«Він впав, як той сухий листок...» Між поколіннями листків – «холодна пауза життя». Між людськими – тепла пам’ять серця. З цього тепла й народжується сповнене жаги світла – нове життя...
Щойно виділимо цей префікс («не пере-живай»), одразу ж напрошується значення повторності: жити ще раз чимось прикрим, що може статись (а може й не статись) у майбутньому
Світ, який ні кімнаті не належить, ані вулиці. Малий світ, малий простір. Та хоч який він малий, а час – чи то влади над ним не має, чи просто його не зауважує, забуває про нього
Ніщо так не квапимось покинути, як дитинство, й до нічого іншого так не прагнемо повернутись, як до нього. Там – наше серце, яким освітлювати наші думки
