​   Настав час змін. В Україні з’являються бренди, часом кращі, ніж іноземні. Тут виробляються кращі, ніж за кордоном, речі. Виникають ідеї, втілення яких спонукає пишатися новим українським. Наприклад, стильні годинники із дерев’яним корпусом. Збільшується кількість добрих музичних гуртів, що творять на рівні зі світовими виконавцями. Але з якістю у масштабах одного міста ситуація дещо інша. Можна знайти лише помірно добрі та посередньо якісні товари і послуги.  

​   Шахраї, митці, науковці, філософи, мандрівники — ці люди мають багато спільного: всі вони авантюристи, всі вони шукають пригод. Всі вони хочуть чогось від життя. По-різному, але чогось хочуть: прекрасного й неосяжного світу, сенсу буття, розкішного й багатого життя, адреналіну, драйву, щастя, відкриття таємниць і білих плям на мапах, ще чогось.  

​  

​   Слова «ничка» та «никатися» відсутні у словнику так само, як і в літературній українській мові. Здавалося б, це правильно: що це за сленґ такий?   Перше, що трапляється у пошуковику під запитом «ничка словник», це сайт «Словопедія. Словар українського сленгу» із зображенням насупленого Тараса Григоровича у верхньому куточку.  

  Цей потяг паризького метро їде не завжди так плавно, як ті, що на нових чи повністю відремонтованих лініях. Адже на нових лініях нема водіїв, і вони цілком автоматизовані. Тому будь-хто може сісти із самого переду й дивитися через лобове скло на тунель й відчути себе машиністом.  

​   «Неймовірно, — сказав я однокласникові, — він міг би просто так виколоти людині око напильником!».   «Не міг би, — відповів мені однокласник, — він боїться покарання».  

  Львів має історію. А так склалося, що історії в Україні вже майже ніхто не має.   Всі ті села та містечка, й міста, врешті, майже стерті радянським періодом. Стільки знищено, спалено, закопано й загублено, втрачено. Всілякі документи репресованих людей, викинуті на смітники новими мешканцями квартир. Щось вивезено в Москву, щось у Краків, щось навіть до Німеччини.  

  Ми помітили, як одна добре знайома нам людина залежно від розмови зневажає то бідніших від себе осіб, то багатших. Спершу ми подумали, що вона суперечить сама собі. Але потім зрозуміли, що — відповідно до свого неконтрольованого еґоїзму   (еґоїзм — властивість особистості, що проявляється в перевазі своїх інтересів, дій і діяльності над інтересами суспільними і інтересами інших людей.

  На питання «Чому Львів вважається доволі снобським містом?» спершу приходить думка, що певна частина львів'ян вважає: «Все, менше від Львова — село». Івано-Франківськ, наприклад, одна близька мені людина вважає «задуп'ям, у якому пукнеш, і про це все місто вже буде знати». Все це правда. З деякими поправками.