Це дивовижно, але факт: мова – це те, що нас роз’єднує. Так вважають окремі російськомовні українці. І, мовляв, треба шукати те, що нас об’єднує.   Ну, ми й справно шукали усі ці 25 років. І нарешті дещо таки знайшли. Об’єднує нас гасло «путін – ху№ло», ставлення до Росії, як до агресора і вишиванка. Принаймні паради нам вдаються.  

  Ріжте мене соломкою, крайте мене на плястерки, тисніть з мене фреші, але мушу ся признати, що не стримався і таки проглянув руский серіал «Таинственная страсть».   Єдиним виправданням, яке мене бодай частково вибілює у ваших гнівних очах, це те, що дивився я його не від капки до капки, а частенько прокручував.   Що ж то за серіал, на який я спокусився і таким чином увередив свою карму?  

​   Тиждень завершився радісно і оптимістично. Попри всі яйкання з приводу перемоги Трампа, залишалася тиха підозра, що не все так просто. Знаю американських українців, щирих патріотів, які на дух не переносять демократів, а Обама їх дістав до печінок. Отже, вони в Трампі не бачили ні для себе, ні для України жодної загрози.   І я їм повірив. І я спокійний.  

  Читаючи твори Івана Франка з його 50-титомника, не раз дивувався, чому саме у Києві взялися за цю працю, нічого не петраючи в галицькій літературній мові. Часто текст був зредагований настільки тупо, що перекручувався зміст.   На жаль, усі архіви Франка, як і В. Гнатюка, опинилися у Києві, хоч ніхто ними там зараз не займається. Однак, дивує з якою сміливістю окремі упорядники беруться за видання творів галицьких письменників.

  Часом бувають доволі чудні трафунки. Нема дня, аби хтось не зателефонував і не попросив коментаря чи інтерв’ю. А буває, що починають здалека – з описів своєї благодійної діяльності, а потім питають, чи я не міг би допомогти фінансово.  

  Про феноменальний підручник «Сімейні цінності» уже висловився багато хто, розібравши цей скарб на цитати.   Я ж зацитую лише одну неймовірну сентенцію: «Сучасні дослідники схиляються до висновку, що «Любов – це енергія Всесвіту, яка творить і об’єднує. І людина є творцем Любові!»  

  З появою фільму «Волинь» преса та інтернет у Польщі зарясніли безліччю статей, їх куди більше, аніж в Україні. І до їхньої честі сказати, погляди на той драматичний період історії не завжди антиукраїнські.   Хоча в коментарях читачі налаштовані надто радикально і видно, що голови їхні забаламучені тим, що вивчали вони у школах і там їх учили специфічно. Тому й надибуємо закиди українцям аж із епохи Хмельницького, бо, мовляв, уже тоді різали українці поляків.

  Довкола Бабиного Яру маємо свіжий скандал. Його корені тягнуться від скандалу, який вибухнув ще кілька років тому і був пов'язаний з грандіозним планом заходів, розроблених ідеологом єдіной і нєдєлімой Дмитром Табачніком.  

  Так у нас вже повелося: ставлять пам'ятника Тарасові Шевченкові, а виходить Лєнін, знімають щирий український фільм, а виходить совдеп.  

  Ми живемо в дивовижній країні, де ще водяться неціловані дівчата, нелякані аферисти і високопоставлені пройдисвіти. У мене складається враження, що ми вже ніколи не перестанемо бути молодою нацією. Така, знаєте, вічна молодість із прогресуючим інфантилізмом. Молодості притаманні необдумані вчинки і схильність підпадати під вплив фейкових персонажів, витканих з повітря й туману.