
— Sądy te nie urzędują obecnie, na razie są one rozwiązane.
— Jak się zalatwia sprawy spadkowe i depozytów sądowych? Zdarza się, że ludzie, którzy mają majątki w depozytach sądowych, cierpią niedostatek. Wiadomo mi, że niektórzy z nich zgłaszali się do Komitetu opieki nad uchodźcami o wsparcie.
— Centrala wszelkich depozytów sądowych znajduje się obecnie w Wiedniu i Salzburgu. Wszyscy, którzy mają sprawy depozytowe już załatwione przez odnośne sądy, mogą się tam zgłaszać wprost, lub za pośrednictwem sądu krajowego we Lwowie. Ci zaś, którzy nie posiadają odpowiedniej uchwaly sądowej, winni się zgłosić do lwowskiego sądu krajowego i zażądać delegacji sądu dla załąwienia sprawy. W każdym jednak wypadku sąd krajowy we Lwowie udzieli potrzebnych informacji i pomocy.
— Czy sędziowie z ewakuowanych powiatów są zatrudnieni w sądach galicyjskich?
— Tak, rozdzielono wszystkie siły sądowe, które pozostały do dyspozycji.
— Jak sobie dają radę sądy galicyjskie z obecnym personalem?
— Personal sądowy znacznie przerzedzony, brak sił, a pracy wiele.
— Jak się przedstawia sprawa kandydatów do stanu sędziowskiego po wojnie?
— Kwesija ta przedstawia się smutno, skoro się zważy bardzo małą obecną frekwencję słuchaczy na wydziale prawa.
Nie chcąc smuć dalej niewesołych myśli na ten temat, poruszyłem sprawę aktualniejszą i zapytałem Ekscelencję jak sobie wyobrażą działalność galicyjskich sądów w razie wyodrębnienia Galicji.
Z odpowiedzi, jaką na pytanie moje otrzymałem, wynika, że Eksc. Czerwiński już dziś kwestją tą się żywo interesuje, a zabierze glos w odpowiednim czasie. Glos ten będzie miał niezawodnie doniosłe znaczenie.
W dniu wczorajszym miasto nasze przybrało jeszcze bardziej świąteczny wygląd, niż w dniach poprzednich. Tysiące nalepek czerwieni się w oknach, barwy narodowe zdobią domy, bałkony, portale sklepowe. Kupiectwo polskie przyozdobiło swoje sklepy gustownie, z przepychem, jak przystało na wielkie święto narodowe. Niektóre gmachy, jak np. Tow. kredyt. ziemskiego Banku hipotecznego, Kasyna i Kola literacko-artyst. teatry miejskiego i wiele innych mają bardzo bogate dekoracje. Również udekorowano budynki szkolne. Bialy orzeł widnieje na każdem niemał wiejscu, tu i ówdzie w skromnej, gdzieindziej w ozdobnei szacie. Obywatelstwo lwowskie ozdobiło pierś swoją kokardkami, przy których umieszczono podobiznę Piłsudskiego, lub orła białego.
Uroczyste obchody w szkołach lwowskich.
I mlodzież szkolna lwowska czcila wczoraj chwilę ogłoszenia znanych manifestów. Odbyły się mianowicie we wszystkich szkolach uroczyste poranki, poprzedzone nabożeństwem w kościołach, w których wzięła udział młodzież obojga płci pod przewodem grona nayczycieli. Dla młodzieży szkól średnich odbyły się nabożeństwa z kazaniem okolicznościowem.
Po wysluchaniu mszy udała się młodzież do budynków szkolnych, gdzie zgromadzona w salach wysłuchała przemówień kierowników. W program uroczystego poranku wchodziły deklamacje i odśpiewanie pieśni patriotycznych.
Rada szkolna okręgowa wydała polecenie, aby mlodzież szkolna począwszy od kl. 4. wzięła gremialny udział w dzisiejszym pochodzie manifestacyjnym.
W teatrze miejskim.
Popołudniowe przedstawienie przepięknych i zawsze entuzjastycznie przyjmowanych przez młodzież obrazów doby Kościuszkowskiej, może najbardziej przemówić do serc młodego pokolenia, które szezelnie zapełniło widownę teatru miejskiego. Grano "Kościuszkę pod Racławicami" starannie, a postać Tadeusza Kościuszki w interpretacji p.
Chmielińskiego przyjmowana była burzliwymi oklaskami, również każdorazowe pojawienie się kosynierów z Bartoszem Głowackim, którego odegral p. Rasiński, wywoływalo frenetyczne oklaski. Końcowe obrazy poszczególnych aktów, jak przysięga Kościuszki, rzeź w Kozubowie, zdobycie armat i powrót zwycięskich wojsk, sprawiły silne wrażenie, na skutek niemilknących oklasków musiano je kilkakrotnie odsłaniać.
Wieczorem odbyło się w teatrze miejskim przedstawienie galowe. Salę wypełniła odświętnie przystrojona publiczność. Na przedstawieniu byli obecni liczni dostojnicy wojskowi i świeccy. I tak: kom. Bohm-Ermolli, gen. Riml, radca dworu Reinlender, radca Grabowski, rektor Twardowski, członkowie Rady przybocznej.
Przed rozpoczęciem przedstawienia orkiestra teatralna odegrała hymn narodowy "Jeszcze Polska nie zginęla".
Obecni wysłuchali pieśni Legionów stojąc.
Program wypelnieno przedstawieniem "Strasznego dworu" Moniuszki ze współudziałem pp. Tarnawskiego i Lowczyńskiego w głównych rolach. Wykonawcy byli żywo oklaskiwani.
Uroczystość zakończono przedstawieniem obrazu z żywych osób i odegraniem poloneza Kurpińskiego.
Przez cały ciąg przedstawienia panował nastrój podniosły.
Bruki lwowskie, wykonczone tuż przed wojną olbrzymim sumplem gminy uległy wskutek wzmożonego ruchu ciężarowego w czasie dwuletniej wojny znacznemu uszkodzeniu. Przez cały czas inwazji przewalały się głównemi ulicami miasta transporty rosyjskie, przejechało środkiem miasta wiele tysięcy armat i ciężkich wozów, co spowodowało głębokie wyboje, utrudniające obecnie coraz bardziej normalny ruch kołowy. Jak się dowiadujemy, z inicjatywy komendy miasta nastąpić ma rekonstrukcja znacznej części ulic, a roboty rozpocząć się mają z chwilą nadejścia zamówionego już materjału kamiennego. Kierownictwem robót zająć się ma gmina, sił roboczych zaś dostarczy wojskowość. Przy tej sposodności unormowany też zatanie ruch wozów automobilowych ciężarowych, dla których wyznaczone zostaną specjalne kierunki, omijające śródmieście.
Na dzisiejszym targu w Rynku, na pl. Strzeleckim i pl. św. Teodora było mnóstwo owoców i jarzyn, drobiu też było sporo. Za kaczkę wykarmioną żądano 7 koron, za koguta 5 kor., za parę nędznych kurcząt 5—6 kor. Na Rynku pojawily się dziś u jakielś dziewczyny wiejskiej bardzo piękne poziomki, żądała też ona za nie piękną cenę, mianowicie za mały koszyczek, zabierający około litra poziomek 5 koron. Mnóstwo osób dowiedziawszy się o tej cenie, wzruszyło ramionami i odeszło. Dziewczyna stalo odpowiadała na pytanie: "pięć koron". Nikt się nawet nie targował. Wreszcie znalazł się amator i dal 5 kor. Pojawiły słę też na Rynku grzyby w wielkej ilości, ale również bardło drogie. Z nabiału naniosły kobiety wiejskie dużo garnków białego, gęstego płynu, zwanego śmietaną, bo o prawdziwą, dobrą śmietanę dziś trudno, jej nie było wcale widać, a masła nie ma ani na lekarstwo. Od północno-zachodniej strony Rynku rozłożyli się żołnierze-inwalidzi z kartoflami z ogrodu inwalidów i z kwiatami w doniczkach. Kalafiory sprzedają na wagę, podług taryfy maksymalnej. Kartofli w dalszym ciągu nie ma na targu w dostatecznej ilości, stoją dalej długie "ogonki" kobiet, pragnących zakupić kartofli. Cena owoców nieco spadla na dzisiejszym targu, dzięki temu, że zjechało dużo sadowników z okоlicznych wsi.
W ostatnich czasach zdarzało się, że z każdym niemal dniem znikały z obrotu handlowego rozmaite potrzebne do codziennego użytku artykuly spożywcze i inne produkty. Powszechnie mówiono w mieście, że spekulanci pochowali te produkty dla osiągnięcia wyższych cen w przyszłości. Tego samego zdania był dyrektor policji radca dworu dr. Reinlender i postanowił rzecz zbadać za pomocą rewizji w sklepach zamkniętych i w magazynach, mieszczących się w zakamarkach dziedzińców III. i II. dzielnicy.
Dziś od wczesnego rana przeszło 20 urzędników policyjnych pod kierunkiem komisarza Raczka przy pomocy agentów i żołnierzy policyjnych przeprowadziło rewizję. Osobno przeprowadzały rewizje komisarjaty dzielnicowe. Rezultat tych rewizji iest nadzwyczajny. Wykryto kilka pokątnych magazynów, wypakowanych towarami. Magazyny te policyjnie zamknięto. Ponadto znaleziono w zamkniętych sklepach i izbach mnóstwo bardzo pożądanych produktów, jak np. mąkę, cukier, czekoladę, zapałki, mydło, fytoń itp.
W pewnej ubikacji, znajdującej się za sklepem z cukierkami znaleziono 24 skrzyń zapałek, a każda skrzynia zawierała 6.000 pudełek, w piwnicy znaleziono skrzynie z mydłem zupełnie zwilgotniałem.
Wśród skonfiskowanych towarów, jest wieje towarów pozostawionych przez Rosjan. W domu przy ul. Jagiellońskiej, gdzie przed kilku tygodniami wykryto duży magazyn mydla rosyjskiego, znaleziono dziś pokost rosyjski wartości kilka, lub kilkanaście tysięcy koron. Część skonfiskowanych towarów złożono na razie w policji, reszta pozostała w magazynach opieczętowanych. Policja prowadzi dalsze śledztwo.
Cudny, ciepły wieczór — może ostatni wieczór letni w tym roku.
Po skwerach i placach miejskich rojno i gwarno — mały ludek bosonogi, lotny, hałaśliwy, ugania na wszystkie strony; słychać śmiechy, urywki legionowych piosenek, często krzyki i płacze — ale to wszystko razem brzmi akordem szczęścia, pełnią życia rwącego się w przyszłość, nie wlokącego jeszcze za sebą szarego ciężaru przeszłości. Kochane dzieci! nasze dzieci! Radoby się je otoczyć wszystkiem dobrem na ziemi, i mimowoli smutno się robi na myśl, że takich pogodnych, ciepłych wieczorów, pełnych radosnego gwaru, tak mało już mieć będą w tym roku, że wkrótce chłody jesienne zapędzą je do izb mrocznych i wilgotnych, że dużo, większość jest między nimi takich, co z braku ciepłego płaszczyka i niemożnosci zdobycia jakiegokolwiek obuwia, będą przez długe mroźne miesiące odsiadywać areszt domowy, pozbawione powietrza, ruchu i tych promieni światła rozsiewanych przez szkołę, ku którym dusza dziecka zwraca się z bezwiednem łaknieniem jak słonecznik do słońca.
Wobec panującej strasznej drożyzny, takich dzieci będą u nas w tym roku zastępy całe. Wszystok grosz idzie na chleb — obyż choć wystarczał! a ciepłe odzienie, buciki, o tem i zamarzyć trudno.
"Ochrona Dziecka" dawno już zaczęła przygotowywać się do zimowej kampanji, ale ma w rejestrach swoich spisane do dwóch tysięcy takich najbiedniejszych dzieci, które okryć trzeba przed zimą, jeśli nie mają zmarnieć fizycznie i moralnie z braku powietrza, słońca i braku nauki — boć w tych letnich zużytych spencerkach, z bosemi nóżkami, trudno je pędzać do szkoły. Ubrać je wszystkie — zadanie prawie niemożliwe do podjęcia — chyba... chyba, gdyby dla tysięcy tych biednych dzieci tysiące serc dobrych, współczujących zabiło litością — gdyby każda nieco zasohniejsza rodzina postanowiła sobie, że prócz własnych dzieci ubierze tej jesieni w płaszczyk łub buciki, choć jedno małe biedactwo.
Prawda, że nikomu to łatwo nie jest i tyle wydatków na wszystkie strony, drożyzna straszna... ale ofiarowanie jednego, małego płaszczyka, z którego własne dziecko już wyrosło, przecie tak bardzo nie zacięży na budżecie domowym, a w budżecie sił narodowych, ta drobna ofiara może wydać plon obfity. "Ochrona dziecka" przyjmuje z gorącą wdzięcznością, przenoszono płaszcze i bluzki studenckie, ubrania i buciki dziecięce, tak samo płaszcze dla dorosłych, paltoty męskie, które zmniejszyć i przerobić można — wreszcie każdy, choćby najskromniejszy datek pieniężny przysłany na ten cel.
Poniewaź ilekroć dotąd odzywaliśmy się w imieniu biednych dzieci, spotykało nas zawsze serdeczne poparcie ogółu, ufamy przeto, że i tym razem nasza gorąca prośba nie będzie daremną.
Wszystkie łaskawe dary nadsyłać można w poniedziałki, wtorki, środy i soboty w godzinach przedpołudniowych do biura "Ochrony Dziecka", ul. Rutowskiego l. 5.
Zarzad "Ochrony Dziecka".
Na wczorajszem posiedzeniu komitetu aprowizacyjnego poruszono kwestję ponownej podwyżki cen piwa. W tej spra wie odniósł się zarząd akc. Tow. browarów z prośbą do zarządu miasta, aby wobec podniesienia prziez rząd odnośnych opłat, począwszy od 1. września, pozwolono na odpowiednią podwyżkę cen piwa.
Prawie wszystkie browary w monarchji produkują obecnie z tego powodu piwa mniej o 50 proc. Tak samo browar lwowski zaprzestanie niebawem produkcji i ograniczy się na dostawie piwa sprowadzanego z poza kraju. Wobec braku szczegółowych obliczeń, komitet aprowizacyjny polecił departamentowi targowemu mag. przeprowadzeni badańia upoważnil do podwyżki cen piwa, która wyniesie prawdopodobnie 4 gr. na litrze.
Co do zaopatrzenia miasta w mięso, to stosunki w tym kierunku znacznie się poprawily i mięsa na razie jest podostatkiem. W ciągu ubieglego tygodnia spędzono na targ w rzeźni mejskiej 180 cieląt, 148 jałówek, 62 krów, 25 buhajów i 755 świń. Za pośrednictwem biura sprzedano w rzeźni 25 cieląt, 44 jałówek, 3 krowy, 1 buhaja, 1 capa, 6 świń. Mięsa sprzedano w tym czasie ogółem 22113 kg. bitej wagi.
Gorzej natomiast przedstawia się sprawa zaopatrzenia miasta w opal na zimę, co grozi nawet katastrofą. Od szeregu miesięcy Lwów nie otrzymuje żadnych transportów węgla. Niektórzy handlarze lwowscy otrzymują od czasu do czasu nieco węgla, lecz pobierają przytem lichwiarskie ceny. Kopalnie węgla w Dąbrowej otrzymały mnóstwo zamówień, którym podolac jednak nie mogą. Z dziennej produkcji okołu 500 wagonów, zaledwie 50 dostaje się prywatnym odbiorcom. Celem należytego zaopatrzenia miasta w węgiel potrzeba dla samych szkół i instytucji miejskich, nie licząc przedsiębiorstw, około 120 wagonów. W tej sprawie poczynić ma zarząd miasta odpowiednie kroki.
Z referatu kierownika Zakładu aprewizacyjnego p. Szandrowskiego wynika, że cukru w magazynach jest dosć, tak, że zwiększono, nawet transporty dla sklepów miejskich. Poruszono też kwestię gatunku obecnego chleba, który pod wzgliedem śmaku pozostawia wiele do zyczenia. Wobec kończących się zapasów starej mąki, chleb za kilka dni ulegnie zmianie na lepsze nietylko w gatunku, ale i cena będzie niższa.
W taryfie maksymalnej cen, prócz ziemniaków, które potaniały, nie poczyniono żadnych zmian.
W końcu przewodniczący komisji starosta p. Grabowski podal do wiadomości, że komisją dyscyplinarna, rozpatrzywszy sprawę dyrektora rzeźni p. Krzysztalowicza, przyszła do przekonania, że zarzuty skierowane przeciw jego osobie okazały się bezpodstawne, co zresztą wykazało śledztwo sądowe. Wobec tego nastąpiła restytucja dyr. Krzysztalowicza, który w tych dniach obejmie napowrót urzędowanie.
Równocześne nastąpią zmiany w rzeźni, a mianowicie nadzór nad kasą targową powierzony zostanie departamentowi IX. magistratu.
ситуація
Перед обміною ратифікаційних грамот у Відни?
КИЇВ, 18. цвітня 1918. Правительство призначило дипломатичним заступником у Відни Яковлева. Він має перевести виміну ратифікаційних грамот з державами почвірного союза.
Рівночасно призначено Дмитра Дорошенка і Мих. Полозова для нотифікаційної місії в невтральних державах.
(Яковлїв є адвокатом і належить до партії соціялїстів-федералїстів. До сеї партії належить також Д. Дорошенко, бувший ґен.-ґубернатор Галичини й Буковини. Полозів є офіциром, належить до партії соціялїстів-революціонерів і брав участь у берестейській конференції. — Ред.)
КИЇВ, 20 цвітня 1918. Після призначеня Яковлева для обміни ратифікаційних грамот у Відни мінїстерство закордонних справ спішно готовить ся до сього.
В департаментї мінїстерства почали писати ратифікаційні грамоти.
Суд Польського Королївства на території Української Народної Републики.
ЛЬВІВ, 23 цвітня 1918. Варшавська Реґенційна Рада видала рескрипт про утворенє королївського польського окружного суду в Замостї для повітів Замостє, Білгорай, Грубешів і Томашів.
Є се одно з заряджень, яким територію, приналежну на основі берестейського договору до Української Народної Републики, трактуєть ся з волї Австро-Угорщини як приналежну до Польського Королївства.
Закон про недоторканість членів Центральної Ради.
КИЇВ, 17. цвітня 1918. На вчерашнім засїданю Мала Рада ухвалила отсей закон про недоторканість членів Центральної Ради:
1) Члени Української Центральної Ради не підлягають відповідальности за голосованє, за висловлені думки і взагалі за дїяльність, звязану з виконанєм обовязків членів Центральної Ради.
2) До слїдства і карного суду члени Української Ради можуть бути притягнені тільки звичайним судовим порядком і з дозволу Української Центральної Ради.
3) Нї в якому разї члени Центральної Ради не можуть бути заарештовані або иншими способами позбавлені волї за винятком затриманя на горячім вчинку.
4) Про потребу притягненя до слїдства й карного суду або про затриманє члена Центральної Ради на горячім вчинку відповідні власти повинні негайно сповістити Українську Центральну Раду.
5) На вимогу Центральної Ради судове переслїдуванє члена Ради повинно бути одкладено, а позбавленє волї скасоване аж до скінченя періоду уповажнень Ради, або виступу з складу її члена Ради.
6) Аж до виданя закону про незайманість особи членів Установчої Ради чинність точок 2, 3, 4 І 5 закону поширюєть ся і на членів Установчої Ради,в вибори яких затверджено окружною або головною комісією по виборах. До початку працї Установчої Ради, передбачені в артикулах 2, 3, 4 і 5 справи, відносно членів Установчої Ради, підлягають розсудови Центральної Ради.
Крім того Мала Рада ухвалила негайно розіслати принятий закон телєґрафом по всїй Українї.
Нове становище в українській Радї мінїстрів.
КИЇВ, 20. цвітня 1918. Рада Народнїх мінїстрів ухвалила предложити в Центральну Раду законопроєкт про скасованє Ґенерального писарства й утворенє посади Порядкуючого справами Ради мінїстрів.
Протест Ірляндії.
ЛЬОНДОН, 22. цвітня (Райтер) В цїлій Ірляндії проповідували вчера священики проти обовязку війскової служби. Богато з них відібрали від мас народу присягу, що будуть ставити опір проти заведеня війскового примусу.
Ірляндський національний посол Девлїн мав в Бельфаст промову перед многими тисячами народу і взивав Ірляндцїв, щоби не признали закона про обовязок війскової служби.
ЛЬОНДОН, 22. цвітня (Райтер). "Daily Сhrоniсlе" доносить в Корк: Війскові власти переняли найголовнїйші зелїзницї та почтові і телєґрафічні бюра в Ірляндії.
Мирові переговори між Україною і Росією.
КИЇВ, 8 цвітня 1918. Рада народнх мінїстрів Української Народної Peпублики на засїданю дня 17. с. м. ухвалила таке рішенє в справі мира з Росією:
Українське правительство предложенє російського Народного Комісаріяту в справі мирових переговорів з Україною приймає. Мирові переговори відбудуть ся в одній із провінціональних міст курської ґубернїї.
З сим рішенєм відкомандовано окремого курієра до Москви.
Мировий договір з Фінляндїєю.
ВІДЕНЬ, 20. цвітня, 1918. Тутешні дневники доносять, що переговори з Румунїєю ведуть ся дальше. До Букарешту виїхав секційний шеф Ґрац, щоби викінчити мировий договір.
Полїтичний і торговельний зміст договору вже має бути готовий. Так пише нинїшня, звичайно добре поінформована "Reichspost". Ще тільки не рішене питанє про уступленє румунського короля Фердинанда. В Румунїї — мовляв — замітне обуренє ізза полїтики короля, який вплутав Румунїю в теперішну війну, що так лихо покінчила ся для Румунїї. Також осередні держави згідні з тими завітами, які підносять ся проти короля Фердинанда, та раді-би, щоб він уступив.
Та сама "Rеіchspost" в нинїшнім вечірнім виданю звертає увагу на те, що в пресї Нїмеччини робить ся ґр. Чернїнови закид, що він в переговорах з Румунїєю не хотїв порушувати питаня династії і навіть відвідинами короля Фердинанда особисто заручив йому полишенє на престолї. Щo в сїй справі — заявляє "Rеісhspost" — ґр. Чернїн не мав за собою згоди корони, се повинно вже в найблизшім часї обявити ся через одну подїю.
Буріян про українську справу.
Проти злуки України з Польщею.
ЛЬВІВ, 22. цвітня 1918. В "Lеmberger Ztg." містить ґр. Вандалїн Мнїшек свої спомини з конференції, яку довело ся йому відбути з бар. Буріяном, коли ще бар. Буріян був перший раз мінїстром заграничних справ.
Розуміє ся, предметом розмови ґр. Мнїшка була польська справа та питанє прилученя українських земель до Польщі. "Ми почали говорити — пише ґр. Мнїшек — про антаґонїзм між Поляками і Українцями. Я твердив, що сей антаґонїзм в більшій части штучна робота. Я висловив жаль, що двa братні народи спорять з собою. Мінїстер і притакував і заперечив сему. Заявив, що мій жаль зрозумілий, але що моє твердженє неправдиве. Тут говорив не дипльомат, а учений, добрий знавець відносин. Його виводи були короткі, але основні. Тяжко опрокинути його погляд, що злуча України з Польщею, яка мала б бути утворена, містила б в собі для Польщі зародок смерти. Я заступав думку перзональної унїї обох держав. Бар. Буріян заявив, що се не дасть ся перевести з огляду на інтереси Польщі та світового мира. Здаєть ся на жаль, що відносини справдують його погляд".
Перед утворенєм нїмецько-польського бльоку?
ВІДЕНЬ 21. цвітня 1918. В парляментарних кругах розійшла ся поголоска, що президент мінїстрів д-р Зайдлєр мав нїмецьким провідникам, занепокоєним уступленєм ґр. Чернїна, які в звязку з сим побоюють ся зміни курсу на некористь Нїмцїв, відповісти:
"Уступленє ґр. Чернїна уможливить нове утворенє нїмецько-польського бльоку, а тодї ви не маєте чого бояти ся".
В сій заяві д-ра Зайдлєра містила ся би також заповідь, що положенє українського народу в Галичинї не змінить ся.
Справа польської династії.
ЛЬВІВ, 22 цвітня 1918. В своїх споминах про бар. Буріяна пише ґр. Мнїшек в "Lemberger Ztg." в справі вибору польської династії:
"Ми говорили про питанє, хто мав би стати королем Польщі. Я вказав на те, що постанов конституциї З. мая не знесено. Ті постанови самі розвязують се питанє. Дім Віттінів установлено тодї дїдичною династією. Се вистарчає. Що більше. Віттіни є найблизшими кревними нашого цїсаря. Вони являють ся також вірними і поважними членами нїмецької держави. Оба моменти мають велику вагу. Ексцелєнція слухав мене, однак окутав себе дипльоматичною мовчанкою. Се також певного рода відповідь".
В дорозї на Крим.
БЕРЛЇН, 21. цвітня (Вольф) урядово:
Сломивши ворожий опір під Перекопом і Корт-Косек (?) промостили собі на війска дорогу на Крим.
Австро-угорські війска в Бельґії.
ВІДЕНЬ, 21. цвітня 1918. "Dеily Telegraph" з 6. с. м. доносить: В останних днях прибуло до Бельґії богато австро-угорських жовнїрів. Довгі поїзди переходять через Літтїх, богато австро-угорських жовнїрів є також в Антверпії і Ґенф.
Війна з Італїєю.
ВІДЕНЬ, 21. цвітня (ТКБ.) Урядово.
На південно-західнім фронтї віджила наново на многих місцях боротьба артилєрії і стежна дїяльність.
Польський і жидівський мінїстри в Радї народних міністрів.
ЛЬВІВ, 19. цвітня 1918. Як доносить Українська Телєґрафічна Аґенція, на засїданю Малої Ради 9. с. м. вислухано повідомленє голови Ради мінїстрів Голубовича, який предкладає Радї затвердити двох нових мінїстрів: мінїстра жидівських справ Ляцького (псевдонїм Бертольдї) і мінїстра польських справ Міцкевича. Сих кандидатів Рада затвердила.
Про орґанїзацію польського мінїстерства доносять з Київа: На чолї мінїстерства, яке затрудняє кількадесять урядників, стоїть Мечислав Міцкевич, адвокат. Віцемінїстром є В. Рудницький, також адвокат. Видїлом просвіти управляє Ст. Калиновський, фізик з Варшави. Видїлом промислу і торговлї кермує відомий економіст З. Пєткевич. Більшість належить до соціялїстичної лївицї і ґравітує до П. П. С. або до кадетів. Останними часами утворила ся при польськім мінїстерстві Польська Рада, зложена з делєґатів всїх польських cтopoнництв. В маю має бути скликаний великий зїзд Поляків до Київа.
Нїмецькій проєкт фінансової і земельної реформи на Українї?
ЛЬВІВ, 19. цвітня 1918. Як доносить краківський "Сzаs", до Київа прибув відомий нїмецький спеціялїст в справах валюти дир. Мельхіор і предложив українському правительству проєкт фінансової і земельної реформи.
Сей проєкт виходить в того, що на Україні є досить срібла й золота, яке в формі срібних і золотих гроший знаходить ся сховане у селян. Щоби се срібло й золото дістати від селян до державної каси, до сього повинна послужити земельна реформа. Ся реформа полягала би на тім, щоб держава, оставляючи великим власникам 2-3 тисячі десятин землї і звязані з земельною продукцією фабрики, як цукроварнї, всю надвишку великої земельної власности проголосила за викупом власністю держави і розпарцелювала між селян, які мали би платити за землю срібними і золотими грішми. Таким чином держава прийшла би в посїданє золота і срібла й утворила би основу для орґанїзації монетних відносин.
Подаючи сю відомість з покликанєм жерела, завважимо, що в такій формі висше поданий проєкт являєть ся для українських відносин реакційною утопією. Утопією, — бо він є нездїйснимий реакційною, бо консервує велику земельну власність. Справа викупу і способу роздїлу землї між селянство може бути дискутована. Але що в українських відносинах велика земельна власність мусить зникнути, се невідклично рішене.
Війна з Італїєю.
ВІДЕНЬ, 18. цвітня (ТКБ). Урядово: Між озером Ґарда і Піявою значна гарматна дїяльність і оживлена дїяльність летунів.
Україна і Туреччина.
Pозмова з членом українського посольства в Царгородї.
ЛЬВІВ, 19. цвітня 1918. Один з членїв редакції віденської "Reichsрost" мав розмову з п. Вовченком, секретарем українського посольства в Царгородї, яке на днях переїздило через Відень.
П. Вовченко вказав на гарні сусїдські взаємини між Україною і Туреччиною Чорноморська фльота, яка до недавна оставала під большевицьким впливом, тепер перейшла до України. Незадовго будуть уладжені дипломатичні зносини між Київом і Царгородом дорогою через Чорне Море. П. Вовченко висловив надїю, що турецьке і українське правительство порозумієсть ся в справі свобідного проїзду через Дарданелї. Перська справа не входить в сферу українських інтересів. Обі держави не мають нїяких противенств між собою — та будуть жити з собою в приязних зносинах.
Автономія Ірляндії.
ЛЬОНДОН, 17. цвітня (Райтер). Полагодженє справи гомруля належить тепер вважати правдоподібним, й то на такій основі, що в Ірляндії не буде скорше заведений обовязок війскової служби, доки гомруль не стане законом, й що правительство уступить, коли висша Палата відкине гомруль.
Обстріл Парижа
ПАРИЖ, 17. цвітня (ТКБ). Урядово: Далекострільна гармата обстрілювала 15. с. м. Париж через цїлий день; 13 осіб убитих, 45 ранених.
Війна з Італїєю.
ВІДЕНЬ, 17. цвітня (ТКБ). Урядово:
На многих місцях італїйського фронту відперто наступи італїйських стежних віддїлїв.
Дипломатичні зносини України.
ЛЬВІВ, 17. цвітня 1918. Київські ґазети доносять: Послом до Румунїї назначило українське правительство Миколу Михайловича Ґалаґана, члена Малої Ради. Український посол до Туреччини Микола Левитський, б. член української мирової делєґації, виїхав з Київа через Відень до Царгорода.
Швайцарські ґазети доносять: Швайцарське правительство назначило дотеперішного заступника Швайцарії при російськім правительстві Одіє провізоричним заступником Швайцарії при українськім правительстві. Разом з Одіє виїздить з Петрограду до Київа рада, зложена з швайцарських купцїв у Петроградї, яка займеть ся навязанєм господарських зносин між Україною і Швайцарією.
Злука Лївонїї з Нїмеччиною.
КОВНО (Вольф). З Риґи доносять: Цїсар Вільгельм вислав до голови краєвої ради Піляре в Ризї отсю телєґраму:
Подяка, яку так сердечно висловила менї краєва рада Лївонії, Естонїї, Риґи і Езеля за визволенє давних країв нїмецького ордена з неволї, зворушила мене глибоко. Дякую Богові, що він дозволив менї і моїй армії стати орудєм того визволеня та дав менї можність оперти будучність давних країв, утворених нїмецькою працею, на певній основі. Прошенє краєвої ради о злуку з Нїмеччиною під моїм володїнєм буде повитане зичливо. Приймаю його як знак довіря для моєї особи і мойого дому та до будучности Нїмеччини та висказую краєвій радї мою найсердечнїйшу подяку.
Зі страху перед Україною.
Аґрарна реформа в Польщі.
ЛЬВІВ, 17 цвітня 1918. Пйотрківський "Dziennik Narodowy" з 14. цвітня доносить: Польське правительство займається виробленєм законопроєкта про аґрарну реформу. Селяни мають за мало землї і головним домаганєм реформи буде, щоб державні добра і майорати роздїлено між дрібно-земельних селян. Тим не розвязано би ще справи сїльського пролєтаріяту та все таки зроблено би важний крок вперед. До праць над виробленєм аґрарної реформи будуть покликані визначнї знавцї.
Подїл Росії?
ЛЬВІВ 17. цвітня 1918. До "Vоssische Zietung" пишуть з Женеви:
"Petit Parisien" доносить, що Зіновєв як представник петроградського Совіту, веде в Москві переговори про роздїл Петрограду від Москви та утворенє північно-російської републики, яка складатись буде з губернїї Волґи і Ками, з Петроградом як столицею.
Успіхи на Заходї і в Фінляндії.
БЕРЛЇН, 16. цвітня (Вольф). Урядово:
Приступи на боєвищи над Лї принесли нам повний успіх. Ми взяли велику вирву з боротьби під Wytschaete 1917 р. По короткім огни здобули ми негайним приступом Wulverghem і ворожі становища по обох боках сеї місцевости. Протинаступи анґлїйських компанїй цїлковито заломились. Поступаючи з рівнини в гoру вийшли наші війска в приступі на горби між Nieuwekerke i Bailleuil і по нагальній рукопашній боротьбі вирвали їх з рук неприятеля. Анґлїйські наступи на Locon не вдали ся. На боєвищи по обох боках Сомми прибрала боротьба артилєрії більшу силу тільки над потоком Luce в околицї Moreuil-Montdidier. При розбитю спільного наступу Французів і Анґлїйців на північ від потоку Luce взяли ми бранцїв. Над каналом Oise-Aisne і на західнім березї Мозелї перевели ми успішні операції.
В Фінляндії: Війска, які висїли на cушу в ЛЬовісї на схід від Гельсінґсфорсу, поборовши важкі ледяні перешкоди, пішли вперед через Lapptrack на північ, зломили кілька разів ворожий опір і осягнули зелїзницю, яка веде з Таммерфорсу до Вибор на схід від Лякті.
Вечером: Горби Wytschaete взято приступом, занято Bailieuil.
Причини димісії Чернїна.
ВІДЕНЬ, 15. квітня (ТКБ). Дневники довідують ся від покликаної поінформованої сторони, що причини димісії ґр. Чернїна усувають ся з під публичної дискусії. Можна тільки поставити неґативне твердженє. Так запевняють на згаданім місци, що спір з Францією не викликав наміру димісії Чернїна. Про дійсні причини уступленя мінїстра заграничних справ доносять тільки, що в останних часах в ріжних справах погляди цїсаря не цїлковито покривали ся з поглядами мінїстра заграничних справ. З сего факту витягнув ґр. Чернїн консеквенцію що він не має вже довіря монарха в потрібній мірі і тому уступив.
Щодо його наступника нема до тепер навіть віродостойної поголоски.
Авдієнції у цїсаря.
БУДАПЕШТ, 15. цвітня (ТКБ). По загальних авдієнціях явили ся у цїсаря на спеціяльній авдієнції мінїстер освіти ґр. Альберт Aппнї, пополудни бувший мінїстер ґр. Юлій Андраші, по нїм мінїстер справедливости д-р Васоні.
Чернїн і цїсарський лист.
ВІДЕНЬ, 15. цвітня (ТКБ). Дневники доносять, що ґр. Чернїн вглянув в концепт цїсарського письма до кн. Сикста Бурбонського. Сей концепт годить ся цїлковито з комунїкатом, оголошеним мінїстерством заграничних справ дня 12. квітня. В сїм листї нема порученя для кн. Сикста, щоби цїсарський лист подав кому-небудь до відома, нема також згадки про Бельґію. Уступ про Ельзас і Льотаринґію годить ся цїлковито з уступом оголошеним мінїстерством заграничних справ.
Проти прилученя Бесарабії до Румунїї.
Протест Центральної Ради
КИЇВ, 15. цвітня (Укр. тел. Аґ.) Відомість про прилученє Бесарабії до Румунїї викликала у всїх кругах української людности велике обуренє. Безпроволочно відбуло са засїданє українського парляменту — Центральної Ради — присвячене справі Бесарабії. Всї провідники парляментарних партій заложили енерґічний протест проти міжнародних спекуляцій румунського правительства, вказуючи на те, що се прилученє Бесарабії до Румунїї не тільки не відповідає бажаням Українцїв, але навіть противить ся бажаням самої молдавської людности.
Український монетний двір.
КИЇВ, 8. цвітня 1918. Українське правительство рішило уладити український монетний двір в Київі. В тій цїли закупило в Липську всї прилади, які там виготовлено для вибиваня українських гроший, і перевозить їx в половинї сего Місяця де Київа, де устроює постійний український монетний двір.
В сих днях мають вийти нові українські гроші на суму 7 мілїонів гривен.
Війна з Італїєю.
ВІДЕНЬ, 5. цвітня (Ткб) Урядово:
На південно-західнім фронтї місцями скріплена боєва дїяльність.
Нота українського правительства в справі Бесарабії.
БЕРЛЇН, 12. цвітня 1918. Президент народнїх мінїстрів України вислав до королївсько-румунського правительства таку ноту:
"Отсим маю честь заявити, що Рада Народнїх Мінїстрів Української Народної Републики вважає конечним подати королївсько-румунському правительству отсе до відома: Українське правительство привязує до будуччини Бесарабії, граничної области Української Народньої Републики, як найбільшу вагу. Хоча области обох домінуючих народів, українського і молдавського, є з собою посплїтувані, однак не підлягає нїякому сумнївови, що в північній части бесарабської области живуть по найбільшій части Українцї, в південній части мають Українцї по крайній мірі релятивну більшість і в сей спосіб творить Бесарабія з огляду на її етноґрафічне, економічне і полїтичне положенє неподїльну цїлість з областю українського народу. Українське правительство, яке опановує значну часть Чорного Моря, в якого західній части лежить такий важний торговельний центр як Одеса, злучене з цїлою південною Бесарабією, стоїть на тім становищи, що кожда зміна колишньої російсько-румунської границї, в першій мірі її північної і південної части, загрожує сильно полїтичним і економічним інтересам української Републики. З огляду на се, що значна часть Бесарабії є занята румунськими війсками, й що питанє про дальшу приналежність Бесарабії можнаб зробити предметом обговореня при мирових переговорах в Букарештї, укpaїнське правительство вважає такі наради і рішенє в сїй справі можливим тільки при співучасти і згодї заступників Української Народньої Републики. Президент Народнього Мінїстерства і мінїстер для заграничних справ Голубович в. р.
Війна з Італїєю.
ВІДЕНЬ, 12. цвітня (ТКБ). Урядово:
В горах, на обох берегах Бренти збільшена боєва дїяльнїсть.
Дальші нїмецькі успіхи на Заходї.
БЕРЛЇН, 12. цвітня (Вольф). Урядово:
Аrmеntiеres зaнято. Анґлїйська залога, 50 офіцирів і над 3.000 мужви, окружена від півночи і півдня війсками ґен. Ебергардта і Штеттена і позбавлена доріг для відвороту, зложила по хоробрій оборонї оружє. З ними впало в наші руки 45 гармат, велике число машинових крісів, великі маси мунїції, маґазин з одіжю і инша богата добича. На північний захід від Аrmеntiеres зискали ми на теренї. На захід від Аrmеntiеres війска ґен. Штеттена і Карльовіца по оборонї проти сильних протинаступів, ведених великими, на скорі зібраними силами на Stеenwerk і по незвичайно завзятих боях за четверті анґлійські становища, відперли неприятеля в напрямі Ballent і Merville. Merville занято.
На південнім березї Lys вибороли собі війска ґен. Бернигардта переправу через ріку Lawо і добили ся аж в околицю Merville.
Загальна добича в боротьбі під Аrmеntiеres виносить по дотеперішним обчисленям 20.000 бранцїв, в тім один анґлїйський і один португальський ґенерал, над 200 гармат. На поли боротьби по обох боках Сомми розвинули ся нагальні бої артилєрії. Француські полки, які пішли приступом на західнім березї Avre на захід від Moreuil відперто. Вони потерпіли найтяжші втрати і оставили в наших руках 30 бранцїв, яких знищив відтак огонь французької артилєрії.
Українські домаганя.
ВІДЕНЬ 11. цвітня 1918. Посли Петрушевич, Кость Левицький, Евген Левицький, Лев Левицький, Цегельський і Онишкевич відбули вчора довшу конференцію з д-ром Зайдлєром, котрий приняв українських послів в присутности мінїстра рільництва, мінїстра внутрішних справ, шефа групи для звільнень ґенерала Бардіка, президента уряду апровіз. Павля, шефа секції Ліна і шефа секції Лявди.
Укранські посли представили отсї домаганя:
1. Скасованє примусової працї хлїборобської людности в граничних областях; 2. помноженє робочих сил шляхом повороту виселених, відпусток і увільнень рільників; 3. залишенє покликуваня рільничої людности до воєнних чинитьб на річ цивільних властий і цивільних осіб; 4. ввіз 3.200 ваґонів збіжа з України на насїнє і виживленє; 5. зменшенє континґенту війск у Східній Галичинї; 6. залишенє реквізицій; 7. знесенє урядів воєнної господарки; 8. покликанє з поворотом начальників громад в місце війскових і цивільних комісарів; внесенє тїснїйшої і ширшої воєнної области в Сх. Галичинї.
В справі знесеня примусової працї що-до сїльської людности в граничних областях заявив мінїстер рільництва, що видав у сїй справі відповідні вказівки властям. Мінїстер внутрішних справ зазначив, що вже видано відповідні зарядженя, щоб уможливити поворот евакуованих уже протягом сього місяця. Що-до воєнних чинитьб селянської людности заявив заступник мінїстерства краєвої оборони, що вже видав деякі зарядженя проти надужить. Ґенерал Бардік сказав, що вже видав вказівки що-до відповідного трактованя подань про звільненє рільників. Президент апров. уряду Павло зазначив, що українське правительство завізувало висланє 1 міліона пудів збіжа; на сю цїль уряд апровіз. вже призначив 30 мілїонів корон; відповідно до бажаня українського правительства ужиєть ся сей транспорт на засїви в Східній Галичинї і Буковинї.
Дальша конференція буде в найблизшу середу при участи намісника Гуйна.
Мирові переговори між Росією й Україною.
МОСКВА, 10. цвітня (Аґ.) Комісаріят заграничних справ одержав від нїмецького правительства ноту з візванєм, щоби російське правительство виповнило зобовязанє, яке містить ся в арт. 6. мирового договору між Нїмеччиною й Росією, і заключило мир з Україною.
На се комісаріят заграничних справ відповів, що вже вислав до Центральної Ради радіотелєґраму з предложенєм почати мирові переговори в Смоленську 6. цвітня. Не одержавши від Ради відповіди, просить передати се предложенє Радї з тим, щоб переговори почали ся в Смоленсьну 8 цвітня.
Війна з Італїєю.
ВІДЕНЬ, 11. цвітня (ТКБ). Урядово:
На захід від озера Гарда і в долинї Бренти успішні виступи наступних війск.
Впрочім нїчого нового.
"Столиця" большевиків на Українї вільна.
БЕРЛЇН, 10. цвітня (Вольф). Урядово:
Харків занято по боротьбі дня 8. цвітня.
ПЕТРОГРАД (Райтер). Урядово потверджено упадок Харкова.
СТОКГОЛЬМ, 10. цвітня (пр.). З Петрограду доносять: Харківська рада опускає місто наслїдком того, що зближаєть ся нїмецьке війско. В сей спосіб уступає орґанїзація, яка отверто станула проти У. Ц. Ради. Між членами харківської ради нема нї oдгoгo Українця, тільки самі Москалї. Одначе вони говорили все іменем Українцїв. З їх прогнанєм з Харкова зломано оконечне головний опір проти пацифізму Українцїв.
Поляки в Нїмеччинї за берестейским миром.
БЕРЛЇН 9. цвітня 1918. В нїмецькім парляментї з приводу ратифікації мира з Україною, також польські посли, які під проводом кн. Радивила творять польський клюб, голосували за ратифікацією, мимо постанов договору що до Холмщини і Підляша. Се стараєть ся пояснити "Glоs Narodu" в ceй спосіб, що Поляки з Нїмеччини зрезиґнували так легко з Холмщини і Підляша, бо польські активістичні висланцї, які переговорювали в Берлїнї з заступниками більшости парляменту, запевнювали, що вони прибули з порученя Реґенційної Ради, щоби донести до нїмецько-польського порозуміня й що всї партії в Варшаві одобряють їx полїтику. До сего причинив ся також кн. Радивил, який вплинув на польських послів так, що вони голосували за прилученєм Холмщини і Підляша до України. Одначе небавом прийшло розчарованє коли виявилось, що переговори в Берлїнї не мали характеру офіціяльности, а відбули ся тільки за посередництвом польського публїциста Вільгельма Фельдмана.
Французи евакуують Reims.
БЕРЛЇН, 10. цвітня 1918. "Zuricher Роst" доносить з Парижа, що Reima цїлковито евакуовано; в понедїлок покинули місто останних 1600 мешканцїв, що від ряду місяцїв жили в пивницях. 3000 виселенцїв з околиць Амієну і Монтдідієр явило ся вже в департаментї Ізери.
Бесарабія для Румунїї.
БУКАРЕШТ. 10. цвітня. (Ткб.) З Яс доносять, що бесарабський сойм заявив ся за прилученєм Бесарабії до Румунїї.
Італійські наступи відбито.
ВІДЕНЬ, 10. цвітня (ТКБ). Урядово:
В области устя Піяви підпринатя італїйських наступних віддїлів не вдали ся.
Нїмецькі успіхи на Заходї і в Фінляндії.
БЕРЛЇН, 10. цвітня (Вольф). Урядово:
Між Armentieres і каналом La Ваssе по сильнім огневім приготованю пішли ми приступом на анґлїйсько-портуґальські становища, зашли перті ворожі лїнїі, взяли в полон яких 6.000 людий і здобули до 100 гармат. По обох берегах Сомми вивязали ся нагальні артилєрійські бої і успішні боротьби піхоти. На південнім березї Оази кинули ми ворога також між Folembray і Brancourl за канал Оіse-Aisne.
Вечером: На північ від Armentieres вдерли ся ми до анґлїйських лїнїй по обох боках Wassten (Warnetion). Між Armentieres і Estailеs перейшли ми в многих місцях ріку Lys.
В Фінляндії: Наші війска, які висїли на сушу в Hangoe, заняли по короткій боротьбі з озброєними ватагами Karіs.
Чернїн і Кільман в Букарештї.
БУКАРЕШТ, 9. цвітня (ТКБ). Мінїстер заграничних справ ґр. Чернїн прибув сюди нинї рано.
БЕРЛЇН, 9. цвітня (ТКВ). Державний секретар д-р Кільман від'їде на днях до Букарешту.
Заборона словінських зборів.
ЛЬВІВ, 10. цвітня 1918. Як доносять словінські дневники, в послїдних тижнях відбули ся в Київі численні народні збори, скликані в більшій части послами, яких учасники заявляли ся за південно-славянською деклярацією. На днях повітові староства одержали порученє, щоб заборонити всяких загально-доступних зборів, навіть хоч-би вони були скликувані послами. На відбуванє зборів дозволено тільки товариствам, оскільки реферати бесїдників лежать в інтересї їx членів.
Американцї на поміч антантї.
ВАШИНҐТОН, 8. цвітня (Райтер.) Заступаючий секретар війни доносить, що від початку боїв в Пікардії перевіз американських війск до Франції відбуваєть ся в приспішенім темпі.
Офензива проти Італїї.
БЕРЛЇН, 9. цвітня (пp.) "Lokalanzieger"доносить з Роттердаму: Анґлїйське донесенє американського воєнного департаменту звучить: Тут наспіло донесенє, на основі якого неприятель задумував би розпочати на італїйськім фронтї велику офензиву. Австро-угорська армія, з виїмком тих частин, які стоять на Українї або на Заходї, находить ся тепер на італїйськім боєвищи. Можливе, що неприятель розпічне офензиву нa широкім фронтї.
Дальші успіхи на Заходї.
БЕРЛЇН 9. цвітня (Вольф). Урядово:
На західнім боєвищи вивязали ся живі бої артилєрії. На південнім березї Оззи пішли на ново війска ґен. Шелєра і Вікура приступом на ворога. Між Оззою і Folembrai перейшли вони пробоєм через Аtlette аж до каналу Оlse-Аisnе. В нагальних боях взяли вони завзято боронений лїс на схід від Ganу. Приступом вдерли ся зі сходу і півночі на стрімкі горби на схід від Cоucy la Chаteau і взяли сильно збудовані становища неприятеля. По незвичайно завзятій боротьбі впало також в наші руки нинї рано Coucy Іа ChAteаn, побудоване на спосіб кріпости.
В мартї втратив неприятель 23 бальонів на припонї, 340 лїтаків. Ми втратили в боротьбі 31 лїтаків і 11 бальонів на припонї.
Вечером: З каналу Lа Bassce вдерли ся ми в анґлїйські і портуґальські становища. На боєвищі на обох боках Cоmmи нагальні артилєрійські бої. На південнім березї Оззи кинули ми ворога також між Соuсу le Chateau i Вrаncourt через канал Olse-Aisne.
Подїл української держави на землї.
ЛЬВІВ, 9. цвітня 1918. Центральна Рада приняла закон, який зносить давний подїл на ґубернії і переводить новий подїл української держави на землї.
Мінїстер внутрішніх справ Ткаченко в розмові зі співробітником київського "Відродженя" (з 4. с. м.) сказав, що мінїстерство зараз працює над переведенєм закона про подїл України на землї і заведенєм в відповідних землях орґанів адмінїстраційних, судових а також громадського самоурядованя.
Далї мінїстер Ткаченко про орґани власти на містах сказав, що там повинна почувати ся центральна тверда влада, за для сього мінїстерство затурбовано призначенєм комісарів на міста, між иншим мінїстер зауважив, що деяких комісарів прийдеть ся замінити новими, бо вони не виправдали тих надїй, які на них покладались, начальників мілїції і инших адмінїстраторів. Комісарам надаєть ся право виданя особих правил і інструкцій, а також в їх роспорядженє поступає мілїція...
Орґани самоурядованя теж повинні твердість і рішучість виявити в виконаню своїх функцй, а також на далї повинні працювати в найтїснїйшим контакті як з мінїстерством внутрішних справ, так само і з його представниками, а на разї, коли орґани самоурядованя замісць контакту будуть виявляти опір українській властї і малодїяльність, то мінїстер не стане перед перевиборами. Мінїстер зараз зверне найпильнїйшу увагу також на українїзацію на містах всїх орґанів самоурядованя.
Українські посли у мінїстра внутрішних справ.
ЛЬВІВ, 9. цвітня 1918. Віденські дневники доносять:
Іменем Української Парляментарної Репрезентації і запомогового Комітету для українських виселенцїв з Галичини і Буковини явили ся посли Петрушевич і Колесса у мінїстра внутрішних справ ґр. Тоґґенбурґа, щоби йому предложити пекучі домаганя української людности. Передовсїм домагались вони внесеня тїснїйшої воєнної области, якої істнованє супроти мира з Росією і Україною є безцїльне та знесеня виїмкового пашпортового примусу для виселенцїв, які вертають до тої области. Дальше жадали відпоручники У. П. Р санації невиносимих відносин в Східній Галичинї, спричинених строгими і самовільними переводженями реквізицій та примусових робіт та масовим напливом австро-угорських полонених, які вертаючи з Росії задержують ся в Східній Галичинї. Мінїстер пообіцяв з огляду на трудности, які остають поза його компетенцією, що до повороту волинських виселенцїв, інтервенїювати у найвисших компетентних чинників, — а що до инших обговорених справ видати конечні зарядженя.
Чернїн-Клємансо.
ЛЬВІВ, 9. цвітня 1918. "Norddeutsche Allg. Zeitung", пишучи про спір Клємансо з Чернїном, звертає увагу на те, що після першої проби переговорів в серпни 1917 р. за кабінету Пеплєва не було нїякої більше дипльоматичної стрічі між француським і австро-угорським мужем довіря та що тим самим переговори була зірвані. Щоб отже за правительства Клємансо відбула ся нова конференція ґр. Армана і Ревертери, до якої Клємансо — як сам признає — не хотїв не допустити, то інїціятиву до неї дати мусїло француське правительство. Впрочім канцлєрський орґан вважає не важним питанєм, хто поставнив предложенє переговорів; тут важне на його погляд те, що Франція обстаючи при полїтицї анексій ставить перешкоди мирови.
З донесень італїйських дневників слїдує обуренє італїйських полїтичних кругів з приводу поступку Клємансо, який міг довести до повного ізольованя Італїї, що могла нагло oпинити ся в безвихіднім положеню, стоючи сама одна проти своїх неприятелїв.
Грошева кара на Варшаву.
Тому що маґістрат Варшави дотепер не заплатив кари 250.000 марок наложеної на місто 14. лютого з приводу випадків, які мали там місце по оголошеню мирового договору з Україною повідомив нїмецький президент полїції управу маґістрату, що наложену кару відтягне з доходів міста, які є в руках окупуючих держав.
Перенесенє царської родини.
Наслїдком подїй на далекім cхoдi постановлено перенести царську родину з Тобольська до одного з міст в области Уралю.
Росія продає Камчатку.
БЕРЛЇН, 9. цвітня 1918. Петроградські "Ізвєстія" доносять, що між правительством Совітів і американським війсковим повновласником Джонсоном відбувають ся переговори в справі купна Камчатки американським правительством, які вже зачали ся під проводом Троцького, а не дали ще нїякого вислїду.
Російське правительство про мир з Україною.
Місце мирових переговорів — Смоленск.
МОСКВА, 4. цвітня 1918. Комісаріят для заграничних справ переслав 3. цвітня Радї мінїстрів Української Народної Peпyблики в Київі отсю ноту:
Відповідаючи на іскрову депешу з 2. цвітня, яка містить предложенє Ради мінїстрів Української Народної Републики розпочати мирові переговори, правительство російської републики, примушене ультиматом з 21. лютого і берестейським трактатом до заключеня мира з Радою мінїстрів Української Народної Републики, предкладає як місце мирових переговорів місто Смоленск, як початок переговорів — день 2. цвітня, Що до того, нїби то оба народи ведуть війну, то комісаріят заграничних справ з натиском відкидає таке означенє кровавої боротьби, яка ведеть ся на Українї. Російське совітське правительство не веде війни проти Народної Републики України. Теперішня боротьба ведеть ся між двома партіями українського народу і можна говорити тільки про симпатії, які російські робочі маси мають до робітників і селян України в її траґічні днї, — траґічні не тільки для українськсго народу. Підписано: Чичерін.
Троцький плянує нову війну проти осередних держав?
БЕРЛЇН, 1. цвітня 1918. "Vossische Zeіtung" містить сензаційні інформації свого стокгольмського кореспондента про пляни Троцького. Отже між Лєнїном, який сидить в Москві і разом з большевицьким правительством стоїть при мировім договорі з осередними державами, і Троцьким, який сидить у Петроградї, має панувати повний розрив. Троцький порозуміваєть ся з анґлїйським амбасадором Bushanan-ом, а адміралом правительства Керенського Вердеревським, з провідником правого крила соціялістів-революціонерів Черновим і навіть з Мілюковим, який потайки приїздить до Петрограду; його цїль: зібрати кругом себе всї елєменти, ворожі мирови з Нїмеччиною, повалити правительство Лєнїна, утворити армію і при помочи Льондона і Парижа розпочати знов війну проти Нїмеччини й Австро-Угорщини.
Вільзон про Україну.
Нова промова Вільзона про війну і мир.
ВАШІНҐТОН, 5. цвітня 1918. В перші роковини приступленя Америки до війни виголосив президент Вільзон в Бальтіморе промову про цїли війни обох воюючих ґруп. Характеризуючи становище Нїмеччини супроти мирової програми Америки, Вільзон сказав:
Нїмеччина відповіла недвозначним способом, що вона шукає не справедливости, тільки панованя, відповіла не через своїх державних мужів, тільки через війскових вождів, які дійсно опановують Нїмеччину. В Америцї не може бути незрозуміня для того, що Нїмеччина зробила з Росією, Фінляндією, Україною й Румунїєю.
Далї Вільзон заявив, що він усе готов переговорювати про справедливий і чесний мир, але супроти становища Нїмеччини не остає нїчого иншого, як силою привернути послух законам світа.
Японські і анґлїйські війска у Владивостоцї.
РОТТЕРДАМ, 6. цвітня. (пр.) Американський мінїстер мореплавби доносить, ще Японїя висадила свої війска у Владивостоцї, щоби хоронити житє і майно людности.
МОСКВА, 7. цвітня. (ТКБ.) Півурядово доносять, що по японських також анґлїйські війска висїли в Владивостоцї.
ПЕТРОГРАД, 6. цвітня. (Райтер.). Манїфест ради народнїх комісарів обвиняє Японїю о те, що вона спричиняла упадок революції й що вона хоче укріпити своє панованє в Сибіри. Японїю вважаєть ся смертельним ворогом републики.
МОСКВА, 6. цвітня. (Райтер). В справі висадженя японських війск у Владивостоцї доносять півурядово, що рада народнїх комісарів зарядила полїтичні кроки і рівночасно видала усїм совєтам в Сибіри приказ ставиьт опір нападови на російську область.
Мирова акція нїмецьких соціялїстів.
БЕРН, 7. цвітня 1918. "Neue Korrespondenz" доносить з Вашінґтону:
На основі звідомленя, яке дістали провідники американської робітничої партії, нїмецька соціяльна демократія приготовляла мировий манїфест, звернений до робітників цїлого світа. Сей манїфест має вийти за згодою нїмецького правительства. В манїфестї має містити ся предложенє, щоби справи Ельзасу і Льотаринґії відложити на пізнїйший час і рішити на основі референдума.
Американська робітнича партія займе супроти сього манїфесту відмовне становище. В американських кругах уважають промови ґр. Чернїна предтечею сього манїфесту.
Нові документи про воєнні пляни Росії.
БЕРЛЇН 7. цвiтня 1918. Як доносить "Norddeutsche Allgemeine Zeіtung", орґан Максима Ґорького "Новая Жизнь" оголошує тайний документ про російську коронну раду, яка відбула ся 21. лютого н. ст. 1914 р. і була присвячена нарадам над пляном здобутя Царгорода і проливів. На нарадї говорено про се, що здїйсненє сього пляну можливе тільки в рамах загально-европейської війни, й роздїлено заздалегідь ролї Сербії, Болгарії, Греції, Румунїї й инших держав. На протоколї нарад цар Микола II. власноручно дописав: "Ухвали нарад вповнї одобряю".
На основі протоколу сеї наради "Новая Жизнь" стверджує, що Росія заздалегідь готовила ся до війни і тільки використала нагоду австро-угорського ультимату до Сербії з приводу атентату в Сараєві, щоб розпочати світову війну.
За мир між Україною й Росією.
Нота українського правительства до російського.
КИЇВ, 1 цвітня 1918. Українска Телєґрафічна Аґенція доносить:
Рада Народних Мінїстрів вислала Совєтови Народних Комісарів слїдуючу радіотелєґраму:
"Правительство Української Народньої Републики вже неоднократно пропонувало Вам припинити не з нашої вини начату, не нами обявлену війну і визначити осібним договором наші границї, наші правові відносини. Останнїм кроком в сьому напрямкові було зверненє голови нашої мирової делєґації у Берестя до голови Російської делєґації початком сього місяця (марта). У відповіди п. Сокольнїков вказує, що він не має відповідних інструкцій і уповноваженя і обіцяв негайно порозуміти ся в сїй справі з своїм правительством. Довідавши ся тепер про Ваші наміри заключити мир з Українською Народньою Републикою і думаючи, що припиненє межусобної війни положить тверді основи для мирового співжитя двох ворогуючих народів, Рада Народнїх Мінїстрів пропонує правительству Російської Совєтської Републики негайно приступити до переговорів про умеви демократичного мира і вказати місце першої стрічі наших делєґацій.
Війскові операції на Українї.
БЕРЛЇН, 5. цвітня (Вольф). Урядово:
На Українї забрали ми ворожим бандам на зелїзничім шляху Полтава-Константиноград 28 зелїзничих возів, наладованнх француськими карабінами і мунїцією і більше як мілїон артілєрійських стрілен. Війска, які йдуть долиною Днїпра, заняли по боротьбі Катеринослав.
Голубович про положенє на Українї.
ЛЬВІВ, 6. цвітня 1918. Воєнний кореспондент дневника "Frankfurter Ztg." доносить в дописи з Київа з 29. марта: В недїлю 24. марта відбула ся у Київі нарада української дивізії з колишнїх полонених перед мінїстром війни під памятником Богдана Хмельницького. Вечером відбуло ся святочне представленє, на якім промовив президент У. Ц. Ради проф. Грушевський і заявив, що Нїмцїв завізвала Молода Україна на поміч і оборону й за те обіцяно доставу збіжа і средств поживи. Трудність є в доставі і тім, що запаси находять ся не в великих маґазинах, тільки в посїданю селян.
Про президента мінїстрів Голубовича пише кореспондент, що він з заводу справдї інжинїр, але опановує також цїлковито справу будови молодого державного орґанїзму. В противенстві до многих пессимістів є він перенятий щирим оптимізмом. Правительство, оперте на принципах соціялістів-революціонерів і на унїверсалї, стоїть на тім, що земля не сміє бути продажним товаром, а добром селянина. Води, гори і земельні скарби є власністю держави.
Президент мінїстрів числить на те, що 80 проц. землї буде управлено і засїяно. Українське правительство є готове заключити мир з Великоросією, але на останню ноту не одержало ще відповіди. Тепер працює воно пильно над державним будівництвом.
Перед кількома днями зачало також свою дїяльність українське телєґрафічне Бюро. На його чолї стоїть письменник Соколовський, перший міщанський полїтик, який в патріотичнім інтересї хоче працювати враз з соціялїстичним кабінетом.
Нові бої на Заходї.
БЕРЛЇН, 5. цвітня (Вольф). Урядово оголошують:
Вчера йшли ми приступом на південь від Сомми і по обох боках МоreuiІ і виперли неприятеля з його сильних становищ. Анґлїйські і французькі резерви кинули ся на наші війска, але їх напір розбив ся в нашім огни. По завзятих змаганях здобули ми між Соммою і потоком Лїс Гамель і кусень лїса на північний і південний схід від Villers Bretteaux і на западнім березї Аври СаstеІ І МаiІІу. Неприятель на цїлім фронтї ставив розпучлпвий опір, тому його кроваві втрати є незвичайно важкі. Ми взяли кілька тисяч полонених.
По скінченю обчислень число полонених армією ґен. Гуттера в часї від 21—28 марта виносить 51.218, число здобутих гармат 729. В сей спосіб дотеперішна загальна добича збільшила ся до над 90.000 бранцїв і над 1300 гармат.
У відплату за острілюванє Французами наших захистів в Lаon взяли ми під огонь Rеims.
В Шампанїї і на східнім березї Мози успішні наступи дали нам полонених. Під Верден огнева боротьба, скріплена протягом дня, була жива й в ночи.
Нїмецькі війска над Йорданом.
БЕРЛЇН. 5. цвітня. (Вольф). Урядово.
Нїмецькі війска враз з турецькими відперли назад в напрямі Йордану в кількадневій боротьбі анґлїйські бриґади піхоти і кінноти які переправили ся через Йордан, висунули ся на Es Yalt і на Амман.
Невдачні італїйські наступи.
ВІДЕНЬ, 5. цвітня. (Ткб.) Урядово оголошують:
В венецькій провінції на південь від Фонтана Секка відперли ми вічний наступ Італїйцїв. Також коло Девелї в Альбанії ворожі підпринятя проти наших оборонних становищ не повели ся.
Нїмецькі війска у Фінляндїї.
БЕРЛЇН 4. цвітня. (Вольф). Урядово оголошують:
В порозуміню з фінським правительством нїмецькі війска станули на фінській суші.
Мир з Румунїєю.
БУДАПЕШТ, 4 цвітня 1918. Справоздавець ґазети "Pеstі Naple" доносить з Букарешту: По ратифікації мирового договору, якої належить надїяти ся до півтори тижня, опустять війска осереднїх держав постепенно заняті области. Відкликанє війск має відбути ся до означеного дня, яким на основі дотеперішних переговорів має бути 15. мая. З Букарешту і инших більших міст відкличеть ся війска вже скорше. Дивізії призначені для охорони наших господарських інтересів будуть розміщені по селах. Війсково-господарська орґанїзація буде перенесена з Букарешту до Пльоешті. З румунської сторони очікують в недалекій будучности, в кождім випадку ще перед ратифікацією мира, проклямованя Бесарабії незалежною державою і прилученя її до Румунїї.
Заступники антанти вертають до Петрограду.
МОСКВА (ПТА) Француський амбасадор Нулєн, італїйський амбасадор Торресто і сербський посол Спалайкович прибули тут 31. марта і відїхали дальше до Boлoгди.
Італїйські соціялісти за окремим миром.
ЛЬВІВ, 5. цвітня 1918. "Vossische Ztg." доносить з Ґаґи:
Італїйські соціялїсти не возьмуть участи в конференції соціялїстичних відпоручників держав антанти, яка має відбути ся в Ню-Йорку. В Льондоні і Парижи обвинувачують італїйських соціялїстів зовсїм отверто, що італїйські соціялїсти бажають спонукати своє правительство до окремого миpa.
Огнева боротьба в Італїї.
ВІДЕНЬ 4. цвітня (ТКБ). Урядово оголошують: На італїйськім гірськім фронтї трохи живійша огнева боротьба. При стежних випадах оставив неприятель в наших руках полонених.
Рішаючі бої на Заходї.
БЕРЛЇН, 4. цвітня (Вольф). Урядово оголошують:
На боєвищи віджила дїяльність артилєрії на південь від Сомми. Негайно і по сильнім артилєрійськім приготованю пробував неприятель раннім ранком і пополудни чотири рази надармо відзискати забрані їм торби на південний захід від Movull. Серед важких втрат його наступи зломано. Під Верден і коло лїса Раrzоу в многих місцях значна огнева дїяльність.
Рано під нїмецьким огнем.
БЕРЛЇН, 4. цвітня (Вольф). Урядово вечером:
В наших дальших приступах на південь від Сомми виборено нові успіхи. У відплату за острілюванє Французами наших домівок в Ляон, яке триває від кількох днїв, згорнули ми наш огонь на Ренс.
Павза в острілюваню Парижа.
БЕРЛЇН, 4. цвітня (Вольф). Острілюванє кріпости Парижа вчера в полудне Німцї застановили, бо довідали ся, що пополудни мав відбути ся похорон мешканцїв, які впали жертвою пожалуваня гідних припадкових стрілів.
2 міліони анґлїйських кольонїяльних війск.
РОТТЕРДАМ 4. цвітня (вл.). Про пляни ґенерала Фоча доносить "Daіlу Мail" цензурований, що великий стратеґічний плян передвидїв до лїта с. р. поставленє двох мілїонів анґлїйських кольонїяльних війск.
Мирові переговори між Україною і Великоросією.
БЕРЛЇН, 3. цвітня (прив.). З Петрограду доносять посередно: Московське правительство рад, як доносить "Наш Вєк", стараєть ся щиро, щоби довести до можливо скорого порозуміня з Українською Народною Републикою. Окрема делєґація, яка має передати предложеня правительства совітів удасть ся до Київа. Між членами cеї комісiї мають находити ся члени берестейської мирової делєґації проф. Покровський, Карахам і п-нї Бізенко.
ПЕТРОГРАД, 3. цвітня (Пет. Аґ.). Українська Рада предложила Радї народних комісaрів проєкт мира.
Крамарж проти подїлу Чехії.
ПРАГА 3. цвітня 1918. В великодній статї дневника "Narodni Listy", яка величає братанє південних Славян і Чехів, зайняв д-р Крамарж становище проти утвореня нїмецької провінції в Чехії. Чехи є свідомі історичної єдности королївства, не тільки тому, що воно не в силї забути, кільки то Нїмцї зґеpманїзували (кілька слів сконфісковано), а також тому, що булоб се божевіллєм роздирати таку ідеальну ґеоґрафічну і господарську одиницю як Королївство Чехії, бо богато соток тисяч приналежних до чеської народности мешкає в знїмченій области і вони за нїяку цїну не сміють бути видані на поталу ґерманїзації. Впрочім Нїмцї прийшли до Чехії як гостї (сконфісковано кілька рядків) і не мають тому найменшого права роздирати єдність королївства.
Нові бої на Заходї. Перерва і приготованя до рішаючих боїв.
БЕРЛЇН 3. цвітня. (Вольф). Підчаc боєвої павзи, яка від кількох днїв є на Заходї, Анґлїйцї і Французи все ще проливали кров в непереривних протинаступах і побільшили свої нечувані втрати. Натомість місцеві поводженя Нїмцїв дали їм в посїданє важнїйші горби на західнім березї Аври. Більші воєнні операції не відбувають ся на разї на західнім боєвищи. Річ природна, що по таких великих ударах мусїла слїдувати перерва в боротьбі, в цїли приготованя дальших рішаючих боїв. Також в попередних офензивах начальна нїмецька команда так поступала. По битві під Горлицями слїдувала довша перерва, по якій тим сильнїйше і успішнїйше розпочато приступ. Так само було в Італїї, коли ми дїйшли до лїнїї Таліяменто. Такий методичний спосіб веденя боротьби був дотепер все запорукою нїмецьких успіхів.
Перед Амієнем і Парижем.
ЦІРІХ, 3 цвітня (Пр.) Воєнний кореспондент Дневника "Neue Zurcher Nachrschten" обговорюючи подїї на Заходї, каже: Стоїмо перед двома найбільшими битвами: під Амієном і під Парижем, найбільшими кріпостями світа. В Льондонї здають собі справу з цїлої поваги положеня, се слїдно по тім, що Анґлїйцї кинули з Фляндрії усї резерви і в першій мірі помічну армію з італїйського фронту до Франції. Відкликанє peзepв з Фляндрії не значить нїчого иншого, як пожервованє Фляндрії і Бельґії. Ще перед кількома місяцями заявляли Анґїйцї, що в короткім часї стануть вони панами фляндрійського побережя, занятого Нїмцями й тим самим опанують підставу для підводних суден, тепер-же показують ся симптоми розбитя европейського становища антанти.
Бої артилєрії і стежних віддїлів.
БЕРЛЇН, 3. цвітня (Вольф). Урядово доносять:
Часами жива огнева боротьба під і на південь Lens. На боєвім фронтї обмежала ся дїяльність за дня до артилєрійського огня і стежних боїв. Нїчний наступ анґлїйських стежних віддїлів на Ауеtte відперто в протинаступі. Більшими силами вдарив неприятель вечером між Marceicove і потоком Luse. Неприятеля відкинено з важкими втратами. Ми прийшли в посїданє горбів на південний захід від Моreuil. Знищенє Ляону француською артилєрією триває далї. Під Верден і в середних Воґезах віджила дїяльність артилєрії. На південний захід від Гірнбах дав нам успішний напад бранцїв. Piтмaйстер Ріхтгофен осягнув 78-y воздушну побіду.
Перед австро-угорською офензивою в Італїї.
БЕРЛЇН, 3. лютого (пр.). Ґенерал Арденне пише в "в. Г." в звязку з живійщою боєвою дїяльністю на італїйськім фронтї, що там відбувають ся поспішні приготованя. Голяндські жерела вважають офензиву австро-угорських війск недалекою.