Коли-б хто несвідомий процедерів, котрими переводяться у нас найживотнїйші справи краєві, захотїв спізнати их а рів­ночасно забажав приглянутись близше ха­рактерови нашої суспільної єрархії і поба­чити, як она піймає интерес краю, — то вказали-би ми єму яко прототип поступованя нашої краєвої єрархії і трактованя много­важної справи краєвої — справу реформи дорогового закона.

I.   Zosia zbudziła się rano, punkt o pół do sió­dmej. Zbudziła się z przyzwyczajenia. Co drugi dzień ma ona przedpołudniową służbę na poczcie, gdzie jest ekspedytorką. Przedpołudniowa służba zaczyna się o siódmej i trwa do drugiej po połu­dniu. Zosia, skrupulatna i punktualna w pełnieniu obowiązków, jak ogółem kobiety, dopuszczone do jakiejkolwiek bądź służby publicznej, przywykła od dawna budzić się o pół do siódmej, czy tego potrzeba, czy nie potrzeba i za nic w świecie już potem zasnąć nie może.  

Ой коли б з тісноі хати Повставали ви, чубаті, Та зирнули геть навколо В вас би серце похололо. Не пізнали б навіть мами За панами, за жидами.   Де ліси були темряві, Там тепер пеньки коряві ­— Все порубано купцями, Мов руіна на пожежі, Без зеленої одежі —   За панами за жидами. Де паслй ся ваші коні По зеленій оболоні Геть оточеній лугами, Там тепер жидівські кози Обйідають хирні дози —   За панами, за жидами.

Надо мною листе скрізь зелене, Сонце тиснесь в тінь лісну лучами, Дерева розлогі вколо мене Долом густо вмаєні корчами.   Легіт теплий ледви чутно дише, В тіни квітка в низ головку клонить, Пташка пирхне, листєм заколише, Десь далеко жайворонок звонить.   Між корчами в тіни при ручаю, Що помалу вє ся між травою, На мураві я сиджу, думаю І любуюсь довго самотою.   Як незамітно минають хвилі Серед твóйі зелени, діброво! Чую, як мій дух росте на силі,

* * * Не зривай квітки, що у ніг твоїх Росте і запахом дише, Смерти не ждучи ніжно до сонця Утлу билинку колише — Зірвана в твойій долоні зівяне, Квітки не стане й запаху не стане. Не рвись до щастя, що перед тобою Неткнуте з острахом криесь, Пожди ще хвильку, нехай те серце Довше бажає, надієсь! Чим близше тебе той привид милий, То тим він близше й могили.   Кліментія Попович.   [Товариш, 1888, ч.1, с.53]

Думка, самосвідомість, бажанє освіти й поліпшеня відносин людських є і будуть для тс сімпатичні все і всю­ди, де тілько по являть ся, без огляду на форму.

  І. Пророк Йона.   Питаєш, чи Йона пророк ніневітський, Не був то часом місйонар єзуїтський? В жаден спосіб! Ось в чім хиба: Проковтнула Йону риба! Єзуіт же, ручу вам, Проковтнув би рибу сам. Не був Єзуіт, бо та риба безвісна Три дни його мала в-нутрі — і не трісла.   II. Осторога.   Не йди, Грицю, на лід з паном, Знай се в осторогу: Пан поховзнесь, а за него Хлоп зломає ногу.