Від імперської вигадки до постімперської міфотворчості   ​  

 

  – У тому, що відбувається в Україні, відчувається одна серйозна проблема, яку можна виразити досить просто, хоча проблема складна, — розкол українського (і не тільки, може йтися і про Росію, і навіть про Білорусь) суспільства. На Ваш погляд, які лінії цього розколу? Яка роль Росії у цьому?  

  Невдовзі після повалення Януковича до мене зателефонувала журналістка з Праги і попросила про коментар. «Що це було, по-вашому, в Києві, – запитала вона, – путч чи революція?»   Я втомився майже три місяці відповідати на подібні запитання і хотів був порадити їй не дивитися Russia Today, a приїхати натомість до Києва. Чи бодай зазирнути в якісь українські джерела. Проте стримався й відповів запитанням на запитання:  

  1.   – Ох, ці довбані європейці, – каже колеґа, коли проходимо через Майдан, покритий квітами й попелом. – Вони б і досі розгойдувалися, коли б янучари не постріляли стількох людей.  

 

  1.    

  Крім самого соленізанта (або по-великоукраїнськи «іменинника»), ніхто зазвичай ось таких, як колись казали, «датських» – себто написаних до круглих дат – статей не читає. І правильно. Що їх читати, коли й так наперед відомо, як вони пишуться. На те він і соленізант (або по-діалектному «народженик»), щоб його хвалити. Тим більше, якщо ці уродини вже шістдесяті за ліком.  

(епістолярне інтерв'ю)   Листування відходить в минуле. Можна шкодувати, можна з цього тішитися, але такою є реальна тенденція. Поки ж тенденція не стала фактом, поки «відходить» ще не стало «відійшло», пропоную вашій люб'язній увазі – за погодженням з Миколою Рябчуком – епістолярне обговорення його недавнього тексту «Замість "відродження"»    

(Про збірку есеїв Кшиштофа Чижевського «Лінія повернення», що готується до друку у видавництві «Кальварія» у перекладі Костянтина Москальця).   Кшиштоф Чижевський