На марґінесі теперішньої мистецької виставки у Львові   Остання виставка українського мистецтва — малярство, різьба, графіка, — що відбувається тепер у Львові, це великий осяг і розмах духової культури на нашому заході. З допливом нових, українських мистецьких сил зі сходу — характер, обличчя мистецтва забрало ясних та чітких рис національної притаманности. Власне — цей характер робить цю виставу духово такою цінною; у виставлених творах, у тих найкращих, ви бачите й чуєте рідну традицію, а з нею й нашу душу і расу.  

  На марґінесі вистави Спілки Праці Українських Образотворчих Мистців у Львові  

  Вистава Спілки Праці Українських Образотворчих Мистців у Львові.  

  Варто кинути оком тепер підчас війни на державу, що її земля уже в сіру давнину була колискою европейської культури, що була колись колискою гуманізму, ренесансу. Надто на вічне місто Рим, на квітучу, весняну Фльоренцію: міста, в яких ви що ступите крок, стрінете історію, мистецтво усіх століть. Взагалі — маю тут на увазі тільки: мистецтво у воєнній Італії.  

 

Катакомби. В сірому туфі довбані фрамуги. У деяких — престоли. На цих престолах приношено Безкровні Жертви: на них горіло невгасиме вогнище Віри. Де-не-де на стінах сірого туфу проста римська матрона з дитиною: Мадонна з Христом.   I ця віра, що приносить душі людини безмежжя вічности, що дає душі людини повний зміст і вартість життя, — ця віра, щоб неба сягнути, в нідрах землі коріння запустила: в катакомбах.  

З біло-синявих просторах лиховісними дзвінками видзвонював мороз. Білими горбами Поділля і безмежними степами проходили курені й полки української армії, наче розбитки, як привиди, кістяки, як замріяні в тифозній гарячці мандрівники.  

1921 — 22. XI. — 1941   Наша історія має чимало бойовиків і героїв, що віддали за батьківщину своє життя й канули у прірву рідної непам'яті, як камінь у річку.  

Криниця, вересень 1941.     М'яко здіймались лемківські гори. Над ними палало сонце, а синява, що по ній йшли лабаті білі хмари, широкими очима вдивлялась у зелені верхи, у тремтючі вівса, у ялівець, що прів у сонці і розливав сердешні запахи рідної Лемківщини.   Поїзд нісся понад кордон Словаччини здовш нашої річки Попраду, що спокійно пливе і обома своїми берегами сягає хат наших лемків. Кінець серпня, початок вересня, а тут щойно жнуть, косять пшеницю, жито, ячмінь — марний цей збір. Зате вівса, картоплі та конюшини — тут багатожнивні.

28. V. 1916 — 28. V. 1941   Минала зоряна, весняна ніч. Гасли зорі, злегка блакитніли простори, на небі займався день.