Новина вістка про смерть Богдана Лепкого заскочила мене в розгарі праці, в робітні, де крім скирт паперу з найактуальнійшими справами, немає ні одного підручника української літератури, ні одного вирізка з того, що я впродовж десятиліть писав про Лепкого. Про мого вчителя, друга-приятеля. А Редактор часопису заявив, що не пізніше години мусить бути некролог... Щож, трудно. Не над першим Лепким доводиться мені говорити нагробне слово. Похоронив я вже другів-приятелів їх чимало.