В продовження ювілею Ольги Кобилянської – першодрук (1896 року, «Буковина») її нарису з природи в оригінальному правописі.

В переддень ювілею Ольги Кобилянської – першодрук її улюбленої новели в оригінальному правописі, що урельєфнює мелодику тексту

На чергові роковини Ольги Кобилянської нагадуємо її автобіоґрафію, написану на 64 році життя, за 15 років до смерті

Нині минає 155 років від уродин Ольги Кобилянської. На згадку про ювілей — її малознана новела з 1911 року

(Нарис)   Червень.   Час, де розпукують ся пупінки цвітів, де цвітуть рожі, липи й таке инше чудове в природї. В містї на той час розпаношуєть ся спека. Вона тут гірша, нїж далеко на полях і нивах. Вона нїби скупляєть ся межи мури, щоб не шкодити хвилюючому, достигаючому збіжу, не засушувати його передчасно, випиваючи з нього вохкі, жизненні соки.  

Нарис.     — Я ослїп.   Через що як раз — не варто й казати. Все таки найстрашнїйше те, що я ослїп.   А зо мною разом у больницї сидїв і другий такий темний, як я. — Нам було добре, як нас разом лишали.   — Бачиш хоч дрібочку сонця? — питав я инодї нещасного товариша свого.   — Нї, — каже він.   — А ти?   — І я нї.  

Нарис Ольги Кобилянської