21 травня у Львові згадували засновника культурно-мистецького центру «Дзиґа» Маркіяна Іващишина, який рік тому раптово помер. Друзі та співробітники незабутнього Марека поширили у соцмережах спогади #рікбезМарека, де відзначили високу планку його організаторського хисту.

Це останній фестиваль, який спланував Маркіян Іващишин, але він лишив ідеї – не тільки ідею єдиного в своєму роді фестивалю без обмежень, фестивалю-мандрівника, а й конкретних майбутніх фестивалів. Отже, насправді, усе тільки починається.

Наступному поколінню треба просто залишатися таким самим. Зі студентами все добре. Те, що вони зараз інакші, – то слава Богу...

Здавався монументальним, як скеля в Тустані. І не тільки через зріст та корпулентність. Те, що робив, вивищувалось над культурним ландшафтом, вражало актуальністю і потрібністю саме тут і зараз

Можна привітати львівський джаз із появою самобутнього гурту.  Буквально з першої програми – не тільки високий рівень виконавства, а й точно знайдений оригінальний стиль на тлі всього українського джазу, а можливо, й ширше.

Львівський щорічний «Jazz Bez» із його стійкою репутацією фестивалю, що вітає всілякі музичні експерименти, цього разу від самого початку вдався до сміливого кроку. Він переїхав: із філармонії – до готелю «Дністер». І для багатьох – нарешті.

Цього дня (2 жовтня), але 25 років тому, на площі Жовтневої Революції у Києві, яка ще не стала Майданом Незалежності, студентські активісти з кількох міст України розпочали голодування з політичними вимогами до Верховної Ради УРСР. Акція тривала 15 днів й отримала назву Революції на ґраніті. Це був перший організований студентський протест національного рівня, який частково досяг своєї мети: керівник уряду Віталій Масол пішов у відставку, а Верховна Рада ухвалила спеціальну постанову щодо вимог студентів.