З поданих дотепер результатів конскрипції заслугує на загальну увагу також і статистика міст. Показує ся, що в Австрії ростуть именно міста столичні і менші, маючі 5.000—10.000 мешканцїв. А противно населенє громад сїльских і малих місточок та середних міст не виказує пропорціонального зросту.  

Видїл краєвий Королества Галичини і Володимирії з В. Кн. Краківским розписує сим конкурс з преклюзійним речинцем до кінця місяця вересня 1891 на ориґінальні рускі твори сценічні, з обсягу драмату, поважної комедії і народних штук зі співами або без співів, такого обєму, щоби заповнили цїлий вечір театральний.   Працї конкурсові треба посилати в повисшім речинци під адресою Видїлу краєвого у Львові заосмотрені знаком або девізою автора, котру треба помістити також на замкненій кувертї, містячій в собі имя, прізвище і адрес автора.  

З Товмацкого.    

Повиборча студія   I.  

Як вже там і не було з сегорічною гостиною руского театру у Львові, то таки вона відгукнулася лише слабким відгомоном в нашій печаті. Крім рецензій в "Ділі", котрі вже здаєся "з уряду" держаться лиш загальників та млявих похвал, є в фейлєтоні тоі часописи коротка згадка "По гостині" д. Н. В. котра мала лише виразити признанє для дирекціі театру за поступ і подяку за цілорічний труд на полі народноі штуки; трохи обширнійша статя в "Зорі" ч. 23 з 1890 "Наш театр" д. П.

Найдавнїйшій а у нас найзвичайнїйшій спосіб мальованя стїн церковних є так зване tempera, т. є. мальованє красками, розпущеними водою, змішаною з добрим каруком. Під таке мальованє треба стїни надати молоком або каруковим легоньким розчином, а ще лїпше виправити их розчином з крейди, каруку і води. Мальованє tempera не є тяжке, єсли артист має вправне око до зміркованя: якою стане темна, мокра краска, коли висохне. Карукові краски суть доволї яркі і для ока приємні. Однак совістний маляр не повинен садитись на ті яркі краски, зі шкодою трівкости малюнків.

Образок з Галицкої Каліфорнії.   І.   Яць Теменицкій в великій тарапатї: вернув жінчин брат, Павло Сучок, з жовнірів, а ту всї твердили: "умер, пропав, загиб, десь в Босни з скали упав, а так Турки зїмали і втопили..."  

  В суботу минувшого тиждня помер нагле у Відни Франц Ксаверій Мікльошич, довголїтний професор віденьского університету, знаменитий учений, першій славіст. З огляду, що ми, Русини, богато завдячуємо Мікльошичеви — насамперед яко ученому, котрий розслїджував наш язик і узнав єго самостійність, а потім яко професорови, котрий виховав многих Русинів язикознавцїв, — подаємо бодай коротко єго житєпис і очерк єго дїяльности.