Завтра у Львові презентуватимуть нову книжку Тараса Прохаська. Вона вперше написана у співавторстві. І вона – перша казка, авторства цього улюбленого нами письменника. Як почувається у ролі казкаря Тарас Прохасько розповів «Z» особисто

Ця історія могла би бути історією звичайного сімейного непорозуміння, якби не втручання незбагненної сили, що називалася спеціальним відділом цензури. Завдяки незбагненній відвертості колишнього таємного цензора МДБ стало відомо про одну із десятків тисяч історій.

...знаю, що між смертю і життям – непомітна лінія. Між убивством і не убивством - теж. Між життям і життям вона, здається, найширша. Але найважча для перескоку.

Рухи – це, мабуть, найповніший вияв нашої біографії, досвіду, досягнень, розумінь і недоладностей. Це той просторовий, об’ємний спосіб комунікації із світом, який примушує після кожної смерті вірити у те, що прийшов кінець світу, ще одного світу. 

Про майбутнє ми здатні думати і говорити тільки думаючи і говорячи про минуле. Але якщо знання про минуле є одним з доказів існування Бога, то і незнання майбутнього теж є рисою межі між людським і Божим.

Коли фах перетворюється на спосіб виживання, розмиваються основи європейської цивілізації. Власне тому у нас все так херово, власне тому нічого не робиться, а те, що робиться, робиться так, що краще би не робилося. 

...нескінченний ланцюг запитань-відповідей-запитань, які мають назву «тут-самоідентифікація», «закорінення», «мала батьківщина», «генетична пам’ять», «родинна географія». В усьому цьому цілком відсутні сентименти, фобії і філії, які мотивували такий туризм ще двадцять років тому. Просто усвідомлення потреби опори, родинності, тверді, місця, в якому навіть не потребуєш бути, коли знаєш напевно, що воно є.

В гуцульській історії був один файний момент. Тут вже була Австрія, цивілізована європейська держава. Гуцулам запропонували створити власне самоврядування...

Недавно зі мною відкрито не погодився один дуже значний масон. Коли я казав, що світ невпізнанно змінився, бо відбулася інформаційна революція, він мені казав, що люди завжди такі самі.

...Знаючи, як їх небагато на такій невеликій землі, живуть з усвідомленням загрози своєму існуванню. Як якийсь червонокнижний вид. Відповідно, кожне життя пораховане і ним потрібно дорожити. Відповідно, не дозволяють собі поводитися одне з одним недбало...