ПАН БАДЗЬО. 3.   (див. попередню частину)   У неділю зранку того дня, коли ми мали їхати на оглядини до доньки директора лижної фабрики, приїхав Ізьо на «Волзі». Така почесна місія не могла обійтися без нього, стрийко спеціально його викликав до Львова. Ще не бачивши панни, Ізьо потирав руки і радісно повідомляв, що я зробив дуже вдалий вибір.  

  (див. початок)  

  Настав час нарешті розповісти про одного старого адвоката, який мав картотеку дівчат і жінок на виданні та парубків для женячки. Так склалося, що я про нього більше оповідав, аніж писав. Фактично я взагалі нічого про нього не написав, окрім сценарію вистави.  

  Різдво і Великдень завше були пов'язані з домом, повертанням до дому, де виріс, де ще живуть батьки. Але вже давненько я повертаюся до хати моїх батьків лише подумки. Їх нема – нема й куди повертатися. Але дорога на Софіївку в Станіславові стоїть у моїй пам'яті, як вмурована, бо йшов я нею безліч разів, і досі вона часто мені сниться.  

  Минулий тиждень нам подарував дві маленькі втіхи: удар томагавками по бояришниках і удар по ваті безвізом. Об’єднує ці дві історичні події спільне уточнення: «далі буде».   Від обох наших утіх завила розпачливо вата і тупенькі зрадофіли з секти «всьопропало». А на російських сайтах зарясніло порадами, яким чином можна отримати українське громадянство. Що, звісно, повинно нас насторожити, а умови прийняття громадянства варто зробити поважнішими.  

  Прочитав, що коли в когось на Фейсбуку понад 5 тисяч читачів, то ним уже цікавляться рекламні агенції, політики, лобісти, вертихвісти і сатаністи. А коли 15 тисяч, то взагалі ульот – просто засипають грошовими пропозиціями, запрошують на наради, вітають з Днем блогера, дарують комп’ютер, планшет і навіть співучу мишку.  

  1   Тепер я розповім про Ізя – доброго ангела нашого тата. У нього білих крил не було, але він все одно літав.  

 

  У боротьбі за виживання народу можливі будь-які засоби. Таку або ж приблизно таку думку висловлювали мислителі й історики безлічі народів.   Коли триває війна, а на твоїй землі чужинець – убий його. Дико? Жорстоко? Геноцид? А як вам такі заклики:  

  1   – Шоб ти знав, – каже Ігорко, – я прочитав за життя дві книжки. Перша: Анрі Шар’єра «Метелик». Друга: «Діви ночі». Я тебе захавав. Мусиш тепер написати про мене.   – Добре. Книжка так і буде називатися: «Муха».   – Нє-нє, так не буде. Ніхто не повинен здогадуватися, шо то про мене.   Коли я виймаю диктофон, забирає його в мене.