(Исторична студія)  

внесена до ради державної о допущенє женщин до студій університетских і о основанє бодай одної женьскої ґімназії в Галичинї в перекладї з стеноґрафічних протоколів палати послів ради державної звучить:   Висока палато послів ради державної!   До найважнїйших змагань нашого столїтя належить безперечно жіноче питанє. Коли рухи відносять ся лиш до якоїсь одної части суспільности, то се питанє дотикає цїлої половини роду людского.  

В часї розправ над индемнізацією галицкою в палатї посольскій (на 412 засїданю, 14 мая) забрав голос, як звістно, також презес "кола польского", пос. Яворскій. Річ єго стреміла головно до того, щоби поставити доказ, що рада державна, рішаючи индемнізацію, не робить тим нїякого дарунку Галичинї, а противно край тратить на тій угодї над 7 міліонів зр. по при те, що вже і давнїйше платив він на ту цїль більше, як котрий небудь другій край коронний. Пос.

[З подорожних заміток.]   Аін-Саїд 5 н. ст. лютого 1890.   Кілька черт краю альжірского.   Альжір, завойований Французами, край широкій, представляє що-до клімату і людности різновидність, якої може нїгде вздовж Середземного моря не подиблеш.  

В гімаляйских горах.   Дарджілінг в сїчни 1890.   Вечірним поїздом вернув я з Калькути.   Сонце стояло на заходї і освітлювало своїм тропічним кровавим жаревом рівнину Ґанґесову. Над городом стояла густа мрака і дим непрозоримий. Менї прийшло на думку, що та пара взносить ся из того міліонового пріючого нагого тїла усяких тих рас, — що штовхають ся ліктями у тім величезнім містї.  

Декому здаєся, що житя селянок дуже принадне, тихо та миле. Іменно нераз я чула від людей, що не знають села, такі слова: "Які сі жінки щасливі! ні про що висше не думають і жиють собі, як у Бoгa за дверми". Та се так тілько здаєся, бо житє селянок є в загалі незавидне. Правда, вийшовши за-муж, молодиця зразу причаєся протів неправедних приказів чоловіка, але той сі скоро покорить, і тоді йій усе байдуже. Жиючи в як найбільшій залежности від свого чоловіка, селянка тратить з часом охоту до мисленя, та здаєся цілком на єго прикази.

Львівска "Правда" виставля себе органом украйінского руху і в Росіі. Отже той орган на скрізь перенятий духом старозаконної національної нетерпимости в поглядах на сусідів наших Великорусів. Ось тому новійші докази з остатного випуску "Правди" (том III, вип. VII).  

Терпка та заслужена звісними людьми допись зі Снятинского повіту, поміщена понизше, повинна заставити нашу інтелігенцію глубоко задуматися перед тим, нім що рішати на вічу. Особливо повинні застановитися над нею ті необачні львівскі Русини, котрим недавно вирвалося важке слово — що йім мужицкий жолудок байдужий. Справді, крайна пора занятися порушеною в дописи справою наших читалень.