Сумні думки про українсько-польське примирення, що лельом-полельом стало вимогою покаятися

Орест ДРУЛЬ у “Галицькому лекторії” – про загрозу різного розуміння українськості в Галичині та решті України.

Ми сподівалися, як колись Фукуяма, що доктрина Ґедройця перемогла раз і назавжди, що ми пройшли етап примирення і прощення. Не перейшли. Що ж, українсько-польські відносини знали і гірші часи, але вони минали.

Суть «галицького сепаратизму» — це сепарація від Росії, й у такому сенсі цю ідею нині підтримує дві третини дорослих громадян України. Альтернатива цьому — повернення України в лоно Росії 

На початку засідання філологічної секції НТШ 18 березня 1904 року Іван Франко повідомив, що протоколюватиме засідання він сам. Таким чином у нас лишилися чотири протоколи, писаних рукою Франка

Минулого тижня до Львова заїжджав професор Міхаель Мозер — австрійський славіст, що вихором влетів в українське мовознавство, збуривши своїми новими підходами академічну встоялість нашої науки. І Україна в його особі несподівано здобула авторитетного адвоката в царині лінґвістики.

 

  Парадокс демократичної революції полягає в тому, що її робить активна меншість для того, щоб забезпечити волевиявлення пасивної більшості. І велика рідкість, коли це реалізоване демократичне волевиявлення відповідатиме інтенціям революціонерів.  

​   Вкурвлює мене факт — не знаю як вас, а мене таки вкурвлює, — що за чинними правилами правопису я мав би почати це речення словом "укурвлює". Не чув я — не знаю як ви, а я таки не чув — слова "укурвити", але якби здавав ЗНО, то volens nolens мусив би його писати.  

    Франкове оповідання „Гава“ якось не тішиться увагою нащадків. Даремно. Воно на простих прикладах прекрасно ілюструє дію ринкових механізмів: і шумпетерівського монопольного прибутку від інновацій та його розсмоктування під дією конкуренції, і ресурсного виснаження як ілюстрацію олсонівської трагедії спільного, і банальну взаємну користь від посередництва. І, зрештою, принцип win-win, коли від співпраці виграють всі сторони.